Формування фабричного законодавства в Російській імперії в другій половині XIX ст.

Особливості проведення реформи адміністративного устрою УРСР в 20-х р.р. – першій половині 30-х р.р. XX ст.

I та II Універсали Центральної Ради. Причини їх появи, зміст і значення.

Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.
Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.
Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат. Він складався з Генеральних секретарств, які очолювали генеральні секретарі.

Утворенням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.
28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.
Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.

 

 

Територію УСРР визначено Ризьким миром 1921 р. між Росією та Польщею. 1922 р. республіка ввійшла до складу СРСР, а 1924 р. на її території утворено Молдовську АСРР.У 1917 – 1918 радянська Україна називалася УНР, з 1919-1937 - Українська Соціалістична Радянська РеспублікаУ період 1917-1922 зберігався старий, дорадянський адміністративний поділ, у складі 9 губерній (а не 12 як було раніше). У Криму створено автономію у складі РСФРР. У 1922 р. розпочалася адмін.реформа. Губерній знову стало 9. Наступного року ліквідували повіти та волості, замість них утворено 53 округи та 706 районів які об’єднували сільські, міські та селищні ради. У 1925 р. уряд ліквідував губернії як амін.одиницю і ввів трьохступеневий амін.поділ на округ=район=сільраду . Серед них 12 національних районів і 549 національних сільрад (євроейські польські татарські)У 1930 р. ліквідовано і округи, введено 2-ступеневу структуру район-сільський і місто-сільрада. Метою було наближення провінції до центру, але ця структура не виправдала сподівань.

Тому у 1932 р. уряд провів чергову адмінреформу, створивши поділ який існує нині.Найбільшою амін.одиницею є область, області поділялися на райони, ті на місцеві ради – міські, сільські та селищні. До 1940 р. зберігалася молдавська автономія.У 20-30 роки територіальний та адміністративний устрій УСРР постійно змінювався і реформувався. А напередодні другої світової війн, після пакту Молотова-Ріббентропа, західні кордони УРСР змінилися радикально

 

Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва викликали необхідність у законах, що регулюватимуть трудові відносини. Розвиток фабрично-заводського законодавства – норми застосовувалися у приватних підприємствах, на державні – не поширювалися, мали більше декларативний характер.

1882 р. Закон «Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах» Забороняв роботу дітей до 12- річного віку і встановлював обмеження щодо праці підлітків.

1885, 1897 р «Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах» Встановлювалася максимальна тривалість робочого дня в 11,5 годин, заборонялося використання праці жінок і підлітків на тяжких і підземних роботах, а також уночі, вводились обмеження щодо застосування штрафів. 1886 р. "О надзоре за заведеннями фабричной промышленности и о взаимных отношениях фабрикантов и рабочих" Закон про штрафи. В Україні було введено в Волинській, Київській, Подільській, Харківській і Херсонській губерніях лише через 7 років після прийняття — у 1894 році. На Полтавську, Таврійську і Чернігівську губернії цей закон розповсюджується ще пізніше.