ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ.
ТЕМА ЛЕКЦІЇ: “ ГІГІЄНА ГРУНТУ І ОЧИЩЕННЯ НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ “.
Ферралитизация – наиболее продвинутая стадия выветривания массивных пород и наносов
1) Все первичные минералы разрушены кроме кварца.
2) Ca, Mg,Na,K вынесены, Si – частично вынесен
3) Каолинит – Al2O3*2SiO2+2H20
SiO2/ Al2O3 =2
4) Гетит Fe2O3*2H20
Гематит Fe2O3
Боксит Al2O3*3H20
Гиббсит Al2O3*2H20
Бемит Al2o3*H20
Красноземы
Желтоземы
В субтропиках
Различия связаны с гидротированностью железа.
В тропиках Красные ферралитные
Свойства:
Фульвоферралиты
При очень высокой биохимической активности практически не остается гуминовых кислот
Сгк/Сфк=0,5-0,7
Реакция почвенного раствора сильнокислая
рН=4-5,5
гумус=3-5%
Повышенное количество железа, аллюминия. Дефицит щелочных и щелочноземельных элементов.
ЕКО малая 15-20 мг.экв/100 г почвы
Характерно поглощение анионов
ППК: PO43- , SO42-
Профиль:
A1f
Bferal
CFeral
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Грунт, як вода і повітря є чинником
навколишнього середовища, з яким людина безпосередньо пов”язана усе життя. Живучи на поверхні Землі, люди видобувають з грунту і викопні мінерали, проводять різні будівельні та сільськогосподарські роботи. Грунт відіграє велику роль у кругообігу речовин у природі, його використовують для знезаражування та утилізації покидьків, які утворюються у процесі життєдіяльності людини. Забруднення ж грунтів хімічними речовинами, патогенними мікроорганізмами та гельмінтами може провокувати виникнення неінфекційних та інфекційних захворювань. А тому слід пам”ятати, що запобігання забруднення грунтів та очистка населених місць є першочерговими завданнями органів влади та мед. Служби в плані збереження здоров”я населення.
МЕТА ЛЕКЦІЇ: Вивчити санітарно-гігієнічне значення грунту, вплив забрудненого грунту на здоров”я людини та ознайомити студентів з основними заходами щодо очищення населених місць та утилізації рідких і твердих відходів.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Санітарно-гігієнічне значення грунту. Гігієнічне значення будови грунту та його фізичних властивостей. Роль забрудненого грунту в поширенні інфекційних хвороб і геогельмінтозів.
2. Самоочищення грунту. Склад покидків населених місць. Системи та гігієнічне значення очищення населених місць.
3. Каналізація населених місць; особливості каналізації лікарень. Методи очистки в разі відсутності каналізації.
4. Пестициди: застосування, перевезення, зберігання, гігієнічне нормування.
Грунтом називають пухкий поверхневий плодючий шар земної кори. Грунт утворився із гірських порід під впливом біологічних, фізичних і хімічних факторів і являє собою складний комплекс мінеральних і органічних частин, заселений величезною кількістю мікроорганізмів.
Характер грунтів визначає його механічна будова. Частинка, з яких складається грунт дуже відрізняється за своєю (будовою) величиною: від 2-3 мм (пісок) до 0,01-0,001 мм (глина). В залежності від переваги частинок окремих порід грунти бувають: пісочними (понад 90% піску); супісчаними (10-30% глини); суглинистими (30-50% глини); глинистими (більше 50% глини). Грунти, що містять багато органічних речовин називаються торфяними. Характер грунту має важливе значення при виборі ділянки під забудову або при використанні грунту для переробки в ньому рідких і твердих відходів.
Величина частин і їх форма визначають так звану пористість. Чим більші частинки тим менший об”єм (загальний) пор. Пори заповнюються грунтовим повітрям, наявність якого визначає можливість протікання аеробних біохімічних процесів розкладання органічних речовин. Води, що знаходяться в грунті зумовлюють водопроникність, вологоємкість і гігроскопічність грунту. ВОДОПРОНИКНІСТЬ – це здатність грунту пропускати воду. Дрібнозернисті грунти мають малу, а крупнозернисті велику водопроникність, що враховується при виборі земельної ділянки для забудови чи сторення полів зрошування. ВЛОЛГОЄМНІСТЬ – здатність грунту утримувати воду у своїх порах. Добру вологоємність мають дрібнозернисті грунти. ГІГРОСКОПІЧНІСТЬ – це здатність грунтової води підніматися в гору по порах грунту. Гігроскопічність грунту тим більша, чим менша величина грунтових частин.
Від типу грунту і його хімічного складу залежить рослинність місцевості, хімічний склад продуктів рослинного і відповідно тваринного походження. Недостаток або надлишок тих чи інших хімічних елементів в грунті приводить до недостатку чи надлишку їх в харчових продуктах або у воді, що негативно впливає на здоров”я населення. Місцевості (ареали) де у грунті чи воді є недостаток чи надлишок хімічних елементів, називаються АНОМАЛЬНИМИ ГЕОХІМІЧНИМИ ПРОВІНЦІЯМИ. В силу цього на територіях аномальних геохімічних провінцію проживаючих тут людей і тварин можуть реєструватися захворювання пов”язані із недостатком чи надлишком тих чи інших хімічних елементів (ендемічний зоб, молібденоз, флюороз і т.д.) які отримали назву геохімічних ендемічних захворювань.
Наявність мікроорганізмів у грунті слід розглядати з двох точок зору. З однієї сторони в грунті завжди міститься велика кількість мікробів-сапрофітів (непатогенних), які перетворюють органічні речовини у мінеральні і відповідно відіграють позитивну роль у самоочищенні грунту. З іншої сторони, в наслідок господарсько- побутової діяльності людини у грунт із нечистотами і відходами можуть бути внесенні хвороботворні (патогенні) мікроорганізми, визначають епідемічну роль грунту. Патогенні мікроорганізми, що утворюють спор, до яких належать збудники кишкових інфекцій, туляремії, чуми, бруцельозу, лептоспірозу, поліомієліту, вірусного гепатиту А розвиватися і розмножуватися у грунті не можуть і як правило гинуть через декілька днів або тижнів. Однак ще до своєї загибелі ці збудники можуть попадати з грунту поверхневі чи підземні води і через води проникати в організм людини і викликати інфекційні хвороби. Більшу небезпеку становить спороутворення мікроорганізмів, які з випорожненнями людей і тварин попадають у грунт де зберігаються тривалий час інколи десятки років (збудники сибірки, ГАЇ, правцю, ботулізму). Так захворювання ГАЇ або правцем виникають при відкритих травматичних пошкодженнях із послідуючим забрудненням ран грунтом, в якому містяться збудники цих хвороб. Велику роль забруднення відіграє у розпосюдженні глистних інвазій, особливо в розповсюдженні геогельмінтозів, тобто гельмінітів, частина життєвого циклу розвитку яких проходить у грунті (аскариди, волосоголовці).
САМООЧИЩЕННЯ ГРУНТУ є складним і відносно тривалим біологічним і фізико-хімічним процесом, протягом якого органічні речовини перетворюються в мінеральні солі і гумус, а патогенні мікроорганізми відмирають. Процеси самоочищення залежать від характеру грунту, а саме від його механічної структури, хімічного складу, фізичних властивостей та мікрофлори. Розкладання органічних речовин у грунті у два етапи, спочатку мінералізація, а потім нітрифікація. Мінералізація може проходити в аеробних умовах, при достатньому доступі кисню і в анаеробних умовах, коли кількість кисню або він відсутній. Вуглеводи в аеробних умовах розкладаються до СО2 і води, а в анаеробних умовах крім них утворюються метан та інші сморідні гази. Після розщеплення жирів на гліцерин і жирні кислоти вони в аеробних умовах розкладаються до СО2 і води, а в анаеробних умовах їх розкладання супроводжується утворенням летучих жирних кислот. Розпад білкових сполук здійснюється в два етапи. На 1 етапі білки руйнуються до амінокислот (амоніфікація), які в свою чергу розкладаються до аміаку і його солей. Крім аміаку із амінокислот утворюються кислоти жирного і ароматичного ряду. В анаеробних умовах також проміжні продукти розпаду білків (індол, скатол, меркаптан, сірководень), які мають неприємний запах. На другому етапі (нітрифікація), який протікає паралельно першому за допомогою мікробів аеробів (
) аміак окислюється до азотистої кислоти. А остання до азотної, а в наслідок окислення інших проміжних продуктів розпаду білків утворюються нітрити, сульфати, карбонати, тобто сполуки, що засвоюються рослинами. Процеси нітрифікації потребують сприятливих температурно-вологісних умов. Після всіх перетворень у грунті утворюється гумус, який повільно розкладаючись віддає поживні речовини рослинам. Самоочищення грунту в середньому відбувається протягом 1 – 2 років.
У процесі життєдіяльності людини безперервно утворюються різні відходи: рідкі (нечистоти, помиї, стічні води-побутові і промислові) і тверді (домашнє сміття, виробничі відходи, тощо). У зв”язку з цим санітарний стан населених місць в значній степені залежить від правильності організації санітарної очистки.
ОЧИСТКА населених місць передбачає комплекс науково-обгрунтованих і планово проводимих заходів по збору, видаленню, знезараженню та утилізації відходів з метою охорони здоров”я населення.
Розрізняють вивізну і сплавну системи очищення. Вивізна система передбачає збір і тимчасове зберігання, транспортування і знезараження та утилізацію відходів. Сплавна система (каналізація) являє собою систему споруд для прийому стічних вод їх утворення, видалення по мережі трубопроводів за межі населеного пункту та знезараження їх і випуск у водойми або земельні ділянки. Розрізняють три види каналізації: фекально-господарську, промислову і зливну.
ОЧИСТКА НАСЕЛЕНИХ МІСЦЬ ВІД ТВЕРДИХ ВІДХОДІВ. Використовують методи знезараження та утилізації твердих відходів:
1. Біотермічні методи грунтуються на створенні умов, при яких смітті розвиваються термофільні мікроорганізми, які являються майже виключно спороутворюючими Гр+ бактеріями і актиноміцетами. Дякуючи життєдіяльності термофілів в умовах притоку повітря активно протікають біохімічні процеси від чого температура у знезаражуваних відходах підвищується до 50 – 70 Гр С. При цьому гинуть патогенні мікроби, яйця гельмінтів і личинки мух; органічні речовини розкладаються і утворюється перегній. Варіанти біотермічного методу є компостування і біотермічні камери. % для компосту готують площадку із утрамбованої глини шириною 2-3 м довільної довжини. На площадку наносять 10 –15 см шар компостуючого матеріалу – торф, городню землю і на цю масу укладають сміття, після чого знову 15 см шар компостуючого матеріалу і т.д. Висота компосту – 1,5 м. Процес дозрівання компосту в залежності від кліматичних умов триває від 2 до 12 місяців.)
2.Удосконаленні звалища розміщують не ближче як 1 км від житла ( нас.пункту). Вивезене сміття в цей же день засипають 25-30 см шаром грунту, поверхню якого трамбують. Територію звалищ не дозволяють забудовувати до завершення процесів мінералізації сміття.
3. Сміттєспалювання проводиться при температурі 650 – 1200 Гр С. В умовах більш низької температури спалювання сміття приводить забруднення атмосфери продуктами неповного згорання. Тепло, що утворюється при спалюванні сміття використовують у господарських цілях.
Очистка від рідких відходів їх характеру, кліматичних умов і типу населеного пункту. Так знезараження нечистот у невеликих населених пунктах можна здійснювати грунтовими методами, а саме:
а/ поля асенізації, на яких проводиться і знезараження нечистот і посіви сільськогоподарських культур на основі сівозміни;
б/ поля заорювання, де нечистоти знезаражуються без використання цих площ для сільськогосподарських цілей
ОЧИЩЕННЯ стічних вод. Стічні води – забруднені води, що утворилися внаслідок використання водопровідної води на побутові і виробничі потреби. При очищенні стічні води поступово звільняють від слідуючих домішок:
1. Важких мінеральних частин і великих плаваючих предметів;
2. Дрібних і легких органічних завішених частин;
3. Розчинених органічних речовин;
4. Патогенних мікроорганізмів.
Застосовують штучні і природні методи очистки стічних вод. При природніх методах звільнення стічної води від завішених частин в тому числі мікроорганізмів відбувається під час її фільтрації через грунт, а звільнення від розчинених сполук внаслідок адсорбції їх грунтом із послідуючою біохімічною мінералізацією. Для цього використовують:
а/ поля орошення-принцип очистки на них заключається в тому що звільнена від грубих мех.домішок вода (стічна) направляється на поля, де фільтруючись крізь грунт очищається. На цих полях вирощують с/г культури.
б/ поля фільтрації влаштовуються у районах з великим зволоженням і при недостатку земельної площі; так як поля орошення не можуть використовуватися для вирощування с/г культур.
При штучних методах очистки стічні води перш за все пропускають через решітки і пісколовки. Великі плаваючі домішки затримуються на решітках. В пісколовках, через які вода протікає великою швидкістю протягом 30 – 60 сек. встигають осісти тільки важкі мінеральні частинки піску. Із пісколовок стічна вода поступає у відстійники, де легкі частини органічних завішених речовин випадають при повільному руху води. Відстійники бувають горизонтальні, вертикальні і радіальні.
У воді, що пройшла відстійники залишаються розчинені органічні речовини. Звільнення стічної води від них досягається на спеціальних біоокислювачах, на яких відбуваються біохімічні процеси мінералізації органічних речовин.
Із біоокислювачів часто використовують біофільтр, який являє собою резервуар на перфороване дно якого укладають двометровий шар котельного шлаку. Освітлена у відстійнику стічна вода з допомогою розприскувачів рівномірно розприділяється по поверхні фільтру і стікає по зернах шлаку, які покриті слизовою плівкою з аеробною мікрофлорою, на якій органічні речовини стічної води мінералізуються. На великих станція замість біофільтрів використовують аеротенки, які являють собою резервуари в яких стічна вода повільно рухається продуваючись повітрям і до якої добавляється багатий мікроорганізмами активний мул, а тому процес мінералізації завершується протягом 6 – 10 год.
Патогенна мікрофлора знезаражується хлоруванням із розрахунку 10 – 15 мг активного хлору на 1 літр стічної води.
ПЕСТИЦИДИ (отрутохімікати) – це хім. Речовини, що застосовуються у с/г для захисту культурних рослин від бур”янів, шкідників і хвороб, а також для знищення гризунів та комах.
Перед органами охорони здоров”я стоїть завдання здійснення державного контролю за застосуванням пестицидів і запобігання захворюваності серед осіб, які у процесі роботи стикаються із пестицидами; забрудненню пестицидами продуктів харчування, повітря, грунту та води.