Березня 2004 року відбувся XIX з'їзд споживчої кооперації України.

Самостійна робота № 3

Розділ 2. Історія кооперативного руху

Тема 2.2. Споживча кооперація України в другій половині 40-80 років XX ст. та незалежній Україні

План

1. Споживча кооперація України на етапі переходу до рин­кової системи.

2. Матеріали XVIII (позачергового), XIX і XX з'їз­дів споживчої кооперації України.

 

Питання 1. Споживча кооперація України на етапі переходу до рин­кової системи.

Вивчаючи питання, необхідно звернути увагу на те, що в першій половині 90-х рр. для України у царині економіки визна­чальним був процес переходу від планово-адміністративної системи до вільноринкової. Цей процес супроводжувався руйнуванням традицій­но-тоталітарної організації господарства, що відбувався за умов спаду виробництва і всеохопної кризи. За 1990-1994 рр. вироблений в Укра­їні національний дохід скоротився на 57,8%. Деструктивні процеси в народному господарстві були настільки глибокими, що експерти Між­народного фінансового фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україні у 1994 р. стала гіршою, ніж у будь-якій країні, за винятком во­юючих.

Споживча кооперація України вступила в останнє десятиріччя XX ст. як цілісна система з багатогалузевим господарством та розвину­тою мережею торговельних, заготівельних і виробничих підприємств. На початку 1991 р. вона об'єднувала 12,3млн. пайовиків і обслуговува­ла 22 млн. осіб, або 42.7% населення України, з них 16 млн. проживало у сільській місцевості, а 6 млн. — мешканці районних центрів та селищ міського типу. У системі споживчої кооперації працювало 769 тис. осіб.

Споживча кооперація України мала у 1990 р. 25 технікумів, 27 се­редніх професійно-технічних училищ, 321 підприємство-школу.

У 1990 р. роздрібний товарооборот однієї із найважливіших галу­зей господарської діяльності споживчої кооперації — торгівлі — досяг 23,3 млрд. карбованців, що складало 29,7% загального товарообороту республіки. Основними торговельними організаціями були споживчі товариства.

Матеріально-технічна база торговельного комплексу споживчої ко­операції на 1 січня 1991 р. включала 83 тис. роздрібних торгових під­приємств, у тому числі 73,6 тис. магазинів з торговельною площею 5661 тис. кв. м. На 1 січня 1991 р. в споживчій кооперації України нараховувалося 22.5 тисяч підприємств громадського харчування, в тому числі 508 ресторанів та 16,9 тисяч їдалень і закусочних. Значна роль у забезпеченні окремими товарами підприємств роз дрібної торгівлі і громадського харчування належала оптовим базам.

Оптово-складовий оборот у 1990 р. становив 16.5 млрд. крб. На почат­ку 1991 р. в споживчій кооперації оптову торгівлю здійснювало 450 торгових баз.

На споживчу кооперацію припадало 48% закупівлі картоплі в дер­жаві, 31% — овочів, 30% — баштанних культур, 19% — яєць, 45% — вовни, 81% — хутра, 99% — хутрової сировини. Заготівельний оборот у 1990 р. становив 3. З млрд. крб.

На 1 січня 1991 р. споживчя коопераціа республіки мала у своєму розпорядженні 24.4 тис. приймально-заготівельних пунктів, у тому числі 4.8 тис. універсальних.

У заготівельній галузі на початку 1991 р. теж було 146 складів — холодильників, з них у звірогосподарствах — 28.

На селі набули поширення комплексні кооперативні підприємства із закупівлі, переробки сільгосппродуктів і торгівлі ними — сількоопзаготпроми.

Досить високий потенціал мала й промисловість споживчої коопе­рації. На 1 січня 91 р. у споживчої кооперації України нараховувалося 3546 підприємств (заводів, цехів), у тому числі — 654 хлібозаводи і пе­карні, 122 консервні заводи, 453 підприємства, які виробляли ковбаси і копченину, 502 — для сушіння і соління плодоовочів, 248 — підпри­ємств- виробників непродовольчих товарів, тари, торговельного облад­нання, залізобетонних виробів тощо.

На початку 90-х рр. на споживчу кооперацію припадало 35% за­гальнодержавного обсягу виробництва (випікання) хліба і хлібобулоч­них виробів, чверть від усього виробництва консервів.

Економічна криза призвела до змін в організаційній побудові сис­теми споживчої кооперації України. Однак в цілому у системі кількість товариств та їх спілок, не зважаючи на кризові явища, збереглася і на­віть дещо збільшилася.

Що стосується окремих господарських підрозділів споживчої коо­перації, зокрема, госпрозрахункових об'єднань, то на них криза впли­нула відчутніше. За 1991-1995 рр. кількість об'єднань роздрібної тор­гівлі зменшилась на 92 одиниці (із 262 до 170), об'єднань підприємств громадського харчування на 69 (із 559 до 490). Значно скоротилася ме­режа споживчих товариств.

Адаптація споживчої кооперації до ринкових умов існування і по­дальша її ефективна діяльність в умовах розвинутого ринку багато в чому залежить від кадрового забезпечення галузей діяльності системи, її окремих ланок, організацій і підприємств. Стан кадрового потенціалу характеризується рядом кількісних і якісних показників: загальною чисельністю працюючих, розподілом їх за галузями і за ланками систе­ми, рівнем освіченості і професійної підготовки, стажем роботи, спів­відношенням між оперативним персоналом та адміністративно-уп­равлінськими працівниками та ін. На початку 1990 р. в споживчій коопе­рації України працювало близько 763 тис. осіб.

21 травня 1991 р. на третіх зборах Ради Укоопспілки п'ятнадцято­го скликання була прийнята Програма переходу споживчої кооперації України до ринкової економіки. Один з її розділів присвячений підготовці кадрів для роботи в умовах ринкової економіки. У Програмі йшло­ся про нові вимоги до кадрів споживчої кооперації, яким належить пра­цювати в умовах самостійності, свободи підприємництва, розвитку конкуренції тощо. Передбачалися серйозні зміни у змісті роботи нав­чальних закладів споживчої кооперації, зокрема до її навчальних пла­нів було вирішено ввести нові предмети, які б сприяли вивченню рин­ків товарів, праці, цінних паперів, маркетингової діяльності, зовніш­ньоекономічних відносин та ін.

У Програмі переходу споживчої кооперації України до ринкової еко­номіки передбачалося чимало зробити для соціального захисту членів і працівників споживчої кооперації. Проте, економічна криза, що суп­роводжує невпевнений перехід до ринкових відносин, не дає змоги спо­живчій кооперації ефективно працювати і належним чином забезпечу­вати цей соціальний захист, зберігати робочі місця, вчасно здійснюва­ти оплату праці, поліпшувати житлові умови своїх працівників і т. ін.

Господарство споживчої кооперації України глибоко інтегроване в економіку держави і завжди виступало її невід'ємною складовою части­ною, допомагаючи вирішувати вагомі соціально-економічні завдання. Поряд з цим, належать зазначити, що за радянських часів зазнали значних спотворень основні принципи споживчої кооперації. Спожив­ча кооперація, заснована на самоокупності, самофінансуванні і само­управлінні погано вписувалася у централізовану адміністративну сис­тему управління з властивими їй прямими директивними вказівками і суворою регламентацією, теоретичними догмами про пріоритетність державної власності, безальтернативність напрямків соціальноеконо-мічного розвитку. Тому, формально зберігаючи риси громадсько-госпо­дарської організації, споживча кооперація за роки радянської влади фактично була перетворена в додаток до державних торговельно-ви­робничих структур, на неї механічно переносилися нормативні акти, що приймалися для державних підприємств і організацій. Через від­сутність відповідного правового підґрунтя щодо споживчої кооперації, державні органи нерідко вдавалися до відчуження кооперативного майна, втручалися в діяльність споживчої кооперації, будували свої стосунки з системою без урахування її природи та суті. Вони нав'язува­ли споживчій кооперації різні завдання та контрольні цифри, доводили жорсткі централізовані плани, встановлювали схеми Посадових окла­дів, ліміти чисельності працівників, штатні розписи та ін. Навіть уже в незалежній Україні, на рівні найвищих державних органів, продовжу­вали досить вільно тлумачити природу і суть споживчої кооперації, прирівнюючи її до різних господарських та підприємницьких структур і намагаючись розповсюдити на неї принципи приватизації державних підприємств. У державних концепціях, програмах, законодавчих і нор­мативних актах система часто не знаходила свого місця, її потреби не враховувалися, інтереси ігнорувалися. Все це стримувало ініціативу і свободу дій споживчих товариств і споживспілок, призводило до необґрунтованих рішень державних органів щодо споживчої кооперації. Штучно обмежувалися можливості росту її прямих зв'язків з підприєм­ствами промисловості і виробниками сільськогосподарської продукції.

Питаття 2. Матеріали XVIII (позачергового), XIX і XX з'їз­дів споживчої кооперації України.

19 грудня 2000 року відбувся XVIII (позачерговий) з'їзд споживчої коо­перації України.

Ø На розгляд з'їзду було винесено такі питання:

Ø Про програму завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України;

Ø Про примірні статути споживчого товариства, районних спілок споживчих товариств, обласної (республіканської) спілки спо­живчих товариств;

Ø Про статут Центральної Спілки споживчої кооперації України (Укоопспілки).

 

березня 2004 року відбувся XIX з'їзд споживчої кооперації України.

На розгляд з'їзду .

 

березня 2004 року відбувся XIX з'їзд споживчої кооперації України.

На розгляд з'їзду було винесено такі питання:

Ø подолання кризи;

Ø досягнення економічної стабільності;

Ø підвищення ефективності господарювання і зміцнення на цій основі фінансового становища кооперативних організацій і під­приємств;

Ø відродження соціальної роль споживчої кооперацій у напрямі по­глиблення демократизації внутрішньокооперативного життя;

Ø реформування відносин власності;

Ø захист прав та інтересів пайовиків;

Ø підвищення їх зацікавленості в ефективності роботи кооператив­них організацій