ПОВЫШЕНИЕ БЕЗОПАСНОСТИ ТРУДА И ПРОФИЛАКТИКА ПРОИЗВОДСТВЕННОГО ТРАВМАТИЗМА
Зміст землеустрою
Землеустрій як функція управління земельними ресурсами у суспільному виробництві займає чільне місце, організовуючи раціональне використання і охорону земель. Змісту землевпорядкування, порядку його проведення, розгляду і затвердженню проектних рішень у Земельному кодексі (2001 р.) присвячено главу 31, де зазначається, що землевпорядкування передбачає:
а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;
б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;
в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;
г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;
ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;
д) складання проектів відведення земельних ділянок;
е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;
є) підготовку документів, що посвідчують право власності на землю або право користування нею;
ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;
з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов’язаної з використанням та охороною земель;
и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;
і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.
Важливою особливістю землевпорядкування на всіх етапах його розвитку є послідовне наближення від загальних до конкретних проблем у стадіях: програма, схема, проект, робочий проект та інша землевпорядна документація, авторський нагляд.
Державні і регіональні програми складаються з метою розв’язання комплексу питань щодо науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів за цільовим призначенням, виявлення потенційних земельних резервів, планового залучення їх у народногосподарський обіг та вилучення із сільськогосподарського обігу деградованих і малопродуктивних земель, розробки заходів підвищення рівня використання земель і родючості ґрунтів, комплексної охорони земельних ресурсів.
У схемах землевпорядкування обґрунтовується комплекс заходів територіальної організації земельних ресурсів з метою створення сприятливих умов для розвитку всіх форм власності, розглядається комплекс питань, які пов’язані з охороною земельних ресурсів, усуненням недоліків існуючих землекористувань, розміщенням пунктів з переробки сільськогосподарської продукції тощо.
Залежно від конкретних природних, еколого-економічних, соціальних та інших умов складаються проекти землевпорядкування або ж вдосконалюється організація території землекористування.
Крім того, у землевпорядній практиці знаходять своє застосування робочі проекти, які деталізують раніше прийняті проектні рішення. У вертикальній ієрархії землевпорядної документації робочий проект є завершальним етапом обґрунтування передбачених проектом заходів. Наприклад, проект землевпорядкування передбачає створення культурних пасовищ на площі 120,6 га. Але слід мати на увазі, що цей проект дає лише загальні пропозиції щодо розміщення на території, у ньому виражено лише саму ідею їх створення. Тому щоб ці пасовища «запрацювали» як культурні, потрібно додаткововиготовити проектно-кошторисну документацію (робочий проект), яка буде регламентувати механізм їх створення (вартість і термін виконання, потребу в матеріалах, робочій силі тощо).
Коли йдеться конкретно про розробку робочого проекту як механізму управління земельними ресурсами, то особливо треба виділити робочі проекти рекультивації порушених земель.
Рекультивацію земель проводять у три етапи:
Підготовчий етап включає обстеження порушеної ділянки, оформлення і збір вихідних документів і матеріалів, виконання топографо-геодезичних вишукувань та ґрунтово-агрохімічного обстеження. В результаті проведення робіт на цьому етапі оформляються технічні умови на виконання робіт та завдання на проектування.
Гірничотехнічний, або інженерний (технічний), етап рекультивації має за мету раціональне формування поверхні відвалів, кар’єрів, виїмок залежно від напрямку рекультивації і проектного використання рекультивованої ділянки. Цей етап включає:
• селективне (пошарове) зняття, складування і зберігання придатних для біологічної рекультивації порід, включаючи родючий шар ґрунту;
• селективне формування відвалів;
• планування та покриття спланованої поверхні родючим шаром ґрунту або потенційно родючими покривними породами;
• засипання і планування деформованих поверхонь;
• будівництво під’їзних шляхів;
• культуртехнічні, меліоративні та протиерозійні заходи.
При розробці родовищ корисних копалин або будівельних матеріалів гірничотехнічний етап рекультивації додатково включає:
• зрізання гребенів відвалів;
• ущільнення насипання порід і створення умов водовідведення.
У тих випадках, коли розкриті породи мають значну водопроникність, до складу робіт включають заходи щодо створення шару з водотривких порід. При рекультивації порушених ділянок під лісогосподарське використання гірничотехнічний етап включає:
• розрівнювання бортів кар’єрів або терасування укосів відвалів;
формування рівнинно-хвилястого рельєфу (без замкнутих понижень), з ухилами, які запобігають розвитку ерозійних процесів і прийнятні для застосування лісопосадкових та інших машин;
• хімічну меліорацію токсичних порід.
При рекультивації кар’єрних виїмок значної глибини або відпрацьованих торфових родовищ кар’єрним чи гідравлічним способом під штучні водосховища різного призначення гірничотехнічний етап рекультивації передбачає:
• розрівнювання берегів, влаштування зручних підходів і під’їзних шляхів;
• захист дна берегів з метою запобігання зсувам, фільтрації тощо;
• будівництво гідротехнічних споруд.
При визначенні обсягів робіт зі зняття і зберігання родючого шару ґрунту враховуються площа порушеної території і потужність знятого шару ґрунту. Під час будівництва трубопроводів та інших підземних комунікацій ширина смуги зняття родючого шару ґрунту дорівнює ширині відкриття траншеї зверху берм (уступів) та ширині смуги складування мінерального ґрунту. У разі проходження траси по лісових угіддях ширина смуги зняття зменшується на ширину смуги складування мінерального ґрунту.
На чорноземних ґрунтах, де верхні і нижні горизонти нерівноцінні, знімати і наносити родючий шар доцільно селективно. Якщо родючий шар ґрунту знімають на ділянках порушених земель, які після використання не можуть бути рекультивовані у сільськогосподарські угіддя, а також у разі надлишку цього шару, він повинен бути використаний для рекультивації ділянок або для поліпшення малопродуктивних угідь.
Родючий шар слід знімати в сухий період року, а на ділянках, зайнятих сільськогосподарськими культурами, - після збирання врожаю.
Засоби механізації зняття та переміщення родючого шару ґрунту вибирають, виходячи з технологічної схеми видобутку та проведення будівельних робіт, потужності шару ґрунту, відстані його переміщення, наявності засобів механізації в підрядній організації.
Розрахунки обсягів земельно-планувальних робіт на рекультивованій території проводяться на плані переміщення земельних мас. Залежно від складності об’єкта і його конфігурації обсяги земельних робіт розраховуються по квадратах або по профілях планування. По квадратах плану об’єм земляних робіт виробленого кар’єру (Vx)визначається за формулою
де Рi - площа фігури, що утворилась внаслідок розрізу; 
- сторона квадрата на плані.
По профілях планування об’єм земляних робіт обчислюється за формулою
де Pk - площа кар’єру; 
- середня глибина рар’єру; 
- перевищення висот поверхні кар’єру на вершинах квадратів над висотами дна кар’єру; пк - кількість вершин квадратів; п0 -кількість вершин квадратів з нульовою глибиною; Нn - сума висот поверхні кар’єру; Нq -сума висот дна кар’єру.
Різниця між об’ємами земляних робіт, визначених двома способами, може складати до 5 відсотків.
У випадках, коли робочим проектом передбачається використовувати тільки розкриті породи з даного кар’єру, з врахуванням коефіцієнта розкриття і умов рельєфу прилеглої території можливі наступні варіанти засипки відпрацьованого кар’єру:
• засипка кар’єру до відміток прилеглої території;
• засипка частини кар’єру до відміток прилеглої території із залишенням котловану;
• засипка всієї площі кар’єру на частину виробленої глибини.
Якщо на порушеній ділянці наявні токсичні породи, які шкідливо діють на сільсько- і лісогосподарські культури, в процесі формування відвалів вони повинні бути укладені у фундамент і перекриті потенційно родючими породами товщиною не менше 1,5 м.
Спланована поверхня може мати одно- або двобічний ухил або ж бути сформована у вигляді пологої лощини. При сільськогосподарській рекультивації планування поверхні відвальних порід здійснюється у дві стадії: спочатку загальне планування, а через рік-два, коли закінчиться інтенсивна усадка, - остаточне планування. При рекультивації території з наступним використанням її в системі орних земель поверхні надають ухили до 2°, в інших випадках надають ухили. які дозволяють здійснити протиерозійні заходи Для лісогосподарських угідь поздовжній ухил не повинен перевищувати 10°, поперечний - 4°.
У разі необхідності рекультивована поверхня може бути спланована терасами. Поздовжні поперечні профілі полотна траси приймаються горизонтальними або з певними ухилами.
Потужність нанесеного родючого шару ґрунту на ділянках, що освоюються під ріллю, повинна бути не менше максимальної глибини оранки з врахуванням осідання нанесеного шару.
На технічному етапі рекультивації тривалість виконання будівельних робіт розробляється з урахуванням конкретних умов і згідно з будівельними нормами і правилами або з чинним еталоном. Потреба в машинах, механізмах та транспортних засобах визначається на основі фізичних об’ємів робіт, продуктивності машин і механізмів та їх наявності в будівельній організації.
Біологічний етапрекультивації включає комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості порушених земель. Зміст і послідовність їх виконання має деякі особливості, які залежать від ґрунтових умов і напрямку рекультивації. При сільськогосподарському використанні території біологічна рекультивація включає:
• основний і передпосівний обробіток ґрунту;
• внесення органічних і мінеральних добрив;
• посів культур-освоювачів і догляд за ними;
• виконання (у разі необхідності) хімічної меліорації.
Види добрив, дози та строки їх внесення, види культур-освоювачів, строки та норми посіву, догляд, види та способи хімічної меліорації залежать від показників насипного шару ґрунту. Дози мінеральних добрив на рекультивованих землях збільшуються у 1,5-2 рази, гною - у 2 рази, норми висіву насіння багаторічних трав -у 2 рази порівняно з дозами, рекомендованими для непорушених земель.
Залежно від фізико-хімічних властивостей ґрунтів (підвищена кислотність або лужність) передбачається внесення хімічних меліорантів.
При рекультивації вироблених торфовищ намічають заходи, спрямовані на активізацію біологічних процесів у придонному шарі торфу, які включають глибоку оранку, ретельну розробку дернини за допомогою фрезерування або дискування, внесення мідних мікродобрив.
У робочих проектах лісогосподарської рекультивації підбирається асортимент деревно-чагарникових порід, розробляються технології посадки і догляду за лісокультурами. Породи для лісонасаджень підбирають, виходячи із зональних умов, фізико-хімічних, агрохімічних і водно-фізичних властивостей ґрунтів, а також цільового призначення лісонасаджень (експлуатаційного, протиерозійного, водоохоронного, санітарного, лісопаркового та ін.). Для формування екологічно стійких насаджень створюються змішані типи лісокультур з участю головних порід до 60 відсотків, супутніх - до 20 відсотків і чагарників - 20 відсотків. Певна річ, співвідношення може змінюватися залежно від зональних умов і призначення лісонасаджень.
Тривалість біологічного етапу (або строк меліоративного освоєння) в робочому проекті приймається, виходячи з конкретних ґрунтових умов рекультивованої ділянки та вибраного напрямку рекультивації.
Обсяги робіт біологічного етапу, а також потреба в добривах, хімічних меліорантах та посівному матеріалі відображаються у відповідних документах (зведеній відомості).
Розглянуті етапи рекультивації можуть мати деякі особливості, зумовлені в першу чергу напрямками рекультивації. Для вибору напрямку рекультивації всебічно вивчають гірничотехнічні умови конкретного родовища або рудника, оцінюють техногенез, тобто зміни, що відбуваються під час добування корисних копалин. Власне, техногенез і формує антропогенний рельєф, за яким класифікуються і типізуються порушені землі. На основі цієї класифікації проводять технічну й економічну оцінку землекористування. Ця оцінка дається за трьома позиціями:
• рекультивація доцільна з економічної точки зору;
• рекультивація неефективна;
• можливе проміжне використання порушених земель.
Якщо рекультивація доцільна з економічної точки зору, то уточнюється напрямок рекультивації і на порушеній ділянці проводяться відповідні етапи рекультивації.
У випадку, коли рекультивація економічно неефективна, надзвичайно важливим управлінським кроком є прийняття рішення щодо системи використання цих земель. На основі аналізу стану ділянок визначають ступінь негативного впливу порушених земель на навколишнє природне середовище. У випадку негативного впливу намічають санітарно-гігієнічний і профілактичний напрямки рекультивації. Якщо ж негативного впливу не виявлено, порушені землі доцільно використовувати для несільськогосподарських цілей.
Технічна й економічна оцінка стану порушеної ділянки може дати висновок про проміжне її використання, наприклад, для зберігання промислових та побутових відходів, під складування тощо.
При уточненні і безпосередньому виборі напрямку рекультивації виходять з того, що будівельний напрямок здійснюється зразу після гірничотехнічної рекультивації. Всі інші напрямки (сільськогосподарський, лісо-, водо-, рибогосподарський та рекреаційний) проводяться, як правило, на обох етапах: технічному і біологічному. На кінцевий вибір напрямку рекультивації впливає також район розташування порушеної ділянки.
Сільськогосподарську рекультивацію передбачають у першу чергу в районах з родючим і потужним природним ґрунтовим покривом, а також у густонаселених промислових районах, де особливо відчутна нестача сільськогосподарських угідь. Цей напрямок рекультивації передбачає створення на порушених землях багаторічних насаджень, орних або кормових угідь. У результаті її проведення повинні бути створені відповідні умови для сільськогосподарського виробництва. З цією метою поверхня відвалів має бути спланована (вирівняна) перед нанесенням родючого шару грунту таким чином, щоб на ній могли працювати сільськогосподарські машини. Поверхневий шар при цьому повинен бути ущільненим, щоб його можна було орати. Рівень ґрунтових вод має забезпечувати оптимальні умови для вирощування сільськогосподарських культур та насаджень. Ділянки, де відвали складені лесами і лесоподібними суглинками, можна використовувати під кормові угіддя без нанесення родючого шару ґрунту.
Лісогосподарський напрямок рекультивації залежно від місцевих умов передбачає створення на порушених землях лісових насаджень різного типу, призначення і цінності, а саме:
• господарсько-цінних насаджень;
• протиерозійних і вітрозахисних насаджень;
• лісів паркового типу.
Проектне рішення щодо підбору типів лісових культур на відвалах приймається з урахуванням фізико-хімічних характеристик поверхневого шару ґрунту. У зв’язку з цим встановлено три ступені придатності вирівняних відвалів для заліснення:
· придатні - які містять сульфідизованих порід у ґрунті до 20%. Тут можливе створення чистих соснових та змішаних сосново-березових насаджень;
· малопридатні - в яких вміст сульфідизованих порід у ґрунті становить 20-40%. На них рекомендується створювати соснові, сосново-березові або тополині насадження з вільхою, а також обмежено можна садити клен та акацію;
· непридатні - які містять сульфідизованих порід понад 40%. Тут для лісогосподарського освоєння необхідно попередньо підготувати земельні угіддя, провівши на них докорінну хімічну меліорацію (вапнування великими дозами, промивання та ін.).
Хімічна меліорація передбачається також і на зонах відвалів, на спланованій поверхні яких переважають токсичні ґрунти.
При підготовці внутрішніх відвалів під заліснення і садівництво застосовують наступні способи гірничотехнічної рекультивації: повне вирівнювання, планування терасами і часткове вирівнювання. При повному вирівнюванні всю площу відвалів, крім кінцевої траншеї, вирівнюють настільки, щоб могли нормально працювати лісопосадкові машини. Ширина спланованих земельних смуг при плануванні відвалів під лісові насадження повинна бути не менше 10 м.
При підготовці відвалів для промислового лісорозведення, а також для закладки плодових садів проводять планування терасами. При цьому суміжні гребені вирівнюють до різної висоти і розділяють неперервними схилами, утворюючи тераси. Для попередження ерозійних процесів тераси повинні мати поперечний обернений ухил 1,5-2°.
Водогосподарський напрямок рекультивації передбачає створення водоймищ багатоцільового водокористування. Вони влаштовуються, як правило, в пониженнях техногенного рельєфу, у виїмках і використовуються для накопичення води для водопостачання, риборозведення, зрошення тощо.
При спорудженні водоймищ у відпрацьованих кар’єрах відкоси виїмок виположуються і передбачаються заходи щодо захисту дна та берегів від зсування, фільтрації або прориву води. Водойми повинні бути обладнані необхідними гідротехнічними спорудами, зручними під’їзними шляхами та іншими видами благоустрою.
Будівельний напрямок рекультивації має на меті приведення порушених земель до стану, придатного для промислового і цивільного будівництва. Для цього можна використовувати внутрішні відвали. При використанні земель під будівництво проводять лише гірничотехнічну рекультивацію.
Санітарно-гігієнічний напрямок рекультивації можливий в усіх зонах поблизу населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності біологічної або технічної рекультивації порушених земель, які негативно впливають на навколишнє середовище або рекультивація яких для використання в народному господарстві неефективна.
Рекреаційний напрямок рекультивації також доцільно застосовувати поблизу населених пунктів. Він передбачає створення об’єктів відпочинку та оздоровлення на порушених землях (в поєднанні з будівельним напрямком). Особливістю цих робіт є спорудження кемпінгів, пляжів або в поєднанні з водогосподарською рекультивацією - створення штучних водойм. Для цієї мети використовуються внутрішні та зовнішні відвали розкритих порід, які не придатні для сільськогосподарської рекультивації.
Не можна обійти увагою такий надзвичайно важливий вид робіт при землевпорядкуванні, як обґрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами. Цим роботам нині надається пріоритетне значення, про що говорить прийнята Верховною Радою та урядом України ціла низка законодавчо-нормативних і методичних документів.
У системі управління земельними ресурсами важливе місце належить складанню проектів відведення земельних ділянок у власність або користування, відмежування в натурі вилучених (викуплених) ділянок. Підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею, також є дуже важливою складовою землевпорядкування.
Землевпорядкування передбачає проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.
Авторський нагляд здійснюється проектною землевпорядною організацією з метою контролю та реалізації передбачених проектних заходів, перевірки їх виконання тощо.
Опрос рабочих показал, что по их мнению, причинами травматизма являются: недостатки в организации труда и состояние оборудования, несоблюдение правил безопасности, плохое настроение работника, утомление, плохие отношения в коллективе и с начальством, неуважительное отношение руководителей к подчиненным, неудовлетворительный психологический климат. Важное значение имеют также осбенности характера самого человека как работника: активность, аккуратность, выносливость, подвижность, ловкость, импульсивность, сознательность, внимательность, хорошая память, зрение, слух, физическое и психологическое здоровье. Поэтому каждый работник должен уметь перед началом работы ввести себя в оптимальное рабочее психологическое состояние и сохраняит егодо конца рабочего дня, а руководитель – способствовать этому.
1. Литейное производство.Основным наиболее эффективным методом обеспыливания сосредоточенных источников выделения пыли в литейных цехах следует считать устройство местной вытяжной вентиляции, удаляющей пыль непосредственно от места ее образования. При этом системы аспирации, как правило содержат следующие элементы: укрытие, обеспечивающее герметизацию узла пыления; систему трубопроводов, транспортирующих газопылевую смесь; пылеуловитель; вентилятор.
2. Цех термообработки. При проведении процессов термообработки в качестве средств защиты используются очки и респираторы. При работе с кислотами и щелочами применяют защитные дерматологические средства для рук: перчатки, крем «пленкообразующий», специальную пасту. Для защиты лица и глаз от брызг расплавов солей и энергии излучения применяется металлическая сетка с ячейками 0,8×0,8 мм, в которой на уровне глаз вставлено выгнутое органическое стекло толщиной 3 мм. Спецодежда изготавливается из кислотостойкой ткани. Спецодежда рабочих отделений цианирования хранится отдельно и стирается обезвреженной, что бы избежать отравлений рабочих других участков.
Помещения термических цехов оборудуются общеобменной приточно-вытяжной механической вентиляцией с подачей воздуха в верхнюю зону помещения или рассеяно в рабочую зону с такой скоростью, чтобы обеспечить на рабочем месте термиста подвижность воздуха не более 0,6 м/с. при интенсивности теплового потока 0,35 – 2,8 кВт/м2 необходимо предусматривать воздушное душирование.
Т.к. при таких процессах выделяется огромное количество вредных веществ загрязняющих атмосферу, то необходимо устанавливать системы газоулавливания, газоочистки и в основное оборудование должны быть встроены пылеуловители. Для обезвреживания сточных вод от цианистых соединений и др. ядовитых веществ применяют электрохимические методы очистки, отстаивание воды и фильтрование.
Необходимо осуществлять периодический контроль за работой вытяжных вентиляционных систем, устройств сигнализации, состояние осветительных сетей, для масляных закалочных баков контролируются устройства аварийного слива, перегрева и уровня масла.
3. Гальванический цех. Выделяющиеся из ванн пары и газы подлежат искусственному отсасыванию, что может быть достигнуто только устройством местной вентиляции. Гальванические ванны для обезжиривания, травления и горячей промывки должны быть снабжены бортовыми вентиляционными устройствами. Ванны с легколетучими и чрезвычайно вредными растворителями и растворами (дихлорэтан, цианистые препараты и т.д.) должны включаться в вентиляционную сеть раньше других ванн, т.е. быть ближе к вентилятору. За указанными ваннами следуют ванны щелочного обезжиривания. Травильные ванны и ванны, содержащие электролиты, соединяются в одну вентиляционную систему, а ванны, содержащие щелочные и цианистые, – в другую.
Полы рекомендуется делать с наклоном к стоку и регулярно промывать водой. Ванны с травильными кислотами необходимо устанавливать с таким расчетом, чтобы их верхние края находились на расстоянии 0,75 – 1,0 м от уровня пола и рабочим на приходилось бы нагибаться над ваннами в момент загрузки и выгрузки изделий.
Во избежание взрыва или пожара необходимо тщательно следить за тем, чтобы в пене растворов для электролитического обезжиривания не накапливалось значительных количеств гремучего газа.
4. Цех механообработки. В таких процессах должны быть обеспечены удобные рабочие места, не стесняющие действия во время выполнения работы, д.б. предусмотрена площадь для размещения стеллажей, столов, др. устройств для размещения заготовок, материалов, готовых деталей, отходов. Должно быть удобное расположение приспособлений и инструментов. Все это позволяет снизить утомление и производственный травматизм. Необходимо строго соблюдать технологический процесс (выдерживать режимы резания, порядок включения и выключения оборудования и т.д.). Для снижения количества аэрозолей СОЖ применяются специальные конструкции для подачи и распыления жидкости. Для защиты кожного покрова от воздействия СОЖ и пыли токсичных материалов применяются профилактические пасты, мази, кремы. Обработку деталей из магниевых сплавов необходимо вести только острым инструментом, исключающим большое трение и загорание металла, а отходы собирать в специальную тару с надписью «отходы магния». Стружку (отходы производства) от станков следует убирать механизированными способами. При обработке резанием хрупких, пылящих материалов с вредными для здоровья наполнителями (латуни, сплавы содержащие магний, бериллий и др.) необходимо удалять стружку непосредственно от режущего инструмента с помощью пневматических пылестружкоулавливающих устройств.
При приготовлении растворов порошкообразных и гранулированных моющих средств для промывки систем охлаждения, работающие должны использовать маски и респираторы.
Что бы не загрязнять окружающую среду отработанные СОЖ необходимо собирать в специальные емкости. Мелкая масляная стружка и пыль титана и его сплавов по мере накопления подлежит сжиганию или захоронению на специальных площадках.
На всех стадиях разработки и осуществления технологических процессов необходим контроль воздушной среды, параметров шума, уровней освещенности и вибрации. Необходим контроль СОЖ на качество и на наличие микробов.
5. Сборочный цех. Главным условием безопасности в сборочном процессе является механизация операций, т.е. использование электро- и пневмоинструментов, гидравлических ключей и т.д. однако при использовании ручного механизированного инструмента возможно механическое травмирование работающих с этим инструментом, поэтому инструмент массой более 3 кг следует подвешивать.
Промывные и обезжиривающие операции следует проводить в моечных машинах, ваннах или на специальных рабочих местах, оборудованных вытяжной вентиляцией. Для операций очистки и промывки деталей, поступающих на сборку, есть возможность заменить горючие растворы (бензин, керосин, дизтопливо) на негорючие растворители (хлорированные углеводороды). Однако они токсичны и поэтому их использование целесообразно при механизированных и автоматизированных операциях. Для таких операций следует применять жидкости и растворы приготовляемые на предприятии централизованно по рецептам. Количество легковоспламеняющейся жидкости на рабочем месте не должно превышать сменной потребности.
Для операций связанных с образованием пыли и стружки (шабрение, сверление, шлифование и т.п.) должны быть предусмотрены средства отсасывания пыли и удаления стружки.
Обдувку сжатым воздухом деталей необходимо проводить в специально оборудованных шкафах или камерах с местной вытяжной вентиляцией. Для избежания травмирования мелкой стружкой или опилками, вылетающими с большой скоростью, на шланг для обдува крепят резиновый отражатель.
Участки, где используется герметик, должны быть оборудованы местной вытяжной вентиляцией. При полировании рекомендуется заменять хромосодержащие полировальные пасты на составы, в которых нет хрома или его содержание значительно меньше.
При охлаждениях охватываемой детали для сборки неподвижных соединений в качестве охладителей следует применять твердый углекислый газ (сухой лед) или жидкий азот, и не рекомендуется применять жидкий кислород или жидкий воздух, т.к. взрывоопасны даже при попадании в них незначительных количеств легкоокисляющихся материалов. Однако работы с использованием жидкого азота необходимо проводить в помещениях с достаточным притоком свежего воздуха, т.к. избыток азота вызывает удушье.
Для снижения тяжести труда верстаки оборудуют гидропневматическим механизмом регулирования тисков или др. зажимного приспособления.
Обобщим для всех предприятий отрасли. Необходимые мероприятия для предотвращения производственного травматизма:
– следует проводить обучение работающих и вовремя проводить повторный инструктаж;
– обеспечить строгий контроль за соблюдением требований к технологическому процессу;
– контролировать применение средств коллективной и индивидуальной защиты;
– систематически проводить проверку оборудования, инструмента, систем сигнализации, различных регулирующих устройств;
– обеспечит необходимые параметры воздуха рабочей зоны при помощи вентиляционных устройств и систем отопления.
1. Литейный цех. Участки по приготовлению формовочных и стержневых смесей и изготовления форм и стержней относятся к категории Д по пожарной опасности; участки обработки отливок из магниевых сплавов относятся к категории Б; помещения плавки и заливки металла в формы, обрезки и обрубки относятся к помещениям категории В. Универсальными средствами для тушения как стружки и опилок так и компактного магния являются сухие молотые флюсы. В формовочных и стержневых отделениях применяется химическая пена или четыреххлористый углерод; на участках точного литья – водяной пар; на участках сушки форм и стержней применяется углекислый газ.
2. Кузнечно-прессовый цех. По пожарной опасности такой цех относится к категории Г и имеет II степень огнестойкости зданий. Существует опасность возникновения пожаров из-за скопления масла в приямках под прессами. Температура самовоспламенения нефтяных масел 250 – 4000 С, мазута 380 - 4200 С. Пожары могут возникнуть в подвальных, помещениях на складах сгораемых материалов и материалов в сгораемой упаковке, при обработке легковоспламеняющихся металлов, например поковок магния или его сплавов. Участки по обработки легковоспламеняющихся металлов по пожарной опасности относятся к категории А. При пуске газовых нагревательных печей вследствие неправильного зажигания, при внезапной остановке дутья, просачивании газа в производственное помещение, а также при подсосе воздуха внутрь газовых устройств может произойти взрыв. Для избежания взрыва газопроводы изготавливают из цельнотянутых труб, соединяемых сваркой, при этом не используют резьбовые или фланцевые соединения. Количество огнетушителей марки ОП-5 определяют из расчета один прибор на 500-600 м2 площади цеха. Следует предусматривать установки автоматического пожаротушения.
3. Цех термообработки. В таком цехе взрыв и возгорание возможны в случае применения в процессе термической обработки масел. Такой пожар сначала ограничен локальным участком, а затем быстро распространяется. Эффективным средством тушения могут быть углекислотные огнетушители (они не загрязняют закалочное масло), эффективно и применение порошковых огнетушителей, однако они могут изменить закалочное действие масла. Можно прекратить пожар, быстро закрыв масляную ванну крышкой из листовой стали. При работе с закалочными маслами, что бы предотвратить взрывоопасную ситуацию необходимо правильно выбирать марку масла (одним из критериев правильного подбора является температура воспламенения, которая обычно у закалочных масел превышает температуру вспышки на 30 – 500 С) и режим работы. Очень опасна система масло - кислород, когда масла при перегреве подвергаются термическому разложению и образуют углеродные фракции, а при смешивании таких фракций с кислородом они взрываются под влиянием различных импульсов (искры, ударной волны и т.д.). Горят также масляные пары, когда интенсивно смешиваются с кислородом. При эксплуатации печей с контролируемыми атмосферами особо опасным моментом является продувка (замена одного газа другим), т.к. существует возможность образования взрывоопасной смеси. Продувка методом вытеснения продолжается до тех пор, пока концентрация удаляемого газа не снизится до безопасных пределов. Для предотвращения образования взрывоопасных смесей на печах с периодически открываемыми проемами применяют пламенные завесы (направление пламени снизу вверх). Наиболее взрывоопасным из газов, применяемых в контролируемых атмосферах, является водород. Вследствие малой плотности он скапливается под сводами печей и под крышей помещения и образует там взрывоопасные смеси. Высокую опасность представляет диссоциированный аммиак (из-за значительного содержания в нем водорода). В целом термические цехи относятся к категории Г пожарной опасности.
4. Гальванический цех. Частыми причинами пожаров в гальванических цехах является самовоспламенение органических веществ, обтирочных промасленных тряпок, промасленной одежды и т.п. Воспламенение таких предметов может произойти даже под действием сконцентрированных солнечных лучей. Пожары, возникшие по этим и другим причинам (неисправность электрических сетей, оборудования, предохранителей и др.) могут быть быстро ликвидированы водой, воздушно-механической (смесь газа и жидкости с плотностью 0,1 – 0,2 г/м3) и химической (смесь пенопорошка и воды, пенопорошок состоит из сернокислого алюминия, бикарбоната натрия и пенообразующего вещества) пеной. Пена применяется для тушения легковоспламеняющихся жидкостей.
5. Цех механообработки. Помещения, в которых производится обработка или хранение изделий из магния или его сплавов относятся к помещениям категории В пожарной опасности. Полировальные и шлифовальные отделения помещений механообработки легковоспламеняющихся материалов относятся к категории Б пожарной опасности. Такие помещения должны быть оборудованы установками автоматического пожаротушения и приборами пожарной сигнализации.
6. Сборочный цех. В слесарно-сборочном цехе участки клепки относятся к категории Д, а сварочно-сборочные участки к категории Г. Участки, на которых производственные процессы связаны с применением герметиков, по пожарной опасности относятся к категории А. Возможны следующие причины пожаров: на участках обезжиривания при ручной протирке изделий бензином, воспламенение может быть из-за трения; на участках пайки и сварки причиной может стать источник открытого огня; возможно самовоспламенение промасленных органических материалов и одежды.
7. Сварочный цех и цех напыления. Участки, на которых ведутся работы по электродуговой сварке, кислородно-цителеновой резке металлов относятся к категории Г по пожарной опасности.