Вимоги до картографічних матеріалів

Карти є важливою й обов’язковою складовою магістерських робіт з географічних дисциплін. Їх не слід розглядати лише як ілюстрації до виконаного дослідження. Глибокий органічний зв’язок тексту роботи й карти – це одна з основних вимог до магістерських робіт з географічних дисциплін. Карти – це спосіб фіксації та систематизації фактичного матеріалу, основа для отримання масової кількісної інформації та математичного моделювання, засіб для виявлення географічних закономірностей, обґрунтування теоретичних висновків, розробки практичних рекомендацій. У кожному науковому дослідженні карти розглядаються як просторові моделі досліджуваних об’єктів. Саме тому в магістерській роботі їм треба приділити особливу увагу.

Успіх роботи визначають дві умови: а) розуміння сутності об’єкту, який підлягає картографуванню, його генезису, морфології, особливостей просторового розподілу або поширення та зв’язків з іншими об’єктами; б) правильне й точне відображення цього об’єкта відповідно до принципів і норм картографічної науки.

У магістерській роботі слід чітко сформулювати призначення карти, яка створюється автором.

Будь-яка тематична карта має такі складові частини: географічну основу (відображає суттєві статистичні елементи поверхні) та спеціальний зміст (віддзеркалює тему карти). Для створення основи можна використати бланкові, загально-географічні, топографічні карти, а також основи тематичних карт. На основі мусять бути зображені берегова лінія морів і океанів, гідрографічна мережа, населені пункти, мережа доріг, державні кордони, межі адміністративно-територіального поділу, назви основних фізико-географічних областей і суспільно-економічних районів. Зміст і детальність географічної основи визначається тематикою та призначенням карти, яка складається. Наприклад, для геоморфологічних карт суттєвим є зображення гідрографічної мережі, а межі адміністративних районів будуть не лише зайвими, а й заважатимуть сприйняттю потрібної інформації. Навпаки, для карт суспільно-географічної тематики адміністративний поділ – це один із найважливіших елементів.

Математичну основу (градусну сітку) та масштаб необхідно наносити на карту, якщо цього потребує зміст роботи.

Слід правильно використовувати способи картографічного зображення. Наприклад, об’єкти, прив’язані до населених пунктів, показують значковим способом або локалізованими діаграмами; об’єкти, локалізовані на лініях (річки, дороги), – лінійними знаками або знаками руху; об’єкти, що мають площинне поширення – способом якісного фону (кольором чи штриховою) або ізолініями. Для передачі особливостей явищ масового поширення використовуютькрапковий спосіб та спосіб ареалів. Абсолютні статистичні характеристики, зазвичай, наводяться за допомогою картодіаграм, а відносні – за допомогою картограм.

Легенда тематичної карти – це не просто пояснення умовних знаків, а логічна основа явища, що картографується. Зазвичай, легенди тематичних карт складають на основі генетичних і типологічних класифікацій, прийнятих у відповідних галузях знань. У легенді мають бути виділені основні заголовки, підзаголовки, рубрики. Їхспівпідпорядкованість необхідно передавати розміром і формою шрифту. Умовні позначення в легенді також мусять підкреслювати ієрархію підрозділів:відтінками кольору, густотою й видом штрихування. Індекси добирають таким чином, щоб виділити головні елементи зображуваних об’єктів, показати їх значущість і таксономічну співпідпорядкованість.

Якщо для тих чи інших явищ установлені стандартні позначення, кольори або індекси, вони обов’язково мають бути використані в легенді (наприклад, кольори стратиграфічної шкали, індекси типів ґрунтів тощо). Усі значки, їх градації та інші характеристики, наявні на карті, мусять бути відображені в легенді.

У цілому легенда не повинна бути громіздкою, кожне умовне позначення має супроводжуватися коротким і чітким поясненням. Значки й пояснення розміщують у легенді компактно, написи друкують, або підписують креслярським шрифтом. У назві та легенді карти (особливо в оформленні заголовків) слід уникати переносів слів.

Особливу роль під час створення карти відіграє її компонування, тобто раціональна організація простору карти. Карта мусить мати прямокутну рамку, у межах якої зображують територію, що картографується, легенду, додаткові графіки, врізки, іншу інформацію.

Карта-врізка – це додаткова карта, що розташовується в одній рамці з основною й містить більш детальне зображення якоїсь ділянки, її положення щодо суміжних територій, додаткові дані. Врізка виконується в умовних знаках основної карти.

При складанні карт обов’язково вказуються джерела інформації, або робляться посилання на польові спостереження, статистичні чи лабораторні дані, аерокосмічні знімки тощо.

Масштаб карти вказують у нижній частині рамки. Легенду розміщують у місці, вільному від карти, найчастіше – у нижній частині сторінки, у межах рамки.

Назву карти розташовують унизу, під рамкою. Разом з назвою карти необхідно вказати її автора. Якщо карта запозичена, то слід послатися на джерело, автора та рік її складання. Для власноруч виконаних соціально-економічних карт, які, на відміну від фізичних, характеризуються динамізмом зображуваних явищ та процесів, слід обов’язково відмітити дату, станом на яку виконане відповідне картографічне зображення.

У назві карти не слід використовувати терміни „картосхема”, „картограма”, „картодіаграма”, „схематична карта”. Підпис має бути таким: „Рис. 2. Демографічне навантаження на населення Луганської області в працездатному віці, осіб (2008 р.)”. Кожна карта характеризує явище, тією чи іншою мірою спрощене відповідно до її призначення, масштабу, ступеню генералізації. Термін „схема” може бути застосований лише для схем дешифрування аерокосмічних знімків, які виконані не в картографічній проекції.

Взаємне розташування карти, надписів, легенди та іншої супроводжуючої інформації має бути компактним.

Карти, що додаються до магістерської роботи, можуть бути представлені в чорно-білому або кольоровому варіанті. За сучасних умов більшість карт має бути складено за допомогою комп’ютерних технологій. Не слід оформляти карти олівцем, фломастерами або кульковими ручками (краще тоді скористатися чорною тушшю або гелевою ручкою).

Калька з тим чи іншим картографічнимнавантаженням може бути використана лише як прозора накладка на основну карту.

Якщо до роботи додається серія карт, то особливу увагу слід звернути на взаємне погодження щодо масштабу, території, детальності зображення, ступеня генералізації, способів оформлення.