Причини недостатньої оздоровчої спрямованості навчально-виховного процесу. Компоненти здоров’язбережувального середовища.

План

Соцреалізм (соціалістичний реалізм) – штучний творчий метод часів радянської влади, який певною мірою копіював командно-адміністративну систему, намагався поставити мистецтво в залежність від партійної ідеології.

Екзистенціалізм – умовна назва ряду течій ХХ ст., що висувають на перший план абсолютну унікальність людського буття. Тяжіння до екзистенції вказує на пошуки шляху до себе самого як єдиної цінності у цьому світі.

Декадентство - “мистецтво занепаду”. Мистецький напрям, що характеризується настроями безнадійності, неприйняття реальності, песимізму.

І. Основні різновиди мистецтва

 

Під мистецтвом розуміють специфічну форму суспільної свідомості і людської діяльності, що являє собою відбиття дійсності у художніх образах.

Мистецтво разом з релігією та наукою нерідко трактуються як три основні способи засвоєння дійсності, як три основні поняття культури.

Види мистецтва :

§ часові (слухові): музика, художня література;

§ просторові (зорові): живопис, скульптура, архітектура;

§ просторово-часові: театр, кіно, опера, балет, цирк тощо.

Архітектура – вид мистецтва проектувати і будувати споруди, що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для життєдіяльності.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, продукти якого створюються з допомогою будь-яких фарб, що наносяться на певну поверхню.

Кіно – вид синтетичного мистецтва, що створює певні твори за допомогою кінозйомки реальних чи інсценізованих подій.

Музика – вид мистецтва, який відбиває дійсність у звукових образах і активно впливає на психіку людини.

Скульптура - вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об`ємну тривимірну форму і виконуються з твердих чи еластичних матеріалів.

Театр - вид мистецтва, в якому специфічним засобом для створення образів є сценічна дія, що виникає у процесі гри актора з публікою.

Художня література - вид мистецтва, що відтворює цілісність світу у літературному творі з допомогою слова.

 

ІІ. Мистецькі напрями, течії, стилі

 

Авангардизм – культурний рух ХХ ст., що заперечує усталені норми і традиції.

Ампір - художній стиль ХІХ ст., який, окрім рис давньоантичного мистецтва, спирається і на давньоєгипетське. Основна ознака - монументальна виразність.

Бароко – стиль у мистецтві ХVІІІ ст., для якого характерні намагання поєднати непоєднане: ідеологію і чуттєвість, розум і природні сили, аскетизм з розкошами і т.д. Барокова людина – багатогранна особистість зі складним внутрішнім світом, вона може перебувати в конфлікті з оточенням. Бароко повертається до релігійності. Стилю притаманне тяжіння до прикрас, алегоричності тощо.

Готика – мистецький (найбільшою мірою – архітектурний) стиль часів Середньовіччя, для якого характерні передусім культові споруди. Основний тип будови - собор: величезний, високий, ніби прагне до неба. Ознаки: гострота ліній, шпильчастість будівель, стрільчастість вікон–вітражів, легкість тощо.

Еклектика – довільне, механічне поєднання різнорідних поглядів, стилів, теорій.

Класицизм - напрям у мистецтві ХVІІІ - ХІХ ст., за основу якого взято зразки античної культури. Виявився у різних сферах мистецтва. В архітектурі притаманна симетрично-осьова композиція будівель, геометрично чітке і зручне планування приміщень, у літературі - культ розуму, раціоналізму, освіти.

Конструктивізм – напрям у мистецтві ХХ ст., найбільшою мірою виражений в архітектурі. Головна ідея – все, створене майстром, повинно мати прикладне значення. Основний принцип – зручність.

Модернізм – загальні тенденції розвитку мистецтва початку ХХ ст. Характеризується пошуками нових шляхів, побудовою художньої реальності, не пов`язаної з оточуючим світом, увагою до внутрішнього світу людини, формальним експериментаторством, оновленням застарілих художніх форм тощо. Виявився у ряді течій, серед яких в українському мистецтві найпоширеніші:

Експресіонізм - (лат. - вираження) - течія, для якої характерні підкреслена емоційність, напруга переживань, захоплення позасвідомим тощо.

Кубізм – течія, яка тяжіє до зображення предметів у вигляді геометричних фігур, прагнучи уникнути реальності.

Імпресіонізм (фр. враження) – мистецтво передачі безпосередніх вражень. Найбільш характерний для живопису, де стверджував красу повсякдення.

Неоромантизм - течія, що характеризується спробою подолати протистояння між ідеалом та реальністю, прагненням бажане зробити реальним.

Символізм – ґрунтується на постулаті, що реальний світ є символічним відображенням певних ідей. Символ постає як умовний знак, натяк на таємну сутність, що протиставлена об’єктивному світу.

Супрематизм – (лат. suprem – вищий) – течія, якій притаманний погляд на речі “зверху”, від чого вони втрачають чіткі обриси.

Футуризм (лат. – майбутнє) – течія, якій притаманні принципи ексцентричності, зламу традицій тощо.

Натуралізм – мистецький напрям кінця ХІХ ст., що вимагає змалювання неприкрашеної правди, відмови від заборон, уваги до природничого.

Просвітництво – епоха в культурному розвитку у ХVІІІ ст.,провідним філософським напрямком якої є раціоналізм (в основі останнього – віра в можливості людського розуму).

Реалізм – мистецький напрям ХІХ ст., для якого характерні правдиве відтворення існуючої дійсності, пізнання соціальних зв`язків особистості, відбиття у творах мистецтва реального життя шляхом типізації образів. Виділяють критичний реалізм (критичне ставлення до дійсності) та просвітительський (моральні аспекти).

Романтизм – напрям у мистецтві ХІХ ст., який є породженням розчарувань і революційних настроїв, для якого характерне тяжіння до інтуїтивного, позасвідомого, високого, екзотичного. Притаманні романтикам і пошуки ідеального світу на противагу жорстокій реальності.

Романський стиль - мистецький стиль часів Середньовіччя, що найповніше виявився в архітектурі. Будівлям (що найбільшою мірою мають кріпосний характер) притаманні масивні стіни, вузькі вікна, заглиблені портали. Споруда романського типу являє собою систему простих геометричних фігур.

Сентименталізм - напрям у мистецтві ХІХ ст., для якого характерні надмірна чутливість, сльозливість, культивування почуттів.

Сюрреалізм - («над» реалізм) – напрям, який в основу ставить революцію свідомості. У центр мистецького твору тут поставлено підсвідомість.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Антонович Д. Українська культура. – К., 1993

2. Антонович І. Про козацькі часи на Україні – К.,1991

3. Аполлонова М. Київські поети ХVІ – XVIIІ ст. – К., 1982

4. Авсєєв Ю. Мистецтво стародавнього Києва . – К., 1969

5. Висоцкий С. Средневековые надписи Софии Киевской. – К., 1976

6. Воропай О. Звичаї нашого народу : у 2-х т. – К., 1997

7. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури : Підруч.-К.,2000

8. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т.,12 кн. – К.,1991

9. Грушевський М. Історія української літератури: в 6 т. 9 кн. – К., 1993

10. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть – К.,1991

11. Дмитриева Н. Конспект лекций по курсу «Украинская и зарубежная культура»-Донецк, 1997

12. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: у 2-х т. – К., 1970

13. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в ХVІ – XVIIІ ст. – К., 1983

14. Жулинський М. Із забуття – в безсмертя – К., 1990

15. Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в ХVІ – XVIIІ ст. – Львів, 1971

16. Історія української культури / За заг. ред. І.Крип’якевича – К., 1994

17. Історія українського мистецтва : у 6 т. – К., 1966-1970

18. Кирило-Мефодіївське товариство : у 3 т. – К., 1990

19. Костомаров М. Слов’янська міфологія // Хроніка 2000-К.,1992-вип. 1-4

20. Кримський С. Архетипи української культури//Феномен української культури: методологічні засади осмислення – К.,1996

21. Культура українського народу : Навч. посібник – К., 1994

22. Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини – К., 1988

23. Логвін Г. По Україні : Стародавні мистецькі пам’ятки – К., 1969

24. Макаров А. Світло українського бароко – К., 1994

25. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури– К., 1992

26. Матейко К. Український народний одяг– К., 1977

27. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори– К., 1994

28. Мицько Х. Острозька слов’яно-греко-латинська академія – К., 1990

29. Мифы народов мира : Энциклопедия – М., 1980-1982

30. Новиченко Л., Русанівський В., Толочко П. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє – К.,1990

31. Нудьга Г. Українська пісня в світі – К., 1989

32. Огієнко І. Українська культура – К., 1918, К., 1991

33. Персонажи славянской мифологии : Рисованный словарь– К., 1993

34. Семчишин Я. Тисяча років української культури – Нью-Йорк, 1985

35. Скуратівський В. Берегиня – К.,1987

36. Скуратівський В. Святвечір: у 2-х кн. – К., 1994

37. Толочко П. Київська Русь – К., 1997

38. Українське бароко та європейський контекст– К., 1991

39. Українська ікона XV-XVII століть – Львів, 1994

40. Українська культура: історія і сучасність.: Навч.посібник \ За ред.

41. Черепанової С.О. – Львів, 1994

42. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія– К., 1991

43. Філософія Відродження на Україні – К., 1990

44. Чижевський Д. Історія української літератури : від початків до доби реалізму – Тернопіль, 1994

 

* від італ. – “дивний, химерний, вибагливий”, або португ. “перлина неправильної форми

* рос. ликбез – ликвидация безграмотности

1. Причини недостатньої оздоровчої спрямованості навчально-виховного процесу. Компоненти здоров’язбережувального середовища.

2. Оздоровчий потенціал особистісно орієнтованих технологій.

Через економічні обмеження та матеріальну скруту, екологічні кризи більшість дітей в Україні живе у не­сприятливих соціально-побутових та психологічних умо­вах, що згубно позначається на їхньому здоров'ї.

До причин, які зумовлюють відхилення у стані здо­ров'я дітей, відносять:

* несприятливі соціально-економічні, побутові умови;

* відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці у сім'ї, закладі освіти;

* гіподинамію, недостатньо збалансоване харчування;

* формальний підхід до загартування;

* неправильне регулювання динаміки фізичної, пси­хічної та емоційної працездатності вихованців (упро­довж заняття, дня, тижня, року);

* порушення режимів організації життя дітей — сані­тарно-гігієнічного, повітряного, світлового.

Учені та практики вважають, що на здоров'я індивіду­ума негативно впливають не лише чинники зовнішнього середовища, а й спосіб його життя.

Завдання, які відокремлені у Національній Доктрині розвитку освіти в Україні, Законі "Про дошкільну освіту" реалізуються в усіх навчальних закладах, починаючи з дошкільних, через комплекс повноцінно­го медичного обслуговування, створення екологічно сприятливого життєвого простору здоров'язбережувального та здоров'яформувального середовища, оптимізацію рухового режиму дітей.

Про­тягом 8-12 годин щодня діти перебувають у дошкіль­ному закладі, тому їхнє здоров'я (фізичне, психічне, духовне і соціальне) насамперед залежить від того, яке здоров'язбережувальне середовище створено там.

Недостатня оздоровча спрямованість навчально-вихов­ного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними при­чинами: перевантаженням дітей заняттями, скороченням прогулянок на свіжому повітрі через збільшення три­валості занять, незбалансованим харчуванням, проведен­ням занять без урахування хронобіологічних ритмів ді­тей, їх типів, психофізіологічних вікових особливостей. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономір­ності формування їхньої працездатності, підвищення її обсягу, етапи впрацьовування, піднесення та спаду. За­няття проводяться в недостатньо освітлених та погано про­вітрених групових приміщеннях на тлі стійкої гіподинамії. А найголовніше, що діти навчаються і виховуються переважно за старою інформаційною моделлю, без урахування особистісно орієнтованого підходу, без застосування відповідних цій парадигмі сучасних ін­новаційних технологій та принципів індивідуалізації, диференціації, вибірковості тощо.

У деяких дошкільних закладах відсутня інтеграція за­нять з фізичної культури із заняттями інтелектуальною, художньо-естетичною, креативною діяльністю. На занят­тях не проводяться фізкультхвилинки, вправи на розви­ток дрібної моторики (пальцеві ігри, імітаційні та мімічні вправи), механічний і точковий масажі, відсутні динаміч­ні паузи. Усе це призводить до повного застою фізіоло­гічних систем організму дитини, що перешкоджає актив­ній аналітико-синтетичній діяльності мозку та центрів кори головного мозку, і як результат — погано засвою­ються знання, вміння та навички, низький рівень інтелек­туального розвитку вихованців. І майже не застосову­ються в дошкільних закладах сучасні нетрадиційні методи оздоровлення: арттерапія, кольоротерапія, фітотерапія, музикотерапія, танцювальна терапія, лялькотерапія, масажі тощо.

На заняттях не часто почуєш вірш, пісню, пестушку, загадку, жарт, отже і мало активізуються пози­тивні емоції дітей: радість, захоплення, любов, ніж­ність, недостатньо формується у них мотиваційний, оцінно-контрольний та діяльнісний компоненти.

Таким чином, послаблюється як фізіологічні, пси­хологічні, духовні й соціальні основи розвитку осо­бистості дитини, так і дидактичні основи освітнього процесу.

Багаторічні дослідження показали, що саме ці явища і призводять до зниження працездатності, імунітету, частих захворювань та ослаблення здо­ров'я у більш як у 53 % дошкільнят.

Постає проблема — розроб­лення здоров'язбережувальних та здоров'яформувальних технологій, які б не тільки сприяли максимальному розвитку фізичного тіла дошкільнят, а й розвитку їхньої психіки, формуванню духовнос­ті, навичок комунікативності. Тобто фор­мували здоров'я як багатоскладову категорію, в яку входить фізична, пси­хічна, духовна і соціальна складові.

На думку російського вченого Т. Овчинникової здоров'язбережувальне середо­вище це: предметне середовище—гос­подарська інфраструктура, матеріальне забезпечення навчальної та оздоровчої діяльності. Його оцінюють за такими па­раметрами: розташуванням приміщень, наявністю санітарно-технічного, медично­го, спортивного обладнання та оснащен­ня, відповідністю організації системи хар­чування чинним санітарним правилам і нормам.

Вважається, що до цього середовища варто віднести й розташування меблів у групових кімнатах, створення різних ку­точків для організації цікавої рухової, художньо-творчої та трудової діяльності вихованців, освітлення приміщень, свіже повітря в них.

До здоров'язбережувального середовища Т. Овчинникова додає другий — комунікативнийкомпонент, тоб­то міжособистісні взаємини між суб'єктами педагогічно­го процесу, комплектування груп, їх наповнення, індивідуальні й типологічні особливості дітей, якість під­готовки фахівців, які здійснюють коригуючий процес, стосунки батьків і педагогів, їхнє уявлення про здоро­вий спосіб життя.

Н.Ф. Денисенко трактує поняття комунікативне середовищеяк умови для спілкування дітей між собою, педагогами та іншими людьми. Такими є різні види діяльності дітей: ігрова, навчальна, трудова та побутова. По суті, це — сюжетно-рольові, рухливі, конструктивні, дидактичні, театралізовані та спортивні ігри, різні види занять, гос­подарська, художня праця, праця з догляду за приро­дою. І, безумовно, до комунікативного середовища слід віднести побутові дії та гігієнічне виховання малят.

Якщо спілкування дітей не має стресового характеру, в міжособистісних контактах формуються не тільки на­вички спілкування та етика поведінки, а й розвивається сприйняття дітей одне одним, розуміння мотивів пове­дінки інших людей, їхнього внутрішнього емоційного стану; виховуються емпатійні почуття (чутливість, ніжність, уважність, співчуття тощо). Саме з цих якостей склада­ється моральність дитини, вони є показниками духовно­го та соціального здоров'я.

Третім компонентом здоров'язбережувальної діяль­ності Т. Овчинникова вважає корекційно-розвивальне, оздоровче середовище— форми та принципи нав­чальної та оздоровчої діяльності.

Т.ч. здоров'язбережувальне середовище має включати корекційно-розвивальну та реабілітацій­ну діяльність.Адже без цього здоров'я дитини відно­вити неможливо. Однак використання тільки форм і прин­ципів у навчально-виховному процесі не зробить його оздоровчим, здоров'яформувальним та здоров'язбере-жувальним.Великий оздоровчий потен­ціал закладений у сучасних педагогічних особистісно орієнтованих технологіях.