Поняття страхового фонду.

Обов'язковим елементом суспільного відтворення виступає страховий фонд.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових коштів для покриття надзвичайного збитку, заподіяного суспільству стихійними лихами й різного роду випадковостями.

За допомогою страхового фонду багато в чому розв’язується об'єктивно існуюче протиріччя між людиною й природою, між природою й суспільством. Одночасно забезпечується безперервність процесу суспільного відтворення. Розв’язування зазначеного протиріччя, однак, не усуває залежності людини від стихійних лих.

Розглянемо дві категорії страхового фонду:

Марксова теорія страхового фонду – являє собою сукупність наукових поглядів К.Маркса, згідно яким джерелом утворення страхового фонду служить прибавочна вартість. Ця теорія одержала розвиток в основній науковій праці К.Маркса «Капітал», де затверджувалося, що страховий фонд не можна заздалегідь віднести ні до фонду нагромадження, ні до фонду споживання, і чи служить він фактично фондом нагромадження, або лише покриває пробіли відтворення - залежить від випадковості. Звідси робився висновок, що видатки на страхування (тобто на створення страхового фонду) повинні покриватися за рахунок прибавочної вартості.

На практиці в ряді країн ця вказівка основоположника марксизму трансформувалося в теоретичне обґрунтування того, що видатки на страхування повинні відноситися на прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств після сплати податків і інших обов'язкових платежів державі.

Амортизаційна теорія страхового фонду – це сукупність наукових поглядів, що виникли на рубежі 1Х - ХХ в.., згідно яких джерелом утворення страхового фонду є витрати виробництва. Основні ідеї амортизаційної теорії страхового фонду були в найбільш загальній формі сформульовані та науково обґрунтовані видним німецьким ученим Адольфом Вагнером. Відповідно до ідеї А.Вагнера, страховий фонд створюється шляхом поступового переходу частини вартості засобів виробництва на готовий продукт.

Амортизаційна теорія страхового фонду характеризує закономірний процес поступового зношування будь-якого майна. А.Вагнер указував на те, що страхування відображає лише загальну ймовірність настання збитку, яку не можна заздалегідь відносити до яких-небудь конкретних об'єктів.

За сучасними науково-технічними уявами страховий фонд – це кошти, вилучені з НД і сукупного суспільного продукту.

Суспільна практика утворила ряд організаційних форм страхового фонду. Стосовно до умов функціонування економіки в Україні можна виділити наступні:

- централізований страховий (резервний) фонд;

- фонд самострахування;

- страховий фонд страховика (андеррайтера).

Централізований страховий (резервний) фонд утворюється за рахунок загальнодержавних ресурсів. Призначення цього фонду - відшкодування збитку й усунення наслідків стихійних лих і великих аварій, що визвали великі руйнування й великі людські жертви. Цей фонд формується як у натуральній, так і у грошовій формі.

У натуральній формі він являє собою постійно відновлювані запаси продукції, матеріалів, сировини, палива, продовольства за певною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Це стратегічні запаси, які перебувають у відомі Держкомітету по державних резервах. Централізований страховий фонд у грошовій формі - це централізовані державні фінансові резерви, що є надбанням держави. Прерогатива розпоряджатися ними належить Уряду..

Фонд самострахування – як правило, це децентралізований, організаційно відособлений фонд переважно у вигляді натуральних запасів господарюючого суб'єкта. Разом з тим, можлива й грошова форма фонду самострахування. Фонд самострахування дає можливість перебороти тимчасові труднощі в процесі виробництва.

З переходом до ринкової економіки значно розширюються межі самострахування. Його нова модель трансформується у фонд ризику, що створюється державними підприємствами й фірмами, акціонерними товариствами для забезпечення їхньої діяльності при несприятливій економічній кон'юнктурі. Він створюється на випадок затримки замовниками належних платежів за поставлену продукцію, недоліку оборотних коштів.

Страховий фонд страховика створюється за рахунок великого кола його учасників – підприємств, установ, організацій і окремих громадян.

Учасники цього фонду виступають як страхувальники. Формування фонду відбувається тільки в децентралізованому порядку, оскільки страхові внески кожним учасником (страхувальником) сплачуються окремо.

В сучасних умовах страховий фонд страховика має тільки грошову форму. Витрати коштів фонду проводяться на конкретні цілі - на відшкодування збитку і виплату страхових сум відповідно до встановлених страховиками правилами й умовами страхування.

Обсяг грошових ресурсів фонду, необхідних для виплати страхового відшкодування й страхових сум, визначається на основі статистики, емпіричних прогнозів і теорії ймовірностей. Чим більше число учасників фонду, тим більше достовірними будуть показники, що визначають обсяг його фінансових ресурсів.

У рамках страхового фонду страховика досягається досить висока ефективність використання наявних коштів. Збитки в цьому випадку як би розкладаються на всіх учасників страхового фонду, відбувається значний перерозподіл коштів, що в остаточному підсумку приведе до більшої маневреності й оборотності.

Соціальна природа страхового фонду відображає його реальне матеріальне наповнення. У страховому фонді страховика реалізуються колективні й особисті інтереси його учасників, відображаються взаємозв'язки між спеціальними позиціями учасників економічної діяльності і їхнім господарським поводженням, мотиваціями й стереотипами.

Суспільний характер страхового фонду страховика вимагає відповідного суспільного характеру його керування. Іншими словами, необхідно організовувати страхові відносини між учасниками страхового фонду на безпосередньо суспільній основі через страхові установи. Кожна страхова установа, в оперативне керування якому переданий страховий фонд, з одного боку, покликана вирішувати завдання наявних у суспільстві страхових інтересів, а з іншого боку - повинне мати у своєму розпорядженні необхідні матеріальні, фінансові й людські ресурси для виконання цих завдань.

Практична сторона функціонування страхового фонду страховика знаходить вираження в страхових правовідносинах, які складаються між їхніми учасниками: страховиками й страхувальниками, а також страховими посередниками. Страхові правовідносини ґрунтуються на матеріальних умовах буття. Сукупність загальнообов'язкових правил поведінки страхувальника й страховика, установлених або санкціонованих державою, становить страхове право.

За допомогою статистичної закономірності, страховик одержує можливість установити необхідність випадковості, що було б неможливо при ізольованому розгляді окремих випадків.

Організація страхового фонду страховика спирається на дію закону великих чисел і систему актуарных розрахунків. Закон великих чисел являє собою загальний принцип, в силу якого кількісні закономірності, властиві масовим суспільним явищам, чітко проявляються лише в досить великій кількості спостережень. Актуарні розрахунки - це сукупність економіко-математичних методів розрахунку необхідного й достатнього обсягу ресурсів страхового фонду страховика. В основі актуарних розрахунків лежить використання дії закону великих чисел

Чітко простежується зв'язок між страховим фондом і страховою справою. Страхова справа - велика багатофакторна динамічна система, що складається з постійно взаємодіючих і взаємозалежних частин. Основної складові страхової справи: система страхових компаній, державного страхового нагляду, асоціацій страховиків, галузі, підгалузі, види й різновиди страхування.