P/S « Дівчинка із голубими оченятами»
Вільний політ 05.02
Ти вільний птах летиш крізь марево й туман, в минулий час..
Це вільний політ і в цьому польоті ніколи не існувало і не існує нас.
Є лиш я і окремо ти. Навіщо нам двом мучитись і нести цей тягар невзаємності. Краще я понесу його у даль і скину в море, на дно глибокої безодні в якій не побувала ще ні одна істота.
Я вільним польотом полечу у даль і загублюся на тисячі літ в мареві і вічному тумані. Не бачачи сонця і не відчувши дотик теплого променя надії, який спочатку зігріває але з часом спалює до тла я проживу, і ні разу не забуду про тебе, але моя гордість ніколи не поступиться тобі…
І в ту мить коли тобі захочеться повернути ту любов назад я скажу що вона на дні безодні. Так я збрешу адже та любов завжди в мені, просто моя душа захоче помсти і я просто промовчу. А ти будеш мучитись так як я колись мучилась, і моє серце навіть не дьоргнеться і не колихнеться бо в мені тепер живе гордість, та гордість яка ніколи не помре так безглуздо як моя надія… А ти тепер страждай, страждай так як я колись страждала я.
Мій вільний політ, моє спасіння і в одночасно прокляття яке рятує але і вбиває самотністю. І здається що я до неї вже звикла але чому тоді так боляче не від того що ми не разом а від того що немає почуттів немає нічого навіть простої тривоги.
Є лише я небо і вільний політ який врятував мою душу від загибелі………..
Присвячується « Лавандетті» яка вносила і вносить в моє життя такі краски які дозволяють мені створювати цей вірш……=)…………………………….
Душа стражденного поета
Найбільший скарб для читача...
09.03.11
А скільки ще буде терпіти ота душа стражденного поета, прозаїка і чудотворця який вносив і вносить щастя і біду у світ описуючи про любов як про неймовірно прекрасне і потворне почуття. Бо це ж так і є…
Лише поет вкладає все що так тривожить його душу. Для таких людей не має багатства у грошах, саме більше багатство це стан душі. У всіх них великі душі неймовірність і почуття прекрасного, вони як ніхто вміють читати людей хоч інколи людина для поета сама більша загадковість.
Хоча вони закриті люди завжди у кожному їхньому слові проявляється щирість і любов до всього мальовничого і прекрасного. У кожному із вас живе душа поета і пам'ять про минуле не спаплюжить й не поставить крапку там де має бути кома. Ви завжди відчуєте турботу і щось знайоме і далеке у віршах.
В поетів всіх душа велика бо там багато скрито незнайомих почуттів. В них стільки болю і страждань хоча і є краплина щастя на те щоб створювати таке саме собі попередження про любов або ж її опис… Правда щирістю огорнені серця а ласки в них ніякої лиш біль і все чорніє крім душі. Бо ж часом і вона проколює реальність і вбиває. Адже її жорстокість лиш слова. І більш ніколи у поета не повернеться чуття любові до інших лиш до ти хто так навчив писати їх бо ж це найкращий слід який вони могли подарувати щоб скрити біль…