ТРОПАР СВЯТА

 

В Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилося поклоніння, Отцівський бо голос засвідчив про Тебе, улюбленим Тебе Сином іменуючи; і Дух, у вигляді голубинім, сповістив слова ствердження. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив. Слава Тобі.

ІСУС ХРИСТОС У ПУСТЕЛІ І СПОКУШЕННЯ ЙОГО ДИЯВОЛОМ

Після хрещення Свого Господь Ісус Христос пішов у пустелю для того, щоб там, усамітнившись, молитвою і постом приготуватися до виконання Своєї великої місії, для якої Він і прийшов на землю. Сорок днів і ночей Він був у дикій пустелі, зі звірами, не вживаючи ніякої їжі.

Там до Христа приступив диявол і намагався підступними запитаннями і лестощами спокусити Його на гріх, як усяку людину.

Диявол сказав зголоднілому Ісусові Христу: "Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало".

Спаситель же сказав йому у відповідь: "Написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих" (Див. також: Втор. 8, 3).

Тоді диявол узяв Ісуса Христа в Єрусалим, поставив Його на крилі храму і сказав: "Якщо Ти є Син Божий, кинься вниз (загрози бо для Тебе не існує), бо написано: "ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю!" (Див. також: Пс. 90, 11–12).

Але Ісус Христос сказав йому: "(В Письмі) написано також: не спокушай Господа Бога Твого", – тобто там, де це не потрібно, не вимагай і не чекай чудес (Див. також: Втор. 6, 16).

Після цього диявол узяв Його на дуже високу гору і там, в одну мить, показав Йому всі царства світу, їх блиск і славу, і сказав: "Це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені".

Ісус Христос сказав йому: "Відійди від Мене, сатано; бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому єдиному служи" (Див. також: Втор. 6, 13).

Тоді посоромлений диявол відступив від Ісуса Христа, і одразу ж ангели Божі з`явились і стали служити Христові.

Так Спаситель, перемігши спокуси від диявола, показав цим, що Він прийшов визволити людей від влади диявола, без жодних поступок злу.

(Див.: Мф 4, 1–11; Мк 1, 12–13; Лк 4, 1–13).

За прикладом Христового посту, православною Церквою встановлено 40-денний піст (св. чотиридесятниця), який називається Великим і починається за сім тижнів до свята Пасхи – світлого Христового Воскресіння (Великодня), а також встановлено й інші пости. Піст допомагає людині очистити себе від зла – від гріховних схильностей, допомагає більше пам`ятати про Бога і бути ближче до Нього.

ЯВЛЕННЯ ІСУСА ХРИСТА НАРОДОВІ І ЙОГО ПЕРШІ УЧЕНИКИ

Повернувшись з пустелі,Ісус Христос знову прийшов на берег Йордану, де хрестив Іоан. Побачивши Ісуса, Іоан сказав народові: "Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу", тобто Ісус Христос є істинний Агнець Божий, Який стільки тисячоліть прообразовувався у жертвоприношеннях. Він, як і безневинні ягнята (агнці) і тельці, яких заколювали для всепалення, смиренно прийме на Себе страждання і смерть, проллє кров Свою за гріхи усього світу, щоб спасти людей від вічної смерті.

І свідчив Іоан, кажучи: "Я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому... і засвідчив, що Цей є Син Божий".

На другий день Іоан знову побачив Ісуса Христа, Який ішов, і сказав двом своїм учням, що стояли біля нього: "Ось Агнець Божий".

Почувши від Іоана ці слова, обидва його учні пішли за Ісусом. Один з них був Андрій, який тому і називається Первозваним, що першим пішов за Христом. Другий був Іоан Богослов. Потім Андрій привів до Ісуса Христа брата свого Симона. Спаситель, передбачивши в ньому тверду віру, сказав: "Ти, Симоне, син Іонин, наречешся Петром, що означає камінь". Наступного дня Спаситель покликав за Собою Филипа, а Филип привів до Нього Нафанаїла.

Після цього Ісус Христос пішов у міста і поселення єврейської землі проповідувати людям Євангеліє, тобто радісну, добру вістку про те, що Він є обіцяний Спаситель, Який прийшов на землю спасти людей від влади диявола, гріха та вічної смерті і дати людям вічне спасіння – Царство Боже.

Вчення про Царство Боже Ісус Христос часто викладав у притчах, тобто в образах, подобах і порівняннях, чи прикладах з нашого звичайного життя, щоб ясніше і повніше викласти Своє вчення. І видимий, і невидимий світ створені Богом. Між одним та іншим світом існує дивна єдність, тобто спорідненість. Тому видимий світ говорить нам про закони невидимого, небесного світу. Все наше земне життя, з усім життям видимого світу, є велика притча Божа про закони майбутнього життя в Царстві Небесному.

Щоб переконати людей, що Він – обіцяний Спаситель і Син Божий, Ісус Христос творив багато чудес, тобто такі незвичайні діла, які звичайними силами людина вчинити не може і які можна здійснювати тільки особливою Божественною силою.

Багато євреїв увірували в Ісуса Христа і натовпами ходили за Ним, слухаючи Його Божественне вчення.

Інші ж, особливо вожді єврейського народу, фарисеї, саддукеї, старійшини і священики, прагнучи панувати над людьми, маючи злі серця, не захотіли прийняти Його істинного вчення і повірити, що Він Спаситель, і зробилися ворогами Христа.

(Див.: Ін 1, 29–51; Лк 4, 4–15, 32–37; Мф 4, 17; Мк 1, 22; Мф 5, 6, і 7;13, 34–35; Мк 4, 3–34; Мф 1, 4–6; 5, 23–25; 21, 45–46; 26, 3–4).

ПЕРШЕ ЧУДО ІСУСА ХРИСТА

Невдовзі після того,як Спаситель покликав перших учеників, у місті Кані, неподалік Назарета, відбувалося весілля. На нього було запрошено Ісуса Христа з Пречистою Матір`ю та учениками. Під час весілля не вистачило вина.

Матір Божа завважила це і сказала Ісусу Христу: "Вина не мають".

Та Ісус відповів: "Ще не прийшов час Мій".

З цих слів Марія зрозуміла, що ще не настав час, щоб явити Йому Свою Божественну силу. Та Вона знала любов Свого Сина до людей і була впевнена, що Він неодмінно допоможе тим, хто потребує, тому сказала слугам: "Що скаже Він вам, те зробіть". В домі було шість великих кам`яних посудин, в які наливалася вода для омовіння. Ісус Христос повелів наповнити ці посудини водою. І коли наповнили їх вщерть, сказав слугам: "Тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля". Слуги зачерпнули і принесли до розпорядника. Той покуштував і побачив, що це найкраще вино. Тоді він покликав нареченого і сказав: "Кожна людина спершу добре вино подає, а коли нап`ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі". Так говорив розпорядник тому, що ще не знав, звідки це вино. Знали тільки слуги, які черпали воду.

Так Спаситель поклав початок Своїм чудесам і явив Свою славу, й увірували у Нього ученики Його.

Своє перше чудо Ісус Христос вчинив за клопотанням Своєї Матері. З цього можемо впевнитись, що Її молитви за нас мають велику силу.

(Див.: Ін 2, 1–12).

ВИГНАННЯ ТОРГОВЦІВ ІЗ ХРАМУ

Наближалося свято Пасхи. Ісус Христос прийшов на свято в Єрусалим. Увійшовши в храм, Він побачив у ньому великий безлад: там продавали волів, овець і голубів, а за столами сиділи міняльники грошей. Мукання волів, бекання овець, гомін людей, суперечки за ціни, дзвін монет – усе це робило храм більш схожим на базар, ніж на дім Божий.

Ісус Христос, зробивши з мотузків бич, прогнав з храму всіх торговців з їхньою худобою, столи міняйл поперекидав, а гроші їхні розсипав. І сказав продавцям голубів: "Візьміть це звідси, і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі". Ніхто не посмів не послухатися Ісуса.

Побачивши це, начальники храму розлютилися. Юдеї ж приступили до Ісуса і сказали: "Яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?"

Ісус відповів їм: "Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його". Під храмом Він розумів Своє тіло, і цими словами провістив, що коли Його уб`ють, Він воскресне на третій день.

Та юдеї не зрозуміли Його слів і сказали: "Сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?"

Коли ж згодом воскрес Христос із мертвих, то ученики Його згадали, що Він казав це, і повірили словам Ісуса.

Під час перебування Ісуса Христа в Єрусалимі, на свято Пасхи, багато людей, бачачи чудеса, які Він творив, увірували в Нього.

(Див.: Ін 2, 13–25).

БЕСІДА ІСУСА ХРИСТА З НИКОДИМОМ

Серед людей, які були вражені чудесами Ісуса Христа і які увірували в Нього, був фарисей Никодим, один з начальників юдейських. Він прийшов до Ісуса Христа вночі, потай від усіх, щоб не узнали про це фарисеї й начальники юдейські, що ненавиділи Ісуса.

Никодим хотів дізнатися, чи справді Ісус Христос – очікуваний Спаситель світу, і кого Він прийме у Своє Царство, що потрібно зробити людині, щоб увійти в Його Царство. Він сказав Спасителеві: "Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з Ним".

Спаситель у бесіді з Никодимом сказав: "Істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого".

Никодим дуже здивувався і сказав: "Як може людина народитися, будучи старою?"

Але Спаситель говорив йому не про звичайне, тілесне народження, а про духовне, тобто що людині необхідно змінитися, зробитися зовсім іншою в душі своїй – досконало доброю і милосердною, і що така переміна у людині може відбутися тільки силою Божою.

Спаситель сказав Никодимові: "Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою (через хрещення) і Духом (який зійде на людину під час хрещення), не може увійти в Царство Боже".

Спаситель пояснив Никодимові, що людина, народившись тільки від земних батьків, залишається такою ж грішною, як і вони (отже, не гідною Царства Небесного). Народившись же від Духа Святого, людина стає чистою від гріхів, святою. А як відбувається така переміна в душі людській, цієї справи Божої людям не збагнути.

Потім Спаситель сказав Никодимові, що Він прийшов на землю постраждати і вмерти за людей, зійти не на царський престіл, а на хрест: "Як Мойсей підніс змія в пустелі (тобто повісив на дерево мідного змія, щоб урятувати від смерті вжалених отруйними зміями євреїв), так належить піднестися і Синові Людському (тобто так само буде піднято на хресне дерево й Ісуса – Сина Людського). Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого у світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього."

Никодим з того часу зробився таємним учеником Ісуса Христа.

(Див.: Ін 3, 1–21).

БЕСІДА ІСУСА ХРИСТА ІЗ САМАРЯНКОЮ

Повертаючись з Юдеї в Галилею,Ісус Христос зі Своїми учениками проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом.

Ісус Христос, утомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці. Час був обідній, і ученики Його пішли у місто, щоб купити там їжі.

Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води.

Ісус Христос говорить їй: "Дай Мені напитися".

Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами".

Господь сказав їй: "Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої".

Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася "живою" водою.

Жінка з подивом запитала Його: "Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?"

Ісус Христос сказав їй у відповідь: "Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне".

Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: "Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати".

Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: "Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди".

Жінка ж сказала: "Не маю я чоловіка".

Тоді Ісус Христос сказав їй: "Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала".

Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. "Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі".

Ісус Христос відповів їй: "Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною". Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.

Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: "Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе", тобто навчить нас усього.

Тоді Ісус Христос сказав їй: "Це Я, Який розмовляю з тобою".

У цей час повернулись ученики Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.

Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: "Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?"

І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.

Тим часом ученики просили Спасителя, кажучи: "Учителю, їж".

Та Спаситель сказав їм: "Я маю їжу, якої ви не знаєте".

Ученики стали говорити між собою: "Хіба хто приніс Йому їсти?"

Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: "Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони пополовіли і готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю".

Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх.

За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: "Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос".

З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю). Св. Церква відзначає пам`ять її 20 березня (2 квітня н. ст.). Ім`я її св. мучениця Фотина (Світлана) самарянка.

(Див.: Ін 4, 1–42).

ЗЦІЛЕННЯ СИНА ЦАРЕДВОРЦЯ

Коли Ісус Христос прийшов у Галилею,то галилеяни з вірою прийняли Його, тому що багато з них бачили чудеса, вчинені Ним у Єрусалимі під час святкування Пасхи. Христос прийшов у Кану, де колись перетворив воду на вино. Сюди до Нього з Капернаума прийшов царедворець і просив Спасителя прийти до нього і зцілити сина його, який був при смерті.

Ісус Христос сказав йому: "Іди, син твій живий".

Царедворець повірив слову Спасителя і пішов додому в Капернаум. По дорозі його зустріли слуги і сказали, що син його вже здоровий.

Він запитав у них: "О котрій годині стало йому легше?"

Слуги відповіли йому: "Вчора о сьомій годині покинула його гарячка".

Саме в цей час Спаситель сказав йому: "Син твій живий". Царедворець і весь дім увірували в Ісуса Христа.

З Кани Ісус Христос пішов по містах і поселеннях Галилеї, щоб скрізь проповідувати Своє вчення. Проповідуючи, Він зціляв людей від хвороб і всяких немочей. Чутки про Нього поширилися по всій землі, і звідусіль приводили до Нього хворих, біснуватих, розслаблених, і Він зціляв їх. Він нікому не відмовляв у допомозі, і всі знаходили у Нього втіху.

На прикладі Свого життя Спаситель учив, що кожен, хто хоче бути у Царстві Божім, повинен бути милостивим, усім робити добро і всім допомагати, наскільки у кожного стане сил.

(Див.: Ін 4, 43–54).

ЗЦІЛЕННЯ РОЗСЛАБЛЕНОГО БІЛЯ ОВЕЧОЇ КУПАЛЬНІ

З Галилеї Ісус Христос знову прийшов у Єрусалим на юдейське свято. Поблизу храму, біля Овечих воріт, через які проганяли овець для жертвоприношень, була купальня з п`ятьма критими входами, чи галереями. Купальня ця з галереями називалась Вифездою, тобто домом милосердя. В галереях, при купальні, лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих. Усі вони чекали руху води, тому що ангел Господній іноді сходив у купальню і збурював воду. І хто перший входив після її збурення, той ставав здоровий (зцілювався), на яку б хворобу не страждав.

Ісус Христос відвідав цей дім милосердя. Там Він побачив одного розслабленого, який хворів тридцять вісім років.

Ісус Христос запитав його: "Чи хочеш бути здоровим?"

Розслаблений відповів: "Так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже наперед мене входить".

Ісус Христос сказав йому: "Встань, візьми постіль твою і ходи".

Недужий вмить зцілився, взяв постіль і пішов. Це було в суботу. Тому юдеї казали зціленому: "Сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль твою".

Зцілений відповів їм: "Хто зцілив мене, Той сказав: візьми постіль твою і ходи".

"Хто Той Чоловік?" – запитали вони.

Та він не міг їм відповісти, тому що не знав Ісуса Христа. А Христос, зціливши його, зник у натовпі.

Незабаром після цього Господь зустрів зціленого у храмі і сказав йому: "Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого".

Тоді цей чоловік пішов і сказав юдеям, що його зцілив Ісус.

Старійшини (начальники) юдейські стали переслідувати Ісуса, вони шукали нагоди вбити Його за те, що Він чинить такі справи в суботу. Вони вчили, що в суботу гріховно робити будь-що, навіть і добрі справи.

Ісус же казав їм: "Отець Мій донині робить (добро), і Я роблю... Істинно, істинно кажу вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо що Він творить (Бог Отець), те так само творить і Син (Божий)... Як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче... Хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його... Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтеся через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене".

Потім юдеї ще більше зненавиділи Його й шукали нагоди вбити Його за те, що Він не лише порушив суботу, але й Отцем Своїм називає Бога, роблячи Себе рівним Богу.

(Див.: Ін 5, 1–47).

ЗЦІЛЕННЯ СУХОРУКОГО

Якось суботнього дня Ісус Христос увійшов у синагогу (в дім зібрання і молитви). Там була людина з висохлою правою рукою. Фарисеї ж, бажаючи знайти звинувачення проти Спасителя, стежили, чи не зцілить Він хворого у суботу.

Спаситель, знаючи їхні помисли, сказав сухорукому: "Стань посередині".

Потім, звертаючись до фарисеїв, сказав: "Чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити – душу спасти чи загубити?", тобто залишити на погибель.

Вони мовчали.

Ісус, поглянувши на них усіх, сказав: "Чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її? Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити".

Потім Спаситель звернувся до сухорукого і сказав: "Простягни руку твою".

Сухорукий простяг хвору руку, і вона стала здоровою, як і друга.

Фарисеїв охопила несамовита лють і, вийшовши з синагоги, вони перемовлялися між собою, як погубити Ісуса.

Ісус же з учениками пішов далі. За Ним йшло безліч людей, і Він, проповідуючи, зціляв багатьох недужих.

(Див.: Мф 12, 9–14; Мк 3, 1–6; Лк 6, 6–11).

ОБРАННЯ АПОСТОЛІВ

Поступово число учеників у Ісуса Христа збільшувалось. Якось, знаходячись в Галилеї, Ісус Христос зійшов на одну гору помолитися і провів у молитві всю ніч. Коли ж настав день, Він покликав учеників Своїх, обрав з них дванадцятьох і назвав їх апостолами, тобто посланцями, тому що Він посилав їх для проповіді Свого вчення.

Ось імена дванадцяти апостолів:

1. Симон, якого Спаситель назвав Петром.

2. Андрій, брат Симона Петра, названий Первозваним.

3. Яків Зеведеїв.

4. Іоан Зеведеїв, брат Якова, названий Богословом. Цих двох братів, Якова та Іоана, за їхню полум`яну ревність Спаситель назвав Воанергес, тобто сини грому.

5. Филип.

6. Нафанаїл, син Фоломея, і тому названий Варфоломеєм.

7. Фома, названий також Дідимом, що означає Близнюк.

8. Матфей, інакше Левій, колишній митар.

9. Яків, син Алфея (по-іншому Клеопи), називався меншим на відміну від Якова Зеведеєвого.

10. Симон, називався також Кананіт, по-іншому Зилот, тобто ревнитель.

11. Іуда Яковів, він також носив імена: Левей і Фаддей.

12. Іуда Іскаріотський, який згодом і зрадив Ісуса.

Апостолам Господь дав силу зціляти хворих, виганяти бісів і воскрешати мертвих...

Він також посилав їх на проповідь... Коли апостоли повернулися з проповіді, то з радістю говорили: "Господи! І біси підкорюються нам від імені Твого". Він же сказав їм: "Не тому радійте, що духи вам підкорюються, а радійте від того, що імена ваші написані на небесах", тобто радійте не чудесам, які дані вам для проповіді, а радійте тому, що ви одержите блаженство і вічне життя з Богом у Царстві Небесному.

Крім учеників, постійно ходили за Ісусом і деякі жінки, Ним зцілені, які служили Йому своїм майном. Їхні імена: Марія Магдалина (з міста Магдала), з якої Ісус вигнав сім бісів, Іоана, дружина Хузи, Іродового управителя, Сусанна та багато інших.

(Див.: Мф 10, 2–14; Мк 3, 13–19; Лк 6, 12–16; 8, 1–3).

НАГІРНА ПРОПОВІДЬ

Після обрання апостолів Ісус Христос зійшов з ними з вершини гори і став на рівному місці. Тут чекали на Нього численні ученики Його і безліч народу, що зібрався звідусіль з єврейської землі та із сусідніх з нею місць. Вони прийшли послухати Його й отримати зцілення від своїх хвороб. Усі жадали доторкнутися до Спасителя, тому що від Нього виходила сила, яка зціляла всіх.

Побачивши перед Собою багато людей, Ісус Христос, оточений учениками, зійшов на гору і сів, щоб учити народ.

Спочатку Господь вказав, якими мають бути Його ученики, тобто усі християни. Як вони повинні виконувати Закон Божий, щоб здобути блаженне (тобто вищою мірою радісне, щасливе) вічне життя у Царстві Небесному. Для цього Він дав дев`ять заповідей блаженства. Потім Господь дав учення про Провидіння Боже, про неосудження інших, про силу молитви, про милостиню та про багато чого іншого. Ця проповідь Ісуса Христа називається нагірною.

Так, у ясний весняний день, при тихому віянні прохолоди з Галилейського озера, на схилі гори, вкритої зеленню і квітами, Спаситель дає людям Новозавітний Закон любові.

У Старому Завіті Господь дав Закон у безплідній пустелі, на горі Синай. Тоді грізна темна хмара застилала вершину гори, гримів грім, миготіли блискавки і лунали звуки труб. Ніхто не насмілювався наблизитися до гори, крім пророка Мойсея, якому Господь вручив десять заповідей Закону.

Тепер же Господь оточений щільним натовпом народу. Усі намагаються підійти ближче до Нього і торкнутися хоча б краю одягу Його, щоб отримати від Нього благодатну силу. І ніхто не відходить від Нього без утіхи.

Старозавітний Закон є закон суворої правди, а Новозавітний Закон Христів – закон Божественної любові і благодаті, який дає людям силу виконувати Божий Закон. Сам Ісус Христос сказав: "Я прийшов не порушити закон, а виконати"

(Мф 5, 17).

ЗАПОВІДІ БЛАЖЕНСТВА

Ісус Христос,Господь і Спаситель наш,як люблячий Отець, вказує нам путь, або діла, через які люди можуть увійти в Царство Небесне, Царство Боже. Усім, хто виконуватиме Його настанови, або заповіді, Христос обіцяє, як Цар неба і землі, вічне блаженство (велику радість, найвище щастя) в майбутньому вічному житті. Тому таких людей Він називає блаженними, тобто найбільш щасливими.

1. Блаженні убогі духом (смиренні), бо їхнє є (тобто їм буде дано) Царство Небесне.

Убогі духом – це такі люди, які відчувають і усвідомлюють свої гріхи і недоліки душевні. Пам`ятають вони, що без помочі Божої нічого доброго самі зробити не можуть, а тому нічим не хваляться і не пишаються, ні перед Богом, ні перед людьми. Це – люди смиренні.

2. Блаженні ті, що плачуть (від гріхів своїх), бо вони втішаться.

Ті, що плачуть, – люди, які сумують, плачуть через свої гріхи та душевні недоліки. Господь простить їм гріхи. Він дасть їм ще тут, на землі, втіху, а на небі вічну радість.

3. Блаженні лагідні, бо вони успадкують (отримають у володіння) землю.

Лагідні – люди, які терпляче переносять усілякі біди, не засмучуючись (не звинувачуючи Бога), а смиренно терплять усілякі кривди й образи від людей, не сердячись ні на кого. Вони успадкують небесні оселі, тобто нову (оновлену) землю в Царстві Небесному.

4. Блаженні голодні і спраглі правди (ті, що бажають правди), бо вони наситяться.

Голодні і спраглі правди – люди, які від усього серця бажають правди, як голодні – хліба, а спраглі – води, просять у Бога, щоб Він очистив їх від гріхів і допоміг їм жити праведно (бажають виправдатися перед Богом). Бажання таких людей будуть виконані, вони наситяться, тобто будуть оправдані.