Мажоритарна виборча система
ВИБОРЧІ СИСТЕМИ
Результати виборів, які визначають переможців і переможених, у значній мірі залежать від типу виборчої системи. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і визнаних дійсними, а також недійсними голосів виборців і визначення переможців на виборах.У вузькому розумінні, цеє спосіб розподілу мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування.
Мажоритарна виборча система
Традиційними і найбільш розповсюдженими (головними) виборчими системами є дві: система пропорційного представництва (пропорційна) і система більшості (мажоритарна). Вони, у свою чергу, мають декілька різновидів. В окремих країнах зустрічається змішана система. Більшість країн використовують ту і іншу системи в залежності від виду виборів.
Мажоритарна система у всіх її різновидах сприяє формуванню стабільного уряду, що спирається на партію більшості (за парламентарної форми правління); пропорційна система враховує інтереси меншості1.
Історично першою виборчою системою була, об'єктивно, мажоритарна система, в основі якої лежить принцип більшості (франц. та]огіІе - більшість). Мажоритарна система передбачає, що для обрання кандидат повинен отримати більшість голосів виборців відповідного округу чи країни в цілому (якщо мова йде про вибори президента). Вона може застосовуватись у одномандатних округах, коли кожна партія виставляє тільки одного кандидата, і виборець голосує за кандидата тієї чи іншої партії. Якщо система більшості застосовується в багатомандатних округах, партія виставляє відразу цілий список своїх кандидатів, і виборець голосує не за окремих кандидатів, а за партійний список у цілому. Партійний список, що зібрав більшість голосів, отримує всі мандати по одному округу. Таким чином, мажоритарна система передбачає розподіл мандатів у такий спосіб, що кандидат чи політична партія, яка отримала в певному виборчому окрузі більшість голосів, отримує мандат чи всі мандати від цього округу. Інші партії чи кандидати за цієї системи, на відміну від пропорційної, ніяких мандатів не отримують.
Переваги і недоліки мажоритарної системи.Мажоритарна система забезпечує громадянам під час виборів ширші права. Пропорційна система, яка передбачає конкуренцію партійних списків, ставить пасивне виборче право громадянина в залежність від волі певної політичної партії чи виборчого блоку, які й вирішують, зможе чи не зможе конкретна особа скористатись цим правом. Таке обмеження пасивного виборчого права відсутнє при мажоритарній виборчій системі2. Також мажоритарна система частіше призводить до більш політично однорідного представницького органу і стабільного уряду ніж пропорційна система3. (Ідентичність партійного складу парламентської більшості й уряду уможливлює тісне і конструктивне співробітництво між законодавчою і виконавчою гілками влади). Мажоритарна система проста і зрозуміла, але в умовах, коли вибори опосередковуються політичними партіями, часто несправедлива: більшість мандатів може отримати партія, підтримана меншістю виборців4. На практиці ця система сприяє крупним партіям і відсікає дрібні. Зазвичай мажоритарна виборча система, що діє за принципом "перший (переможець) отримує все"5, не у стані адекватно відобразити дійсну розстановку політичних сил на виборах, оскільки її основне призначення полягає в забезпеченні стабільності існуючої системи.
Система є ефективною (і традиційно застосовується) у країнах із двопартійною системою, за якої розподіл мандатів у парламенті здійснюється майже цілком між двома сильними центристськими партіями.
У залежності від того, якою є отримана більшість голосів (відносною, абсолютною чи кваліфікованою), система має три різновиди.
Мажоритарна система відносної більшості - самий простий її різновид, за якого обраним вважається той кандидат, який отримав найбільше число голосів, ніж будь-який інший претендент. Застосування мажоритарної системи відносної більшості виявляє закономірність: чим більше кандидатів балотується у виборчому окрузі, тим менше голосів необхідно для перемоги. Ця система ефективна в тому випадку, коли на виборах у даному виборчому окрузі балотується хоча б два кандидата. Якщо ж висунутий лише один кандидат, голосування не проводиться і цей кандидат проголошується переможцем без проведення виборів. Єдиний випадок, коли система не дає результату - це отримання однакової найбільшої кількості голосів двома чи більше кандидатами. Такі випадки досить нечасті і законодавчим вирішенням ситуації звичайно буває жеребкування.
Наскільки цей різновид мажоритарної системи спотворює реальні політичні настрої виборців, можна проілюструвати наступним прикладом. Уявімо, що в окрузі, в якому вибори проводяться за системою відносної більшості, за одне депутатське місце змагаються 4 політичні партії (в окрузі 500 тис виборців а у виборах прийняло участь 300 тис). Кандидат партії А отримав 70 тис. голосів, партії В - 65 тис, партії С - 60 тис, партії О -55 тис, партії Е - 50 тис. Перемагає кандидат партії А, він отримав голосів більше, ніж: будь-який інший кандидат окремо, хоча абсолютна більшість виборців (230 тис) проголосувала за інших кандидатів, тобто проти нього. Це означає, що він обраний абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю. У приведеному випадку голоси виборців розподілялись між: п ятьма претендентами. Якби ж їх було більше (буває і більше 10 на одне місце), то переможцем може стати кандидат, який отримає лише 11-12% а то й менше голосів виборців. (Щоб цього уникнути, законодавство іноді вимагає, щоб переможець набрав певний відсоток голосів виборців). При цьому всі голоси, подані не за переможця, взагалі втрачаються. У масштабі країни це може призвести до того, що партія, за яку голосує більшість виборців, отримує в парламенті меншість місць. Така ситуація є частою у країнах, де практикується мажоритарна система відносної більшості.
За цієї системи звичайно не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні, що виключає можливість абсентеїзму7. Якщо проголосував хоча б один виборець, вибори є дійсними, навіть якщо таким єдиним виборцем виявиться сам кандидат.
Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що переможець на виборах повинен отримати більше половини (50% плюс один голос) від загального числа голосів. Це вихідне і загальне число може бути потрійним: а) загальне число зареєстрованих виборців', б) загальне число поданих голосів', в) загальне число поданих дійсних голосів.
За цієї системи звичайно встановлюється нижній поріг участі виборців у голосуванні; якщо він не досягнутий, вибори вважаються недійсними чи такими, що не відбулися. Він може складати половину зареєстрованих виборців, але часто й менше. На практиці система малоефективна і часто нерезультативна, оскільки для того, щоб зібрати більше половини голосів виборців, необхідно володіти дуже значним впливом у виборчому окрузі чи в цілому по країні. Це також означає, що чим більше кандидатів висувається від виборчого округу, тим менша вірогідність, що хтось із них отримає абсолютну більшість у першому турі. Якщо жоден із кандидатів, що балотуються, не отримує абсолютної більшості голосів, можливе проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які зібрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Переможцем стає той, хто отримав більше голосів, ніж його суперник. Оскільки в даному випадку змагаються лише два кандидати, а усі інші до балотування повторно не допускаються, переможець майже завжди збирає абсолютну більшість голосів. У деяких випадках законом може бути передбачене проведення другого туру у вигляді повторних виборів. Така процедура може мати декілька різновидів, зокрема, в перебалотуванні можуть приймати участь всі кандидати з першого туру, або ж особи, які зібрали в першому турі менше встановленого мінімуму голосів, можуть бути виключені з бюлетенів. Обраним у даному випадку вважається той, хто збере більше голосів, ніж будь-хто інший, але не обов'язково більше половини. Нарешті, особливим способом перебалотування вважається такий, коли замість проведення другого туру голосування проводиться голосування у вищому законодавчому органі влади (парламенті). У даному випадку для участі у виборах допускаються два кандидати, які зібрали найбільше число голосів у першому турі голосування. Виборчі закони деяких країн передбачають гіпотетичний випадок, коли голоси у другому турі розділилися б абсолютно порівну: тоді чи старший за віком стає переможцем, чи кандидатам пропонують кинути жереб.
Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів. Кваліфікована більшість встановлюється законом і в будь-якому випадку перевищує більшість абсолютну. Така система застосовується надзвичайно рідко, оскільки ще менш результативна, ніж система абсолютної більшості.
Мажоритарна система відносної більшості, в порівнянні з системами абсолютної і кваліфікованої більшості, має інші переваги: вона виключає обтяжливий для виборців і дороговартісний другий тур виборів (він може проводитись лише тоді, коли жоден із кандидатів не зібрав встановленого законом мінімуму голосів). Вона ефективна в умовах двопартійної системи, коли кандидатів-суперників лише двоє (США, Великобританія). Проте коли кандидатів багато і голоси виборців розпорошуються між ними, ця система дуже спотворює волю виборчого корпусу.
У межах мажоритарної системи розрізняють також такі її малопоширені різновиди, як система єдиного голосу, що не передається і кумулятивного вотуму . Голосування за зазначеними системами ґрунтується на принципі переваги: виборець вибирає найбільш відповідні його політичним вимогам кандидатури, але із списку однієї партії. За системи єдиного голосу, що не передається, яку іноді називають напівпропорційною системою9, як і у випадку пропорційної системи, створюються багатомандатні округи. Особливістю цієї системи є те, що кожен виборець може голосувати лише за одного кандидата з того чи іншого партійного списку, поміщеного в бюлетені. Таким чином, в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від певної партії, як у випадку звичайної пропорційної системи. Дана система менше спотворює співвідношення сил між політичними партіями, ніж звичайна мажоритарна система. Тут, хоча і діє мажоритарний принцип відносної більшості (число обраних відповідає числу мандатів від округу), тим не менше можуть виявитись обраними представники партій меншості, тобто голоси, подані проти партії більшості, м*ожуть і не пропасти. Оскільки результат виборів визначається все ж за мажоритарним принципом, ця система вважається різновидом мажоритарної, хоча і з відповідними застереженнями.
Система кумулятивного вотуму (від лат. ситиіо - складання, нагромадження) характеризується тим, що кожен виборець у багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки слід обрати кандидатів чи менше (три, чотири голоси і т.д.), і розподіляє свої голоси між кандидатами на власний розсуд: він може віддати всі голоси одному кандидату (акумулювати їх у нього), а може розподілити їх між різними кандидатами однієї і тієї ж партії у будь-якому варіанті (віддати декільком кандидатам по одному голосу чи, наприклад, три голоси з наявних чотирьох віддати віддати одному кандидату, а останній голос - іншому кандидату з партійного списку і т.д.). Визначення результатів кумулятивного голосування здійснюється за принципом відносної більшості: підраховуються голоси по всіх кандидатах, що балотуються по округу; обраними вважаються особи, що зібрали більше інших голосів виборців (у відповідності з числом депутатських місць від виборчого округу). Тому дана система вважається різновидом мажоритарної. Застосування системи вимагає від політичних партій досить чіткого підрахунку свого електорату та його правильне орієнтування стосовно використання голосів. Кумулятивне голосування сприяє забезпеченню представництва меншості і обранню самих популярних кандидатів, однак складність системи робить результат голосування дуже непевним.
У випадку кумулятивного голосування, іноді, якщо це передбачено законодавством, можливий панашаж (панаширування) (від франц. - рапаска§е - суміш, строкатість) тобто право виборця голосувати за кандидатів із різних партійних списків чи навіть вносити в списки нових кандидатів, орієнтуючись не на партійну приналежність, а на особисті якості відповідного кандидата. Застосування панашажу не обмежується певними випадками кумулятивного голосування. Панаширування може мати місце в тих варіантах мажоритарної системи, які передбачають створення багатомандатних виборчих округів а також за пропорційної системи. В останньому випадку панаширування спотворює сам принцип пропорційного представництва партій, оскільки воно означає, що перевага віддається особистості кандидата перед тією чи іншою партією та її програмою. Виборець фактично може проголосувати за кандидатів від різних політичних партій, осіб можливо навіть із цілком протилежними політичними поглядами.
Підрахунок голосів, у випадку використання панашажу в мажоритарній системі, здійснюється по кожному кандидату окремо. Застосування панашажу у пропорційній системі ускладнює цей процес. У такому випадку звичайно вираховується так зване середнє число по кожному списку шляхом складання всіх голосів, поданих за відповідний список, та поділу отриманого числа на число кандидатів від списку. Мандати між списками розподіляються на основі середнього числа, а в межах списків - у врахуванням популярності кандидатів.
За пропорційної системи панаширування може поєднуватись з преференційним голосуванням.