P/S Дівчинка із голубими оченятами.

Більше душа привида не буде страждати більше не залишить після себе слідка що може їй допомогти Більше ніколи не буде вмирати в нечесних руках лиш в очах доброти. Більше ніколи не стане на край і сонцю всміхнутись не зможе. Коли вона захоче піти ніхто не крикне їй зачекай. А це уже на злість похоже.

Остання надії на світанок в сутінках помре і ти помреш разом із нею. Не треба так жорстоко не треба. Ось розказати б вам усе як було чи ви б посудили так ж само. Чи ні і так дано помирати мені в глибині. Ніколи не знаєш що завтра буде ніколи не знаєш коли горе прийде. Але я все-таки розкажу. Заслужила так напевне адже в світи муз своїх сама жила.

Весняний ранок прокидаюсь а серце знову ниє бо грішу але признатись просто не хватає сили але живу але живу. Пройшло уже чимало часу від тоді як болить душа. Хоча признатись зараз вам мені бракує сили усю її я віддала в полон людині в якої зараз моє серце людині в якої є моя душа. Ніколи не признаюсь хто є ця людина й ніколи ви не здогадаєтесь повірте правда. Так я винна хоча чому мене так строго судять може тому що для них це самий гірший гріх. Чому ж тоді не бачать вони своїх гріхів чому лише зараз мій побачити змогли а своїх не бачать й не побачать ніколи. Бо так построєне життя бо так построєна вся доля.

Ніхто ніколи навіть не захоче мене зрозуміти навіть не захоче не постарається. Чому. Я хочу знати чому. Я і сама від себе такого не чекала. Я і сама від себе не чекала вчинків і таких гріхів я лиш робила те що я могла чекала, чекала на кінець того чи іншого віртуального життя. Я так довго чекала на цей кінець ви не повірте але чекала сама ж я розуміла що кінець прийде.

І ось прийшов. І я прийняла кару і ще прийму якщо буде потрібно. Все винесу лише для того щоб мені пробачило життя. Але не пробачить не зможе я знаю це але вогонь надії не погас. В мені не має серця лише душа і совість. А решта все дивним давно гниє в коморі. В пустоті. Це я сама вирвала собі серце сама так краще жити коли у тебе не залишилось сил. Це найкращий спосіб вижити у цьому світі.

По іншому тобі не вижити у цьому світі. Він спорчиний дивним давно такими людьми як я. гнилими що замість серця пустота. А знаєте і нас також болить ми ще живі. Хоча не я, я тепер привид якого не болить і не заболить ніколи серце.

Я привид. Так хотілося коли себе такою назвати але не тепер, тепер оце відчутно. Я відчуваю той біль як і колись відро збитого в піщинки серце. Давно не відчувала болю розбитого серця оскільки вирвала його. Я всім говорила що не вмію любити тепер і справді я не вмію бо серця вже не маю я не маю. Я ніхто. Здавалося що й плакати не вмію але навчилась я тепер. Гаряча сльоза по холодному серцю що вирване і тремтить в моїх руках. Брехня для вас найбільший злочин для мене зрада. Іграшка я була і буду у чужих руках.

Але зараз не про це зараз про мою вину хоча ви пам’ятати будете мені до кінця життя мою вину ні на хвилину не дасте забути невже одну помилку виправлятиму усе своє життя. Невже така цінаю мені буде. Я й так в безодні я й так на дні. Куди ж ще гірше покажіть чи є гірше місце ніж пекло. Горю так я тепер горю у пеклі за свої гріхи але прошу у Господа прощення. Для мене ніколи не пізно просити пробачення за скоєне але і так життя мене наказало хоча цього вам зрозуміти не дано. 08.04.11

Я відчуваю стукіт свого холодного серця. Я думала що воно мертве а зараз я його відчуваю. Невже я ще жива ось чому така слабка тому що серце це моя слабкість яку я не можу перебороти. Нажаль. Я хочу жити. Так чому ж я б’юсь посеред двох холодних стін? Я не бачу виходу хоча він є лиш я його не бачу. А можливо і не має…

Я не знаю…

****************************

Обернено брехнею моє серце і його закидають камінням до болю і сліз. А воно стражденне так заслужило але не смерть а лиш на урок який вже давно зрозуміло. Чому ж хочете добити його стерти в порох. До болю і сліз воно картає себе за той гріх що вчинило але ж пізно тому що не повернеш час назад. Нічого вже не повернути нічого змінити не дано тому що пізно але ніколи не пізно боротись ніколи не пізно повернутись ніколи не пізно признатись. Лише це дає мені наснагу жити, викарабкатись і жити тому що я розумію що втратила скільки втратила але ніхто не судить мене по тому яка я є а лиш по тому що я зробила лиш по тому мене судять цілком. Ніхто не пам’ятає мене таку якою я була ніхто. Лиш всі закидають мене камінням до болю до смерті якщо ви хочете моєї смерті так скажіть мені не шкода віддати за вас своє життя. Але пробачте за все що сталось що зробила не кидайте напризволяще не вбивайте. Знаю заслужила. Та і ви знайте я такою не була так такою стала. А що ж я вдіяти могла коли вже було збрехала. Нічого бо тоді вже виходу назад і не було.