Соціально-економічний розвиток українських земель у 14-16ст

Украйнські землі у складі Великого князівства Литовського, особливості розвитку.

Протягом 14-16ст на українських землях у складі Литви відбулися істотні соціально-ек зміни. Самі ж землі поступово перетворювалися в провінцію Польсько-Литовської держави. У 14сь українські землі, що являли собою території, роздрібнені на окремі князівства й ослаблені золотоординським ігом, підпали під навалу кількох феодальних країн. Зокрема, в 1349р. Польщею була захоплена Галичина. У 1351-1352рр. між Польщею і Литвою тривала війна на Галицько-волинську землю. За перемир'ям 1352р. Галичиною володіла уже Угорщина, а у 1387р. за короля Ягайла, Галичина остаточно была приєднана до Польщі. Молдавське князявство захопило Буковину.

В 50-х роках 14ст. розпочався наступ Литви на Придніпров'я, що полегшувалося ослабленням Золотої Орди. У 1355-1356рр. литовський князь Ольгерд завоював Чернігове-Сіверщину, а в 1362р. захопив і Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока Південного Бугу) розгромило татарські війська; Київщина і Поділля остаточно відійшли до Литви. Загарбавши південно-західні руські землі, Литва за князювання Ольгерда намагалась встановити свою владу і над Північно-Східною Руссю, але тримала відсіч з боку Московського князівства, позіції якого зміцніли після Куликовської битви 8 серпня 1380р., коли російське військо, до якого входили й загони з йкраїнських та білоруських земель, рогромило ординські війська хана Мамая. Позиції Польщі в Литві зміцніли і після розгрому 15 липня 1410р. під Грюнвальдом Тевтонського ордену, який визнав себе васалом Потщі.

Згідно з Городельською унією 1413р. литовські бояри-католики зрівнювалися у правах з польською шляхтою. В литві був уведений польський адмінистративний поділ, зростав вплив католицької церкви. Все це спричинило до активізації руху опору проти польських феодалів у Литві. Очолив цей рух після смерті Вітовта в 1430р. великий князь литовський Свидригайло Ольгердович, який аж до 1435р. чинив опір експансійній політиці Польщі в Литві і припинив цю боротьбу після поразки в бітві під Вількомиром 1 вересня 1435р. з військами великого князя литовського Сигізмунда (брата Вітовта (1432-1440). У 1458р. за київського князя Семена Олельковича православна церква України ьа Білорусі була вудокремлена від московської метрополії й перетворена на самостійну київську метрополію. Але намагання схилити православне населення до унії з католіцизмом у 15ст литовським правлячим колам не вдалося. В 1471р. було ліквідовано і Київське князівство. Після скасування місцевої автономії Волинь, КИївщина і Поділля були перетворені на воєводства. Землі-воєводства поділялися на повєти, в котрих управляли старости. Посилилась експлуатація населення, яке поступово перетворювалось на кріпаків.

Наприкінці 14 - у першій половині 16 ст на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язані угноєння грунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах феодалів. Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городницство, садовництво, бджільниство. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство. Промисли відігравали значну роль й у селянському господарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

Протягом 14-15ст. на українських землях зростало велике феодальне землеволодіння - князівське й боярське - за рахунок захоплення пустищ, общинних земель, купівлі в інших власників, великокнязівських дарувань. Відбувався загальний наступ феодалів на селянські громади. Верховним власником усієї землі був великий князь (у Литві), але дарувати землі він міг лише за згодою "панів-Ради". Зростали й володіння православної церкви. Великокнязівський уряд надавав землі Києво-Печерському, київському Миколо-Пустинському та іншим монастирям. Маєтки київського метрополіта (метрополія була відновлена в 1458) розташовувалися на Київщині, Переяславщині, Чернігівщині. Монастирі багатіли й за рахунок відписувань, дарувань з боку князів та бояр. Великий князь, місцеві феодали-пани вели власне господарство. Центром вотчини був замок або двір, де розташовувалися житла для слуг і "черляді невольно", господарські будівлі - комори, стайні, хліви тощо. Орні та інші угіддя оброблялися челяддю та навколишніми залежними селянами. Наприкінці 14-у першій половині 15ст селянство становило основну масу населення українських земель. Воно зазнавало різних форм феодальної експлуатації, посилюваної протягом указаного періоду. Селяни сплачували натуральну і грошову ренту (чинш) феодалам, державні податки й відбували різні повинності на користь держави. Головним загальнодержавним податком на землях, загарбаних Литвою, була серебщина. З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринку зростали потреба феодалів у грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини 15ст. всі виплати і штрафи вже стягалися грошима. Отже, в силу різних причин, передусім через стихійність, перші масові селянські виступи 15- початку 16ст. зазнали поразки. Та незважаючи на це, в народі міцнішало прагнення до розподілу землі поміж тих, кто її обробляє, посилювалася боротьба проти національного і релігійного гноблення.