Так устроены эти белые кости, на которых грифель времени чертит страницы жизни.
Профилактика неотложных состояний.
Неотложную помощь при гинекологических заболеваниях следует совершенствовать в двух направлениях:
1. Профилактика возникновения этих состояний.
2. Улучшение методов диагностики и терапии состояний, требующих неотложной помощи.
В настоящее время ведётся большая работа
· по улучшению материально- технической базы лечебно-профилактических учреждениях.
· Научно-технический прогресс в области медицины способствует улучшению диагностики и терапии таких больных.
· Широкое распространение эндоскопических методов обследования и лечения.
· УЗИ.
· Компъютерная томография.
· Микрохирургические методы лечения.
· Внедрение в медицину лазерной техники.
· Использование сшивающих аппаратов .
Всё это должно обеспечить качественные изменения в диагностике и лечении ряда патологических состояний женских половых органов.
Литература:
1. Н.Д Селезнёва «Неотложная помощь в гинекологии», Москва, Медицина, 1986г.
2. Руководство «Оперативная гинекология» , Медицина В.И Кулаков, Н.Д.Селезнёва, 1990г.
3. Э.К. Айламазян, «Неотложная помощь при экстремальных состояниях в гинекологии», Санкт-Петербург, 1992г.
4. И.М. Грязнов «Внематочная беременность», Медицина, 1980г.
5. Учебник «Гинекология», В.И.Дуда, Минск, 2002г.
Вопросы для самоконтроля.
11. . Какие основные жалобы предъявляют больные с неотложными состояниями в гинекологии?
12. Какие неотложные состояния может дать миома матки?
13. Какие осложнения кист и кистом относятся к неотложным состояниям?
14. Когда воспалительные процессы в придатках матки дают клинику «острого живота»?
15. Что такое внематочная беременность?
16. Какими способами прерывается внематочная беременность?
17. Что такое апоплексия яичника?
18. Что важно выяснить из анамнеза для дифференциальной диагностики апоплексии яичника, внематочной беременности и острого аппендицита?
19. Какие осложнения возникают при введении ВМК?
20. Причины травм половых органов.
IV. Поняття про зовнішній та внутрішній скелет
У організмах філогенетичного ряду ссавців прийнято розрізняти два види скелета:
- внутрішній (опорний)
- зовнішній (захисний)
У процесі філо- і онтогенезу першим утворенням внутрішнього скелету є сполучнотканинні перетинки, потім з’являється хорда – щільний клітинний ендодермальний тяж, вкритий сполучнотканинними оболонками. Від хорди сегментально йдуть сполучнотканинні перетинки, між якими закріплюються м’язи. Таким чином, формується перетинчастий (сполучнотканинний) скелет, характерний для ланцетника. На зміну перетинчастому скелету у нижчих хребетних (круглоротих, ганоїдних риб) приходить хрящовий скелет, а потім кістковий (кісткові риби).
У всіх наступних класів філогенетичного ряду ссавців скелет залишається кістковим, проте кісткова тканина зазнає значних змін, пов’язаних із зміною умов існування (перехід із водного середовища на суходіл). Кістковий скелет у наземних ссавців значно вдосконалюється як антигравітаційна система – спрямована на подолання земного тяжіння.
Таким чином, внутрішній скелет представляє собою опорну конструкцію, на якій закріплюються м’які тканини. Кістки внутрішнього скелету, які проходять всі три стадії розвитку (перетинчастий скелет: хорда + сполучнотканинні перетинки → хрящовий → кістковий) називаються вторинними.
Зовнішній скелет розміщується на тілі у вигляді луски та панциря (черепаха, броненосець). У більшості вищих хребетних тварин зовнішній скелет зникає, окремі його елементи занурюються під шкіру, утворюючи покривні кістки черепа та ключицю. В онтогенезі кістки зовнішнього скелету проходять лише дві стадії розвитку: перетинчасту і кісткову. Такі кістки називаються первинними. Вони дуже погано регенерують і виконують, в основному, захисну функцію.
V. Будова кістки як органу
На відміну від вивареної кістки нативна або жива кістка – це багатокомпонентний орган. Зріла кістка представлена шістьма основними компонентами:
1. Основним структурним компонентом кістки є кісткова тканина – вид опорно-трофічної тканини, яка складається із клітин та мінералізованої міжклітинної речовини, що містить до 70% неорганічних сполук (95% з яких приходиться на солі кальцію).
Клітини кісткової тканини:
1. остеоцити – зрілі клітини кісткової тканини, замуровані в тверду міжклітинну речовину і лежать у кісткових порожнинах або лакунах;
2. остеобласти – клітини, які створюють кісткову тканину. Особливо багато цих клітин знаходиться в кістці, що росте, а також у ділянках інтенсивної перебудови кісткової тканини;
3. остеокласти – клітини, які руйнують кістку.
Міжклітинна речовина кісткової тканини ділиться на основну речовину і колагенові волокна.
Основна речовина складається з глікопротеїдів, глікозоаміногліканів, імпрегнованих неорганічними солями, які утворюють кристали типу гідроксиапатиту.
Колагенові волокна в основній речовині можуть лежати хаотично або войлокоподібно, а також впорядковано, паралельно один до одного.
Залежно від розташування волокон в онтогенезі існує два основних типа кісткової тканини:
1. Грубоволокниста – характерна для плодів і новонароджених, а також молодих тварин. Волокна в грубоволокнистій кістковій тканині лежать хаотично (без порядку) у вигляді войлока, утворюючи грубі та міцні пучки;
2. Пластинчаста – характерна для дорослого організму. В основі кожної кісткової пластинки розташовані впорядковані, паралельні один до одного волокна. На основі волокон відкладаються мінеральні речовини у вигляді кристалічного гідроксиапатиту та аморфного фосфату кальцію. Напрямок колагенових волокон у пластинці відповідає силовим натягуванням. Натягування волокон – основний фактор, який викликає його кристалізацію.
Кісткові пластинки в зв’язку з різною дією механічного навантаження можуть формувати компактну та губчасту кісткову речовину.
Компактна кісткова речовина – substantia compacta – утворюється в місцях, де кістка зазнає максимальні навантаження на злом. Кісткові пластинки, які формують компактну кісткову речовину, закручуються в трубочку навколо кровоносних судин і утворюють остеони або гаверсові системи (детальніше в курсі гістології).
Губчаста кісткова речовина - substantia spongiosa –локалізується в ділянках кісток найбільш вираженої дії сил здавлювання і розтягування. В губчастій кістковій речовині пластинки, з’єднуючись між собою (накладаючись один на одного), утворюють систему ліній, які йдуть у напрямку головних здавлюючих напруг, а також систему розпорок між лініями. В результаті утворюється своєрідна решітка – губчаста кістка, вічка якої заповнені кістковим мозком.
2. Окістя або периост – двохшарова сполучнотканинна оболонка. Зовнішній шар – фіброзний – зміцнює кістку, посилюючи її пружні властивості, забезпечує зв’язок кістки з оточуючими тканинами, живлення та інервацію. Внутрішній шар – остеобластичний – забезпечує ріст кістки в товщину (периостальне кісткоутворення).
3. Хрящова тканина в кістках представлена двома видами гіалінових хрящів:
а) суглобовий хрящ – покриває суглобові поверхні кісток – оголений, не має окістя, ніколи не зазнає окостеніння;
б) метафізарний хрящ – є лише в кістці, яка росте, відділяє тіло кістки – діафіз від її суглобових кінців – епіфізів, забезпечує ріст діафіза в довжину.
Кісткова тканина контактує з суглобовими та метафізарними хрящами і визначається як субхондральна кістка. Розрізняють три основних вида субхондральної кістки:
а) субхондральна кістка суглобового хряща
б) епіметафізарна СХК
в) діаметафізарна СХК
4. Кістковий мозок– заповнює вічка губчастої кісткової речовини і діафізи трубчастих кісток.
Вперше з’явився в кістках у наземних хребетних у вигляді остеобластичного (кісткоутворювального) КМ – драглиста (холодцеподібна) блідо-жовта маса, основним компонентом якої є остеобласти. ОКМ надає міцність кістці, а остеобласти забезпечують інтенсифікацію процесів перебудови кісткової тканини в умовах земної гравітації.
В безхвостих амфібій ОКМ перетворюється в червоний (гемопоетичний) КМ. Основою гемопоетичного КМ є ретикулярна тканина, в вічках якої розміщуються кровотворні клітини. При цьому, кісткоутворювальних потенцій ЧКМ не втрачає.
З віком У ЧКМ починають розвиватися жирові клітини і він поступово перетворюється в жовтий або жировий КМ.
Найдовше ЧКМ зберігається в губчастій речовині сегментів груднини, тіл хребців і дистальних (вентральних) ділянок реберних кісток.
ЖКМ протягом життя зберігає остеобластичні і кровотворні функції.
5. Ендост – тонка оболонка, відмежовує кісткову тканину від КМ, вкриває кісткові балки і внутрішню поверхню компактного шару діафіза.
VI. Типи кісток
За зовнішнім виглядом кістки в скелеті поділяються на декілька типів:
1. Довгі трубчасті кістки – потужні важелі руху, характерні для ланок кінцівок (стегнова, плечова і т. д.). На типовій довгій трубчастій кістці розрізняють середню ділянку з потужним компактним шаром – діафіз (у виварених кістках всередині діафіза порожнина) і дваепіфіза, розташованих на кінцях кістки з добре розвинутою губчастою кістковою речовиною.
2. Довгі зігнуті (не трубчасті) кістки – типовий приклад – реберні кістки – мають дугоподібну форму, кінці не несуть явно виражених потовщень, губчаста речовина рівномірно лежить по довжині кістки.
3. Плоскі кістки – складаються з двох шарів компактної кісткової речовини, між якими може локалізуватися невелика кількість губчастого (лопатка, таз, кістки черепа). В плоских кістках черепа в губчастій кістковій речовині може знаходитися велика кількість вен, в результаті губчаста речовина називається диплое. Серед плоских кісток черепа виділяють пневматизовані кістки, порожнини всередині яких заповнені повітрям – синуси (сполучаються з носовою порожниною і вистелені слизовою оболонкою).
4. Короткі кістки – невеликого розміру (кістки зап’ястка, заплесна), губчаста речовина в них вкрита тонким шаром компактної. Відіграють опорну роль, збільшуючи пружність (ресорність) кінцівок.
5. Змішані кістки – хребці – поєднують в собі плоску і короткого типа кістку.
6. Короткі трубчасті кістки – проміжне місце між довгими трубчастими і короткими (I і II фаланги пальців).