Історія

Эпилог

 

«Нет сомнений — ни у кого, даже самых скептически настроенных исследователей, — в том, что в прибрежных водах морей, заливов, океанов, устьев рек скрыты руины древних поселений и городов. Каждый год приносит новые открытия, археологи-подводники открывают и изучают следы пребывания человека там, где ныне простирается водная гладь.

Вероятно, что расселение первобытных людей облегчали «сухопутные мосты» — и с помощью этих «мостов» были заселены многие острова и даже материки. Но прямых доказательств этому нет, и поэтому Берингию, Меланезиду и другие земли, ныне затопленные водой, многие ученые целиком относят к «ведомству» геологов и океанографов, считая, что они никак не повлияли на расселение человечества. Здесь мы находимся в области гипотез, имеющих разные степени вероятности.

Почти невероятно, что когда-то в Индийском, Тихом, Атлантическом океане существовали большие массивы суши, заселенные многочисленными людьми, создателями древних цивилизаций. И все-таки есть шанс, пусть ничтожный, но шанс, что существовали и Пацифида, и Лемурия, и Атлантида.

Подождем, что покажут исследования под водой».

Так заканчивалась книга автора «Тайны трех океанов», увидевшая свет в 1971 году… Что же показали исследования под водой последних полутора десятилетий, проведенные в океанских пучинах и на мелководье шельфа, в Тихом и Атлантическом, Индийском и Северном Ледовитом, наконец, в Южном океане? Исследования, использовавшие акваланг и роботов-подводников, управляемые аппараты типа «Аргус» и «Пайсис», гидролокаторы, глубоководные буры и другую совершенную техническую аппаратуру? Исследования, в которых принимали участие геофизики И геологи, сейсмологи и вулканологи, геохимики и археологи, геоморфологи и палеогеографы, зоологи и ботаники, океанологи и астрономы, чьи данные позволили сравнить скрытый под океанами «лик Земли» с ликом других планет Солнечной системы?

Прежде всего, все больше и больше фактов, добытых новейшими исследованиями под водой, говорят в пользу революционной теории, согласно которой земная кора испытывает не только вертикальные, но и горизонтальные движения, — теории дрейфа континентов, или «мобилизма», или новой глобальной тектоники, или тектоники литосферных плит. Намечается сближение гипотез первичности океанических впадин и «растекания» дна океанов как бы они ни разнились между собой, и, быть может, еще в нашем столетии будет создана обобщающая теория, «новейшая глобальная тектоника», синтезирующая данные геологии континентов, говорящие о миллиардах лет существования материков, и геологии моря, говорящей о молодости дна океанов. Но, кто бы ни был прав, последние исследования под водой сводят вероятность существования Пацифиды, Лемурии, Атлантиды, обширных материков, населенных людьми, практически к нулю. Романтические гипотезы не подтверждаются ни данными наук о Земле, ни данными наук о человеке. Однако это вовсе не означает, что на дно пяти океанов планеты не могли уйти острова и земли, на которых обитали люди, что цепочки исчезнувших ныне островов в океане помогали расселению не только животных, но и первобытных людей, а гибель вулканических островов не могла найти отражение в мифологии различных народов.

Вероятность событий можно оценить числами, от «невозможного нуля» до «достоверной единицы». Любая гипотеза, какой бы маловероятной она ни казалась, имеет право на существование, если только защитники ее прямо предупреждают о проблематичности и малой достоверности, а не стремятся выдать свою веру в истинность гипотезы за последнее слово науки, подкрепляя ее аргументами, почерпнутыми из арсенала современной мифологии с ее «треугольными атлантами», летающими и подводными «неопознанными объектами», морскими чудовищами и т. п. Ибо вероятность этих «чудес в решете», то бишь в Бермудском треугольнике или где-либо в другом районе Мирового океана, нужно оценивать даже не нулем, а «минус единицей» — они только дискредитируют и науки о Земле, и науки о человеке.

А «достоверной единице» равна вероятность находок под водой новых городов, поселений, следов пребывания первобытного человека в районе шельфа, материковой отмели, которая несколько тысяч лет назад, а порой и лишь несколько сотен лет, была сушей. Шельф занимает почти десять процентов площади Мирового океана: это означает, что археологов, помимо континентов суши, ждет еще один практически неизведанный континент — шельф. Здесь, на шельфе, сделаны лишь первые находки. Об этих находках, о перспективах новых открытий под водой и расскажет заключительная книга нашей трилогии — «Атлантиды ищите на шельфе».

 

Эта книга — вторая часть трилогии, посвященной «Новым атлантидам», гипотетическим затонувшим землям, которую открыла книга «Атлантиды моря Тетис». Завершит трилогию книга «Атлантиды ищите на шельфе», рассказывающая о подводно-археологических раскопках, участие в которых принимал и автор этих строк.

 

Рецензенты:

д-р геол. — минерал. наук, проф. Г. С. Ганешин (ВСЕГЕИ)

д-р геол. — минерал. наук И. А. Резанов (Институт истории естествознания и техники АН СССР)

канд. геогр. наук К. К. Шилик (Ленинградское отделение Института археологии АН СССР)

 

Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке ModernLib.Ru

Все книги автора

Эта же книга в других форматах

 

[1]

У 1992 році студент Денис Глінін (ударні) створив гурт «Клан тиші» до якого увійшли його однокласникиАндрій Голяк (вокал), Павло Гудімов (гітара), а також знайомий Юрій Хусточка (бас-гітара). Гурт виступав у палацах культури рідного Львова. Два роки потому А. Голяк одружився й покинув гурт — «Клан тиші» перетворився у тріо. У березні 1994 хлопці познайомилися з 19-річним студентом теоретичної фізики Святославом Вакарчуком. Влітку Вакарчук прийшов на першу репетицію, а з осені четвірка репетирувала регулярно і вже 12 жовтня 1994 року, як прийнято вважати, було створено новий гурт — «Океан Ельзи», який тоді грав переважно суміш поп- і ліричної рок-музики. Святослав став її вокалістом, а також автором більшості текстів і музики гурту.

У грудні 1994 гурт виконав свої перші чотири демо-записи на студії «Галвокс». Перший серйозний виступ відбувся 12 січня 1995 року перед Львівським оперним театром, де зібралось 7 тисяч глядачів. Того ж року в рамках авторського музичного проекту «Є» відомого львівського музиканта Олега Джона Сука́ гурт зняв свій перший (неофіційний) відеокліп на пісню «Long time ago» (режисер — Володимир Зайковський) та переміг на фестивалі «Червона Рута» у Львові. 1996 року гурт випустив максі-синґл «Будинок зі скла», що розповсюджувався серед шанувальників. Починаючи з того ж 1996-го ОЕ почав активно концертувати — не тільки в Україні, а й у Польщі, Німеччині та Франції, взяв участь у Таврійських Іграх, а також разом із іншими українськими гуртами, виступив на одній сцені з Deep Purple під час Осіннього Рок-Марафону в Києві. 1997 року відбувся перший значний сольний концерт гурту у Львові. Ближче до 1998-го музиканти переїхали до Києва.

998 року ОЕ розпочав роботу з продюсером Віталієм Клімовим, підписав контракт із «Nova Records» та записав дебютний альбом, який побачив світ у вересні під назвою «Там, де нас нема». Пісні гурту посідали перші місця у чартах, їхня ліричність та незвичайний вокал Святослава Вакарчука здобули шанувальників по всій Україні. В 1999 Океан Ельзи виступив у паризькому МСМ Café (виступ транслював телеканал МСМ Іnternatіonal), взяв участь у російському фестивалі «Нашествие». На фестивалі Таврійські Ігри музиканти отримали нагороди «Прорив року» та «Найкраща пісня» (за композицію «Там де нас нема» з однойменного альбому). Того ж року відбулося перевидання альбому в Росії. Проте великої популярності «Океану Ельзи» здобув у Росії після вихід в ротацію на MTV кліпів «Там, де нас нема» і «Со́сни».

На початку 2000-го року гурт завершив роботу над другою платівкою — «Янанебібув», яку випустили одразу на двох лейблах — українському Nova Records і російському Real Records. Вже після її релізу (21 лютого) до ОЕ приєднався клавішник Дмитро Шуров і почалися виступи та репетиції у новому складі. Двічі поспіль (2000 і 2001) на Таврійських Іграх ОЕ був лауреатом у категорії «Найкращий поп-гурт». 2001 року гурт записав найкращий, на думку деяких критиків,^{[Джерело?]} альбом української рок-музики — «Модель». Того ж року в рамках співпраці з компанією Пепсі ОЕ гастролював Україною. На Таврійських Іграх-2002 за підсумками 2001 року відразу дві їхні пісні («Друг» і «911») увійшли до списку 10 найпопулярніших хітів України, а «Океан Ельзи» визнали «Найкращим рок-гуртом». «Модель» назвали «Альбомом року». Через рік після виходу платівки «Суперсиметрія» (2003), яка вперше в Україні отримала статус двічі платинової, гурт покинули басист Юрій Хусточка і клавішник Дмитро Шуров — обоє взялися за реалізацію проекту Esthetic Education. 2005-го року гурт покинув гітарист Павло Гудімов, при чому цю подію супроводжував скандал, оскільки, за словами Гудімова, ініціатором цієї зміни складу був Вакарчук.

З 2004 року в гурті грають басист Денис Дудко і сербський клавішник Мілош Єліч, який співпрацював із гуртом під час туру «Тихий океан». Перший концерт «Океану Ельзи» в новому складі відбувся в липні в місті Алмати. 2005 року до «О. Е.» приєднався гітарист Петро Чернявський. 22 вересня 2005 року альбом Gloria у перший же день продажу став «платиновим» — за 6 годин було продано 106 000 примірників.

Вокаліст Святослав Вакарчук як посол доброї волі Програми Розвитку ООН для молоді в Україні взяв участь у багатьох соціальних та культурних проектах. Зокрема, всі кошти, отримані від продажу синґлу «Веселі, брате, часи настали…» було призначено для дитячого будинку в місті Макіївці. 2006 року рок-гурт зіграв безкоштовний концерт для українських миротворців у Косові.

25 квітня 2007 року гурт «О. Е.» презентував новий альбом «Міра». Новий реліз було присвячено загиблому саундпродюсеру «Океана Ельзи» Сергію Товстолузькому. Учасники гурту вважають альбом найбільш «роковим» за всю історію команди.

2008 року Святослав Вакарчук презентував джаз-проект «Вночі», випустивши однойменний альбом. Альбом вийшов під ім'ям Святослава Вакарчука як ідейного натхненника, проте над альбомом працювали всі музиканти «О. Е.», як і багато запрошених музикантів.

10 березня 2010 року було презентовано сьомий студійний альбом гурту, що отримав назву «Dolce Vita». Альбом містить тринадцять композицій, а також бонусний трек — народну пісню «Ой, чий то кінь стоїть». На підтримку альбому відбувся масштабний (8 місяців) «Dolce Vita тур», що охопив майже 100 міст в Україні, Росії, Білорусі, Європі, Канаді та США.

27 вересня 2011 року гурт відіграв перший концерт у Державному Кремлівському Палаці (Москва). У 6-тисячній залі був аншлаг, а після концерту музикантів кілька разів викликали «на біс». Цей виступ гурт провів у супроводі симфонічного оркестру МВС РФ під управлінням Фелікса Арановського.

13 грудня 2011 на YouTube каналі відбулась презентація другого сольного проекту Вакарчука під назвою «Брюссель».

Альбом «Брюссель» було записано у серпні 2011 року в Брюсселі на студії ICP Recording Studios. До альбому увійшло 12 композицій (10 українською мовою та дві англійською). Разом зі Святославом Вакарчуком, який є ініціатором проекту, автором і співвиконавцем більшості композицій, над новим матеріалом працювали також: Сергій Бабкін, Дмитро Шуров, Макс Малишев та Петро Чернявський. Музичними продюсерами проекту «Брюссель» стали Мілош Єліч, клавішник «Океан Ельзи» та Петро Чернявський.