Право власності і його конституційний захист.

Майнові права громадян і юридичних осіб.

Правове регулювання розподілу майнових благ — одне з основних завдань цивільного права. В рамках цивільних правовідносин задоволь-няються майнові інтереси фізичних і юридичних осіб.

Майнові права розділяють на дві групи: речові права (характер-ний його приклад — право власності) і права, витікаючі із зобов'язань.

Речове право — це безпосередній юридичний зв'язок особи з річчю.

Речові права мають ряд ознак:

1) їх об'єктом завжди є річ (майно);

2) зміст речового права визначається законом. Наприклад, власник телевізора не повинен домовлятися з ким-небудь про те, як він його використовуватиме — права власника (володіння, користування, розпо-рядження) витікають безпосередньо із закону;

3) речове право є таким, що триває, тобто термінами не обме-жується. Обличчя набуває речі як би навіки, хоча, зрозуміло, коли-небудь ця річ вийде з ладу і стане непотрібною власнику;

4) речове право у разі його порушення підлягає абсолютному захисту. Це означає, що власник має право витребувати свою річ з володіння будь-якої особи, навіть особи, що не є правопорушником.

Речові права за своєю природою статичні. Тим часом без обміну речами не неможлива ніяка економічна діяльність. Динаміку майнових відносин, процес переходу цивільних прав і обов'язків від одних осіб до інших «обслуговують» зобов'язання.

Зобов'язання — правовідношення, через яке одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) певної поведінки в свою користь. Таким чином, уповноваженою особою (носієм права, витікаючого із зобов'язання) в зобов'язанні є кредитор.

Зобов'язальні відносини володіють наступними ознаками:

1) об'єктом зобов'язання є дія (передати річ, виконати роботу, надати послугу);

2) зміст права, витікаючого із зобов'язання, як правило, визна-чається договором. Наприклад, права орендаря складського приміщення визначаються договором оренди. За межі договору правомочності орендаря не повинні виходити;

3) зобов'язальне відношення завжди обмежене певним терміном, за своєю природою воно звичайно. Тому і права, витікаючі із зобов'я-зання, мають кінцеві терміни;

4) права, витікаючі із зобов'язання, захищаються законом відносно. Тобто, у разі невиконання зобов'язання кредитор має право обернути свої претензії тільки до одного, конкретній особі — боржнику.

Речові права і права, витікаючі із зобов'язань, таким чином, представляють собою різні сторони майнових прав громадян і юридичних осіб.

Право власності — центральний інститут цивільного права. Його значення обумовлене тим, що право власності юридично закріплює економічні відносини, що склалися в суспільстві. Конституція України встановила принцип непорушності (недоторканності) приватної власності. Суть цього принципу полягає в тому, що ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності. Існують тільки правові підстави для позбавлення права власності:

1) примусове відчуженняоб'єктів права приватної власності. Мотивом такого відчуження може служити виключно суспільна необ-хідність. Примусове відчуження об'єкту приватної власності в мирний час здійснюється тільки за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Примусове відчуження об'єкту приватної власності в умовах військового або надзвичайного положення допускається з подальшим повним відшкодуванням його вартості;

2) конфіскація майна.Вона може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, об'ємі і порядку, встановлених законом.

Конституція України встановлює також обмеженняправа власності. Використання власності не повинне завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Цивільний кодекс України визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Зміст права власності розкривається через правомочність, що належить власнику, — правові можливості здійсню-вати певні дії:

1) володіння — фактичне володіння річчю, сполучене рахувати річ своєю. Фактично володіє річчю і той, хто буквально тримає її в руках, фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ через знаходження речі в своєму господарстві;

2) користування — витягання з речі корисних властивостей. Ця головна правомочність власника, свого роду мету права власності. Річ отримується для того, щоб задовольнити особисті, побутові, господ-дарські потреби власника. Користування може здійснюватися в різних формах. Наприклад, колоду можна використовувати як засіб опалюван-ня, для виготовлення дощок, для підпори будівельної конструкції. Важливо лише, щоб користування річчю не порушувало прав інших людей і не було заборонене законом;

3) розпорядження — можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі: переробити річ, знищити (такі варіанти рішення фактичної долі речі), викинути, передати іншій особі (рішення юридичної долі речі).

Об'єктомправа власності можуть виступати різноманітні речі, зокрема:

—споживані (знищуються при першому використанні) і неспоживані (не втрачають своєї суті при багатократному використанні). Наприклад, продукти, гроші, технічна сировина — споживані речі, а фарфоровий сервіз, меблі, автомобіль — неспоживані;

—родові (головна характеристика — вага, об'єм, кількість) і індивідуально-визначені (мають індивідуальні, неповторні ознаки). Наприклад, гроші —родовая річ, а картина відомого художника — індивідуальна;

— рухомі (можуть бути переміщені в просторі без збитку для речі) і нерухомі (земля і сполучені з нею об'єкти, а також річкові і морські судна).

Суб'єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, Українська держава, територіальні громади. Відповідно до Конституції України і Закону України «Про власність» всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує захист прав всіх суб'єктів права власності і господарювання.

Право власності, крім конституційного права, охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного і ряду інших галузей права.

Основний цивільно-правовий спосіб захисту права власності — пред'явлення позову. Позов— це звернення в суд за захистом порушеного права. Право власності захищається за допомогою таких позовів:

1) віндікаційний позов. Він направлений на витребування свого майна з чужого незаконного володіння;

2) негаторний позов. Він направлений на усунення перешкод в реалізації правомочності власника. Наприклад, власник не може в повну міру використовувати земельну ділянку, що належить йому, оскільки проїзд до нього загороджений сусідньою будовою. В даному випадку власник ділянки має право пред'явити негаторный позов.