Функції спілкування

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їхньої класифікації. За однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний. Перший із них охоплює все, що є передаванням і отриманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб’єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов’язані способи впливу людей одне на одного(переконання, навіювання, наслідування та ін.) Це регулятивно-комунікативна функція. Ефектно-комунікативна ж належить до сфери людських емоцій, які яскраво проявляються під час спілкування.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованої людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень – передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов’язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження – неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.

Існують інші класифікації функції спілкування (Див. [3, с. 47]).

Зокрема, залежно від мети спілкування, визначають такі функції спілкування та їх мету:

- контактну – встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

- інформаційну – обмін інформацією, думками, рішеннями;

- спонукальну – стимулювання партнера щодо спілкування;

- координаційну – взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

- розуміння – не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

- амотивну – збудження у партнера необхідних емоційних станів («обмін емоціями») чи зміна своїх під впливом партнера;

- встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв’язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

- впливу – зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії. Визначають такі основні функції управлінського спілкування:

- видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, рекомендації, поради тощо);

- отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і результати реалізації розпорядчої інформації;

- видача оцінної інформації про результати реалізації завдання [3, с. 47].

Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона є провідною. Друга і третя можуть бути відсутні в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Окрім того, науковці виділяють ще й інші функції спілкування, зокрема такі, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин [8, с. 69]. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що для культури спілкування, зокрема ділового, важливо враховувати всіх суб’єктів спільної діяльності. Вони повинні мати установку на пізнавання одне одного та бажання підтримувати доброзичливі взаємини.

Отже, спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження загального результату [8, с.16].