Управління структурою капіталу підприємства

Структура капіталуявляє собою співвідношення всіх форм власних і позикових фінансових засобів, які використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів [12, с. 45].

 

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власного та позикового його видів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Одним із механізмів реалізації завдання оптимізації структури капіталу підприємства є фінансовий леверидж.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник рівня додаткового прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

ЕФЛ –ефект фінансового левериджу, що полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, у відсотках;

С_ПП – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВР_А – коефіцієнт валової рентабельності активів, у відсотках;

В_К – середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, у відсотках;

ПК –середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

ВК –середня сума власного капіталу підприємства.

Наведена формула включає три складові:

1) податковий коректор фінансового левериджу (1 – С_ПП), котрий показує, в якій мірі проявляється ефект фінансового левериджу за різних рівнів оподаткування прибутку;

2) диференціал фінансового левериджу , що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит;

3) коефіцієнт фінансового левериджу ( ), що характеризує суму позикового капіталу, який використовується підприємством, з розрахунку на одиницю власного капіталу.

При незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджу є головним генератором як зростання суми та рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічно, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу позитивна чи від’ємна динаміка його диференціала генерує як зростання суми та рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати [4, с. 495–501].

Фінансовий леверидж пов’язаний з використанням таких джерел фінансування, плата за які постійна. Акціонерні товариства використовують фінансовий леверидж з метою підвищення доходів держателів звичайних акцій.

Використання як операційного левериджу (див. тему «Управління прибутком»), так і фінансового левериджу являють собою етапи в процесі «посилення» прибутку акціонерного товариства. На першому етапі операційний леверидж посилює вплив зміни обсягів продажів на зміну операційного прибутку. На другому етапі фінансовий директор має можливість «підключити» фінансовий леверидж для ще більшого посилення впливу результуючих змін операційного прибутку на зміну дохідності акцій.

Коли фінансовий леверидж застосовується у поєднанні з операційним левериджем, отриманий леверидж називається сукупним (або комбінованим) левериджем.