Як писала одна поетеса « ДІВЧИНКА ІЗ ГОЛУБИМИ ОЧЕНЯТАМИ» точніше МИХАЙЛІВ НАДІЯ

Але ще наостанок самі ж ми пишемо вірші

Самі ж бо в світ їх посилаєм.

І лиш ми самі істину єдину знаємо.

Про те що кожен день щось нове відкриваємо.

Про те що пишемо не кожен зрозуміє

Але почувши кожного душа німіє.

Кожен з нас поет але не кожен може розуіти і бачити прекрасні речі в пустоті.

Отак-то розуміла це мистецтво надія більшість поетів розуміє по різному одні горді інші за щирі. Лише паплюжать слово поет.

Колись поети казали про себе так « Кожен з нас поет але не кожен з нас чистий душою так як ми і дехто бувало не розуміє про нас… »

Життя лиш мить, мить яка триває вічність.

Моє життя лиш мить наповнення болем, пекучим і гірким, холодним і безжальним. Але нажаль я б не хотіла щоб в мого життя було таке ім’я. Кожна істота або ж річ має ім’я але це не просто ім’я це щось надзвичайно більше ніби зв'язок або пам’ятка. І тому я не хочу такого життя такого поганого не щасливого миттєвого але водночас вічного.

Моє ж життя від нині буде таким яким сама його я розкажу тому що тільки я можу писати його. Тільки мені підкоряється пісня вітру, тільки я можу почути крик душі яка кричить на все горло а ніхто не чує… Я ПОЕТ так це звучить так смішно хоча я так пишаюсь тим що бачу біль чужих.

Адже ніхто його більше не бачить значить і не може допомогти тільки я і тільки я але чомусь я так стомилась… мене просто болить серце від їхніх криків душа від нестерпних страждань. О Господи скажи чи заслужила я на це так напевне заслужила.

Хоча оте мізерне життя лиш мить але здається що та мить триває вічність. Я рада що можу допомогти але крім їхніх криків в мене ще є свій який вже точно ніхто не чує навіть простий видатний поет. Я не вважаю себе великою поетесою але я бачу і відчуваю інколи те чого не дно зрозуміти жодному з них. І я не розумію чому саме я хоча я пишаюсь цим але я все одно не розумію.

Я не хотячи можу причинити біль лиш словом але не розумію як я зовсім без сил зараз. Здається моя мить приходить до кінця і час вічності збігає але якщо я і піду то мій відхід запам’ятають мене не забудуть як забували інших тому що я не дам про себе забути. Так я помру але я завжди буду жити у серцях інших у душах живих і у серцях мертвих. Тому що я не людина і я не істота я не знаю хто зараз я ангел чи чортеня можливо я не те не те можливо я пустота наповнена лише пустотою і все.

Я не знаю

Я не розумію