УЧЕБНЫЙ МОДУЛЬ 1. 1 страница

Кейс-задания

Санкт-Петербург 2012 год.

36.

35.

Задание 3. Текст 3. Вторая мировая война (Поляк Г.Б., Маркова А.Н. Всемирная история. В сокращении).

Задание 1. Текст 1. Первая мировая война (Поляк Г.Б., Маркова А.Н. Всемирная история. В сокращении).

Задание 5. Французская революция XVIII в.

Задание 4. Война за Независимость и образование США.

Задание 1. Текст 1. Преддверие Английской революции.

Биография Стива Джобса. Часть 2. Расставание с Крис. Apple I. Первый миллион

В США

Раздел: СССР в 1953-1991 гг. Россия в конце ХХ - начале ХХI в.

Раздел: СССР в 1922-1953 гг

Раздел: Российская империя во второй половине XIX - начале XX вв.

ЗАДАНИЕ N 15

ЗАДАНИЕ N 10

Вариант 4

Вариант 3

Вариант 2

Вариант 1

Экономика Древней Руси. Социально-классовая структура

III.

II.

План

Октябрьская революция 1917 г. Установление власти Советов в Казахстане.

Алаш

1. Наслідки війни для України.

2. Вирішення територіальних питань:

а) операція "Вісла";

б) радянізація Західної України;

3. Відбудова народного господарства. Голод 1946-1947 рр.

4. Україна – співзасновниця ООН.

Література:

1. Турченко ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.Н. Новітня Історія України (1939-2001). 11 клас: Підручник. - К.: Гєнеза, 2001. - С.53-58, 73-115.

2. Новітня історія України (1900-2000). - К., 2000.- С.339-367.

3. Коваль Ю., Кульчицький С., Курносов К. Історія України. - К., 1992. - С. 364-384.

4. Бойко О.Д., Історія України. - К., 1999. - С.418-440.

1) Вже на кінець 1941 р. вся територія України з населенням 41,9 млн.чол. була окупована німцями. У той саме час лише 17% території Росії з населенням 27 млн. чол. було окуповано ворогом.

1. Демографічні втрати:

Демографічні втрати України, насамперед, були результатом нацистської політики геноциду. Рейхскомісар України Ерік Кох відверто говорив: "Про мене знають як про оскаженілого собаку. Саме завдяки цьому мене призначено рейхскомісаром України. Наше завдання полягає у тому, щоб вилучити з України все, до чого дійдуть наші руки., І в цьому ми не звертаємо уваги на почуття українців чи на їхні права власності".

За роки війни Україна втратила 8 млн. чол. - 1/5 частину населення. З них: 2,5 млн. чол. загинули у боях;

5,5 млн. чол. - знищені військовополонені та цивільні особи.

По відношенню до загальних втрат СРСР це становило 40-44% населення. Якщо ж взяти всі демографічні втрати (крім убитих вони включають померлих від хвороб, голоду, депортованих, мобілізованих, емігрантів та ін.), то вони обчислюються числом 14,5 млн.

Населення Києва скоротилося з 846 тис. в 1939 р. до 330 тис. в 1943 р. (за Т.Гунчаком, до 186 тис в 1945 р. (за ф.Турченко).

Понад 10 млн. жителів України залишилися без даху над головою і тулилися в непристосованих приміщеннях та землянках.

2. Економічні втрати:

Промисловість і с/г перєьували в стані повної розрухи. Було знищено (як німцями, так і радянськими військами): 16 тис. промислових підприємств; 29 тис. колгоспів і радгоспів; 1,5 тис. МТС.

Лише за неповні 1943-1944 рр. німці вивезли з України:

понад 9 млн. т зерна;

620 тис. т. м'яса та м'ясних виробів;

950 тис. т. елі і та 200 тис. т. вершкового масла;

400 тис т. цукру;

3,5 млн. т. картоплі.

За роки війни в Україні було зруйновано понад 700 міст та містечок (42% ) та понад 28 тис. сіл.

Матеріальні втрати становили 1,2 трл. карбованців, що становило понад 1/3 національного багатства України.

2) Найважливішим питанням для радянського керівництва по закінченню війни було територіальне питання - включення Західної України до складу СРСР. Сталін зумів переконати США та Великобританію погодитися на приєднання до УРСР земель, де українці становили більшість населення.

а) Сталін переконав Англію і США, І ті погодилися на приєднання до України земель, де українці становили більшість населення.

В результаті на Ялтинській (Кримській) конференції в 1945 р. вдалося примусити відновлену Польщу поступитися претензіями на Галичину і Волинь. Кордон проведено по "лінії Керзона".

Причини прагнення Сталіна до приєднання Західної України:

1. Зовнішня, офіційна - возз'єднання українського народу.

2. Отримання вигідного плацдарму проти Польщі , Угорщини та Чехословаччини.

3. Знищення українського націоналізму і його вогнища на Західній Україні.

Урегулювання територіальних питань передбачало обмін населенням. В період між 1944 і 1946 рр. радянські власті дозволили переселитися з Галичини і Волині у Польщу близько 1 млн. поляків. У радянську Україну примусово чи під примусом емігрувало понад 520 тис. українців.

Водночас здійснювалася і внутрішня депортація українців у Польщі на т.зв. "повернуті землі" (колишні німецькі, що отримала Польща після війни). Ця подія увійшла в історію під назвою операція "Вісла" - 1947 р.

А в СРСР українців, що переселилися з Польщі, депортували на Схід, і не тільки в межах території України, а й до Казахстану, Середньої Азії, за Урал.

Одразу після війни була досягнута домовленість з Чехословаччиною і Румунією, які відмовилися від претензій на Закарпаття та Північну Буковину.

Таким чином, на кінець 1945 р. територія України розширилася до розмірів 580 тис. кв. км (приєднані західноукраїнські землі 110 тис. кв. км, нас. понад 7 млн.чол.).

Але не всі етнічні українські землі увійшли до складу України.

В складі Польщі залишилися - Західна Волинь, Підляшшя, Холмщина;

в складі Чехословаччини - Пряшівщина;

в складі Румунії - Південна Буковина.

Але етнічний склад населення там вже змінився і Україна не може претендувати на ці землі .

Після війни суттєві зміни в складі населення відбулися і в Україні :

1. Зменшилася чисельність:

- поляків (обмін населенням);

- німців (до війни в Україні проживали 650 тис., напередодні війни їх "евакуйували" до Середньої Азії);

- євреїв (до війни в Україні проживали 2,7 млн. євреїв, окупацію не пережив майже ніхто, але повернулися евакуйовані на Схід - близько 800 тис.);

- кримських татар (звинувачено у співробітництві із німцями і в 1944 р. депортовані у Середню Азію, половина з них депортацію не пережила).

2. Збільшилася чисельність росіян (причина - нестача робочої сили в Україні). Якщо в 1939 р. - 4 млн. росіян (12%), то в 1959 р. - 7 млн. росіян (16%). В Західній Україні до 1939 р. росіян майже не було, в 1959 р. - 330 тис. осіб (5%).

б) Остаточна радянізація західноукраїнських земель почалася з боротьби з українським націоналізмом. Одним із осередків українського націоналізму, на думку радянської влади, була Українська греко-католицька церква.

Після смерті 1 листопада 1944 р. митрополита Андрія Шептицького:

- з'являються статті про співробітництво греко-католицької церкви з німцями;

- починаються репресії проти священиків.

8 березня 1946 р. група священиків на чолі з Гаврилом Костельником скликала синод (не канонічний) і проголосила про скасування Брестської унії (1596), розрив з Римом і возз'єднання з російською православною церквою. Аналогічна процедура відбулася в Закарпатті. Таким чином, до 1951 р. греко-католицька церква була ліквідована.

Другим осередком українського націоналізму була УПА. В останні роки війни УПА збільшило свою чисельність. Її метою було заважати встановленню радянської влади та встановити свою владу. Політика УПА ґрунтувалася на очікуванні конфлікту між союзниками (США, Англія, СРСР') в Західній Європі. Активність УПА пояснювалася підтримкою місцевого населення та обмеженістю радянських військ в Західній Україні.

Після капітуляції Німеччини радянська влада почала знищення УПА. Протягом 1945-1946 рр. війська МВС та КДБ провели ряд операцій:

- переодягалися у форму УПА і мордували українських селян. Зі свого боку УПА знищувала прорадянські елементи (СБ - таємна поліція ОУН) ;

- висиляли людей, що жили поблизу баз УПА (операція "Вісла").

Намагаючись пристосуватися в 1945-1946 рр. УПА змінює свою структуру. Велика армія поділяється на невеличкі похідні загони по 5-7 чоловік. Але в 1947-1948 рр., коли стає зрозумілим, що радянсько-американської війни не буде, УПА розпустила більшість цих груп.

Іншим серйозним ударом по УПА стала колективізація, оскільки колгоспи вже не могли допомагати продовольством.

Діяльність УПА після війни:

- перешкоджали колективізації та депортації;

- розганяли радянський адміністративний апарат;

- вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів, всіх, хто співробітничав з радянською владою (в 1948 р - Г.Костельника, в 1949 - радянського журналіста Ярослава Галана).

В 1950 р. УПА зазнала дошкульного удару, коли в сутичці піді Львовим загинув Роман Шухевич. до середини 50-х рр. ще діяли окремі загони УПА, проте масовий опір вже припинився.

3) Особливості здійснення відбудови н/г України:

1. Відбудова н/г України розпочалася відразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників. В 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови н/г було прийнято закон про відбудову н/г України. У відповідності з цим законом відбудову планувалося завершити до 1950 р.

2. В першу чергу відбудовувалася важка промисловість, транспорт, енергетика. В ці галузі спрямовувалося 88% капіталовкладень.

3. С/г отримувало 7% капіталовкладень і відбудовувалася за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах. Збільшився с/г податок, колгоспникам, як правило, не сплачувалася зарплата.

Працездатні колгоспники мобілізовувалися на відбудову промисловості, тому основною робочою силою на селі були жінки. Не вистачало тракторів, тяглової сили {пахали на коровах, боронили вручну), що приводило до зниження врожайності та падіння худоби.

4. Для відбудови н/г використовувалися репарації з Німеччини (сировина та устаткування), примусова праця військовополонених.

5. Відбудовувати н/г України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відбудовували 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей. Відбудова проходила в умовах патріотичного піднесення. Промислові підприємства відбудовувалися ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей.

6. На відміну від країн Західної Європи відбудова економіки України здійснювалася без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидалися ринкові відносини, змінювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово формувалися передумови технічного та технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.

7. Легка і харчова промисловість, сфера охорони здоров я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося за мало уваги.

8. Відбудова н/г проходила в напруженій міжнародній обстановці - розпочалася "холодна війна". В цих умовах розраховувати можна було лише на власні сили. Країни Заходу згортали торгові відносини з СРСР, не здійснювали передбачені угодами поставки.

В 1946-1947 рр. в Україні розпочався голод. Серед причин голоду виділяють:

- несприятливі погодні умови (зима 1946/47 рр. - малосніжна, весна - посушлива);

- наслідки війни;

- командно-адміністративна система управління с/г, яка замість надання допомоги почала "битву за врожай".

Серед селян починаються випадки:

* заворушень,

* розкрадання хліба;

* псування зерна (щоб не приймали на елеватори);

* видача зерна на оплату трудодні в.

По Україні прокотилася хвиля репресій проти керівників колгоспів, які намагалися приховати зерно.

Взимку 1946/47 рр. в Україні залишилося по 34 кг зерна на душу населення, майже все зерно було вивезено. Продовжувалося вивезення зерна за кордон. Підсівні господарства селян Були розорені.

В 1946/47 рр. голодувало кілька мільйонів селян, з них біля і млн. померло від голоду. Селяни намагалися втікати в міста, проте, їх повертали.

Тільки в Західній Україні, де колективізація тільки розпочалася, становище було дещо кращим.

4) На Ялтинській конференції (4—11 лютого 1945 р.) поряд з іншими питаннями розглядалася пропозиція делегації СРСР про введення -о числа країн — організаторів ООН ще двох радянських республік УРСР і БССР, як най-"ільш потерпілих у роки Другої світової війні. Ця пропозиція була схвалена союзниками в обмін на вирішення «польського питання» (врегулювання післявоєнного кордону Польщі). У такий спосіб був зафіксований новий статус України. 8 лютого 1945 р. вона була названа на Ялтинській конференції в числі майбутніх держав — засновниць ООН. Але Україна не була запрошена на Сан-Франциську конференцію (25 квітня — 26 червня 1945р.) до початку її роботи. Справа в тім, що вона не була на той момент суб'єктом міжнародного права. Верховна Рада СРСР 4 березня 1945 р. «відновила» право Української РСР на встановлення безпосередніх відносин з іноземними державами, укладання угод з ними, на незалежне представництво на міжнародних конференціях і в органах, створених останніми (право, яке вона у 1922 р. «добровільно» передала органам СРСР). б травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско. Україна брала участь у розробці Статуту ООН, у формуванні її структури, органів і комісій; її делегація висунула багато пропозицій з розробки документів ООН, включаючи ті, які мають відношення безпосередньо до тексту Статуту. За участі України були розроблені Тимчасові Правила процедури Генеральної Асамблеї ООН, прийняте рішення про заснування Комісії з розслідування ситуації в Індонезії (1946 р.). Були розроблені документи з проблеми біженців, мігрантів і переміщених осіб; про представництво неурядових організацій в Економічній і Соціальній Раді ООН; проведена Дунайська конференція.

У 1945 р. Україна стала членом Міжнародного суду; у 1946 р. — Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВОЗ); у 1947 р. — Універсального Поштового Союзу; у 1948 р. — Всесвітньої Метеорологічної Організації; у 1954 р. — Міжнародної Організації Праці і ЮНЕСКО; у 1956 р. — Європейської економічної комісії; у 1957 р. — МАГАТЕ.

У 1948—1949рр. і 1984—1985 рр. радянська Україна як непостійний член була представлена в Раді Безпеки ООН. Проводилася активна політика із захисту прав людини, в області роззброювання і захисту миру. У процесі обговорення документів, затверджених на міжнародних конференціях, українськими представниками в 1950-ті рр. було висунуто 22 пропозиції; у 1960—1961 рр. — 18 пропозицій; у період з 1962 р. по 1970 р. — 202. З ініціативи УРСР були оголошені міжнародний рік медичних досліджень, боротьба з глобальною неграмотністю; проведені міжнародні заходи щодо надання допомоги в навчанні кадрів для прискореної індустріалізації країн, що розвиваються. За участі України ООН розглядала питання, пов'язані із забороною хімічних засобів знищення, використання сили при вирішенні політичних питань, а також питання демілітаризованих територій і усунення наслідків колоніалізму. У 1990 р., на 45-й Сесії Генеральної Асамблеї ООН, 126 країн прийняли Рішення про міжнародне співробітництво щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1945—1990 рр. участь УРСР у міжнародних організаціях, насамперед в ООН, керувалася з Москви. Водночас українські дипломати, будучи представниками радянської дипломатії, довели свій високий професіоналізм. Про це свідчить те, що українські представники займали високі посади в ООН і інших міжнародних організаціях: Д. Мануїльський був обраний Головою Ради Безпеки ООН (1948—1949 рр.), П. Недбайло — Першим Віце-президентом 21-ї Сесії Комітету Прав людини ООН (1965 р.), Г. Шевель — Віце-президентом Генеральної Асамблеї ООН (1970 р.), В. Мартиненко — Віце-президентом Комітету ООН з Соціальних Проблем (1977 р.) і Віце-президентом 36-ї Сесії Генеральної Асамблеї ООН (1981 р.), В. Кравець — Головою Ради Безпеки ООН (1984 р.), Г. Удовенко — Головою Ради Безпеки ООН (1985 р.), Ю. Кочубей — заступником Генерального директора ЮНЕСКО (1987—1992 рр.). Багато українських дипломатів посідали різні пости в Секретаріаті ООН і робочих органах інших міжнародних організацій.

Висновок. Радянська Україна, будучи однією з держав — засновниць ООН, брала активну участь у її діяльності. Незважаючи на те, що діяльність українських дипломатів була під контролем центральних органів влади СРСР, представники України довели свій високий професіоналізм і внесли вагомий вклад у розвиток світового співтовариства в післявоєнний період. Участь УРСР у міжнародних організаціях заклала основи для розвитку української дипломатії в період становлення незалежної держави.

1. Початок десталінізації в УРСР.

2. Передача Криму УРСР.

3. Економічні реформи в УРСР в сер.50-х - перш.пол.60-х рр.

Література:

1. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України (1939-2001). 11 клас: Підручник. - К., Генеза, 2001. - С.116-168.

2. Новітня історія України (1900-2000). - К. , 2000.- С.373-418.

3. Коваль Ю. , Кульчицький С., Курносов Ю. Історія України. - К., 1992. - С. 385-416.

4. Бойко О.Д. Історія України. - К. , 1999. - С.440-455.

1) 5 березня 1953 р. помер Сталін. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання в Радянському Союзі складних, суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур.

Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає у лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953-1955 рр. була зроблена спроба перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Г.Маленкова було поставлено питання про необхідність "припинення політики культу особи".

Оцінюючи процес десталінізації, політолог М.Джилас зазначав: "Творець замкнутої соціальної системи, Сталін, був одночасно її зброєю і, коли змінилися обставини... став і жертвою... його "помилки" помітніші, ніж у інших, і тому Сталін — найдешевша ціна, якою вожді цієї системи хочуть викупити себе і саму систему з її значно суттєвішим та більшим злом".

Уже початковий період десталінізації призвів до серйозних змін в Україні:

1. Була припинена компанія проти націоналізму, спостерігалося певне уповільнення процесу русифікації. Зростає роль українського фактора у різних сферах суспільного життя.

Саме за помилки у проведенні національної політики, у роботі з кадрами в червні 1953 р. було увільнено Л.Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О.Кириченка, збільшується число українців у ЦК КПУ (до 72%), у Верховній Раді УРСР (до 75%).

2. Розширено права союзних республік у різних сферах суспільного життя. Тільки у 1953-1956 рр. в Україні із союзного у республіканське підпорядкування перейшло кілька тисяч підприємств та організацій. Бюджет республіки зріс з 13 до 43,7 млрд. крб.

Створено республіканські міністерства чорної металургії, вугільної , паперової і деревообробної, легкої та інших галузей промисловості , дещо розширені права в справі планування та створення бюджету.

Розширено юридичну компетенцію республік - вони отримали право вирішувати питання адміністративно-територіального поділу, приймати процесуальний, кримінальний та громадянський кодекси тощо.

3. Проведена часткова реабілітація жертв сталінських репресій.

Реабілітація - виправдання, відновлення доброго імені несправедливо звинуваченої, зганьбленої чи засудженої особи.

До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів. Були реабілітовані С.Косіор (перший секретар ЦК КПУ, в 1938 р. звинувачений у створенні терористичного центру в Україні, розстріляний в 1938 р.), В.Чубар (голова Раднаркому УРСР, заступник голови Раднаркому СРСР, репресований в 1939 р.), П.Постишев (секретар ЦК КП(б)У, репресований в 1939 р.) та ін.

4. Інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, то наприкінці 1955 р. - вже 29. Значно активізуються зв'язки України із закордоном, пожвавлюється міжнародний туризм, хоча, як і раніше, дипломати УРСР повністю залежали від союзного керівництва.

Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не зачепили основ існуючої при Сталіні системи. Однак це твердження потребує уточнення. Безперечно, командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип - централізм - зазнав значної трансформації, адже суттю змін була хоч і обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.

2) У 1954 р. помпезно відзначалося 300-річчя возз'єднання України з Росією. Країною прокотилася широка і гучна пропагандистська компанія, центральною подією якої стала передача Криму УРСР.

19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими і культурними зв'язками між Кримом і Україною, прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР".

Однозначно, що Крим у складі України — регіон дуже специфічний. В 1783 - 1917 рр. - він був в складі Російської імперії. Декретом від 18 жовтня 1921 р. Раднарком проголошує Крим Автономною Радянською Соціалістичною Республікою в складі РСФРР. В цей час державною мовою в Криму була російська та кримськотатарська.

В 30-х рр. поступово ліквідовуються рештки автономії Криму, припиняється "татаризація". З осені 1941 по травень 1944 рр. Крим знаходився під німецькою окупацією, що завдало тяжкого удару по його економіці. Чисельність населення зменшилося до рівня 1926/1927 рр. :

- в 1941 р. з Криму депортовано 45-50 тис. німців;

- в 1944 р. - 188 тис. кримських татар (звинувачені в колабораціонізмі );

- в червні 1944 р. - 20 тис. греків, 20 тис. вірмен, 17 тис. болгар.

Таким чином, Крим був позбавлений 1/3 людських ресурсів. В 1945 р. Кримську АРСР було ліквідовано, натомість створено автономну область у складі РРФСР.

Фактично, для здійснення програми відбудови на той час Крим не мав ні матеріальних, ні людських ресурсів. Здійснюється програма переселення в Крим українців і росіян, але багато хто з них не може пристосуватися до життя в Криму і намагається повернутися назад. Для запобігання відтоку переселенців в 1945-1948 рр. було розроблено ряд документів, що забороняли переселенцям повертатися з Криму.

На 1954 р. у Криму:

- с/г в занедбаному стані (скорочуються посівні площі, катастрофічно не вистачає с/г техніки);

- не розвинена інфраструктура (відсутність доріг, мостів, недостатнє енерго-, газо- та водопостачання;

- занедбана побутова сфера (не вистачає лікарень, дитячих садків, шкіл, діє лише 34 хлібних магазини).

Це свідчило про те, що РРФСР не могла надати необхідної фінансової та матеріально-технічної допомоги. В той же час Україна надає допомогу Криму: розробляються машини для видобутку корисних копалин Криму, будуються два водосховища та Північно-Кримський канал, українські металургійні заводи працюють на кримській сировині.

Таким чином, фактично економіки України і Криму злилися в єдиний неподільний механізм. Але передавши Крим Україні центральне керівництво переклало на українців :

1. Частку моральної відповідальності за насильницьке виселення кримських татар та інших народів з Криму. А також повне забезпечення повернення депортованих народів.

2. Ряд економічних проблем, пов'язаних з відбудовою економіки та розвитком інфраструктури Криму.

3. "Подарувало" етнічну проблему, пов'язану з тим, що на 1959 р. 71,4% населення Криму становили росіяни, і 22% - українці.

3) В сер. 50-х рр. світ увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР), що передбачала широке впровадження у виробництво нової техніки, інтенсифікацію виробничих процесів, механізацію та автоматизацію трудомістких робіт. Проте СРСР, маючи досить розвинуту важку промисловість, відставав від країн Заходу в технологічному плані. Саме це відставання і були покликані ліквідувати реформи, проведені Хрущовим.

В промисловості:

± ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю - ради народного господарства (раднаргоспи);

± розширено права республіканських та місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

± за п'ятирічним планом та планом семирічки пріоритет надавався галузям групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) перед промисловістю групи "А" (виробництво засобів виробництва).

В сільському господарстві;

Ï реорганізація МТС у РТС, продаж техніки колгоспам;

Ï підвищено закупівельні ціни на с/г продукцію;

Ï ліквідовано трудодні, колгоспникам ввели грошову оплату праці;

Ï сільському населенню видали паспорти;

Ï здійснено спробу реалізації трьох "надпрограм М.Хрущова":

¯ освоєння цілинних та перелогових земель;

¯ "кукурудзяна компанія";

¯ "м'ясна компанія";

Ï вжито заходів по укрупненню колгоспів;

В соціальній сфері:

Ä збільшено капіталовкладення в житлове будівництво, впроваджено панельне та блочне будівництво;

Ä проведено пенсійну реформу (1956 р.), яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів в 2 рази, інвалідів - в 1,5 рази;

Ä скорочено робочий день до 7 годин;

Ä підвищено зарплату робітникам та службовцям;

Ä відмінено оплату за навчання в старших класах загальноосвітньої школи та у вузах;

Ä здійснено реформу освіти в СРСР (1958 р.), що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень та зростанням оплати праці вчителів;

Ä пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків – до 60 років;

Ä робітники отримали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

Ä колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

Ä збільшено тривалість щорічної відпустки та декретної відпустки.

В 1954 р. ЦК КПРС приймає постанову про посилення антирелігійної пропаганди. В результаті до 1961 р. ліквідовано майже половину всіх існуючих церковно-релігійних установ.

Спроби реформування КПРС залишилися тільки декларованими. Поділ партійного управління за галузевим принципом на промислові та с/г ланки успіху не мав.

Наслідки реформ:

У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціалізації та кооперації виробництва певних регіонів та територій, але разом з тим їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень та кредитів, які перевищували можливості держбюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіциту.

У с/г реформи привели до зростання валового виробництва на 35%, покращення матеріального рівня життя колгоспників. Проте хрущовські "надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я в тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни. З 1962 р. СРСР починає масові закупки зерна за кордоном.

Найбільш позитивні наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих, хоча при цьому гострота житлової проблеми так і лишилася незмінною.

Возникновение таможенного дела восходит к древнейшим временам российской истории. Таможенно-пошлинное обложение известно еще в Древней Руси. Хотя о собственно таможенной службе можно говорить условно. Лишь по мере создания и укрепления централизованного государства, роста внешнеэкономических связей шло становление и развитие таможенных институтов.