Мені до цього рука не прикладеться.

На тебе також управа знайдеться.

Не сумуй я тебе залишу жити

Але у снах завжди зможу убити.

Я вільна тепер же ти мій раб

Для мого життя наступив новий етап.

І коли ти будеш на колінах просити пробач.

Я скажу ті ж самі слова будь ласка не плач….

Поранене серце крізь нього стріла і стікає кров’ю холодна рука мов би в ній ще досі встромлений ніж. Побила наскрізь пуля болю мене а я думала що вона мимо пройде але не пройшла. Я не змогла зберегти все в собі те, що повинно було таїтись в мені довгий час.

Ну чому життя таке жорстоке чому розбило серце. Так було боляче а тепер нічого нема лише пустота і лише пустий присмак крові на губах, який ніколи зникне.

Загинути може лише моє серце яке так хоче але боїться жити.

Моя надія вмерла і я тепер не та що була. Навіщо жити пускаючи сльози, коли можна просто радіти життю. Кожної миті я трималась за гілочку яка скоро зламається а тепер я сильна, і сльоза навіть не тече, хоча хотіла б я сказати пробач мене. У мене немає іншого виходу це було лише моя моментальна слабкість, ти ж лише дощ в моєму житті а дощ не може іти вічно. І він коли не будь закінчується, а за ним приходить сонце яке довгий час не зникне.

А я почну жити з нуля, адже жити значить любити але любити можна по різному. Можна любити друзів, рідних людей або ж просто перехожих, яких я щодня зустрічаю поглядом. В моїх сумних очах осколки неба, тому що воно розірвалось сьогодні у моїх очах. І нічого вже тут не поробиш потрібно жити просто жити. І я буду жити. Тому що життя дано не всім лише тим хто зможе витримати всі його круті повороти. І я одна із тих людей які виживуть.

Я більше ніколи не буду любити, лише друзі і я. Я назавжди закриюсь у собі і не зможу відкрити своє істинне я, тому що в мене його немає. МОЯ НАДІЯ ВМЕРЛА………

Хоча вона мертва але я жива.

28.01.11

О Господи кому ж я брешу я ж знаю скоро я помру. Невинною душою торкнуся я лихого і зразу ж покину цей світ. Мене пам’ятати не будуть поплачуть трішки і забудуть. І я залишуся в раю напевне себе не доб’ю. бо пам'ять залишиться назавжди. Рідні люди пам’ятатимуть завжди. Але коритимуться тому життю яке їх як рабів додолу гне, коритись заставляє тим чуттям які не достойні навіть їхніх ніг.

А я б воліла берегти і пам’ятати про тих хто так безжально й не розумно покинув це життя. Вони ж не заслужили це цей вічний спокій, навіщо ж тоді поринати їм у сон. Те що заворожує погляд може бути оманою. Ось так і ми дивимось на це життя яке воно а цей фальш адже воно зовсім інше. Хоча істини ніхто із нас не знає вона оманлива як і все в цьому житті але нам цього не змінити але не потрібно коритись чуттям які не заслуговують на вашу покору.

Колись я корилась а тепер коритись не буду не та я тепер щоб судити життя для мене не важливе воно, я просто живу і намагаюсь вивчити його. Навчившись жити мені вже не страшне буде тоді ота мінлива вічна пустота. А я не буду пам’ятати про тих хто не зберіг мене таку якою колись я була.

ТАК ЦЕ ВИ МЕНЕ ТАКОЮ ЗРОБИЛИ. ВИ ВСІ ТІ ХТО ВИГНАЛИ ІЗ СВОГО СЕРЦЯ ЯК ДРУГА І ПРОСТО ЛЮДИНУ ЯКА ПОДАРУВАЛА ВАМ СВОЄ СЕРЦЕ…

А я і не збиралася мінять і ніколи уявити не могла що за такий короткий час моє серце перетвориться в кригу якщо воно ще живе і є в мені. Хоча це зараз не можливо мене не повернути адже ніхто мене назад не кличе і я ж сама прекрасно знаю це. Але інколи так хочеться повернутись так хочеться обійняти тих до кого холодне серце адже я не хотіла такого ставлення так можливо я його заслужила але повірте я не така я така ж сама людина як і ви яка хотіла але так і не змогла встати і жити…

Лише своєму серцю довіряла і не розуміла що довіряти повинна була і іншим які стукали але не достукали в моє холодного серця…