Історія переписів населення

Переписів населення

 

Якісне проведення перепису населення (тобто мінімізація недообліку та подвійного рахунку) можливо лише за умов дотримання відповідних вимог, які ще називають принципами проведення сучасних переписів населення. Такими принципами виступають:

Ø загальність;

Ø одномоментність;

Ø поіменність;

Ø самовизначенність;

Ø конфіденційність;

Ø наявність єдиної програми;

Ø централізація управління переписом.

Загальністьперепису означає, що відповіді на питання, які включені до програми перепису, одержують від усіх без винятку жителів країни. Загальність – один з основних принципів, який відрізняє сучасні переписи від обліків населення в минулому, коли обліку підлягали лише особи зобов’язані нести військову службу, чи платити податки. Так, у перших російських ревізіях обліку підлягали лише чоловіки, здатні платити податки.

Одномоментністьозначає, що всі данні про населення, які зібрані при проведенні перепису, відносяться до одного заздалегідь визначеного момента часу, який називається критичним моментом перепису. Необхідність встановлення критичного моменту обумовлено тим, що населення постійно змінюється. Перший Всеукраїнський перепис населення 2001 року мав своїм критичним моментом 12 годину ночі з 4 на 5 грудня 2001 р. Це означає, що усі зміни, які відбулися після 12 години, не враховувалися при обліку населення.

Поіменість, як принцип проведення перепису населення, означає одержання та легку ідентифікацію даних про кожну окрему людину. Ці данні одержують при особистих опитуваннях. З поіменністю пов'язаний принцип самовизначенності, відповідно до якого усі данні фіксуються виключно зі слів опитуваних і забороняється вимагати документального підтвердження цих даних. Самовизначенність, з одного боку, підвищує довіру населення, з другого, - дозволяє об’єктивно віднести людину до тієї, чи іншої групи. Це, в першу чергу, стосується таких ознак, як сімейний стан, етнічне походження, мовні ознаки та ін.

Наявність єдиної програми перепису – – це перелік ознак окремої людини, домогосподарства або сім'ї, а також перелік питань переписного листа, за допомогою яких фіксуються ці ознаки. Єдність програми означає, що на усій території країни населення дає відповіді на однакові питання. Це забезпечується єдністю переписної документації та наявністю єдиної методології і єдиного центру управління переписом. Основною складовою програми перепису є переписний лист – спеціальний бланк, який містить набор ознак, які будуть фіксуватися в процесі перепису.

Існує два методи проведення перепису населення: метод опитування і метод самообчислення. У першому випадку переписні листи заповнюють спеціально підготовлені люди – лічильники (реєстратори) в процесі особистої бесіди з кожною особою; а в другому – жителі самостійно заповнюють бланки переписних листів, після чого реєстратор лише перевіряє правильність їх заповнення та уточнює пропущені або невірно заповнені позиції. Метод опитування дозволяє одержати більш точні відомості, але пов'язаний з більш значними витратами. Методом само обчислення проводились переписи в містах у 1897 і 1920 роках. У решті вітчизняних переписів застосовувався метод опитування. В західних країнах методом самообчислення проводяться переписи в США і Австралії.

 

 

Історія обліку населення починається з сивої давнини. Початок обліку та переписів населення історично пов'язаний з виникненням держави, якій необхідні данні про чисельність своїх підлеглих для фіскальних та войовничих цілей. Відомі обліки населення в Древньому Китаї у 2238 році до н. е., в Древньому Єгипті, Древній Греції. Широко відомі переписи населення в Древньому Римі (римські цензи), які проводились регулярно протягом п'яти століть. В Біблії (Книга чисел) детально описується перепис населення древньої Іудеї.

Регулярні переписи розпочалися в Америці з 1790 р., а в Європі – з ХІХ століття: Швеція (з 1800 р.), Англія, Данія, Норвегія (з 1801 р.), Франція (з 1831 р.). Ці обліки населення неможливо назвати переписами в сучасному розумінні цього слова. За визначенням ООН переписом населення вважається не сам по собі процес обліку населення, а "весь процес збору, обробки і публікації демографічних, економічних та соціальних даних, що відносяться в певний момент часу або періоду до всіх осіб у країні або відповідній території". Історія переписів, які відповідають цьому визначенню починається з бельгійського перепису 1846 р., програма якого була розроблена відомим математиком А.Кетле.

До 1860 р. переписами було вивчено біля 15 % населення земної кулі, до 1900 р. – 50 %, до 1950 р. – 80 %. Зараз в більшості країн переписи проводяться регулярно, а взагалі переписами охоплено населення усіх країн світу.

Обліки населення, що проводилися на території України, починають свою історію з ХІІІ століття за часів татаро-монгольського ярма. Так, проведені татарами в 1255-1259 рр. переписні операції на Русі вважалися першим переписом земель Київської Русі.

З кінця ХV століття переписи на Русі вже набули поширення; однак вони не ставили за мету досягти свого основного завдання – обліку населення, оскільки одиницею обліку була прийнята земельна ділянка ("четвертина", "десятина"), з якої збирали податки. Тому ці переписи називаються поземельними.

XVII століття внесло значні зміни в організацію проведення переписів. Цьому сприяли розвиток торгівлі та ремесла, які призвели до руйнування поземельної системи оподаткування і перехід на нову одиницю оподаткування – двір. Тому перепис у 20-х роках XVII століття перетворився із поземельного в подвірний і залишався таким протягом наступного століття.

Для розвитку обчислення населення та переписної справи подвірні переписи безумовно мали позитивне значення. Однак при їх проведенні здійснювався облік лише "тяглого" населення, записувалось тільки доросле чоловіче населення або ж все чоловіче, і лише з 1710 р. була зроблена спроба переписати обидві статі. Демографічні ознаки дуже рідко включались при подвірних переписах.

За часів Петра І відбулися зміни в державній системі оподаткування – замість податкової одиниці "двір" була запроваджена нова податкова одиниця – "душа", тобто окрема особа. Це привело до необхідності проведення перепису податкових душ.

26 листопада 1718 р. Петро І видав указ, яким зобов’язував провести перевірку ("ревізію") перепису 1710 р. З цього часу переписи населення в Росії стали називатися ревізіями. Всього за період з 1718 по 1857 р. було проведено 10 таких ревізій.

Перший і єдиний науково-організований перепис у Російській імперії був проведений у 1897 р. Перепис проводився методом опитування в сільських дворах і господарствах обліковцями, в містах застосовувався метод самообчислення. Розробка підсумків перепису затягнулася аж до 1905 року, тобто тривало близько 9 років. Результати перепису були опубліковані у 2-х томах під назвою "Общий свод по империи разработки данных первой всеобщей переписи населения проведенной 28 января 1897 г." і 89 випусках за окремими губерніями та окремих тематичних збірниках.

Перепис населення 1897 р. мав організаційні, технічні та методологічні недоліки і прорахунки, але він вперше надав відносно точні дані для того часу про все населення Російської імперії. Це було єдине в Росії джерело про склад і розподіл населення на початку ХХ століття, тому значення його надзвичайно велике.

З 1920 р. почався період радянських переписів населення, який продовжувався до 1989 р.

Перший радянський перепис населення проводився станом на 28 серпня 1920 р. в тяжких умовах незакінченої громадянської війни, що негативно вплинуло на якість даних. Перепис населення поєднувався з сільськогосподарським переписом і обліком промислових підприємств. Переписувалося лише наявне населення. Дані про тимчасово відсутніх заповнювались тільки для міського населення. Військові дії, що продовжувались на території України, не дозволили провести перепис у Волинській, Подільській та Запорізькій губерніях, а також в окремих повітах Кременчуцької та Полтавської губерній.

Усе ж підсумки цього перепису мали велике значення як для народного господарства, так і для ліквідації неписьменності в країні.

Другий перепис проводився станом на 17 грудня 1926 р. Переписом охоплювалось наявне населення, постійне переписувалось лише в міських поселеннях. Перепис проводився методом опитування. Загалом перепис населення 1926 р. був організований на високому рівні, проводився досвідченими фахівцями, які раніше працювали в земській статистиці. На основі даних перепису були розраховані перші радянські таблиці смертності.

До історії радянської статистики увійшов перепис населення 1937 року, доля якого, як і багатьох його учасників, стала трагічною. Перепис проводився станом на 6 січня 1937 р. за методом одноденного перепису. З 1 по 5 січня проводилось попереднє заповнення переписних листів, а 6 січня переписні листи перевірялись і виправлялись по чисельності та складу населення на 12 годину ночі з 5 на 6 січня. Переписний лист складався на квартиру і мав 14 питань. В організації перепису 1937 р. були певні методологічні недоліки. Наприклад, у пам’ятці лічильнику пропонувалося викреслювати в переписних листах тих, хто не знаходився в даному приміщені в ніч з 5 на 6 січня. Це призвело до недообліку населення, тому що були викреслені особи, які не могли пройти перепис в іншому місці.

На цій підставі постановою уряду від 25 вересня 1937 р. Всесоюзний перепис населення 1937 р. було визначено незадовільним, а матеріали перепису "дефектними" оскільки "цей перепис був проведений Центральним управлінням народногосподарського обліку Держплану СРСР з грубими порушеннями елементарних основ статистичної науки, а також з порушенням затверджених урядом інструкцій". Цією ж постановою було призначено проведення перепису населення СРСР у 1939 році. Така офіційна оцінка підсумків перепису населення 1937 р. Результатом стали арешти та страти багатьох керівних працівників статистичних органів по всій країні.

Перепис населення 1939 р. проводився станом на 17 січня. Переписом обліковувалось наявне і постійне населення, в інструкції наводився перелік категорій, які відносяться до постійного і наявного населення. Було продовжено термін перепису з одного дня до 7 у містах і до 10 – у сільській місцевості. Заповнення переписних листів розпочиналося після критичного моменту перепису. Був передбачений також і 10-денний контрольний обхід, який проводився відразу після перепису. Ці заходи, які сприяли запобіганню недообліку, збереглися в усіх наступних переписах.

Наступний четвертий Всесоюзний перепис населення проводився через 20 років, у 1959 р., хоча пропонувалося провести післявоєнний перепис у 1949 році, як це зробили усі країни, що брали участь у другій світовій війні.

За своєю програмою та методологією проведення він майже не відрізнявся від перепису 1939 р. Перепис враховував наявне і постійне населення, переписний лист містив 15 питань. На відзнаку від перепису 1939 р. термін проведення перепису був єдиний для міських і сільських поселень – 10 днів.

Значення перепису 1959 р. важко переоцінити. Він не тільки дозволив одержати дані про чисельність і склад населення країни у перші повоєнні роки, а й сприяв активізації наукових досліджень у сфері економічних і суспільних наук, у тому числі й демографії.

Наступні переписи населення СРСР 1970, 1979 та 1989 рр. відрізнялися від переписів 1939 і 1959 рр. головним чином організаційними заходами та застосуванням вибіркового методу.

Після набуття нашою державою незалежності перед національною статистичною системою постало завдання підготувати та провести суцільний перепис населення, який за всіма характеристиками відповідав би міжнародним стандартам. При його підготовці широко використовувалися міжнародні рекомендації та досвід інших країн, включаючи й критичне осмислення досвіду переписів населення колишнього СРСР. Перший Всеукраїнський перепис населення був проведений станом на 5 грудня 2001 року. Переписувалося наявне і постійне населення. Переписний лист форма 2С містив 19 питань.

Деякі дані, що характеризують переписи населення в Російській імперії, СРСР та Україні, наведені у таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Переписи населення в Росії, СРСР і Україні

Рік	Дата перепису	Кількість питань переписного листа	Публікація результатів, томів	Чисельність населення, млн. осіб
Росія (1897), СРСР 1920-1989)	Україна
	28.01			124,6	28,4
	28.08			136,8	26,4
	17.12			147,0	29,5
	17.01		-	190,6	40,5
	15.01			208,8	41,9
	15.01			241,7	47,1
	17.01			262,4	49,8
	12.01			286,7	51,7
	05.12				48,5

 

Згідно з даними першого Всеукраїнського перепису населення чисельність наявного населення України склала 48457,1 тис. осіб. Україна посідає сьоме місце серед європейських країн (після Росії, Німеччини, Туреччини, Великої Британії та Італії).