ПРО НАДПРИРОДНЕ БОЖЕСТВЕННЕ ОДКРОВЕННЯ. ПРО СВЯЩЕННЕ ПЕРЕДАННЯ І СВЯТЕ ПИСАННЯ

Головне Своє одкровення Бог повідомляє людям в особли­вий, незвичний спосіб, чи, як ми кажемо, надприродним чином - це коли Бог відкриває про Себе безпосередньо Сам або через ангелів. Таке одкровення називається надприрод­ним Божественним одкровенням.

Оскільки не всі люди можуть приймати одкровення від Самого Бога через свою нечистоту гріховну і немочі духу й тіла, то Гос­подь обирає особливих, праведних людей, які можуть прийняти це одкровення. Першими провісниками одкровення Божого були: Адам, Ной, Мойсей та інші пророки і праведні люди. Всі вони прийняли від Бога і проповідали початки одкровення Божого.

У повноті і досконалості Боже одкровення приніс на землю Сам втілений Син Божий, Господь наш Ісус Христос і поширив йо­го по всій землі через Своїх апостолів та учеників.

Це Божественне одкровення і тепер поширюється між людьми і зберігається в істинній святій православній Церкві двома спосо­бами: через Священне Передання і Святе Писання.

Початковим способом поширення одкровення Божого є Свя­щенне Передання. Від початку світу до Мойсея не було священ­них книг, а вчення про віру Божу передавалось усно, переданням,тобто словом і прикладом, від одного до іншого і від предків на­щадкам.

Сам Ісус Христос Своє божественне вчення і настанови передав ученикам Своїм словом (проповіддю) і прикладом Свого життя, а не книгою (писанням).

У такий же спосіб на початку і апостоли поширювали віру й ут­верджували Церкву Христову.

Священне Передання завжди передувало Святому Писанню. Це цілком зрозуміло, бо книгами могли користуватися не всі лю­ди, а передання доступне всім без винятку.

Згодом, щоб Божественне одкровення збереглося з точністю, з натхнення Господа деякі святі люди записали найголовніше у кни­ги. Сам Бог Дух Святий невидимо допомагав їм, щоб усе написа­не у цих книгах було правильним та істинним. Усі ці книги, на­писані Духом Божим, через освячених на те від Бога людей (про­років, апостолів та ін.) називаються Святим Писанням,або Біблією.Слово "Біблія" - грецьке й означає - "Книги". Цією назвою вказується, що священні книги як такі, що походять від Самого Бога, перевершують інші книги.

Книги Святого Писання написані різними людьми в різний час, але всі вони поділяються на дві частини: на книги Старого Завітуі книги Нового Завіту.

Книги Старого Завіту написані до Різдва Христового. Книги Нового Завіту написані після Різдва Христового. Всі ці священні книги називаються біблійним словом "завіт",тобто заповідання, заповіт,бо в них міститься Божественне вчення, заповідане людям Богом. Слово "завіт" ще означає союз або угоду (Бога з людьми). Головний зміст Старого Завіту полягає в тому, що Бог обіцяв лю­дям Спасителя світу і підготував їх до прийняття Його - через по­ступові одкровення, через святі заповіді, пророцтва, прообрази, молитви і священнослужіння.

Головний зміст Нового Завіту полягає у тому, що Бог дійсно дарував людям обіцяного Спасителя, Єдинородного Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, Який і дав Новий Завіт (новий со­юз або угоду) людям.

Старозавітних книг, якщо рахувати кожну окремо, - 38; але, як правило, об'єднують по кілька книг в одну і нараховують двад­цять дві книги (за кількістю літер у єврейському алфавіті).

За змістом старозавітні книгиділяться на чотири розділи: за­конодавчі, історичні, повчальні та пророчі.

І. Книги законодавчі,які складають основу Старого Завіту:

Буття.

Вихід.

Левит.

Числа.

5. Второзакония(повторення Закону).

Ці п'ять книг написані через пророка Мойсея (и'ятикнижжя Мойсееве). В них говориться про створення світу і людини, про гріхопадіння, про обітування (обіцяння) Богом Спасителя світу, про життя людей у першопочаткові часи. Вони містять у собі пе­реважно виклад закону, що був даний Богом через Мойсея. Сам Ісус Христос називає це законом Мойсеевим (Див.: Ін 7, 19).

II. Книги історичні,які містять у собі переважно історію релігії та життя єврейського народу, який зберіг віру в істинного Бога: