Не було й не буде нас я не покохала.

Ось тепер так і скажу а душі все інше так палає

Але я не покажу нехай моя душа страждає.

Тобі ж і так усе одно ти не парся хлопчик.

Всім страждати нам дано і це лиш перший стовпчик

Хоч тепер мені пиздец не униваю

Лиш тепер на оборот рада що страждаю

І тобі не покажу що це лиш фальш картинка

Я тобі ще докажу що я не мала дитинка.

Може ти колись й прийдеш але мене не буде.

Ти себе ще віднайдеш і душа забуде.

P/S « Дівчинка із голубими оченятами»

25.03.11

Тремтячи в закритій кімнаті ти помираєш

Невже й справді сам це собі обираєш

Невже забуваєш що я ще живу.

І ще я не раз тобі любов принесу.

Чому так залишив усе ти в собі

Не вже ти не зміг відкритись мені.

Її вже не має я знаю все це .

Так чому ж помирає серце твоє.

Життя любить сильних .я знаю це ти.

Так чому ж ти так слабо захочеш плисти.

Закрита кімната і ніж у руці

І все це розплата у твоєму житті

Чому ти здаєшся прошу зачекай.

Смерті даєшся мене не кидай.

Як я буду жити подумай прошу.

Я ж хочу любити й любові прошу.

А ти ж бо мій милиш ідеш в небеса.

Тепер ти не щирий тепер я не та…..

19.03.11

Дівчинка із голубими оченятами.

Сльоза гірка стікає безупинно

І замерзає на моїх щоках

А що ж мені не тепло і не зимно.

Лише трясеться серце у моїх руках.

Таке холодне мляве і безсиле

Понівечене людом нашим полонене

Але всередині таке ніжне і красиве.

Скажи за що ти Мая нене

За що страждає серце безневинне

За що воно несе на собі хрест чужий

Воно ж як час коротке й безупинне

І йому не потрібен хтось новий.

Воно і до старого тягнеться так рідно

Але коли вже відкидається воно

Тоді страждає так тихо й бідно.

Йому напевне все одно.

Скажи мені моя Вкраїно нене

За що наш люд гнобив оті серця стражденних тихих днів.

Але у допомогу вони усі просилися до мене

І я втишала іх сердечний гнів

За що люд наш гнобить серця

Бо ж люди наші так жорстоко стали жити

І так тримають у неволі стомлені серця.

Вони не здатні їх добити

Але й не подарують їм життя.

Бо що ж вам люди ще потрібно для життя

В полон забрали ви усе що нам було дано

У вас в руках тремтять чужі серця.

А вам на їхню долю все одно.

Бо що ж вам доля це для вас ніщо порівняно з життям

Лише уважність приділяєте дрібницям.

Не вмієте ви довіряти всім своїм чуттям

Лиш вірні ви своїм дрібним скарбницям.

А ті серця в полоні мук.

Бо ж боляче напевне їм горіти.

Їм хочеться дотику тих рук.

Які будуть здатні їх зігріти.

Але ти нене не даруєш шанс

Лиш забираєш те що звалося надія.

Невже немає місця тут для нас.

У нас також була колишня мрія.

І ми також тобі служили рідно і покірно

Ми віддано боролись дарували волю і любов чужим.

Але чому скажи ти ж наша рідная країна