Провідні жанри календарно-обрядового фольклору.

Картины на стене королевских покоев отражают вечную проблему творчества, которую сам Веласкес блистательно разрешил всей своей жизнью, соединив в гармоничном союзе духовное богатство с редким техническим мастерством.

Произведения Диего Родригеса де Сильва Веласкеса справедливо считаются вершиной испанской живописи XVII в. Никто из современников не мог сравниться с ним по широте художественных интересов и виртуозности кисти. Живописец увлечённо изучал античную историю и культуру, итальянское Возрождение и современное ему барокко. Сохранив национальную самобытность, Веласкес впитал в себя всё богатство европейской художественной традиции.

Сила творчества Веласкеса — в глубине психологического анализа и чеканной отточенности характеристик. В своих портретах он не льстил моделям, но представлял каждого в индивидуальной неповторимости, национальной и социальной характерности. Своеобразие метода Веласкеса проявилось в эмоциональной сдержанности, с которой он стремился раскрыть в целостном единстве существенные черты характера, душевного и умственного склада человека в их сложности противоречиях. Веласкес — один из первых мастеров валерной живописи. Серые тона его картин переливаются множеством оттенков, черные легки и прозрачны. Яркие теплые тона, холодные голубые, темные почти всегда озарены ровным светом и образуют с держанные тонкие гармонии. Виртуозный мазок разнообразен. Валеры не только обогащают цвета, которыми пользовался Веласкес, но и моделируют формы, окутывают их мерцающей световоздушной средой. Достоинства колорита сочетаются в картинах Веласкеса с ясностью и величественной простотой композиции, чувством моры.

Эпизод, изображенный в “Менинах”, происходит в одной из дворцовых комнат Алкасара, где после смерти принца Балтасара Карлоса было устроено ателье Веласкеса. Известно, что в то время, когда художник работал над “Менинами “, король и королева часто приходили смотреть, как пишется картина. В то время как Веласкес писал портрет королевской четы, всматриваясь в позирующих Филиппа и Марианну, по-видимому, и происходит церемония поднесения питья Маргарите, окруженной менинами. Одна из них – Мария Сармиенто, преклонив колено, подает ей на серебряном подносе маленький кувшинчик из красной ароматизированной глины, наполненный водой. В этот момент другая менина приседает в почтительном реверансе, устремив взгляд на то место комнаты, где находится королевская чета. За доньей Исавель видны фигуры двух пожилых придворных – это охранительница дам королевы в полумонашеской одежде вдовы. Наконец, в глубине комнаты, на фоне освещенного проема двери виден еще один придворный, который издали наблюдает всю сцену. Справа миниатюрный карлик пытается растолкать большую сонную собаку, растянувшуюся на полу. Рядом с ними любимая карлица инфанты Маргариты также смотрит в сторону короля и королевы, поддерживая рукой какое-то украшение на золотой ленте, которым ее, по-видимому, наградили – то ли за службу, то ли за уродливую внешность, обеспечивающую ей прочное положение при дворе.

Качества новой свободной живописи Веласкеса, его интерес к изображению пейзажной среды (два небольших пейзажа виллы Медичи и Прадо были написаны им на открытом воздухе при естественном свете), стремление наполнить жизнью схемы парадных изображений отличают его работы после его возвращения из Италии – так называемые конные (1634-35гг.) и охотничьи (1634-36гг.) портреты короля, его семьи, премьер-министра Оливареса для дворцов Буэм-Ремиро и Торре де ла Парадо (все в Прадо). В портретах Веласкеса обычно отсутствуют аксессуары, жест, движение. Серо-коричневый фон кажется воздушным, обладающим глубиной, свободно положенные мазки образуют тончайший слой, сквозь который просвечивает крупно- зернистый холст. Строгая темная гамма оживлена изысканнейшими сочетаниями серого и красно-розового, зеленоватого и серо-оливкого, черного и золотого. Поразительны эффекты серых тонов, то более темных, мягких, бархатистых, то достигающих чистого, свежего жемчужного оттенка. Картина “Менины” написана Веласкесом в 1656 году. Эта самая знаменитая из картин Веласкеса и , по мнению большинства критиков, это кульминация его гения.

Он много рисовал, и в особенности с картин Тинторетто, в том числе его знаменитое “Распятие” из Скуола ди Сан Рокко. Он скопировал также Христа с апостолами Тинторетто. Только война помешала Веласкесу продлить пребывание в Венеции.

Жизнь в Мадриде открыла Веласкесу возможность внимательного изучения ценнейших королевских собраний живописи . Близость с испанской культурной элитой, встречи с посетившим в 1628 году Мадрид Рубенсом, первая поездка в Италию ( 1629 – 1631 гг.) содействовали расширению его художественного кругозора и совершенствованию мастерства. В необычных для испанской традиции картинах на античные сюжеты ( “Вакх” или “Пьяницы”,1628-1629, “Кузница Вулкана”, 1630 - обе в Прадо), с их острым чувством житейской достоверности и оттенком иронии, мифологические образы соединены со сценами, приближенными к реальности.

Поклонение волхвов” по своим размерам относится к картинам, писавшимся по заказам церквей и монастырей. В трактовке картины- в простодушной убежденности и серьезности настроения- есть глубокая убежденность Веласкеса в реальности изображаемого события, но само это событие понимается им без всякого христианского спиритуализма. Так поздравлять с новорожденным молодую мать, гордую своим первенцем, и так приносить ему подарки могли бы и в крестьянских семьях Андалусии. В своей трактовке Веласкес не прибегает к традиционной для сюжета экзотике: у волхвов нет ни тюрбанов с перьями, ни восточных одежд; даже дары, которые они держат в руках- серебряные кубки,- изделия севильских ремесленников. Несомненно, что прототипами всех образов в картине“Поклонение волхвов” были лица, взятые художником из окружающей его реальной жизни. Однако в “Поклонении волхвов “ есть свои живописные особенности. Несмотря на общий темный тон, картину отличают от коричнево-серой гаммы бодегонов поиски ярких и разнообразных цветов. У Марии розовая с серебристыми оттенками кофта и зеленовато-синяя юбка; у Иисуса-темно-голубая лента и желтое одеяльце; у африканца- алый плащ; у коленопреклоненного волхва плащ табачно-желтого цвета надет поверх голубой одежды. Кое-где на цветных тканях тени положены обычной тяжелой темно-серой краской, но желтое одеяло и особенно розовая одежда Марии написаны совершенно иначе. В ней нет совсем черноты; на гребнях складки светло-розовые, серебристые, в углублениях красные, темно-алые.

Веласкес таинственен. Он самый таинственный из всех художников. От его творений исходит то таинственное в жизни, что ее поддерживает и охраняет. И эта глубокая, высшая сила, как бы живущая в творениях художника, не давит нас, а побуждает жить, думать, понимать, одновременно исходит от него и влечет к нему.

Поистине, его творения более жизненны, чем сама жизнь: в них все ее элементы раскрывают себя непосредственно и реально в одном неуловимом синтезе. Пред этими неподвижными лицами, этими глазами, словно открытыми на теневые стороны духа, пред этими жилыми комнатами, которые наполнены напряженной жизнью молчания, и перед этим бесконечным простором испытываешь какую - то неловкость, галлюцинацию, почти мистический ужас.

Веласкеса интересуют технические возможности живописи как искусства создания видимости, иллюзии . Ведь живопись для него- не воспроизведение, не повторение реальности, а ее отражение и представление.

Творчество великого испанского художника относится к эпохе барокко, но как всякий гений он перешагнул границы своего времени.

Великий Веласкес сделал блестящую художественную и административную карьеру при дворе испанского короля Филиппа IV. Такой универсализм был в духе времени.

Административные труды не помешали мастеру стать символом художественной эпохи и загадать своей живописью несколько загадок, которые мы разгадываем до сих пор.

Картины Веласкеса притягивают взгляд благодаря удивительной манере этого художника, в которой свобода и смелость сочетаются с лаконичностью, а глубина и композиционная точность- с как бы небрежной легкостью мазка.Его жанровые сцены- это афоризмы в красках. Его портреты производят впечатления эпиграммы, обладая свойственной ему литературному жанру яркой и мгновенной характеристике персонажа.

Веласкес обращается к различным жанрам живописи, он пишет религиозные и мифологические сюжеты, уличные сценки и портреты. Но довольно скоро понимаешь, как трудно отнести некоторые его картины к какому-либо жанру, что такое, например ,«Менины»- просто семейный портрет? А«Пряхи»- мифологическая картина или жанр? Таких вопросов о творениях испанского гения можно задать множество. Но, в первую очередь, надо осознать, что все это- работы Веласкеса. Ведь в произведении искусства важен не только изображенный предмет, пейзаж или персона, а то, как художник их изображает. Будничные сценки из жизни горожан писали и пишут многие художники, но мало кто может сравниться в этом с Вермером Делфтским. Королевская семья испанских Габсбургов была бы сейчас интересна только специалистам по европейской истории, если бы не Веласкес.

Живопись- безмолвное искусство. Но когда художник работает над определенным сюжетом или текстом, он всегда стремится найти для него наиболее подходящую форму, и при этом привносит в заданное содержание свою интерпретацию, свое представление.

Картина не просто дело рук художника, но и результат его размышлений, его познания мира при помощи своего искусства. Живопись есть ремесло, но в то же время живопись есть поэзия, поскольку она способна представить явления в их сути. Прославлению высокого искусства живописи Веласкес посвящает свои работы «Пряхи» и «Менины».

Живопись Веласкеса подобна поэзии. Так же как ритм и рифма способны придать новое значение заключенным в стихотворные строфы словам, так и прекрасная по своему исполнению картина может открывать самую глубокую, подспудную суть изображения. Толкование живописи схоже с переводом поэзии на другой язык, при котором неизбежно меняется само звучание стиха, что-то утрачивается.

Работы Веласкеса «Пряхи» и «Менины» бесспорно можно считать ключевыми для творчества этого мастера. Они особенно ярко отражают и его личность, и его способность как художника столь много выразить при помощи двухмерного изображения красками на холсте. Именно такие черты и качества определяют то, что по праву можно назвать Высоким Искусством,- Живопись Веласкеса.

Перед образами, вызываемыми художником, непосредственно испытывается чувство не внешней, поверхностной связи явлений, а чувство связи реальной; испытывается чувство непрерывной цепи, которая соединяет живущее существо с произведением художника, несмотря на пространство и время. Люди, животные, растения, элементы, видимые и неосязаемые, - все живет во всей своей активности и силе . Он вносит в свои картины то, что заставляет кровь циркулировать под кожей, мускулы - напрягаться, все части тела с их костями быть в гармоническом строе, траву и листья – колыхаться, облака – нестись по небу …

Это потому, что он проник в законы, делающие жизнь таинственной. C глубокой уверенностью устанавливает он тончайшие отношения, связующие одно явление природы с другим. Веласкес воссоздает в целости все множество впечатлений, им воспринимаемых, и умеет во всей неприкосновенности перенести на холст всю тайну жизни.

3 СЛАЙД

“Завтрак”- это самая ранняя из всех известных картин Веласкеса. Она написана около 1617-1618 гг. и изображает простых людей из народа. “Завтрак” относится к числу бодегонов в самом буквальном смысле этого слова, ибо изображенная сценка происходит в харчевне, куда старик с мальчиками зашли завтракать. Старик только что снял свою шляпу и шпагу, отвязал белый воротник и повесил их тут же у стола, на стене. На пришельцах скромная одежда из толстого, грубого сукна, белые холщовые воротники. На столе, покрытом скатертью, минимум посуды – стеклянный стакан, фаянсовая миска, ножик. Так же умеренна и скромна пища: несколько рыбешек, небольшой хлебец да два граната.По обычаю страны к завтраку дают немного вина, и круглое лицо мальчика, поднявшего графин с вином, расплылось в довольной улыбке, обращенной к зрителям. Более сдержанно ведет себя юноша, но и он выражает свое одобрение, красноречиво подняв большой палец правой руки. Слегка улыбается и старик, неторопливо приступая к трапезе. По тому, с какой любовью и тщательностью написан каждый предмет на столе, каждая складка на скатерти и на одеждах, видно отношение художника к простым, бедно, но опрятно одетым людям, персонажам его картины. Веласкес ценит их чувство собственного достоинства, их умение довольствоваться немногим, искренне радоваться скромному достатку…

Художник намеренно ограничил палитру немногими, преимущественно серыми и коричневыми тонами, однако чернота плотных теней привела к тому, что звучность цветовых отношений запущена контрастами темных фигур и белой скатерти.

4 СЛАЙД

5 И 6 СЛАЙД

7 СЛАЙД

Во время пребывания в Риме Веласкесом были написаны картины “Кузница Вулкана” и “Туника Иосифа” и два пейзажных этюда виллы Медичи. Был написан художником портрет жены графа Монтеррея, заказанный по совету Оливарес, но не сохранившийся. Также не сохранился “знаменитый” автопортрет Веласкеса.

8 СЛАЙД

9 СЛАЙД

В картине изображен узкий круг лиц, обслуживающих повседневный быт королевской семьи; показана та сфера жизни испанского двора, по времени Веласкеса совершенно недоступная для посторонних наблюдателей, которая до “Менин” не подлежала изображению.

В результате такого внешнего положения и душевного склада Веласкес

писал чрезвычайно мало. Многие его произведения утеряны, но, если б они и сохранились, число их было бы поразительно невелико. Историки пытались объяснить неплодовитость Веласкеса тем, что, мол, обязанности придворного отнимали у него слишком много времени. Этот аргумент не может нас удовлетворить - ведь любой художник тратит гораздо больше времени на реплики своих картин и вынужденный труд, на переезды и преодоление житейских трудностей. Ни у кого из художников не было столько досуга, как у Веласкеса.

В его деятельности живописца доля, отведенная придворной должности, сводилась к минимуму, и он мог заниматься живописью ради самого искусства, не заботясь ни о мнении публики, ни о вкусах заказчика, решая все новые технические проблемы. Если внимательно изучать картины Веласкеса, мы обнаружим, что в большинстве из них стимулом к созданию была новая задача в искусстве живописи. Отсюда не только их малочисленность, но также их особый характер - многие картины следует рассматривать как этюды, часто даже не завершенные.

В творчестве Веласкеса после его приезда в Мадрид поражает неизменновысокий уровень. В отличие от других художников у него не бывает перепадов, удач и неудач. Его картины всегда таковы, какими они задуманы. Из-за этого у нас возникает впечатление, что они созданы без усилий, и, вероятно, так оно и было. Веласкес часто не делал эскизов к портретам, а иногда даже не наносил первоначального рисунка. Он работал alla prima[18] - сразу атаковал кистью холст. Мы не знаем, как делались большие его картины со сложной композицией, однако чрезвычайная скудость набросков и эскизов как будто свидетельствует, что и они не требовали большой подготовительной работы.Сохранившийся перечень оставшегося после смерти художника в его покоях удивляет невероятной скудостью подготовительных материалов к трудам всей его жизни. Сюда, конечно, не входят так называемые покаяния. Последние, вероятно, возникли вследствие еще одной необычной черты в его художнической судьбе. По существу, Веласкес был обречен большую часть своей жизни проводить во дворце, в окружении своих собственных работ. Вполне естественно, что временами у него появлялось желание что-то в них изменить, особенно в портретах короля. Любой другой художник в подобных обстоятельствах поступал бы так же.

 

Календарно-обрядова творчість –це драматично-поетична система образів та ритуалів магічного значення, що супроводжується відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов’язана з циклічністю природи.

Відповідно до 4 пір року та основних періодів землеробства виділяють 4 цикли календарно-обрядової творчості:

1. Зимовий

2. Весняний

3. Літній

4. Осінній.

Кожен із циклів об’єднаний навколо центрального свята.

Усі календарно-обрядові свята мали 4 значення:

– релігійне

– поминальне

– землеробське

– родинне.

Зимовий цикл

Жанри:

– колядки

– щедрівки.

Колядки –це поетично-пісенні народні твори, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства.

Композиція:

o заспів

o власне колядка

o приспів

o поколядь

Виконуються групою колядників, які вдягнені в маски. Є лідер – счинальник, є міхоноша – скарбник тощо.

Є декілька класифікацій колядок (Ф. Колеси, С. Килимника). Однією з найпопулярнішою є класифікація за тематично-часовим принципом (М. Лановик):

– міфологічно-культові

– родинно-господарські (величальні)

– історичні

o лицарсько-дружинні

o княжі

o історико-героїчні

– біблійно-апокрифічні

Міфологічно культові колядки найдавніші, зберегли елементи давніх міфів та культів. Це колядки про створення світу, в яких наявні елементи анімізму, тотемізму, фетишизму, а також образи божеств-сил природи (сонце, місяць, зірки, птахи, Світове дерево, вода, земля). Зверталися до сил природи, вірячи в магію слова. Часто мають діалогічну форму.

Родинно-господарські.З'являються мотиви гостювання місяця, дощу в домі окремого господаря. Побажання здоров'я, успіхів. З'являються твори до вдови або вдівця. Образи тварин-помічників. Оспівування парубка, дівчини. Центральні образи: члени родини.

Історичні. Лицарсько-дружинні.Описи зброї, дорого одягу. Мотив випровадження молодця з дружиною на здобування нареченої. Княжі.Багатство князів, героїзм, відвага. Дівчина-голубка, хлопець-сокіл. Мають спільні риси з билинами та чарівними казками (походи, перемоги, виконання надзвичайних завдань). Краса дівчини, її дороге вбрання, весілля. Історико-героїчні.Зафіксовані окремі історичні факти та імена певної епохи, реальні історичні особи або факти з їхнього життя. Центральний образ: герой, який названий по імені. Вказівка на місце, поселення. Описи конкретних історичних подій. Мета: не тільки хвалити господаря, а й закликати до подальшої боротьби з ворогами.

Бібілійно-апокрифічні –твори на релігійну тематику (апокрифи –релігійні твори, які не визнавалися Церквою канонічними та заборонялися). Назви язичницьких свят, божеств потроху замінювалися християнськими. Відображають подвійний світогляд. Мета: величання Ісуса Христа. Образи Христа, Діви Марії.

 

Щедрівкиспівалися на новорічні свята. Щедрівка – величання місяця. Щедрівки сприяють господарству. «Щедрий вечір, добрий вечір…» – такий рефрен постійно наявний, так відрізняє щедрівку від колядки. Маланка –містерія, що відбувалася на «щедрий вечір», дочка богині Лади, втілення родючої вологи Місяць – Василь (01.01 святого Василя), король (мисливець), хлопці – богатирі. Наявні образи зірки, зорі. Після звеличення Маланки, звеличувалися господарі домівки, тут дуже подібні до величальних колядок. Часто зустрічається образ пирогів, вони символізували новонароджений місяць. Особливість щедрівок: виконуються лише дівчатами або жінками, рідше – дітьми. У центрі – жіноче начало.

 

Весняний цикл

Жанри:

– веснянки

– гаївки

Веснянки –це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот і речей, що асоціюються з нею. Своєю формою веснянки наближаються до замовлянь. Весна – жива істота, воскресла істота. Смерть зими. Звертання до птахів як до птахів, що приносили тепло. У веснянках найдавнішого періоду присутні образи язичницьких божеств.

Веснянки до окремого свята не приурочені, співаються протягом усіх свят весняного циклу.

Різновидом веснянок є гаївки. Гаївки –це твори усної календарної словесності, якими супроводжувалися обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувалися в лісах, гаях чи поблизу водоймищ. Відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувалися лише під час Великодніх свят, а веснянки – упродовж усього весняного циклу. Гаївки різні за тематикою, виконанням.

Групи гаївок:

– тотемічно-культові: найдавніші, відображають вірування праслов’ян у тотемні дерева, культ яйця. Спроба наслідувати шум. Обряд «Шум шумлячий», мета – пробудити природу, прикликати дерева, птахів. Приклади: «Котик і мишка», «Смерть Костубонька», «Похорон Костубонька», «Перепілонька», «Зелений шум».

– міфологічні:звуконаслідування, міф про Світове дерево, язичницькі божества, натяки на магію, конкретні звертання до язичницьких божеств (Лада, Ярило, Дана та ін.). Приклад: «Ой, Дано…», «Ой, Ладо…» (ритмічне плескання в долоні на честь Лади)

– господарсько-вегітаційні:імітування процесів сіяння та вирощування рослин, спираючись на ці гаївки. Повинні були сприяти врожаю. Виконувалися в формі хороводу навколо однієї людини (коло – символ сонця). Проганяли пташку-шкідницю (зберігання врожаю від шкідників). Ці гаївки – замовляння всього циклу господарської праці. Приклад: «Просо»

– любовно-еротичні:метою було накликати продовження життя, перемога життя над смертю. Плодючість людей та природи взаємозалежні, а отже переплітаються з господарсько-вегетаційними. Дівчата та хлопці порівнюються з тваринами. Головна особливість: паралелізм. Покровитель кохання, весни – Ярило. Виконувалися хором або діалогом (соліст та хор). Коло символізувало дівочий вінок, який укінці рветься. Рух за сонцем – наворожування любого, проти сонця – відворожування нелюба. Мотив викрадення. Вода – символ нелюба. Архетип дерева-гільця. Мотив чарування, привертання. Приклади: «Вийся, горошку», «Зелені огірочки»

– лицарсько-княжі:чуттєвість, психологізм. Атрибут: кінська упряж, зброя. Мотив викрадання дівчат силою. Воєнні мотиви. Приклади: «Царівна», «Царівна і царенко», «Він доріжечку забув»

– родинно-побутові:пісні про родинне життя, мали розважальний характер. Мотиви: життя з милим чоловіком, з п’яницею, зі старим нелюбом, насильне видання заміж, засудження весняних оргій, мати не пускає дочку, а потім карає за непослух, тяжка доля покритки, топлення дитини

– сатирично-гумористичні:іронія з ранніх вірувань. Діалогічна форма (хлоп’ячі та дівочі хори)

– християнсько-великодні:пісні про Воскресіння. Духовні, церковні пісні на біблійні мотиви з вкрапленням апокрифічних елементів. Теми: смерть Ісуса Христа як добровільна жертва, муки на хресті, тріумф Воскресіння як перемога над смертю, пеклом, гріхом. Обітниця вічного життя з Богом.

Літній цикл

Жанри:

– маївки

– русальні

– купальські

– собіткові

– петрівчані

Маївки –це майські пісні. Від «маїти» (прикрашати заленню), «май» або «мавка». Ними супроводжувалися обряди «зеленої неділі» і пов’язані з ігрищами. Мотив замаювання – прикрашання зеленню хат, чарування. Теми: молодечі ігри. Ритуали: гойдалки (перед любовними забавами).

Русальні пісніпов’язані із святкуванням русалій (русальний тиждень, русальний Великдень). Образи духів землі, води, ніч, місяць, берег, криниця, верба тощо. Прохання русалками полотна, наміток, сорочок (жінки розвішували білизну на деревах). Мотив: загадки русалок (водяних, лісових, польових), відгадати могла лише посвячена людина. Дівчина не відгадала – русалка її залоскотала.

Купальські пісні.Велика кількість ворожінь, гульбищ, чаклувань. Сакральний зміст пісень, тісний зв'язок з ритуалами, мають заклинальний характер. Мотив шлюбу води й сонця. Прокляття на адресу християн, що не прийшли. Вінок – символ річного круговороту, дівочої долі. Обряд ворожіння на вінках: під дерево щастя саджали прибрану дівчину й давала кожній дівчині вінок, які потім кидали на воду. Святкове дерево – купальце. Купальське вогнище – собітка (собіткові пісні). Перестрибування через вогонь – символ очищення перед жнивами. Хлопці з дівчатами після цього падали в воду та йшли шукати цвіт папороті. У деяких регіонах Купала не спалювали, а топили. Мотив потоптання дівчини, вона благає про допомогу, але всі відмовляються, бо порятунок дівчини з води – це виривання її у божої води, це безглуздо. Також наявний мотив кохання. Боротьба християн з язичниками.

Петрівчані пісні.Ідуть відразу після купальських (Петрівка – 12.07). Тематика: елементи зимового та весняного циклів. Підшукування пари. Форма замовлянь. Архетипна образність. Тотеми-дерева: верба, дуб, явір, калина, береза, терен. Тотеми-птахи: зозуля, соловейко, перепілка. Тотеми-рослини: барвінок, цар-зілля, рута, льон, конопля. Архетипи: дощ, річка, небесні світила. Мотиви кохання перегукується з веснянками, гаївками. Більш ліричні, глибокий смуток за літом. Мотиви розлуки. Будуються на основі паралелізму. Дівчина – голубка, зозуля, перепілка. Хлопець – яструб, сокіл, голуб. Звернення до зозулі, дружина нарікає на нелегку долю. Образи-символи: пряжа, полотно у зв’язку з заміжжям дівчини. Мотив заручин дівчини. Інший погляд на подружжя, утвердження християнської моралі. Образ Петрівоньки (антропоморфна істота). Мотиви кінця літа, підготовки до жнив, важкої праці, кінець дівування. Образи дозріваючої пшениці, жита, колоса. Елементи архаїки. Синкретизм (язичництво + християнство)

 

Осінній цикл

 

Жанри:

– жниварські

o зажинкові

o жнивні

o обжинкові

– косарські

– гребовицькі

 

Зажинкові – це ті ритуали осіннього циклу календарної обрядовості, які були пов’язані із початком збору врожаю. Зверненням до сил природи, до ниви, прохання допомоги в тотемних птахів, замовляння проти шкідливих рослин та птахів. Пісні цього циклу носили діалогічний характер. Після закінчення зажинків, прощання з нивою.

Жнивні - це цикл творів, якими супроводжувалася праця на полі в період жнив. Мотиви: опис поля, його величання, опис роботи женців, самих женців, звернення до тотемних птахів, духів, предків. Образи небесних світил, вони супроводжують людину в процесі праці. Поширений образ веселки. Давні мотиви: ті, якими женці заклинали один одного жати швидше. Час відпочинку, вечеря.

Обжинкові ритуали – це твори, якими супроводжувалися обряди, якими завершуються роботи на полі. Досі обжинкові обряди збереглися. Мотиви: смуток за літом, співчуття тим, хто тяжко працював, скликання дітей з поля додому. Образи: плетення віночка, наряджання княгині (кращої жниці), повернення женців додому. З'являються мотиви: звернення до сил природи з подякою за врожай та прохання про нього наступного року. Обряд котіння віночка, величання княгині. Натяки на жертовні трапези на полі. Теми: величання господині, подяка їй за турботу під час жнив. Тема весілля. Це зумовлене тим, що традиційно весілля в Україні відбувалися восени. Через це був наявний мотив кохання. Обряд: ритуальне випікання короваїв з нового зерна.

Косарські пісні –це твори, які супроводжувалася праця під час косовиці та завершення роботи. Образи косарів, описання їхньої роботи. Їхня робота поетизувалася. Мотиви важкої праці на полі. Особлива увага приділялась тяжкій долі вдови, якій доводилося і працювати на полі, і займатися господарством.

Гребовицькі пісні –це ті пісні, якими супроводжувався процес загрібання сіна. Вони виконуються після жнив. Є менш чисельними. Мотиви величання гребців, звеличення їхньої праці, крім того, мотиви кохання, залицяння, любовно-еротичні.