Так почему же оно горит в огне. Так почему же у него почти нет силы жить, неужели ты убэш его ток же, как когда-то я убила твоє.

24.03.11

P/S « Дівчинка із голубими оченятами»

Я одна и сердце чернее, чем ночь, зато нет боли тока иногда от одиночества, но мне не страшна, видь мой крик, которой должны били услышать всего лишь пустой звук смерти.

Слова « Дівчинки із голубими оченятами»

Я кричу во все горло, но никто не слышит. ПОЧЕМУ? Я не знаю! Неужели в этом мире не осталось совсем теплоты и света. Осталось тока холод и пустота.

Неужели мы люди такие легкомысленные, что даже не можем подчинить себе судьбу. Все к чему мы прикасались, замерзала в наших ледащих руках. А наши глаза, наполнены, болю холодной болью как будто в глазах кусок льда.

Мы такие предсказуемые как будто открытие нас видят насквозь. Но мы не такие мы сами понимаем, что другие мы и это не слова. Но почему в глубине души считаем, что это правда. Неужели это действительно так?...

Мы часто видим боль других но какую боль мы ее не чувствуем. А я чуствую я не только вижу а и чувствою. Как ваши беззащытние сердца умирают. И это очень больно. У всех нас такая глупая жизнь, но это не страшна, мы видь, сильнее мы сможем поднятса и не упасть снова. Но мне бы так хотелось бить такой как все.

Я хотела что б хоть кто-то смог прочитать мою боль почувствовать ее услышать крик холоднава сердца. Никто тока я одна и все… не легко жить с этой болю, но приходетса.

И эта жизнь не легкая за то анна моя……………..

« Я хочу в якесь краще місце ніж дім

Тому що він породжує

Мою слабкість»

Слова

« Дівчинки із голубими

Оченятами»

Моя слабкість це моє життя, що так тримає душу і терзає її, а серце сколене давним давно, бо тереном його життя вже оточило. Відкритим і ніжним завжди воно було тепер же почорніло але із кожним днем воно слабшає і помирає.

А я не хочу щоб воно було у комі вічним сном огорнуте в тиші і пустоті. Не хочу щоб його ніхто не міг розбудити хочу щоб воно жило.

Але навіщо слабкості моїй знов пробуджатись нехай собі засне повічним сном. Мені ж бо хочеться кричати про те що не почув ніхто. Жорстоке і холодне серце знаю але хоч таке ніж розбите і понівечене думкою й словами які обдерли стіни між якими я б’юсь. Хоча і їм не дано мене визволити я сама ж бо хочу вічного холоду і самоти.

Мені ж бо самота миліше входить в душу бо вона є безкінечна ніж оте тепло. І дім мій і все що зараз маю ослаблює мене. Я жити заново нарешті починаю але не знаю чи усе пройде…

11.03.11

P/S « Дівчинка із голубими оченятами».

Ти не бажаєш більше болі набридло вічно путатись і звинувачувати в цьому лиш себе. Хоча я розумію гордість це не допомога але іншого виходу назад нема. Тепер вже марно сльози лити, бо правду свою знаєш лиш ти одна, в твоїй душі тепер зима.