S 2. ЕСТЕТИЧНИЙ СМАК

Категорія естетичного смаку з'явилася в європейській науці у XVII ст. як результат розвитку нових течій мистецтва XV — початку XVII ст., що ламали старі кано­ни і породжували потребу в універсальних критеріях їх оцінки. З іншого боку, розвиток індивідуальності, започат­кований епохою Відродження, ставив питання про можли­вість суб'єктивної, самостійної оцінки художнього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку. Але ж як тоді бути з розумінням всезагальності смаку, якщо оцінка має абсолютно суб'єктивний харак­тер? Таке питання було досить непростим для науки XVII — XVIII ст. І особливий внесок у розв'язання його вніс видатний німецький філософ І. Кант. Попередники Канта вже зробили крок до переоцінки чуттєвого та ірраціонального, що становило основу нового уявлення про людину. Вони визначали смак як здібність інтуїтивно відчувати прекрасне, як почуття, що вільне від будь-яких утилітарних міркувань та незалежне від суджень розуму.

Кант вважав, що суттєвим естетичним фактором сма­ку є почуття задоволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Незаінтересований характер, що властивий цьому почуттю і який відрізняє його від утилітарного та морального почуттів, визначається Кантом так, як і його попередниками. Почуття прекрасного лежить у підґрунті смаку. Саме від нього залежить судження останнього. Проте, якщо ці судження, незважаючи на їхнє індивіду­альне джерело, містять у собі принципи всезагальності, що надає їм безмежну достовірність, то цей принцип всезагальності має бути притаманним самому естетичному почуттю. Кант вважав, що почуття задоволення виклика-

ється всезагальною доцільністю, яка існує суб'єктивно як форма апріорного принципу свідомості та об'єктивно — як чиста форма предмета. Таким чином, естетичне почут­тя або почуття задоволення є усвідомленням доцільності предмета.

Однак остаточне вирішення цього питання ще й донині носить дискусійний характер. Усупереч відомому латинсь­кому прислів'ю — «про смаки не сперечаються» скажемо: сперечались і досить жваво сперечаються.

У чому ж причина такого протиріччя? Визнання права особи на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з другого? Відразу обмо­вимося: в житті є сфера, де про смаки справді не спереча­ються, бо сперечатися було б нерозумно. Але це сфера чисто фізіологічного відчуття — що смачно, а що несмач­но. Це скоріше не смак, а уподобання, якому надається перевага: солодкому чи солоному, гіркому чи кислому, холодному чи гарячому тощо. Такі характеристики пред­метів не мають суспільного змісту, а тому і не торкаються інтересів іншої людини.

Зовсім інше — смак естетичний. Він також глибоко індивідуальний, однак належить зовсім до іншої сфери — сфери суспільної, соціальної. Естетичний смак не є при­родженою властивістю людини і його не можна зводити до психофізіологічних реакцій. Це соціальна, духовна якість людини, що формується, як і багато інших соціаль­них якостей, в процесі виховання та навчання людини.

Естетичний смак є однією з найважливіших характе­ристик особистого становлення, що відбиває рівень само­визначення кожної окремої людини. Тобто естетичний смак не зводиться до здатності естетичної оцінки, оскіль­ки не зупиняється на самій оцінці, а завершується присво­єнням або запереченням культурної естетичної цінності. 'Тому вірніше буде визначити естетичний смак як здат­ність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим до саморозвитку і самовиховання. 'Справді, людина, якій властиве почуття естетичного смаку, вирізняється з-поміж інших певною завершеністю, цілісністю, тобто є не тільки людським індивідом, а й особистістю. Різниця полягає в тому, що поза індивіду­альними ознаками — стать, вік, зріст, колір волосся й очей, тип психіки — особистість володіє також індивіду­альним внутрішнім духовним світом, який визначається певними соціальними цінностями та уподобаннями.

Становлення особистості — процес тривалий, який,

' 55

власне, не завершується до останніх днів життя людини. Проте є вікова межа — від 13 до 20 років, коли формую­ться основні соціальні характеристики особистості, в тому числі й естетичний смак. Цінність кожної особистості і полягає саме в її неповторності, своєрідності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтацій. Отже, створюється уні­кальність умов формування кожної людини. І естетичний смак при цьому стає не тільки інструментом творення такої унікальності, а й засобом її об'єктивації, суспільно­го самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім прояв всеядності, тобто прийняття людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цін-ностей^ Всеядність якраз характеризує недостатність осо­бистого ставлення до світу, нездатність відібрати з ба­гатств культури ті цінності, які найбільшою мірою розви­вають, доповнюють, шліфують природні нахили, сприяють культурному, моральному, професійному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міриЦ вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури і цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього і зовні­шнього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його прояву. Наприклад, розглядають смак як здіб­ність людини дотримуватись моди як n вузькому, так і в найширшому розумінні. Тобто смак зводять до уміння модно вдягатися, відвідувати модні виставки та спектаклі, знати про останні літературні публікації. Звичайно, все це не суперечить формам об'єктивації смаку, проте естетич­ний смак справді високого рівня — не тільки, більше того, не стільки зовнішні прояви, скільки глибока гармонічна сполука духовного багатства особи з відповідністю її соціального прояву. Адже особистість, що володіє есте­тичним смаком, сліпо не додержується моди, а у випадку, коли модний одяг нейтралізує, деформує її індивідуальні особливості, вона сміливо може стати старомодною або нейтральною до моди. В цьому і проявляється її естетич­ний смак. |Ще більшою мірою вибірковим він може бути щодо форм поведінки і спілкування. Особливості спілку­вання є, мабуть, головними характеристиками особистос-

ті. Саме тому створитиправдиве уявленняпро людину можна лише за умов спілкування або спільної праці. Вміння людини послідовно та цілеспрямовано розвивати і культивувати особисті соціокультурні властивості через відбір та засвоєння певних* культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію — художній смак. Розвивається він на основі естетичного і взаємно впливає на нього. Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою людини, тобто знанням нею історії мистецтв, законів формотворення різних видів мистецтва, знайомством з літературно-ху­дожньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є та ж сама система суспільних цінностей (щоправда, пред­ставлена у даному разі в художній формі), то і художній смак стає предметом суперечок, в усякому разі відтоді, як виникло саме поняття «смак».

return false">ссылка скрыта

Ці суперечки є не тільки можливими, вони стали необхідними, тому що стосуються цінностей, які станов­лять саму духовну структуру людської особистості і є визначальними як для характеру особистої самосвідомос­ті, так і для характеру індивідуальної життєдіяльності. Отже, особистість як суспільна істота зацікавлена в су­спільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири та потреби щодо сенсу життя.

Такою ж мірою, як і по відношенню до особистості, естетичний та художній смаки можуть характеризувати уподобання, симпатії та антипатії соціального прошарку або класу. Естетичний смак, обумовлений усім комплек­сом суспільних обставин, і в класовому стратифікованому суспільстві завжди несе на собі відбиток класових уподо­бань, цілей та цінностей. Єдиних естетичних смаків та уподобань, які були б притаманні всім народам усіх часів, усім суспільним групам, не існує. Щодо цього М. Черни-шевський, наприклад, переконливо показав, наскільки відрізняються еталони жіночої краси залежно від різних умов життя, а отже, від соціального розшарування на­роду.

Слід, звичайно, розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальнозначущість, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно бути тактовним і терплячим у ставленні до міркувань інших людей, визнаючи за ними рівне право на власний

пошук і самостійний погляд. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша річ, коли йдеться про смаки, що претендують на загальнозначущість. Це стосується передусім творів мис­тецтва. Художник, як відомо, виступає не від свого осо­бистого імені, він використовує мистецтво, щоб через свою творчу обдарованість і професіоналізм виразити суспільні потреби, цінності, уподобання. Саме тому твори мистецтва найчастіше стають предметом суперечок і дискусій. Ху­дожник, як правило, першим виносить на суспільне обго­ворення нові явища життя або здійснює переоцінку ста-, лих уявлень і цінностей. При цьому цей процес пов'язаний з пошуком нових зображувально-виражальних засобів, художньої мови, які несуть провідне смислове наван­таження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Якась порівняно спільна дум­ка виробляється лише протягом тривалих художньо-кри­тичних дискусій. Саме тому слід покладатися не тільки на свій естетичний смак, а й знайомитися з літературно-кри­тичним обговоренням художнього твору, обмінюватись думками з іншими глядачами або читачами. Естетичні та художні смаки не лишаються незмінними протягом усього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художньо­го досвіду людини шліфують і відточують її смак, а «ерідко вони здатні надовго консервувати уподобання або, навпаки, робити людину терплячою і багатогранною. Хотілося б при цьому зауважити, що не тільки несмак, всеядність є антиподами доброго смаку. Ще більшою мірою сюди можна віднести спотворений смак. Йдеться саме про смак, оскільки мається на увазі усвідомлене уподобання і пристрасть. Спотворена обраність щодо антицінностей детермінується соціальними обставинами і виражає антисуспільну, антигуманну спрямованість ді-:Яльності індивіда дбо соціальної групи. J "Чїиникає питання, як розрізняти добрий і поганий смаки? Чи існують об'єктивні критерії смаку? Питання вирішується по-різному. Частина вчених вважають су­дження смаку суб'єктивними і на цій підставі відкидають необхідність пошуку об'єктивного критерію якості смаку. Проте більшість дослідників вважають, що ні релятивізм щодо смаку, який визнає всі смаки правомірними, ні догматизм, який вимагає чітких правил і нормативів доброго смаку, не здатні вирішити це складне питання. Адже добрий смак є таким же багатоваріантним, як

і поганий, тобто смаки різноманітні та мінливі, вони можуть існувати в численних варіантах. Та все ж їх можна відрізняти один від одного, оскільки існують об'єк­тивні критерії смаку.

Судження естетичного смаку, як уже підкреслювало­ся,— це оцінка дійсності у відповідності з естетичними почуттями, потребами, інтересами та світоглядом людини. Отже, естетичний смак є єдністю об'єктивного і суб'єктив­ного, тобто в судженні смаку знаходять відображення не тільки якості предмета, що сприймається, а й /якості суб'єкта, що сприймає. В ньому відбивається своєрідність почуттів, інтелекту, культури суб'єкта, його освіченість, соціальний стан.

Судження смаку спирається на своєрідний інтелекту­альний механізм — естетичну інтуїцію, яка ґрунтується на творчій уяві, що дає змогу сприймати образ «цілого» (предмета, явища, процесу), не піддаючи його логічному розчленуванню, аналітичному опрацюванню розумом. Тобто механізм естетичного судження, або судження сма­ку, то є специфічна форма пізнання, що дає змогу через розвинуте естетичне почуттям пізнавати явища дійсності, які ще не пізнані наукою, 'не формалізовані, тобто не виражені в понятті, формулі, категорії. Іншими словами: естетична інтуїція (творча уява) є особливим інтелекту­альним процесом, який ґрунтується на розвиненій люд­ській чуттєвості і дає змогу їй правильно, об'єктивно (щодо людських потреб) сприймати навколишній світ.

Об'єктивною основою суперечки щодо смаків є не просто анархія, свавілля особистих, групових або інших уподобань. В основі цих суперечок — істинне або неістин-не в суспільному житті, істинні або хибні цінності. Вирі­шується це питання усім життям суспільства,^всією його історією. Отже, суперечки щодо смаків є лише моментом у всезагальному процесі розвитку суспільства та його самопізнання, визначення сенсу життя і особистого життє­вого шляху, що й повинна вирішити для себе кожна окрема людина. А все це не обходиться без помилок, омани, хибних пошуків і кроків, уявних вірувань.

§ 3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ

Естетична практика в своїх різноманітних формах на основі продуктивної творчої уяви формує особливе духов­не утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — естетичний ідеал. У повно-

S9

му змісті естетичний ідеал можна визначити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал грецького походження (від «ідея», «понят­тя», «образ», «уявлення»). Як поняття використовується в ширшому розумінні, має відношення і до деяких інших сфер людської діяльності, наприклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Але в такому випадку частіше йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях, таких як рівність, братерство, свобода тощо. Що стосуєть­ся естетичного ідеалу, то він має духовно-практичну фор­му, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери лю­дини або, як кажуть, постає в конкретно-чуттєвому об­разі.

Своє самостійне значення поняття ідеалу вперше здо­було в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модер­нізувала античне вчення про наслідування таким чином, що наслідування природи було доповнене наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не тільки відтворювати природу, а й покращувати, виправляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювались межі мис­тецтва. Адже при такій умові художник може створювати такі образи, які не мають реального прототипу в природі. Особливої актуальності набуло це в умовах орієнтації мистецва Європи на античне як на ідеал. І. Кант вважав, що ідеал носить нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал служить у такому випадку прообразом для повного визна­чення своїх копій; і в нас нема іншого мірила для наших вчинків, окрім поведінки цієї божественної людини в нас, ~з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляє­мось, ніколи, однак, не будучи в змозі зрівнятися з нею» ². Разом з тим, на думку Канта, ідеал повинен бути в кожному випадку не тільки «загальним», а й «індивіду­альним», тобто представлятися не через абстрактне понят­тя, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

В естетиці Г.-В.-Ф. Гегеля поняття ідеал стає централь­ною естетичною категорією, за допомогою якої він визна­чає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Для Гегеля мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва полягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відтворення ідеї в образах, у той час як філософія пізнає її в поняттях,

а релігія — в уявленнях. За Гегелем: «Ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що перейшла до розгортання у дійсності і вступила з нею в безпосередню єдність» ^Л. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дій­сність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал» ⁴.

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного став­лення до дійсності, як стверджуючий пафос творчості по відношенню до суттєвих, головних її тенденцій. Він висту­пає як оновлюючі сили історичного часу, як втілення значного конкретно-історичного змісту, що включає в себе вищі громадянські, політичні, моральні інтереси суспіль­ства.

Естетичний ідеал постає як одна із форм естетичного відображення дійсності. Причому відображення не пасив­ного, а творчого, активного, здатного відкинути випадко­ве, несуттєве і проникнути в сутність предмета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, яви­ща, процесу, до того ж сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспільство, а носієм її — суспільна людина Як сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного конкретного суспільства, тобто «чуттєвим ідеа­лом», і є прояв через окрему людину головних визначаль­них суспільних відносин.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'­єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторо­на — це реально існуюча дійсність, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного розвитку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявля­ються в житті з більшою чи меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. Що ж стосуєть­ся суб'єктивної сторони, то тут ідеали є нічим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал повинен спочат­ку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уяв­лень і знайде відображення в мистецтві.

Суспільні й естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства та людини. Дійсність не «підтягуєть-

 

² Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1963. Т. 3. С 502.

³ Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. М., 1971. Т. 1. С 79.

⁴ Там же.

 

.60

6)

ся» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Це, звичайно, не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до доскона­лості породжує нові протиріччя, які позбавляють можли­вості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги, Іншими словами: суспільство, не досягнувши попередньо­го ідеалу, вже створює протиріччя, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Тому зовсім не випадково дослідники називають есте­тичний ідеал синтезом сьогодні і завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспіль* ним і моральним. Так само, як і останні, відповідно до розвитку матеріального і культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності та мистецтва, історично міняв свій зміст і естетичний ідеал. Наприклад, для антич­ності естетичним ідеалом слугував образ довершеної, Ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися пре­красний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі і тіла. В епоху Середньовіччя естетичний ідеал загубив свій зв'язок з дійсністю. Панування релігійного світогляду привело до того, що земна чуттєва сторона життя людини постійно принижувалася та обезцінюва-лась. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божест­венна сутність, Бог як носій чистої духовності. Він наді­лявся абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, все­могутністю, премудрістю і т. ін. Людина ж могла наблизи­тися до ідеалу лише тою мірою, наскільки вона могла відмовитися від мирських потреб та гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано у Новому Завіті, «ибо, если живете по плоти, то умрете, а если же духом умерщвляете дела плотские, то живы будете».

В історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко був зверненим у минуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих про­блем, починали звеличувати минуле. Так, античні пись­менники вбачали «золотий вік людства» в доісторичному стані. Європейські просвітителі орієнтувалися в своїх уявах про суспільну досконалість на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як вираження мети естетичної діяльності людини в них можна угледіти дещо загальне, що обумовлюється основ­ними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вка­зуючи напрям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні

випереджати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал виступає як певний орієнтир, камертон, а в деяких випадках і в значенні зразка, моделі поведінки або систе­ми цінностей. Деяка нормативність ідеалів обумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал слугує вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі, що потрапляє в сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, а іноді і свідомо співвідносимо реальне з ідеалом: а якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і уявляє цю діалектику реального й ідеального, бо тільки у відношенні до ідеалу дійсність набуває для людини естетичної цінності.

Всяка дійсність містить в собі нові можливості. І в цьому розумінні вона недостатня, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. В ході цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, які дають змогу їй будувати як прогноз, так і план наступної конкретної дії. Мистецт­во ж, фіксуючи протиріччя реального життя як протиріччя між ідеалом і дійсністю, намагається вирішити їх шляхом перетворення цього процесу на предмет особового, суб'єк­тивного переживання суспільно важливих проблем. Особ­ливість цих переживань полягає в тому, що вони носять катарсичний характер і відбуваються в формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низького, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетичного переживання, вироблених людством. Естетич­ний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.