Виконання завдань

ПЛАН

1. Особливості українського правопису.

2. Орфоепічні норми.

3. Систематизація правил з орфографії.

4. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

5. Правопис складних іменників та прикметників.

6. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

7. Правопис прислівників.

Зміст заняття

Принципи українського правопису(фонетичний, морфологічний, історичний, диференційний) . Основні орфограми.

Орфоепічні норми. Вимова ненаголошених голосних. Уподібнення приголосних. Норми наголошування слів. Засоби милозвучності української мови.

Орфографічні норми. Систематизація правил з орфографії. Основні орфограми.

Правопис прізвищ, імен, по батькові в українській мові. Правопис російських прізвищ. Невідмінювані прізвища. Подвоєння приголосних в іменах. Особливості творення форм імен по батькові.

Правопис складних іменників та прикметників.

Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку. Літери –а(-я); -у,(-ю) в родовому відмінку однини іменників ІІ відміни.

Правопис прислівників разом та через дефіс. Літери и,і в кінці прислівників.

Студенти повинні

знати:

- правописні правила української мови;

уміти:

- використовувати правила орфографії сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

- користуватись орфоепічним та орфографічним словником.

Розділ 4. Нормативність та правильність фахового мовлення

ТЕМА 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічними та орфоепічними словниками)

МЕТА: -- пригадати особливості українського правопису

- ознайомити студентів з орфоепічними нормами української мови;

- розглянути основні орфографічні правила

- формувати навички правильної вимови слів та правильного написання відповідно до правопису

- виховувати культуру усного й писемного ділового мовлення.

Обладнання:

8. Особливості українського правопису.

9. Орфоепічні норми.

10. Систематизація правил з орфографії. (див. Глазова Українська орфографія)

11. Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.

12. Правопис складних іменників та прикметників.

13. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

14. Правопис прислівників.

1. Особливості українського правопису

Орфографічні,як і пунктуаційні, норми сучасної української літературної

мови вигляді певної системи правил кодифіковано (загальноприйняті) й видано під назвою «Український правопис».правописні норми відображаються у писемному мовленні, а також визначають способи відтворення мови на письмі. Без загальноприйнятого правопису не можу функціонувати жодна літературна мова, оскільки він сприяє усталенню мовних норм, а отже, піднесенню мовної та національної культури загалом.

Орфографія ( orthos- правильний, grapho –пишу) історично сформована,

уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

Орфографією також називають розділ мовознавства, що вивчає способи передачі звукового мовлення у писемній формі.

Орфографія має велике значення, оскільки уніфікація правопису сприяє розвиткові спілкування. Для успішної реалізації цього завдання орфографічна система мови повинна бути єдиною й обов’язковою для всіх, хто нею послуговується.

Однак орфографія не може охопити всі випадки писемної практики, вона подає лише основні (найуживаніші) правила написання слів.

Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія має певну термінологічну систему, основними поняттями якої є орфограма, орфографічне правило, принципи правопису.

Центральним поняттям правопису є орфограма – це правильне написання слова , яке потрібно вибрати із ряду можливих, і ґрунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правил.

За особливістю графічного зображення знака орфограми поділяють на два види:

1. Буквена орфограма – це окрема буква, що пишеться відповідно до

певного правила:

- літери, написання яких пов’язане з правилами правопису : зима, кігті, віддаль

- морфема, написання якої пояснюється певним орфографічним правилом: прізвище, український, розрісся

2. Небуквені орфограми:

- написання слів окремо: дарма що, у горі;

- написання слів разом або окремо: вельмишановний, суспільно корисний;

- написання слів окремо або через дефіс: по святковому (прийменник+ прикметник) і по-святковому (прислівник)

- написання слів через дефіс: віч-на-віч, зроду-віку

- перенесення слів з одного рядка на інший: жит-тя і жи-ття,

сіль-ський і сільсь-кий

- особливості скорочення слів : кг – кілограм, проф..- професор,

с. - сторінка

Сукупність усіх лінгвістичних особливостей орфограми зумовлює встановлення орфографічного правила.

Орфографічне правило – коротка та чітка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена правописною нормою.

Українська орфографія спирається на такі принципи правопису:

За фонетичним принципом пишуться слова, написання яких точно передає їхню вимову: голова, схил, чесний, козацький, товариство.

Відповідно до цього принципу пишеться більшість українських слів.

За морфологічним принципом пишуться слова, написання яких розходиться з їхньою вимовою, тому для правильного їх написання потрібно знати їх будову: беззоряний, законний (збіг приголосних на межі значущих частин слова); боротьба, просьба, донечці (приголосні, що змінюють своє звучання під впливом сусідніх звуків) тощо.

За історичним (традиційним) принципом пишуться слова, окремі літери яких уживаються згідно з усталеною традицією, і написання їх не можна пояснити ні вимовою, ні морфологічною будовою слів : щирий, щока, борщ ( буква щ позначає два звуки [шч]); їжак, виїхати (буква ї на призначення двох звуків [йї]) .

За диференційним (смисловим) принципом відбувається розрізнення лексичних значень слів у процесі їх написання : вживання малої і великої літери - Гончар (прізвище) - гончар (ремісник); написання слів разом і окремо: у гору – угору.

2. Орфоепічні норми

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією ( від. грецьк . orthos- правильний, рівний і epos – мова, слово)

Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків і звукосполучень , правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам – полтавським і київським.

Досить часто в усні мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.

Основними нормами української літературної вимови є такі:

1.Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошують чітко, виразно, відповідно до написання.

2. Голосні [а], [у],[ і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання.

3. Ненаголошені голосні [е], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [е ] , [и ].

Наприклад : реквізит [ ре в ізит] , викладач [ ви кладач]

4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові .

У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [о ] : костюм [ко ст ум].

5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко : хліб – [хл іб] ; книжка – [ книжка], рідко –[ р ідко].

В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [ х] : наглих – [н іхтик]

6. Глухі приголосні пер6д дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко : вокзал [ вогзал ], боротьба – [бородьба]

7. губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] , а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках. Напівпом’якшені вони перед [і]: біржа - [ б іржа], бюро - [б уро], Мюнхен - [М унхен], свято - [св ато].

8. Приголосний ц у кінці слів вимовляється м’яко, за винятком іншомовних слів хлопець – [хлопе ц] , палець – [пале ц] ; продавець – [продавец ]; палац –[ палац ], шприц – [шприц].

9. Розрізняються приголосні – проривний [г ] ( ґудзик, ганок, грунт, ґрунтовний) і щілинний [г] ( генеральний, голова, гнучкий).

10. В іншомовних словах звук [ і ] пісня іншого голосного обов’язково йотується : інтуїція [ інтуйіц ійа] ; руїна – [руйіна].

Норми наголошування слів

Норми наголошування в сучасній українській мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад ( перший, другий, третій):

Поїзд, феномен, комерсант, самовдосконалення.

Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от : гараж - у гаражі.

У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають наслідок змішування рухомого і нерухомого наголосів. Порушення норм наголошування іноді пояснюється впливом російської мови ( бесіда – беседа, кухонний – кухонний)

Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові ( Коваль, Співак, Лукич, Луківна, Кузьмович), географічні назви ( Полтавщина) , назви свят ( Покрова, Великдень, Великодня) .

Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. За довідками слід звертатись до словника наголосів.

ЗАСОБИ МИЛОЗВУЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами.

Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити в голос українське і запозичене слова:

Спонукання – інстинкт ( латинська);

Крапка – пункт ( французька)

Розбійник – гангстер ( з англійської)

Отже, для української мови характерна евфонічність, або милозвучність.

Евфонія – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображання у висловлюванні відповідно до його змісту і художнього призначення.

Милозвучність української мови досягається природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків; спрощенням у групах приголосних; використанням паралельних форм слів.

Евфонічність української мови, приємне звукове оформлення її служать засобом естетичності, краси. Для української мови характерне уникання важкого для вимови нагромадження звуків.

Евфонічність – характерна ознака усіх її стилів. Щоб дотримуватись милозвучності мовлення , свідомо уникати незграбності у вживанні звуків, треба знати евфонічні засоби і вміло ними користуватися. Для створення мелодійного звучання мовлення служать різні фонетичні засоби.

Ряд засобів милозвучності стали нормативними в сучасній мові і використовується кожним мовцем , незалежно від стилістичного забарвлення тексту.

Засоби милозвучності:

1. Українська мова уникає збігу голосних : вона йде ( він іде); буду ввечері ( був увечері).

Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса

і твірної основи: виорати, приозерний, переінакшити.

2. Униканні збігу приголосних

- спрощення у групах приголосних: щасливий, серце;

- це явище розповсюдилось і на запозичені слова, що з’явилися значно пізніше ( інтелігент – інтелігентський : [інтелігент с кий]; студент – студентський [студен с кий ];

- зміни приголосних при додаванні суфіксів: запорозький ( запорож + ський);ткацтво ( ткач + ство)

- уподібнення приголосних за місцем творення : їжджу ( а не ізджу), козаччина – ( а не козацьчина).

Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних ( хай навіть при цьому виникає збіг приголосних) : росте вглиб і вшир ( а не углиб і ушир).

Відхилення від цих правил допускається лише у розмовній мові.

3.Систематизація правил з орфографії. (див. Глазова Українська орфографія)

4.Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові

Складні випадки написання українських прізвищ

* Деякі прізвища функціонують як юридично-правові одиниці у своїх орфографічних і фонетичних варіантах,які передаються за традицією вживання як різні за джерелом походження:

Бондарук –Боднарук

Герасименко – Гарасименко

Задорожний –Задорожній

Панасенко – Опанасенко

Олексієнко –Алексієнко

* Нормативним є написання прізвищ на –иченко : Калиниченко, Михайличенко, Мірошниченко,Удовиченко

* Не подвоюються приголосні у прізвищах: Криленко, Комісар, Комісаренко, Поліський, Савенко , Філіпенко, Чекраський

* И пишеться :

- у переважній більшості після к : Кикоть, Кищук, Кизим;

- у суфіксах –их(а): Зубиха, Павлиха;

- у суфіксах – инськ(ий), -ицьк(ий) : Крапинський, Мотовицький, Петрицький

* Іпишеться в суфіксі –ій під наголосом: Бабій, Журбій, Завалій, Мокрій, Яцій

* У практиці написання складних прізвищ традиційно значна частина форм уживається без закономірного переходу О в І в закритому складі: Біловол, Довгонос, Лисогор, Чорновол

* голосні о,е чергуються з нульовим звуком (випадають): Вітер –Вітра, Кравець - Кравця

* однак не відбувається чергування у прізвищах: Кисиль – Кисіля, Куліш – Кулішеві, Чіп -Чіпом

* Відмінюються обидві частини складних прізвищ, якщо перша частина може бути самостійним прізвищем: Квітка-, Гулак-, Карпенко-, Нечуй-…

Квітка-Основ’яненко – Івана Квітки –Основн’яненка , Марії Квітки-Основ’яненко

* Не відмінюються: Бонч-,Дольд-, Кос-, Кара- тощо.

* Паралельні форми існують і відповідно відмінюються

Тверда група М’яка група

Задорожний – Задорожного Зарудний –Зарудного Задорожній – Задорожнього Зарудній - Заруднього

Правопис імен

* Подвоєння приголосних іменах

Не подвоюються приголосні в іменах : Агрипина, Інеса, Інокентій, Іполит, Кирило, Сава

* Не пишеться знак м’якшення після м’яких приголосних перед я,ю в іменах: Омелян, Тетяна, Уляна, але Люсьєна, Жульєн

* Не пишеться апостроф, коли я,ю означають а, у в сполученні з пом’якшеним приголосним : Зорян, Катря.

Особливості творення та відмінювання форм імен по батькові

Чоловічі Приклад Жіночі Приклад

Андрій Володимир Ілля Кузьма - ович -іч- -ич- Андрійович Володимирович Ілліч Кузьмич - ївн (а) -ївн(а) Андріївна Володимирівна Іллівна Кузьмівна

15. Правопис складних іменників та прикметників.

Правопис складних іменників

16. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

Літери а, я, у,ю в родовому відмінку однини іменників ІІ відміни

У родовому відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення –а,-я або –у,-ю.

Закінчення –а,-я	Приклад	Закінчення –у,-ю	Приклад
1) назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища; 2) назви тварин і дерев 3) назви предметів 4) назви населених пунктів 5) інші географічні назви із суфіксами присвійності –ов-,-ев-, -єв-, -ин-, -їн- та із наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі 6) назви мір довжини, ваги, часу 7) назви місяців і днів тижня 8) назви грошових знаків; числові назви 9)терміни іншомовного походження, геометричні фігури та їх частини 10) українські за походженням слова - терміни	робітника, учителя, Семена, діда Мороза вовка, ведмедя. дуба, ясеня малюнка, олівця, ножа Києва, Харкова, Лондона Пирятина, тетерева, Дінця, Дніпра Метра, кілограма, тижня ( але року,віку) Вівторка, листопада (листопаду, якщо процес) долара, карбованця, десятка, мільйона атома, радіуса, ромба відмінка, числівника (але синтаксису, виду, роду)	1)назви речовин, матеріалів 2)збірні поняття 3)назви кущових, трав’янистих рослин 4) назви будівель, споруд, приміщень 5) назви установ, закладів, організацій 6) переважна кількість місць із значенням місця, простору 7) явища природи 8)назви процесів, станів, властивостей, ознак, явищ суспільного життя 9) терміни іншомовного походження 10) назви ігор і танців, хвороб 11) назви річок, озер, гір, островів 12) Складені географічні назви	Азоту, бальзаму, гіпсу, піску, кисню Ансамблю, саду, парку барвінку, гороху, звіробою заводу, вокзалу, каналу, палацу комітету, університету, клубу,штабу краю, лиману, яру, абзацу (але: горба, хутора, ліска, ставка) вихору, вогню, інею, морозу, туману, холоду екзамену, експорту,конфлікту, крику синтезу, епосу, роману, стилю сюжету вальсу, футболу, хокею, грипу Дунаю, Дону, Єнісею, Байкалу, Уралу Кривого Рогу, Зеленого Гаю

Правопис прислівників

1. Правопис прислівників разом та через дефіс.

Разомпишуться складні прислівники, утворені

- прийменник + прислівник - відтепер, надалі;

- прийменник + іменник - безвісти, напам’ять

- прийменник + прикметник - замолоду, спроста

- прийменник + числівник - втроє, поодинці

- прийменник + займенник - внічию, навіщо

- кілька основ - босоніж, стрімголов

Примітка: прислівники, утворені від прийменників та різних частин мов, слід відрізняти від прийменників з іменниками, прикметниками тощо, які пишуться окремо: всередині – в середині;вкупі – в купі.

Окремо пишуться:

а) прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, в яких іменник зберігає своє конкретне лексичне значення: без жалю, в обмін, як слід;

б) словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників та одного чи двох прийменників: день удень, раз у раз, час від часу;

в) прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього)роду: в основному, в цілому;

г) прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірними числівником: по двоє, по семеро

Через дефіс пишуться:

а) складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфіксів –ому, -и: по-українському, по-нашому, по-свійськи;

б) складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-п’яте;

в) неозначені складні прислівники з частками будь-, небудь-, казна-, хтозна-: будь-де, хтозна-коли, коли-небудь, як-небудь;

г) складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, сяк-так, десь-інде;

д) складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: всього-на-всього, де-не-де, ось-ось, пліч-о-пліч, як-не-як.

2. Літери и, і в кінці прислівників

У кінці прислівників після г,к,х , а також у кінці прислівників з префіксом

по- пишеться літера и: навкруги, пішки, по-українськи, по-заячи.

У кінці прислівників восени, почасти, безвісти теж пишеться літера и.

ТЕМА 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

МЕТА:- розглянути особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні;

- формувати уміння доречно добирати граматичні форми іменників; правильно вживати форми прикметників; записувати цифрову інформацію; використовувати дієслівні форми і прийменникові конструкції у професійних текстах

- виховувати культуру ділового мовлення

Обладнання:опорні схеми «Особливості вживання різних частин мови у діловому спілкування»

ХІД ЗАНЯТТЯ

1.Іменники на позначення професій, посад, звань.

2. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові

3. Особливості використання займенників у діловому мовленні.

4. Узгодження іменників з прикметником на означення певних професій.

5. Числівники у діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах.

6. Безособові конструкції з дієслівними формами на –но,-то

7. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.

Зміст заняття

Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.

Іменники на позначення професій, посад, звань. Паралельні форми назв осіб за професією. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв. Рід невідмінюваних іменників : рід іменників на позначення осіб, рід невідмінюваних іменників – назв тварин, рід невідмінюваних іменників, що називають неістот; рід невідмінюваних іменників – багатозначних слів; рід невідмінюваних географічних назв; рід невідмінюваних абревіатур.

Число іменників. Вживання однини у значенні множини.

Особливості використання іменників у ділових паперах.

Особливості узгодження географічних та інших назв з означу вальним словом у текстах офіційно-ділового стилю.

Особливості вживання прикметників у професійному мовленні.

Особливості використання займенників у діловому стилі. Основні орфограми при написанні займенників. Стилістичні особливості використання займенників різних розрядів у ділових паперах.

Особливості вживання числівників у діловому мовленні. Написання числівників і відчислівникових слів. Зв'язок числівника з іменником. Позначення цифрової інформації в документах.

Безособові конструкції з дієслівними формами на –но, -то.

Прийменники у професійному мовленні. Типові помилки при вживанні прийменників. Синонімія прийменникових конструкцій. Прийменник по у діловому мовленні.

Студенти повинні

знати:

- особливості вживання іменників, прикметників, займенників, числівників, дієслів, прийменників у професійному спілкуванні.

уміти:

- доречно добирати граматичні форми іменників;

- правильно вживати форми прикметників у діловому спілкуванні;

- правильно записувати цифрову інформацію; узгоджувати іменники з числівниками;

- використовувати дієслівні форми та прийменникові конструкції у професійних текстах.

ТЕМА 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм

МЕТА:- розглянути особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні;

- виховувати культуру ділового мовлення

Обладнання:опорні схеми «Особливості вживання різних частин мови у діловому спілкування»

ХІД ЗАНЯТТЯ

1.Іменники на позначення професій, посад, звань.

2. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові

3. Особливості використання займенників у діловому мовленні.

4. Узгодження іменників з прикметником на означення певних професій.

5. Числівники у діловому мовленні: написання цифрових даних у професійних текстах.

6. Безособові конструкції з дієслівними формами на –но,-то

7. Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.

1. РІД ІМЕННИКІВ

1.1. Рід відмінюваних іменників

Рід – одна з найважливіших категорій іменника

Визначення роду іменників зазвичай не становить труднощів: вказівка на

рід міститься у зовнішній формі слів ( закінчення)– гра, надія, контракт, конкурс, житло.

Якщо ж рід не підказується закінченням, то можливі помилки у

визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються насамперед іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого і до жіночого роду.

Іменники чоловічого роду Іменники жіночого роду

Аерозоль, біль, картель, нежить, псалтир, рояль, таріль, толь, тунель, тюль, фенхель, шампунь Бандероль, бешамель, ваніль, вуаль, емаль ,мігрень, пектораль, філігрань, фланель

- Різну родову належність можуть мати слова-омоніми

Наприклад ,«туш»

Туш – рідка або суха фарба, звичайного чорного, дуже стійкого

кольору – жіночий рід

Туш– музична п’єса, що виконується як урочисте привітання - чоловічий рід

- деякі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи й

іменники жіночого роду із закінченням –авідрізняються за значенням, тобто не належать до родових варіантів:

адрес ( письмове відання з нагоди видатної події)

адреса ( місце проживання чи перебування)

вольт ( одиниця виміру напруги електричного струму)

вольта ( тканина)

гарнітур ( комплект однохарактерних предметів – меблів, білизни)

гарнітура ( комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за накресленням)

девіз ( вислів, формулювання)

девіза ( вексель, чек)

кар’єр ( місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня)

кар’єра ( просування в якій-небудь діяльності)

округ ( територіальна одиниця)

округа ( навколишня місцевість)

Рід відмінюваних іменників

1.Запишіть іменники, визначте їх рід. Доберіть до них означення

Шампунь, насип, рояль, аерозоль, путь, дріб, псалтир, бандероль, собака, нежить, підпис, ступінь, тунель, верф, лосось, блакить, гуаш, пектораль

2.Утворіть форму однин поданих іменників. Визначте можливі варіанти

Жирафи, клавіші, брови, шкарпетки, рапани, еполети, птахи, мозолі, мурахи, спазми, гастролі, акваторії, ласти, пелюстки.

3. Відредагуйте речення і поясніть характер помилок.

1. У клубі 5.10.2006р. дивіться художній фільм «Шкіряний панчох». 2. Санітарний стан у магазині задовільний. Боротьба з мухами ведеться, потрібно посилити боротьбу з мишом. 3. Хто знайшов футболку у мужській душі, просимо занести в 503 кімнату.

Домашнє завдання. Перекладіть речення українською мовою. Порівняйте родову характеристику виділених іменників в українській і російській мовах.

1. Это моющее стредство устраняет любою накипь. 2.Писатель сделал дарственную надпись на книге. 3. Укажите, по какому адресувы проживаете. 4. Составьте заявку на 100 рулонов толя шириной 1 метр. 5. ПлощадьСибири составляет 10 миллионов квадратных километров. 6.Железнодорожный путь нуждается в немедленном ремонте.

1.2.Рід невідмінюваних іменників

1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду : елегантний месьє, військовий аташе, люб’язний портьє , відомий шансоньє

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрау, літня мадам, струнка міс

3.Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням. Це так звані іменники спільного роду

Ваш протежевиявив себе з найкращого боку – Милуйтеся-бо вашою протеже!

4. Невідмінювані іменники , що означають тварин, належать до чоловічого роду : крикливий какаду, смішний поні, крихітний колібрі. Але якщо контекст вказує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка

5. Невідмінювані іменники, що називають назви неістот, належать до середнього роду актуальне інтерв’ю, світлове табло

6. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях:

Каберне – ч.р.(сорт винограду) – с.р. ( вино)

Сопрано – с.р. ( голос) - ж.р. ( співачка)

Торі – ж.р. ( політична партія) – ч.р. ( член такої партії)

7. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям ( держава, місто, озеро, річка, гора, острів)

Гостинне Батумі ( місто), стрімка Арагві ( річка), висока Ай-Петрі ( гора), небезпечний Страм болі ( вулкан)

Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається в різних родових формах : Гаїті проголошена незалежною в 1804 році ( держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів ( острів).

8. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова : АЗС – ж.р., НДІ ( науково-дослідний інститут) – ч.р., ЦНБ ( центральна наукова бібліотека) – ж.р.