Вышедший из Сна!

Глава Третья.

С.Г. Петрова

Г.Нояюрьск 2012

Васильев Н.С

Проверил

МПОт-11-(9)-1

______________

Студент Группы

Выполнил

По истории

Практическая работа №3

Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ Р.Ф.

Ха­ра­к­те­р­ною ри­сою си­лу­ету одя­гу XIII і XIV вв. ста­ють ви­тя­г­ну­ті го­ти­ч­ні про­по­р­ці­ї.

У XIV в. у чо­ло­ві­чо­му ко­с­тю­мі з'яв­ля­єть­ся два мо­д­них на­пря­м­ки - мо­да «ко­ро­т­ко­го» і мо­да «до­в­го­го» одя­гу. Льон і во­в­на бу­ли ос­но­в­ною тка­ни­ною, із якої ви­го­то­в­­ся одя­г в Єв­ро­пі пе­рі­оду ран­ньо­го се­ре­д­ньо­віч­чя. У пе­рі­од пі­з­ньо­го Се­ре­д­ньо­віч­чя найбільш мо­д­ною тка­ни­ною вва­жа­в­ся ок­са­мит, що з'яв­и­в­ся у цей час. У пе­рі­од пі­з­ньо­го Се­ре­д­ньо­віч­чя тка­ни­ни ба­га­то ор­на­ме­н­ту­ва­ли­ся, улю­б­ле­ним був ро­с­лин­ний ор­на­мент. Пе­ре­ва­жа­ли яс­к­ра­ві ко­льо­ри. Си­м­во­лі­ч­ність бу­ла ха­ра­к­те­р­на для се­ре­д­ньо­ві­ч­ної куль­ту­ри. Ко­ж­но­му ко­льо­ро­ві на­да­ва­ли осо­б­ли­во­го зна­чен­ня. Так чи­с­то­ту й ві­ру си­м­во­лі­зу­вав бі­лий, чо­р­ний – ско­р­бо­ту, ві­р­ність; го­лу­бий – ні­ж­ність. Пе­р­ші за­ко­ни про­ти роз­ко­ші, а та­кож за­ко­ни про ра­н­ги в одя­зі, що про­по­ну­ють стро­гі об­ме­жен­ня у ви­бо­рі тка­нин і фо­р­мі одя­гу для рі­з­них кла­сів су­с­пі­ль­с­т­ва, ви­да­ють­ся в XIII сто­літ­ті.

ВІЗАНТІЯ. Для візантійця іде­а­ль­но пре­кра­с­на лю­ди­на - це лю­дина у пре­кра­с­них одя­гах: бли­с­ка­ю­чих, ві­зе­ру­н­ко­вих, шо­в­ко­во-­ко­в­з­них або шорстких парчевих, які, по мо­ж­ли­во­с­ті, ховають ті­ло. Від­по­ві­д­но до ес­те­ти­ч­них іде­а­лів Ві­за­н­тії жі­н­ка по­ви­нна бу­ла ма­ти по­дов­же­ний овал об­лич­чя (блі­до­го з про­па­с­ним ру­м'я­н­цем), ве­ли­кі до­в­га­с­ті очі, що сі­я­ють не­зе­м­ним сві­т­лом, ви­со­ке чо­ло, то­н­кий ніс і ма­ле­нь­кий рот. Для ві­за­н­тій­сь­кої мо­ди ті­ло лю­ди­ни і при­ро­да не ста­но­в­лять ін­те­ре­су, мода ство­рює з фі­гу­ри як бы сти­лі­зо­ва­ний аб­с­т­ра­к­т­ний три­ку­т­ник, за­по­в­не­ний ба­га­тою де­ко­ра­ці­єю й орнаментом. У Ві­за­н­тії за­ро­ди­ла­ся но­ва жі­но­ча мо­да но­си­ти від­ра­зу по кі­ль­ка одя­гів, що вдя­га­ли­ся од­ин на ін­ший. Це бу­ли ши­ро­кі ту­ні­ки сороч­ко­о­б­ра­з­но­го по­крою, яким до­да­ли ще ру­ка­ви. Ни­ж­ній одяг мав при­ля­га­ю­чі ру­ка­ви, а вер­х­ня – ши­ро­кі. По­верх цих ту­нік удя­га­в­ся ще тве­р­дий плащ. У Ві­за­н­тії ос­но­ву жі­но­чої мо­ди ство­рю­ють зна­ки від­зна­ки. Жі­н­ка пе­ре­тво­ри­ла­ся у ве­ль­мо­ж­ну па­ні. Чим більш оша­т­ні­ше, па­ра­д­ні­ше, був ко­с­тюм ві­за­н­тій­ця, тим бі­ль­ше він ви­ко­ри­с­то­ву­вав пред­ме­тів одя­гу, що скра­да­ли сво­єю багатошаровістю при­ро­д­ні фо­р­ми і про­по­р­ці­ї. Одяг за­ли­шав від­кри­ти­ми тіль­ки кін­чи­ки ба­ш­ма­ків, ки­с­ті рук і обличчя. До­в­гий одяг із не­гну­ч­ких тка­нин, що уни­кал на­віть підперізування (щоб не ви­яв­ля­ти та­лію), май­же стер рі­з­ни­цю між чо­ло­ві­чим і жі­но­чим ко­с­тю­мом.

Ві­за­н­тія бу­ла ви­ро­б­ни­ком во­в­ни й ім­по­р­ту­ва­ла свої тка­ни­ни в ін­ші кра­ї­ни. Із се­ре­ди­ни VI сто­літ­тя там уже зна­ли се­к­рет ви­ро­б­ни­ц­т­ва шо­в­ку. Ві­зе­ру­н­ки на кра­щих тка­ни­нах бу­ли ве­ли­ко­фі­гу­р­ні і за­да­ва­ли ма­с­ш­таб усьо­му одя­гу, то­му що кро­ї­ти тка­ни­ну при­хо­ди­ло­ся так, щоб ко­жен де­ко­ра­ти­в­ний еле­мент був до­б­ре по­мі­т­ний. В за­ле­ж­но­с­ті від ха­ра­к­те­ру си­м­во­лі­ч­них фі­гур ор­на­ме­н­ту ма­те­рії на­зи­ва­ли - «ле­ви­ни­ми», «о­р­ли­ни­ми», «па­ви­ни­ми».

«ТЮМЕНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ»

НОЯБРЬСКИЙ ИНСТИТУТ НЕФТИ И ГАЗА (филиал)

«Схемы основных направлений боевых действий Германии и СССР»