ПОЧАТОК ПОЛЬСЬКО-КАТОЛИЦЬКОГО НАСТУПУ

Сприятливі умови для православної Церкви зникли після 1385 року, коли великий князь Ягайло, щоб одружитися з донькою польського короля Ядвігою, уклав Кревську унію, згідно з якою погодився політично об'єднати литовські та українсько-білоруські землі з польськими і запровадити у Литов­ському князівстві католицтво. Він сам прийняв католицьку віру. У Галичині, яка перебувала під владою Польщі з середини XIV століття, посилювалося ополячення, а православна Церква зазнавала утисків та зневаги. Об'єднання Литви та Польщі в ка­толицькій федерації означало наступ католицизму на всі українсь­ко-білоруські землі. Але навіть втративши статус панівної, право­славна Церква ще довго відігравала важливу роль у житті держа­ви і народу.

СПРОБА НАБУТТЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІД КОНСТАНТИНОПОЛЯ

На початку XV століття сталася подія, яка сприяла новому утвердженню незалежності Київської митрополії. В 1407 р. Константинопольський Патріарх висвятив на митропо­лита Київського і всієї Руси грека Фотія, відкинувши кандидату­ру, запропоновану великим князем Литовським Вітовтом. Митро­полит Фотій обіцяв оселитися в Києві, але невдовзі переїхав до Москви, а до Києва приїжджав тільки для того, щоб вивозити з України коштовні речі. Це обурило великого князя і, коли вияви­лося, що Константинопольський Патріарх ігнорує його протести, він скликав у 1415 р. Собор у Новогрудку. Собор обрав кандида­том на нового митрополита ігумена Дечанського монастиря Григо­рія (Цамблака). Патріарх не тільки відмовився висвятити його, а й наклав на нього анафему та позбавив священства. Тоді нова се­сія Собору, за участю українсько-білоруських єпископів, самостій­но ухвалила поставити Григорія (Цамблака) митрополитом - без згоди Царгорода. У грамоті про цей акт Новогрудський Собор по­силається на прецеденти з обранням митрополитів Іларіона та Климента (Смолятича), на практику Болгарської та Сербської Церков. У грамоті визнається канонічна юрисдикція Константино­польського Патріарха та висловлюється пошана до нього, але в той же час дається зрозумілий натяк, що коли Церква-мати відмов­ляється прислухатися до потреб Церкви-доньки, то остання має повне право взяти справу у власні руки.