Типи спеціальних економічних зон

Тип зони	Характеристика
вільні митні зони і порти	Це обмежені ділянки території морського порту, чи аеропорту розташовані в безпосередній близькості від них, що виведені за межі національного митного простору; тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, упакуванню, маркіруванню й ін., передбачається також можливість демонстрації товарів у виставочних центрах з метою подальшого їхнього продажу. При цьому товари можуть бути реалізовані тільки оптом, роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється
експортні, транзитні	зони, в яких пільги надаються з метою стимулювання експорту або транзиту
митні склади	режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України
технологічні парки, технополіси	як правило, створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення передачі нової технології в промисловість; метою створення таких зон є перерозподіл промисловості з центра на периферію; інтенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження й ін.; для досягнення цих цілей можуть застосовуватися різні заходи кредитного і податкового стимулювання
комплексні виробничі	машини, устаткування, матеріали імпортуються на територію даної країни, звичайно розташовану біля міжнародних портів, без митного контролю; ця продукція піддається обробці і потім експортується знов-таки без утручання митної влади приймаючої країни
сервісні	передбачають стимулювання розвитку одного виду діяльності (аграрного сектору, судноплавства, банківського бізнесу, страхового бізнесу та ін.

 

В економічній літературі звичайно виділяють 4 основні групи пільг:

- зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій і чи зниження скасування експортно-імпортних мит;

- фінансові пільги у виді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею і виробничими приміщеннями, а також надання різних форм субсидій за рахунок бюджетних засобів і преференційних державних кредитів;

- фіскальні пільги, що пов'язані з податковим стимулюванням визначених видів підприємницької діяльності; ці пільги можуть торкати податки на прибуток, доход, майно, рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподатковування;

- адміністративні пільги, що надаються адміністрацією даної ВЕЗ для спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян, процедур реєстрації підприємств, а також надання різних послуг.

Особливої уваги в сучасній світовій економіці заслуговують офшорні зони як особливий різновид сервісних зон.

В цілому варто виділити три групи територій в світовій економіці за характером та рівнем оподаткування та наявністю певних обмежень на господарську діяльність (табл. 4.6).

Таблиця 4.6

Групування територій за рівнем оподаткування та наявністю
обмежень на господарську діяльність

Група	Характеристика
І (більшість країн світу)	податок на прибуток може складати 40-50% чистого прибутку; діяльність господарських суб'єктів строго регламентована, діють спеціальні правові норми, що обмежують внутрішньофірмові операції і використання закордонних фірм із метою відхилення від податків
ІІ (Нідерланди, Швейцарія (деякі кантони), Ірландія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн та ін.)	за досить високого рівня прибуткового податку застосовується система спеціальних податкових пільг, що стосуються діяльності компаній певних типів, у тому числі холдингових, фінансових і торговельних; податки, стягнуті в цих країнах при вивозі і репатріації дивідендів, банківського відсотка, платежів роялті і деяких інших видів доходу, звичайно знижені; країни цієї групи відрізняються ліберальними валютними і митними режимами; дочірні фірми країн другої групи звичайно здійснюють «транзит» капіталів і доходу від них
ІІІ (Ірландія, Ліберія, Панама, Багами, деякі кантони Швейцарії та ін.)	значно спрощений порядок реєстрації юридичних осіб і значно знижені (чи відсутні) податки на прибуток; податки на репатріацію доходів – дивідендів, банківського відсотку, роялті – відсутні; максимально спрощена процедура реєстрації: мінімальний розмір статутного капіталу звичайно не встановлюється; особистості власників фірм не підлягають розголошенню; відсутні обмеження на вивезення валюти; фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в будь-яких закордонних банках, здійснювати й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень; процедура керування фірмою також гранично спрощена – керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника; від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій, єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт

 

ІІІ група представляє собою сервісні зони, і окремі її представники мають статус офшорних. Офшорні зони (ОЗ)– це невеликі держави і території, розташовані в основному на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму і провідну політику залучення іноземних кредитних капіталів, і на відміну від податкових гаваней надають податкові й інші пільги тільки для фінансово – кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті тільки підприємствам (оффшорним компаніям), що ведуть діяльність поза їхньою територією.

Перелік зон, які відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 143-р вважаються офшорними, представлений в табл. 4.7. Слід зазначити, що в різні роки перелік цих зон коригувався, судячи з усього, для управління грошовими потоками.

Таблиця 4.7