ПОЧАТОК НОВОЇ МИТРОПОЛІЇ НА ПІВНОЧІ

Коли татари спустошували українські землі, швидко зро­стало, міцніло і ставало впливовим Володимиро-Суз­дальське князівство, яке порівняно з іншими землями Київської Руси вціліло. Його центром згодом стала Москва, зга­дана вперше в літописі 1147 року як володіння Київського князя Юрія Довгорукого. Туди з поневоленого татаро-монгольською ор­дою Києва переселилися Київські митрополити. Першим із них був ставленик князя Данила Кирило III. Він прибув до Києва 1246р., а незабаром переїхав до Володимира-над-Клязьмою і лише зрідка навідувався до столиці своєї митрополії. З нього брали приклад його наступники. 1300 року митрополит Максим, родом грек, переніс до Володимира свою кафедру. Це підготувало ґрунт для створення на півночі окремої митрополії, з якої утворилася Московська (пізніше Російська) Церква.

ГАЛИЦЬКА МИТРОПОЛІЯ

Таке становище не влаштовувало галицьких князів. Вони не хотіли, щоб Церквою у їхній землі керував митрополит з осідком в іншій, до того ж ворожій, державі. Це стало причиною створення 1303 року окремої Галицької митрополії. Царгородський Патріарх Афанасій підвищив Галицьку єпископію до рівня митрополії і прислав свого ставленика, митрополита Ни-фонта. Проти цього виступили суздальські, а згодом московські князі, вимагаючи від Царгородського Патріарха зупинити роз'єд­нання. Царгороду це було на руку, бо північні князі ставали все міцнішими та багатшими, тому мали можливість підтримувати зу­божілу патріархію щедрими дарунками. У 1347 році Патріарший Собор скасував Галицьку митрополію на вимогу Московського князя Симеона та Київського митрополита Феогноста, який жив у Москві. Потім її було знову відновлено, але ненадовго.