Геракліт Ефесський.
ГЕРАКЛІТ.Народився у сусідньому з Мілетом полісі Ефес, належав до царського роду жерців, але в Ефесі влада царів була давно скинута, за Гераклітом залишилися лише деякі функції жерця, які він передав брату. Жив бідно й одиноко. Останні роки життя провів у хижі в горах. Основна праця - философський прозаїчний твір «Про природу», з якого збереглося більше 130 фрагментів, які, однак, є важкими для розуміння. Самі древні прозвали Геракліта темним.
Філософські погляди:
- субстанціально-генетичне начало всього сущого вбачав у вогні, який є основою всього сущого і з якого все виникає;
Для древніх народів вогонь був речовиною, як земля, вода та повітря. Люди тоді не розуміли, що вогонь - не речовина, а процес окислення з виділенням тепла і світла. Але древні вважали його найбільш рухливою та мінливою з чотирьох стихій.
- космос Геракліта не вічний, він згорає, і ця світова пожежа постає як світовий суд;
Геракліт каже, що «вогонь все обійме і всіх розсудить».
- Геракліт – гілозоїст (гілозоїзм - концепція всезагального оживотворення), його вогонь - не тільки жива, але й розумна сила.
Християнський теолог Климент Олександрійський (III ст.) в одному з своїх творів наводить уривок з Геракліта. «Этот космос, единый из всего, не создан никем из богов и никем из людей, но он всегда был, есть и будет вечно живым огнем, в полную меру воспламеняющимся и в полную меру погасающим»
- висловлює ідею міри як основного космічного закону, якому підкорюється сам вогонь, а не лише людина;
- вводить поняття «логос», яке постає як об’єктивний закон світобудови, принцип порядку та міри;
Те, що для чуття виступає як вогонь, для розуму є логос.
- душа людини має два аспекти: речовинно-матеріальний та психічно-розумний;
В речовинно-матеріальному аспекті душа - одна з метаморфоз вогню. Душі виникають, «випаровуючись з вологи». І навпаки, «душам смерть - воді народження»
- душа постає як єдність протилежностей, вона сполучає в собі вологе та вогненне, і чим більше в ній вогню, тим душа краще;
«Суха душа – наймудріша та найкраща». У людини в стані сп’яніння душа особливо волога, як і у хворого, або занадто залежного від чуттєвих задоволень. Геракліт підкреслює, що «будь-яка пристрасть купується ціною душі». Він говорить, шо «для душ насолода або смерть стати вологими». Сухий, вогненний компонент душі - її логос.
- Геракліт - не лише стихійний матеріаліст, але й наївний діалектик, він стверджує, що все є абсолютно змінюваним, у світобудові немає нічого незмінного;
Він учить, що «все тече», уподібнюючи світ ріці і проголошує: «в ту же реку вступаем и не вступаем», тому що «на входящих в ту же самую реку набегают все новые и новые воды».
- ніщо в світі не повторюється, все виникає і зникає;
Для Геракліта сама «вечность - дитя, переставляющее шашки, царство ребенка».
- одне і те саме має протилежні якості в різних відношеннях;
Наприклад, «морська вода і найчистійша, і найбрудніша: рибам вона напій і спасіння, людям же - загибель і отрута». Також «найпрекрасніша мавпа потворна, якщо порівняти її з родом людським».
- робить висновок про беззастережну тотожність протилежностей, стверджуючи, що «суперечливість зближує»;
- тотожність протилежностей у Геракліта означає не їх взаємопогашення, а їх боротьбу як головний закон світобудови і причину будь-якого виникнення;
Геракліт пише: «боротьба – батько всього і цар над усім», «боротьба всезагальна і все народжується завдяки боротьбі і з необхідності» .
- в гносеології розрізняє чуттєве та раціональне пізнання;
Почуття не є марними, особливо зір та слух.
- вища мета пізнання - пізнання логоса, а отже – вищої єдності світобудови і досягнення найвищої мудрості;
- накопичення знань не гарантує пізнання логоса;
«Многознание уму не научает,- каже Геракліт,- иначе оно научило бы Гесиода и Пифагора, а также Ксенофана и Гекатея».
- саме по собі накопичення знань не дає єдиної картини світу, не формулює світогляду;
- пізнання логосу, мудрості, єдності світу доступне не всім, однак всі люди від природи є розумними істотами;
«Міркування всім властиве», «Всім людям дано пізнавати себе і міркувати», «Логос притаманний всім».
- люди від природи є рівними, але вони нерівні фактично, що є наслідком нерівності їх інтересів. Більшість живе не за логосом, а за власним розумінням, перебуваючи під владою своїх бажань;
- вчення Геракліта - стихійний матеріалізм, але воно містить у собі і виходи в ідеалізм: це перш за все вчення про логос і про бога.
Визначальна тенденція мілетської школи - намагання знайти невидиму простим оком єдність у видимій багатоманітності речей. Ця єдність може бути опанована тільки розумом. Причому вона розглядається як завжди існуюча в безмежному Космосі. Першопочаток породжуєвсю багатоманітність речей, обіймає все існуюче, оформляючи його в упорядкований Космос, і керує рухом та розвитком Космосу.