Лист як аналітичний жанр публіцистики

План

1. Лист як особливий жанр публіцистики.

2. Основні види листів.

3. Огляд читацьких листів.

4. Методика роботи над листом.

Література

1. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія ⁄ Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – С.216-226.

2. Тертычный А.А. Аналитические жанры журналистики. − М., 1998.

3. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Л.: ПАІС, 2004. – С. 202-204.

1. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2006. – С.141.
2. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

Виклад матеріалу

І. Класичним жанром аналітичної преси вважається лист до редакції друкованого видання. Лист − одна з найстаріших форм звертання людини до людини після поширення письма, листи писали ще задовго до виникнення друку. Крім різноманітної інформації, тогочасні листи містили певне звернення, намагання у чомусь переконати адресата чи адресатів. Листи писались не так часто і присвячувалися важливим питанням. Значна більшість, якщо не всі, відомі нам сьогодні письмові твори ХІІ-ХVІ ст., які починалися словами «Послання», «Слово», були на той час своєрідними відкритими листами.

Відкритий лист виник, зрозуміло, до зародження періодики і міг бути адресованим обмеженому, але все ж колективному отримувачу. Це була єдино можлива, паралельно з ораторським мистецтвом, форма публічного обговорення актуальних питань. Із виникненням друку і періодики відкритий лист набув права громадянства у пресі, а згодом в електронних ЗМІ, водночас несучи в своїй жанровій природі генетичну пам'ять древнього, як світ, та існуючого й сьогодні листа.

Лист як жанр публіцистики має в історії суспільної думки України величезне значення. Він був домінуючою літературною формою гострої релігійної, політичної, філософської полеміки. Достатньо згадати послання Герасима Смотрицького, Петра Скарги, Івана Вишенського та інших мислителів.

Лист − аналітичний жанр журналістики, у якому у формі звернення до конкретної особи, групи осіб чи громадськості висловлюється авторська позиція, дається оцінка фактам, подіям і явищам, аналізуються і оцінюються вчинки і погляди адресата.

Традиція використання цього жанру сягає в ХІХ сторіччя − епоху зародження і швидкого розвитку друкованих ЗМІ. Лист був часто єдино можливим засобом повідомити актуальну новину, увібравши на той час ознаки кореспонденції, репортажу, замітки. Листи журналістів, літераторів або пересічних дописувачів до редакцій таких видань, як «The Times», «Нива», ставали справжніми зразками белетристичної творчості та жанру аналітичної журналістики одночасно.

Епоха Першої світової війни, революцій і переворотів породила жанр листа як політичного послання, що поєднувало у собі публіцистичні елементи з викладом політичних вимог, програмних цілей повної партії.

У радянській журналістикознавчій школі за взірець таких листів слугували твори В. Ульянова-Леніна, які він надсилав до партійних видань:

«Сталин слишком груб, и этот недостаток, вполне терпимый в среде и в общениях между нами, коммунистами, становится нетерпимым в должности генсека. Поэтому я предлагаю товарищам обдумать способ перемещения Сталина с этого места и назначить на это место другого человека, который во всех других отношениях отличается от тов. Сталина только одним перевесом, именно, более терпим, более лоялен, более вежлив и более внимателен к товарищам, меньше капризности и т. д. Это обстоятельство может показаться ничтожной мелочью. Но я думаю, что с точки зрения предохранения от раскола и с точки зрения написанного мною выше о взаимоотношении Сталина и Троцкого, это не мелочь, или это такая мелочь, которая может получить решающее значение.»

У стилі партійно-радянської публіцистики того часу були написані листи письменника М.Горького:

К. С. СТАНИСЛАВСКОМУ и М. П. ЛИЛИНОЙ

Дорогой

Константин Сергеевич!

Ваши "наблюдения" - мне очень ценны, ей-богу! Вы и здесь - тонкий художник. Знаете, когда-нибудь, приехав в Москву, я отниму у Вас целый день, чтоб поговорить с Вами. Ужасно много в Вашей душе чего-то крепкого, горячо любящего.

Люблю людей, которые любят жизнь! Я часто повторяю это.

Спасибо за "наблюдения". Если Вас не затруднит - набрасывайте и впредь, - можно? А я - искренно благодарить Вас буду за них.

Всего доброго, всего хорошего!

А. Пешков

Письма наши разошлись. Прекрасно, я рад ещё раз написать Вам хоть [не]множко.

Моё мнение о Вас, Мария Петровна, такое, что Вы - редкая артистка, и никогда я не видал никого, кто умел бы так изумительно изображать девушек нежных, любящих раз на всю жизнь, девушек чистых и кротких, - так, как это делаете Вы. Вот и всё. Думаю, что для такой игры нужно иметь прекрасное сердце.

Хвораем. Кланяемся.

Всего Вам доброго!

А. Пешков

Загалом не можна не згадати бодай одного відомого літератора 30-40-х років минулого століття, який би не користувався цим жанром, щоб висловити свою громадянську позицію.

Не слід плутати при цьому лист як жанр аналітичної журналістики із листами-покаяннями чи листами-засудженнями, характерними саме для доби тоталітаризму. Листи-покаяння, які часто вміщувала на своїх сторінках партійно-радянська преса 30-х років, були не чим іншим, як складовою частиною політичних процесів класової боротьби з інакодумцями. Писалися вони, як правило, під диктовку або копірку, що, звісно, не сприяло оптимізації художнього стилю. Навіть листи-покаяння письменників пізніших часів, як, наприклад, відомий лист у газету «Правда» Б.Пастернака про відмову його від Нобелівської премії, були не журналістським або літературним твором, а саме листом-вибаченням, листом-покаянням:

Я обращаюсь к редакции газеты «Правда» с просьбой опубликовать мое заявление.

Сделать его заставляет меня мое уважение к правде.

Как все происшедшее со мною было естественным следствием совершенных мною поступков, так свободны и добровольны были все мои проявления по поводу присуждения мне Нобелевской премии.

Присуждение Нобелевской премии я воспринял как отличие литературное, обрадовался ей и выразил это в телеграмме секретарю Шведской Академии Андерсу Эстерлингу.

Но я ошибся. Так ошибиться я имел основание, потому что меня уже раньше выставляли кандидатом на неё, например пять лет назад, когда моего романа еще не существовало.

По истечении недели, когда я увидел, какие размеры приобретает политическая кампания вокруг моего романа, и убедился, что это присуждение шаг политический, теперь приведший к чудовищным последствиям, я по собственному побуждению, никем не принуждаемый, послал свой добровольный отказ.

В своем письме к Никите Сергеевичу Хрущеву я заявил, что связан с Россией рождением, жизнью и работой и что оставить ее и уйти в изгнание на чужбину для меня немыслимо. Говоря об этой связи, я имел в виду не только родство с ее землей и природой, но, конечно, также и с ее народом, ее прошлым, ее славным настоящим и ее будущим.

Но между мною и этой связью стали стеной препятствия по моей собственной вине, порожденные романом.

У меня никогда не было намерений принести вред своему государству и своему народу.

Редакция «Нового мира» предупредила меня о том, что роман может быть понят читателями как произведение, направленное против Октябрьской революции и основ советского строя. Я этого не осознавал, о чем сейчас сожалею.

В самом деле, если принять во внимание заключения, вытекающие из критического разбора романа, то выходит, будто я поддерживаю в романе следующие ошибочные положения. Я как бы утверждаю, что всякая революция есть явление исторически незаконное, что одним из таких беззаконий является Октябрьская революция, что она принесла России несчастья и привела к гибели русскую преемственную интеллигенцию.

Мне ясно, что под такими утверждениями, доведенными до нелепости, я не в состоянии подписаться. Между тем мой труд, награжденный Нобелевской премией, дал повод к такому прискорбному толкованию, и это причина, почему в конце концов я от премии отказался.

Если бы издание книги было приостановлено, как я просил моего издателя в Италии (издания в других странах выпускались без моего ведома), вероятно, мне удалось хотя бы частично это поправить. Но книга напечатана, и поздно об этом говорить.

В продолжение этой бурной недели я не подвергался преследованию, я не рисковал ни жизнью, ни свободой, ничем решительно. Я хочу еще раз подчеркнуть, что все мои действия совершаются добровольно. Люди, близко со мною знакомые, хорошо знают, что ничто на свете не может заставить меня покривить душой или поступить против своей совести. Так было и на этот раз. Излишне уверять, что никто ничего у меня не вынуждал и что это заявление я делаю со свободной душой, со светлой верой в общее и мое собственное будущее, с гордостью за время, в которое живу, и за людей, которые меня окружают.

Я верю, что найду в себе силы восстановить свое доброе имя и подорванное доверие товарищей.

Б. Пастернак

Радянські газети 60-70-х років натомість широко використовували практику по-справжньому «гнівних відповідей» читачів відомим вітчизняним літераторам з приводу їх творів, опублікованих на Заході. Велика кампанія була розгорнута після виходу в США і в Європі книги Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ».

Тобто подібна кампанія масового використання тенденційно підібраних за тематикою та емоційним наповненням листів була по суті не журналістською, а заходом суто ідеологічним. Говорити про художній чи професійний рівень таких листів не варто, хоча не слід і обминати увагою той безпрецедентний факт, що писалися листи від щирого серця, як правило, без вказівки «згори». Тоталітарне суспільство не могло існувати без сліпої або нав’язаної самому собі віри у безумовний позитивний статус його існування. Листи-оповіді, листи-засудження мають стати предметом вивчення історії журналістики хоча б з метою профілактики не повторення таких заходів у майбутньому. Тим більше, що зі стилістики подібних листів (а друкувалися вони фактично без літературної правки) можна судити про стан суспільної свідомості певної історичної епохи.

Сучасна журналістика використовує лист як аналітичний жанр дуже рідко. Дається взнаки розвиток принципово інших засобів зв’язку, що психологічно впливає на сприйняття пересічним читачем самого терміна «лист», «листування». Нині людина, яка написала і відіслала лист будь-кому, сприймається швидше як дивак, виняток із правил повсякденного існування. До листів як форми спілкування вдаються люди старшого віку, в чиїй свідомості домінують моральні пріоритети колишньої доби. Як через матеріальні нестатки, так і враховуючи той момент, що пенсіонери як цільова група не становлять особливого інтересу для інвесторів друкованих видань (винятком є період виборчих кампаній), листи до газети як жанр не продукуються сучасної пресою.

Публікації, написані у жанрі листа, часто називають епістолярною журналістикою (від грец. еpistola − послання). Епістолярну журналістику слід відрізняти від публікацій різних жанрів (починаючи від заміток і закінчуючи нарисом), які друкують під рубрикою «Листи читачів» у багатьох газетах і журналах. У цьому випадку рубрика означає лише те, що матеріал надійшов до редакції поштою і що його автор не є штатним працівником редакції. На жанр публікації така рубрика не впливає, і її не можна вважати жанроформуючим фактором (хоча, зрозуміло, під цією рубрикою може бути опублікований текст, який справді є твором епістолярної публіцистики).

Лист як епістолярний жанр має такі характерні йому ознаки.

1. Форма безпосереднього звертання автора до адресата (читача, слухача);

2. Автор намагається спонукати читача до невідкладних, активних дій у зв’язку з предметом виступу.

Лист − не лише засіб спілкування, але й інструмент ефективного впливу на широке коло читачів. Це визначається такими обставинами:

1. Своїм листам дописувачі довіряють найпотаємніші думки. Тому вони вважають, що у листах інших людей теж інколи можна прочитати те, що ті думають насправді. Це психологічне налаштування, поза волею людини, закріплялась у її свідомості протягом століть. І не враховувати її журналісти не можуть;

2. У листі, як в жодному іншому матеріалі, автор може викласти найзаплутаніші звивини своєї думки, виразити будь-які відтінки своїх почуттів. А це інколи буває дуже важливо для досягнення взаєморозуміння між автором і читачем;

3. Лист чітко виділяє і називає коло адресатів, вибраних автором, і таким чином фокусує на них увагу аудиторії, яка в результаті буде очікувати їх реакції на певний лист. Оскільки сучасна преса часто використовує листи для звернень до керівників держави, до міністрів, депутатів, розраховуючи на їх негайне втручання, то така реакція якраз і може повернутися вирішенням тої актуальної проблеми, яка порушувалась у листі;

4. Лист в газеті − це публічний виклик адресату, запрошення на відкриту «арену», де він має продемонструвати не лише свої професійні якості чи свою владу, але й особисту мужність, інтелект, моральну стійкість. Природно, що не кожний може виступити в ролі лицаря на турнірі, обличчя до обличчя з опонентом. Тому мало кому подобаються подібні виклики. В результаті між автором листа і адресатом може виникнути інколи невидима ситуація конфлікту. А це, зрозуміло, приваблює читачів, тримає їх у постійній напрузі, спонукає слідкувати за кожним черговим номером газети чи журналу, у яких може з’явитися відповідь на листа, що примножує можливість впливу публікації на читачів.

ІІ. В залежності від характеру аудиторії, якій адресуються листи, їх можна поділити на дві основні групи. Перша група − листи, адресовані конкретним людям. Такі публікації характеризуються яскраво вираженими рисами, які притаманні засобам міжособистісного спілкування, експресивністю, безпосередньою апеляцією до можливостей, які має адресат стосовно предмету розмови, до тих його вчинків, рішень і до тієї реакції, які пов’язані з цим предметом. При цьому ступінь «розкутості» автора листа тим вища, чим ближче до нього за соціальним статусом його адресат.

До другої групи належать листи, адресовані певним соціальним групам, населенню країни в цілому.

У журналістській практиці, крім власне відкритого листа, існують його різновиди − звернення, послання, лист без адреси, а також заява, привітання. Вони різняться за призначенням, своєрідністю адресата і статусу автора, і, з огляду на це, тоном, манерою вислову. Одна річ лист письменника, журналіста, звернений до конкретної особи із переважанням особистісних підходів, своєрідністю стилю, інша − заява чи привітання офіційної особи із дотриманням відповідного способу висловлення думки. Проте спільним для більшості відкритих листів авторитетних для свого часу людей є вагомість, навіть особлива дражливість порушених питань.

У відкритому листі, крім порушеної проблеми, вирішальне значення має особа автора, а також її вагомість, авторитет.

Друковані видання продовжують хіба що традицію так званих «відкритих листів-звернень». Написані й опубліковані, ці твори являють собою соціальне або політико-економічне замовлення на найрізноманітніші теми: від побутових негараздів до питань перебудови соціальної політики в межах всієї держави. Відкриті листи звернення не обов’язково персоніфіковані індивідуально, особливої ваги надає їх колективний підпис групи відомих людей, фахівців.

За умови капіталізації ЗМІ, листи-звернення, апелюючи більше до моральної свідомості, ніж до державних установ, що не зобов’язані на них давати відповідь, мають ефект досить відносний і розрахований швидше на розголос, на постановку питання, закликаючи самим фактом свого існування вирішити проблему. Стилістика листів-зверенень досить своєрідна: у ній домінують вислови агресивно-наступального характеру, висловлювання категоричні, безапеляційні. В ідеалі лист-звернення − це розгорнуте повідомлення, в якому читач намагається роз’яснити власну позицію, переконати широке коло співгромадян у правоті програми, що пропонується ним для вирішення проблеми, прагне активізувати діяльність контролюючих інстанцій. Все це так в ідеалі, бо пересічний читач, добре ознайомлений з перипетіями та інтригами політико-економічної кланової боротьби, з підозрою ставиться до самого факту появи будь-якої інформації, в якій її автори беруться кардинально і в короткий термін вирішити проблему. Виняток становлять хіба що відкриті листи-звернення, присвячені питанням збереження культурної спадщини і природного середовища. Крім всього іншого, ефективність цих листів зумовлена і прагненням самозахисту, що притаманний потенційним споживачам інформації, які не бажають, щоб вони чи їхні діти страждали через забруднення навколишнього середовища:

Шановний Вікторе Федоровичу!

Звернутися до Вас змушує катастрофічна ситуація, що склалася у виноградарстві та виноробстві України. Без перебільшень – галузь на межі знищення: аномальні морози в 2012 році призвели до втрати більш ніж третини запланованого урожаю винограду, продовжується невпинне погіршення ситуації на ринку українського вина – з 2010 року кількість реалізованої продукції знизилась в 2.5 рази (!), що в першу чергу, пов’язано зі зростанням тіньового ринку алкогольної продукції; українці масово переходять на споживання нелегального міцного алкоголю.

І в цей час виноградарям та виноробам наноситься удар, що може остаточно зруйнувати галузь, – впродовж вже 9 місяців 2012 року вони не отримують жодної гривні з передбачених Законом України №587-XIV від 9 квітня 1999 року «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства», окрім коштів на погашення боргу за минулий рік.

На рахунку спецфонду знаходиться близько 800 млн. грн., що без будь-яких пояснень з боку державної служби казначейства України залишаються недосяжними для виноградарів, котрі мають повне право на їх використання. Очевидно, що затримка виплат здійснюється штучним шляхом, що є порушення законодавства України. Таке відверте ігнорування букви Закону в виноградарській галузі, ставить під сумнів дотримання всієї загальнодержавної політики підтримки села та сільського господарства, проголошеної Вами, Головою Уряду. Це є вкрай тривожним прецедентом, враховуючи, що Україна, в першу чергу, аграрна країна, де сільськогосподарському сектору відведена важлива роль, як у формуванні економіки країни, так і забезпеченні добробуту тисяч українців.

Від імені представників виноградно-виноробної галузі, Асоціація «Виноградарі та винороби України», Українська корпорація по виноградарству і виноробній промисловості «Укрвинпром», Асоціація «Українське бюро винограду та вина», які об’єднують близько 99 % підприємств галузі просять Вас взяти під особистий контроль вирішення зазначеної проблеми, щоб хоч частково мінімізувати шкоду, яка вже завдана галузі.

Просимо не допустити:

– Значного скорочення площ виноградників. На сьогоднішній день загальна площа виноградників здатних давати промисловий урожай складає не більше 80 тис. га, при тому що за радянських часів в Україні було більше 300 тис. га.

– Поглиблення сировинної кризи у галузі виноробства. Через брак коштів на закладку нових виноградників лише коньячна галузь вимушена використовувати 80% імпортованої сировини.

– Зміцнення позицій іноземних виробників. Лише за перше півріччя 2012 року показник імпортного вина на ринку України збільшився на 21%. У той час, як іноземні виробники покращують свої позиції,вітчизняні винороби та виноградарі вимушені зруйнувати всі стратегічні плани на рік та на шкоду собі терміново шукати кошти на погашення витрат з висадки та догляду за виноградникам, які де-юре и де-факто повинні бути компенсовані з державного бюджету.

Про важливість функціонування Збору говорять цифри. За період його існування 1999 року виноградарями і садівниками в Україну були закладені 44,6 тис. га виноградників; 45,8 тис. га плодово-ягідних насаджень. Сьогоднішня ситуація загрожує звести нанівець досягнення 13-ти років праці вітчизняних виноградарів та змушує їх серйозно задуматися над необхідністю взагалі продовжувати свою діяльність. Адже для того, щоб виростити виноградну лозу потрібно 4 роки, а для того, щоб повністю зруйнувати виноградарську галузь достатньо одного. Пане Президенте, не допустіть, щоб 2012 рік став останнім в історії українського виноградарства.

Листи-звернення, як правило, розміщуються на початку газетно-журнальних видань. Їм відводиться або частина першої сторінки із переносом усередину газети чи журналу, або повністю одна зі сторінок на початку видання. Лист-звернення при цьому неодмінно ілюструється відповідним колажем або серією фотографій, що засвідчують факт наявності самої проблеми.

Лист-звернення у журналістиці обов’язково має продовження у вигляді читацьких відгуків і дискусій, що розпочинаються при обговоренні порушеної проблеми. Дискусія може бути «підігріта» штучно − шляхом публікації компромату, критичних репортажів або фото звинувачень.

Звичайно, якщо йдеться про збереження пам’яток культури або оптимізацію стану навколишнього середовища, подібна, трохи штучна активізація дискусії заперечень не викликає. Проте іноді, коли в листі –зверненні йдеться про такі неоднозначні питання, як реприватизація або суперечка через власність, штучно роздмухана дискусія одразу впадає в очі, викликаючи недовіру до друкованого слова. Зрештою це позначається на іміджі газети і призводить в кінцевому результаті до втрати накладу.

Загалом же для листа як жанрового різновиду публіцистики притаманні незапрограмованість монологу, можливість поєднувати властиві для монологу різноманітні сюжетні ходи, звертати увагу на факти, вільно цитувати чужі думки, малювати епізоди, вдаватись до спогадів. Тобто сама природа листа диктує певні композиційні норми.

Лист до редакції − це той вид важливої для нинішнього дня аналітики, який ніким не планується, жодною теорією не регламентується і, зазвичай, ніким не замовляється. Більшість редакцій згорда попереджують своїх читачів, що на жодні листи не відповідають, незамовлених рукописів не оцінюють, не повертають. І все ж люди пишуть про те, що болить, часом без надії бути почутими. І їх все-таки редакції і редактори читають, відбирають та… друкують. Не можуть не друкувати. Не тільки збагачені досвідом редакційні зубри, але теоретики мас-медіа не можуть не захоплюватися мудрістю, дивовижною спостережливістю і передбачливістю, літературною вправністю ніким не навчених писати людей з глибокої провінції. Бо там стільки життя, здорового глузду, критичного духу, а не критиканства, що з ними не зрівняється багато професіоналів. Читацька публіцистика у багатьох поважних виданнях нагадує золоті злитки і є чи не найчитабельнішою.

Лист до редакції − не тільки одне з найважливіших джерел інформації, а й показник актуальності видання та елемент зворотнього зв’язку, тобто, засіб вивчення аудиторії і громадських настроїв. З листів можна дізнатися багато про що. Скажімо, про географію поштових надходжень, про стать їхніх авторів, про проблеми, які їх найбільше непокоять, їхнє ставлення до газети чи окремих публікацій у ній. Безумовно, всі ці відомості конче потрібні й корисні для роботи редакції, для коригування тематичних планів, для врахування ідеологічно-тематичних потреб читацької аудиторії. Але їх недостатньо для повного і всебічного уявлення про читацький загал, його віковий та освітній ценз, інтелектуальний потенціал, світоглядне спрямування. Тому практично жодна редакція не покладається на поштовий самоплив, а намагається різними засобами стимулювати надходження читацьких листів.

Звичайно, редакційна пошта далеко не однорідна. Поряд із цікавими, постановочними, проблемними листами трапляються − на жаль, нерідко − і дрібно темні, змістово пусті, кляузні, які для публікацій не годяться.

Робота з листами − теж одна із найдоступніших форм соціологічних досліджень в редакції, що не вимагає ні додаткових зусиль, ні зайвих фінансових затрат. Читацька пошта є своєрідним індикатором громадської думки, дає можливість відчувати її пульсування. Робота з нею включає передусім періодичний (залежно від кількості листів − щомісячний, щотижневий, щоденний) аналіз редакційної пошти. Він проводиться за кількома напрямами: кількісним (скільки пишуть), тематично-змістовим (про що пишуть), проблемним (які проблеми в даний момент висуваються на перший план і найбільше непокоять читача), географічним (із яких регіонів країни чи районів міста найбільше надходить листів), галузевим (від представників яких галузей економіки переважно надходить кореспонденція).

Читацькі листи − це справжнє джерело колективної творчості, вони часто вражають несподіваністю думки, блискучим гумором, а то й дитячою безпосередністю, нерідко є справжнім відкриттям для журналістів.

Окремі редакції спеціально працюють з такими читачами.

ІІІ. Огляд читацьких листів трапляється в газетній журналістиці значно менше, ніж раніше. Об’єктивна ситуація, що склалася на газетно-журнальному ринку України (різке скорочення тиражів і передплати) не сприяє активному спілкуванню з пересічними читачем.

Другою об’єктивною причиною, що зумовила зменшення кількості читацьких відгуків у вигляді письмових повідомлень, є позбавлення друкованих видань юридичних прав, які вони мали за радянських часів, коли на лист-скаргу редакція давала відповідь протягом трьох днів, а на звичайний лист − впродовж десяти.

Листи-скарги на погані побутові умови, брак коштів, навіть сімейні конфлікти стали нині рідкісним явищем у редакційній пошті. Процес скорочення читацького листування відбувався поступово, оскільки в масовій свідомості досить повільно зійшла нанівець думка про те, що друковані ЗМІ, передача по телебаченню можуть захистити громадянина у юридичному плані.

Третім об’єктивним чинником, що спричинив різке зменшення читацької пошти, стало подорожчання відправлення листів у мережі Укрпошти. Пенсіонери, які були основними дописувачами у будь-якій редакції, уже не мали змоги відправляти кореспонденцію, виходячи з досить скрутного матеріального становища. До того ж, коли раніше редакції, опублікувавши матеріал, обов’язково виплачували гонорар автору, то нині ця система заохочення працює вкрай погано, оскільки оплата непрофесійних читацьких дописів − непродуктивна справа у друкованому виданні.

Відійшла в минуле система роботи з робсількорами через конкурентну боротьбу всередині самого редакційного колективу, дуже обмежена можливість для самореалізації груп так званих постійних позаштатних дописувачів. Зараз, при потребі, редакція замовляє матеріал у професіонала-стрінгера чи звертається до послуг інформаційного агентства, що надає інформацію з місця події, підготовлену знову ж таки професіоналом.

Тому огляд читацьких листів продовжує існувати в редакціях сучасних друкованих видань у значно скороченому варіанті, друкується рідко через брак фактичного матеріалу.

Огляди читацьких листів активізуються під час передвиборних перегонів, проте робиться це не тільки з метою показати наявний зріз масової свідомості, а й засвідчити підтримку електоратом певної політичної фігури.

У більшості випадків, коли огляд читацьких листів вкрай заполітизований, журналісти не беруть до уваги думки реальних людей взагалі, воліючи вигадати текст «листа» самим. Серія псевдолистів, надрукована в огляді читацької пошти, має завжди провокаційний характер, розбещує як читача, так і самого журналіста.

На зміну усталеним, хоча і застарілим, традиціям листування з читачами приходить Інтернет. У сучасних столичних газетах, у редакціях великих друкованих обласних видань існують спеціальні сайти, на яких читачі можуть оперативно розміщувати відгуки про той чи інший матеріал, видрукуваний у номері. Електронна пошта − ідеальний зразок миттєвої реакції читацької аудиторії на друкований матеріал. Проте в Україні, за даними різноманітних соціологічних служб, послугами Інтернету користуються приблизно 5% населення країни.

Але електронний відгук у форматі редакції на газетно-журнальну публікацію все ж має характер читацької пошти і тому електронні повідомлення все ширше використовуються у колись традиційній рубриці «Огляд листів».

Деякі фахівці схильні зараховувати до читацьких відгуків sms-повідомлення, що зазвичай передаються через мобільні телефони. Проте це нонсенс, оскільки розмір такого повідомлення, як правило, не перевищує кількох речень, і вважати його навіть не листом, а просто розгорнутим і логічно завершеним судженням, не є доцільним.

Огляд читацьких листів залишається жанром, що має велетенські можливості для розвитку. При цьому слід зважати на досвід північноамериканських та європейських видавців, які приділяють розвиткові цього жанру велику увагу. Адже йдеться про реальну можливість не тільки вивчити особливі, підвищені зони читацького інтересу, а й сформувати групи попиту як на матеріальний, так і на друкований товар, що пропонує пересічному читачеві цивілізація.

Як правило, читацькі листи в огляді подаються з авторським коментарем працівника конкретного видання. Практично завжди цей коментар витриманий в дусі шанобливого, уважного ставлення до будь-якого висловлювання читача − потенційного передплатника. Якщо раптом читач нарікає на певну неузгодженість, негаразди у роботі власне редакційного колективу, автор огляду відразу ж заявляє про усунення вад, запевняючи читачів, що подібне більше не повториться, бо друкований орган адекватно сприймає будь-яку форму критики.

Ображати, кепкувати над читацьким листом у газетно-журнальному огляді читацької преси суворо заборонено. Епатажні висловлювання самих журналістів не заохочуються, бо шкодять всій редакційній політиці, де читач є єдиним пріоритетом.

Обсяг огляду читацької преси у будь-якому друкованому виданні, зважаючи на те, що часто-густо наводяться розширені цитати, досить значний і може сягати 12-17 тисяч друкованих знаків. Матеріал цей традиційно розміщують десь у середині газети або журналу в так званому «підвалі». Огляд читацької преси ілюструється дуже рідко − дається взнаки різна тематична спрямованість листів. Але допускається трохи відсторонений колаж, через два-три абзаци художник може почати речення з «ліхтарика». Самі цитати листів друкуються, як правило, іншим кеглем. Курсив у всіх його різновидах є універсальним шрифтом саме для цитат.

Ще одним чинником, що дозволяє говорити про розвиток цього жанру в газетно-журнальних виданнях країни в найближчому майбутньому − підвищений читацький інтерес саме до жанру огляду преси. Зрозуміти пересічного читача не важко: він цікавиться тим, про що саме пишуть до газети такі самі, як він, громадяни, мимоволі екстраполюючи напрям їхніх думок на себе. Поява в газеті листів стимулює читачів самим спробувати хоча б раз у житті звернутися з посланням до газети.

Слід зазначити, що загалом робота з редакційною поштою останнім часом в українських виданнях значно покращилася, оскільки даються взнаки перші результати усвідомлення реалій гострої конкурентної боротьби, коли умовою виживання друкованого видання є боротьба за кожного читача.

ІV. Говорячи про лист і роботу над ним журналіста, ми так чи інакше порушуємо ту частину аналітичної журналістики, об’єктом якої вже є відображена кимось реальність.

Підготовка будь-якої епістоли починається з усвідомлення її автором мети публікації. Метою найчастіше є: публічне схвалення, публічне засудження, публічна пропозиція, публічне прохання, публічне вимагання, публічний наклеп.

Зараз часто публікуються листи, які переслідують не одне, а декілька завдань. Але це не означає, що всі вони рівнозначні для автора. В якісній епістолі головне завдання завжди яскравіше змальоване.

Щоб лист виконував своє основне завдання, він має переконати адресата у правильності позиції автора, у необхідності діяти саме так, як він пропонує. А це багато у чому залежить від характеру обґрунтування роздумів автора.

У публікації, яка претендує на серйозну реакцію зі сторони адресата, твердження автора завжди підкріплені переконливими і зрозумілими для аудиторії фактами. На практиці, нажаль, так буває не завжди.

Підготовка будь-якого листа починається з усвідомлення мети написання його автором. Виділяють такі цілі публікації.

1. Інформувати газету, щоб привернути її увагу до будь-якого факту. Приводом для подібних листів іноді є статті в цій газеті, що торкається подібних тем, які читач сприймає залежно від особистого соціального досвіду. Після прочитання в газеті такого матеріалу в читача виникає уявлення про теми, які цікавлять редакцію, і якщо його досвід підказує йому подібні теми, то він повідомляє про це в листі. Від попереднього типу такі листи відрізняються тим, що несуть у собі не тільки опис, фактаж події, а й ретельний аналіз. Листи такого типу найбільше відображають суспільний інтерес.

2. Сформулювати загальнозначущу проблему, висловити бачення вирішення проблеми, яку винесла на обговорення редакція.

3. Надрукувати свій твір.

4. Отримати компетентну думку редакції чи читачів, аби пересвідчитися у своїй правоті чи вирішити, як бути у складній ситуації. Ця мета зумовлена потребою читача у соціальній орієнтації, його намаганням звірити свої погляди з цінностями та життєвими нормами, які відстоює газета. Інколи листи такого роду свідчать про соціальну незрілість читачів-кореспондентів, про їх недостатньо розвинене самоусвідомлення. Найчастіше це стосується молодих людей, що розгубилися перед складністю життя.

5. Вплинути за допомогою газети на той чи інший соціальний інститут, на якусь групу людей, на громадську думку. Це листи критичного характеру або скарги. Вони свідчать про невдоволення автора, про обмеження його прав. В очах авторів листів газета є авторитетним органом, представником громадських інтересів, який має вплив на окремих особистостей, групи людей чи соціальні інститути. Тому найчастіше в газету звертаються люди, яким було відмовлено в допомозі.

6. Отримати від газети будь-яку інформацію. Це може бути як пізнавальна, так і утилітарна інформація. Основною причиною появи таких листів є брак відомостей у суспільстві або невміння використовувати існуючи джерела інформації. Найбільше відчувається недостатність юридичних знань. Таким чином у читачів формується уява про те, якою інформацією володіє редакція, на які питання дає вона відповіді.

Інформація, яку хочуть отримати автори листів, може бути пов'язана з опублікованим раніше матеріалом. Питання, що стосуються статті, можуть бути найрізноманітнішими: читачі хочуть познайомитися з журналістом, дізнатися про його героїв, отримати роз'яснення з приводу незрозумілих їм подій матеріалу.

7. Поділитися з газетою своїми думками щодо конкретної статті, щоб редакція врахувала побажання читача. Таким чином, автори листів беруть участь у редакційному процесі керування газетою. У посланнях такого типу може висловлюватися згода з позицією редакції, визнання важливості порушеної теми, часто наводяться приклади, які підтверджують правильність суджень. Читачі можуть також і не погоджуватися з вибором чи висвітленням теми.

8. Повідомити газеті свою думку про її діяльність у цілому, для того, щоб узяти участь у регулюванні, керуванні цією діяльністю. Ця мета дуже близька до попередньої. Але тут об'єктом висловлювання автора служать не окремі матеріали газети, а її діяльність у цілому. Листи такого роду часто свідчать про більш серйозніше ставлення читача до газети, про широке розуміння її характеру та функції. Як правило, вони вміщують конкретні рекомендації, які мають сприяти повнішому задоволенню редакції інтересів та поглядів аудиторії.

9. Звернутися через газету до певної людини або групи людей, встановити з ними зв'язок. Газета в цьому випадку виконує роль трибуни, яку хоче використовувати автор. Найчастіше в таких листах читач намагається когось розшукати.

10. Існують послання, читаючи які, важко зрозуміти, чого намагався досягти автор. Інколи він сам пише, що не може пояснити, чого він хоче й навіщо написав цього листа. У такому разі, мова йдеться про приховану мету між рядками. Одним із характерних прикладів є так звані листи-сповіді.

Таким чином, метод класифікації та типології є одним з основних методів аналізу редакційної пошти, в якому б аспекті вона б не вивчалася. Розглянувши метод вивчення листів, перейдемо до такого питання: ступінь задоволеності особистості як фактор, що впливає на звернення в редакцію.

Основну роль у зверненні особи до газети грає не соціальна ситуація, а особистий фактор. Це положення носить загальний характер і це можна охарактеризувати так:

1. До газети пишуть соціально активні громадяни, зорієнтовані на неї, і такі, що позитивно ставляться до газети.

2. Також пишуть люди, чимось невдоволені, хоча схвально налаштовані щодо видання.

Отже, вплив трьох основних типологічних властивостей особистості (соціальна активність, ступінь задоволеності, позитивне ставлення до газети) на звернення в редакцію здійснюється не окремо один від одного, а в певному поєднанні двох факторів. Ставлення до газети є загальним фактором як для першої, так і для другої групи. Крім того, одне положення не виключає іншого, тому що невдоволення може бути одним з мотивів активності.

За дослідженнями соціологів, чоловіки соціально активніші, ніж жінки. Ця перевага особливо значуща в трьох групах із чотирьох. Однак серед тих, хто звертається з проханнями, скаргами кількість саме жінок збільшується.

Потреба висловлювати свою думку стосовно певних подій у газеті існує, насамперед, у тих читачів, кому вже за 40 років. Можливо, молодь має більше змоги задовольнити свою потребу у спілкуванні з людьми. На активність листування також впливає рід діяльності. Найчастіше пишуть або пенсіонери, які мають достатньо вільного часу, або молодь, яка шукає відповіді на питання, що її хвилюють.

Авторами листів, які несуть у собі інформацію про різноманітні події та факти, про читацькі інтереси й думки, або ставлять проблему перед редакцією, усією аудиторією, найчастіше є читачі у віці від 50 років та молодь від 16 до 29 років.

Третій вид пошти – це прохання про допомогу або скарги. Їх автори розраховують на втручання газети, на силу друкованого слова. Далеко не завжди автор очікує, що його листа буде надруковано на шпальтах газети. Найчастіше від редакції очікують інших дій: це може бути втручання кореспондента або офіційний документ від редакції. Зрозуміло, що за кожною дією, документом газети стоїть її авторитет. Саме на це й розраховують читачі, коли, звертаючись до редакції, очікують впливу на певні соціальні інститути, розраховують на підтримку суспільства. Іноді написанню листа передує конфліктна ситуація, в якій брали участь самі автори.

Четвертий вид пошти – листи з найрізноманітнішими запитаннями до редакції. Частина їх може стосуватися яких-небудь виступів газети. Читачу буває не все зрозуміло в надрукованому матеріалі або в нього виникає бажання дізнатися про подробиці, поближче познайомитися з його автором тощо. Листи такого характеру вказують на те, що газетна публікація відповідала інтересам читача, привернула його увагу до інших тем. Вони відображають пізнавальні потреби аудиторії. Часом із газетним матеріалом пов'язанні побутові чи інші утилітарні інтереси. Зазвичай це відбувається з повідомленнями про новини в науці, техніці, медицині тощо.

Частина листів із запитами не пов'язана з виступами газети, а стосується сфер життя, про які читач отримує недостатньо інформації, а також часто відчуває потребу в юридичній інформації.

Протягом усієї історії теорії масових комунікацій мали місце дві кардинально протилежні думки щодо пасивності та активності аудиторії мас-медіа. Останнім часом дослідники висловлюються на користь активності читачів.

На думку українських журналістикознавців Г.Кривошеї та В.Шкляра, сучасні читачі поділяються на дві категорії:

– такі, що читають періодику, обговорюють між собою і аж ніяк не реагують на опубліковане чи передане засобами масової інформації. Таких більше, це основа читацької аудиторії;

– ті, хто співпрацює з виданнями, листуються з ними, надсилає свої твори, критикує чи підтримує виступи журналістів, бере участь у масових заходах редакції.

Висновок. Треба відверто сказати, що нині редакції газет одержують не так багато листів, як у попередні десятиріччя. Це викликано кількома обставинами, і серед них – головним є ставлення до листів у самій редакції.

Колишнє гасло – "за кожним листом людина", зобов'язувало працівників редакції приділяти максимум уваги листам читачів, більше друкувати і використовувати їх у своїй творчості. Сьогодні теж ніхто не заперечує значення листів читачів, проте працювати з ними в редакціях іноді не мають бажання. Пояснення в усіх випадках єдине: немає часу журналістам займатися ними, крім того, пересилка обходиться досить дорого. Редакції загальнодержавних газет "Голос України", "Урядовий кур'єр" та "Робітнича газета" одержують у середньому по 10-15 тис. листів за рік кожна, але використовують ледь чи десяту частину з них.

Насамкінець треба сказати, що листи читачів є одним із засобів спілкування газети та її аудиторії. Завдяки ним редакція може:

– скласти уявлення про аудиторію;

– дізнатися про її потреби, побажання;

– дослідити результативність своєї діяльності, ефективність впливу на аудиторію;

– вивчити механізми сприймання аудиторією переданої інформації, характер реакції на неї, наприклад, бажаність різних ефектів, тем чи інших повідомлень;

– з'ясувати ступінь задоволення аудиторії обсягом і характером газетних матеріалів.

Спілкуючись на сторінках із читачами, редакція працює на свій авторитет. Приділяючи якомога більше уваги читачеві, газета "заробляє" повагу до себе, довіру. Видання, які активно підтримують зв'язок зі своїм читачем, мають набагато більші наклади, ніж газети, які ігнорують цей фактор. Особливо це важливо для нещодавно створених екологічних видань, котрі мають малий наклад.