Класифікація комірів

І група– коміри у виробах з застібкою до верху («закрита» горловина)

1.Стояк

 

2. Стояче відкладний Будується на розширеній горловині спинки та пілочки.

 

1-2 висота підйому, визначається висотою стояка

2-3 довжина горловини

2-4 висота стояка

4-5 величина відльоту

3. Суцільновикроїний стояк

4. Сорочковий

/1-2=1,5-4,5; /3-3'/=/1-2/-1,0

/2-4/=3,0-4,0

/4-5/=/2-4/+(2,5-3,0)

5. «Хомут»

Потрібно збільшити горловину

 

6. Плоско лежачий

 

Зміна форми коміра призначена для того, щоб приховати шов вшивання коміра в горловину.

Сплощення горловини

РР'=0,5-0,6АА'=0,3-0,4

РР'=0,6-0,7

ВВ'=0,8-0,9

ІІ група –коміри у відкриту горловину

Креслення комірів виконується на кресленні пілочки

1. Англійський піджачний 2. Типу «шаль» 3. Апаш

у – точка уступу

Лінія розкепу (лінія пришивання коміра до лацкана).

Нижній комір з’єднується з верхнім коміром по зрізах відльоту, а по зрізах стійки та розкепів вшивається в горловину спинки та пілочки.

 

Коміром наз. Деталь плечових виробів, що розміщена біля основи шиї людини. Комір може закривати шию людини повністю або частково, або не закривати зовсім, розміщуючись на плечах, грудях, спині.

Коміри мають найрізноманітнішу форму.

В залежності від конструкції коміри ділять на такі види:

- відкладні коміри для виробів із застібкою доверху;

- коміри-стійки для виробів із застібкою доверху;

- відкладні коміри для виробів із лацканами;

- плоско лежачі коміри.

Капюшони по способу з'єднання їх із виробом поділ. на:

- вшивні;

- ті, що пристібаються.

Характеристика та принцип побудови комірів і капюшонів для закритої горловини.

Коміри для закритої горловини будують окремо від горловини.

Для конструювання виробів необхідно знати довжину лінії вшивання та величину під'йому лінії середини коміру.

Вихідними даними для побудови креслення конструкції відкладних комірів є:

1) довжина лінії горловини пілочки і спинки;

2) величина підйому середини коміра.

Побудова креслення відкладних комірів склад. з двох етапів:

- побудова лінії вшивання коміра;

- побудова кінців і відльоту коміра.

Під час побудови креслення до висоти і ширини капюшона даються прибавки на вільне облягання ( для свободи руху, створення повітряного прошарку, для регуляції теплообміну, для врахування товщини матеріалу).

Характеристика та принцип побудови комірів і капюшонів для відкритої горловини.

Конструкцію відкладних комірів для виробів з лацканами розробляють на кресленні основи конструкції виробу, а точніше — на кресленні горловини пілочки.

Форму горловини попередньо корегують відповідно до моделі. Вона може бути овальною або квадратною.

На кресленні спинки вимірюють довжину горловини спинки. Суттєвою конструктивною особливістю, що впливає на форму відкладних комірів для виробів з лацканами є конфігурація лінії вшивання коміру в горловину. Форма цієї лінії залежить від висоти стійки коміра і положення лінії перегину лацкана.

Коміром наз. Деталь плечових виробів, що розміщена біля основи шиї людини. Комір може закривати шию людини повністю або частково, або не закривати зовсім, розміщуючись на плечах, грудях, спині.

Коміри мають найрізноманітнішу форму.

В залежності від конструкції коміри ділять на такі види:

- відкладні коміри для виробів із застібкою доверху;

- коміри-стійки для виробів із застібкою доверху;

- відкладні коміри для виробів із лацканами;

- плоско лежачі коміри.

Капюшони по способу з'єднання їх із виробом поділ. на:

- вшивні;

- ті, що пристібаються.

Характеристика та принцип побудови комірів і капюшонів для закритої горловини.

Коміри для закритої горловини будують окремо від горловини.

Для конструювання виробів необхідно знати довжину лінії вшивання та величину під'йому лінії середини коміру.

Вихідними даними для побудови креслення конструкції відкладних комірів є:

1) довжина лінії горловини пілочки і спинки;

2) величина підйому середини коміра.

Побудова креслення відкладних комірів склад. з двох етапів:

- побудова лінії вшивання коміра;

- побудова кінців і відльоту коміра.

Під час побудови креслення до висоти і ширини капюшона даються прибавки на вільне облягання ( для свободи руху, створення повітряного прошарку, для регуляції теплообміну, для врахування товщини матеріалу).

Характеристика та принцип побудови комірів і капюшонів для відкритої горловини.

Конструкцію відкладних комірів для виробів з лацканами розробляють на кресленні основи конструкції виробу, а точніше — на кресленні горловини пілочки.

Форму горловини попередньо корегують відповідно до моделі. Вона може бути овальною або квадратною.

На кресленні спинки вимірюють довжину горловини спинки. Суттєвою конструктивною особливістю, що впливає на форму відкладних комірів для виробів з лацканами є конфігурація лінії вшивання коміру в горловину. Форма цієї лінії залежить від висоти стійки коміра і положення лінії перегину лацкана.

9. Класифікація дефектів одягу. Способи усунення конструктивних дефектів.

Дефекти на поверхні одягу виявляються візуально і виникають по різним причинам. Вони виявляються у вигляді морщин, напружень, перекосів, зайвих складок, порушення якості посадки виробу на фігурі. Для зручності розпізнавання і усунення дефектів їх розділяють на три групи: конструктивні, технологічні і дефекти моделювання.

Конструктивні дефекти з’являються по причинам невідповідності розмірів і форми виробу розмірам і формі фігури людини. В одязі вони виявляються у вигляді горизонтальних, вертикальних і похилих складок та морщин, кутових заломів, балансових порушень і дефектів динамічної невідповідності.

Технологічні дефекти виникають із-за викривлення конфігурації конструктивних ліній внаслідок неправильного розкрою деталей швейних виробів, із-за невідповідності спряжених розмірів з’днуваних деталей, зміщення монтажних надсічок. Технологічні дефекти проявляються в недостатньому розтягненні або ж посадці зрізів деталей, порушенні встановленої ширини швів, суміщенні монтажних надсічок, кривих строчках, викривленні швів і країв вироба, невідповідності розмірів і перекосів прокладок та підкладки, які складають пакет одягу. Порушеня режимів ВТО виявляються при виконанні неправильних прийомів формотворення, непередбачених конструкцією розтягнень та посадок, при викривленні швів і країв вироба.

Дефекти моделювання виникають в одязі в результаті використання неправильних прийомів конструктивного моделювання, що призводять до втрати переваг базової конструкції.

Конструктивні дефекти розділяють на шість груп:

1. Горизонтальні складки, шо виникають в результаті недостатньої ширини деталі в горизонтальному напрямку, або її зайвої довжини в вертикальному напрямку.

2. Вертикальні складки викликані недостатньою довжиною ділянки деталі у вертикальному напрямку чи її зайва ширина в горизонтальному напрямку.

3. Похилі складки, які виникають внаслідок недостатніх розмірів деталі в діагональному напрямку, що призводить до дії різнонаправлених сил тиску на звужені ділянки деталі чи до їх односторонньому вкороченню.

4. Кутові заломи на ділянці деталі, викликані недостатньою випуклістю чи ввігнутістю сформованої деталі. Недостатня випуклість проявляється у вигляді натягу всередині деталі і утворення послаблення по контуру. Недостатня ввігнутість супроводжується утворенням послаблення всередині деталі і перекосами по контуру.

5. Балансові порушення – результат неправильного визначення довжини монтованих деталей чи перекосів під час їх монтажу. Вони призводять до порушення рівноважного положення деталей виробу і спіралеподібного переміщення (закручування).

6. Дефекти динамічної невідповідності, що проявляються здебільшого під час руху вдягненої людини.

Горизонтальні вільні складки на спинці під коміром (рис. 4.12,а)

Надлишки тканини по горизонталі, що виникають внаслідок переміщення жорстким коміром зайвої довжини у верхній частині спинки, легко закладаються в складку, глибина якої визначає величину пониження лінії горловини спинки і плечового зрізу.

Горизонтальні напружені складки у верхній частині спинки (рис. 4.12, б)

Фіксована різко виражена складка на спинці супроводжується деформацією структури тканини. Розміщена у верхній частині спинки складка може переходити і на пілочку. Усунення дефекта пов’язане з розширенням деталі спинки на ділянці виявлення дефекта.

Горизонтальні напружені складки під переднім швом штанів (рис. 4.13)

Причина – недостатня ширина виямки передньої половинки штанів у вершині крокового зрізу чи недостатня випуклість бокового зрізу деталей штані. Усунення – розширити дефектну ділянку.

Вертикальна вільна складка поруч з боковим швом верхньої частини задньої половинки штанів (рис. 4.15)

Причина – зайва кривизна бокового зрізу задньої половинки штанів. Усунення – випрямити боковий зріз задньої половинки штанів і перерозподілити припуск на вільне облягання після переведення вершинних точок деталі в бік бокового шва.

Напружені похилі складки на пілочці, направлені від бокового шва до горловини (рис. 4.16)

Причина – викривлення правильного контура деталі пілочки, невраховуючого кривизни бокового зрізу в області стегон, і порушення бокового балансу. Усунення – розширити виріб по лінії стегон, змістити горловину пілочки в бік напівзаносу, і збільшити нахил плечового зрізу.

Похилі складки на задній частині спідниці (рис. 4.17)

Крім порушення бокового балансу деталі в даному випадку можлива невідповідність кривизни бокового зрізу деталі, що відповідає зрізу оптимальної розгортки опорної поверхні виробу. В такому випадку в першу чергу необхідно розширити деталь на рівні лінії стегон, а потім виправити боковий баланс, піднявши вершину бокового зрізу деталі.

Недостатня випуклість верхньої частини спинки (рис. 4.18)

Причина – невідповідність об’ємної форми деталі формі ділянки поверхні спини. Усунення – конструктивно можливе, якщо є додаткові членування, які проходять через критичну точку лопаток.

Недостатня випуклість верхньої частини пілочки (рис. 4.19)

Усунення – збільшити ширину деталі в місці найбільшого тиску тіла на одяг, при чому нахил пройми і її розтяжність майже не змінюються, а розхил збільшується.

Балансові порушення. Дефекти цієї групи викривляють зовнішній вид всього виробу. Порушення рівноважного стану, чи балансу, призводять до утворення дефекта, який нагадує похилі складки по всій ширині виробу, закручені навколо фігури людини.

Довга спинка (рис. 4.20, а)

Це балансове порушення викликає появу дефектів на деталях спинки та пілочки. Борти заходять один за одного, бокові шви зміщуються в бік бортів, на відрізній боковій частині пілочки з’являються перекоси, низ спинки щільно прилягає до сідниць та ніг, на спинці виникають поперечні складки і помлаблення від коміру до лінії стегон. Величину допущеної похибки у визначенні балансу зазвичай усувають шляхом закладання складки по всій ширині спинки. При невеликих відхиленнях недолік можна усунути вкороченням деталі спинки чи подовженням деталі пілочки. Для усунення значних порушень необх. перебудувати всі верхні зрізи деталей спинки, пілочки і відрізної бокової частини. Хороші результати дає прийом відсікання і переміщення верхніх ділянок деталей спинки і пілочки і зміщення верхньої частини відрізного бочка в бік спинки. При цьому всі конструктивні точки верхніх зрізів деталей, які уточнюються, переміщуються для правої половини виробу проти годинникової стрілки.

Коротка спинка (рис. 4.20, б)

Вкорочення спинки відносно пілочки на ділянці від лінії грудей до вершинних точок призводить до виникнення дефектів на всіх деталях виробу. Напрухення верхньої частини спинки направлені до лопаток, а нижня частина відстає від фігури, боковий шов зміщений назад, борти розходяться, біля пройми виникає послаблення і кутові заломи. Усунення – пнрнбудувати всі верхні зрізи деталі. При невеликих відхиленнях недолік усувається переміщенням монтажних надсічок бокового шва або верхнього зрізу однієї з деталей. Зменшення баланлу супроводжується зміщенням пройми в бік пілочки. Всі важливі конструктивні точки переміщуються для правої половини виробу за годинниковою стрілкою.

Зміщення переднього згину штанів в бік бокового шва (рис.4.21,а)

Цей дефект виникає при видовження крокової частини штанів відносно бокової частини. Для підтягнення згину штанів всередину необхідно опустити надсічку крокового зрізу передньої половинки і вирівняти довжину всіх з’єднуваних зрізів.

10. Характеристика способів градації лекал деталей конструкцій одягу. Мета процедури градації лекал.

Під час масового виробництва одягу первинну конструкцію лекал деталей моделі розробляють тільки на один розмір і зріст в тій розмірній і повнотній групі, на яку рекомендована дана модель. Лекала деталей всіх інших розмірів і зростів отримують шляхом пропорційного зменшення або збільшення лінійних розмірів лекал середнього розміро-зросту згідно встановлених правил. Цей процес називається градацією лекал. Градацію виконують окремо по розмірам і зростам. Градація лекал моделі по повнотним групам не виконується, тому що типові фігури одного і того ж розміру і зросту в різних повнотних групах мають різну форму тіла.

В процесі перетворення контурів лекал в існуючих системах градації дотримуються наступних принципів:

· Використання єдиних правил при градації лекал деталей одягу для чоловіків, жінок, хлопчиків та дівчаток;

· Єдине розміщення вихідних ліній для градації лекал;

· Єдиний спосіб розрахунку величин переміщень конструктивних точок;

· Сталі еличини переміщень конструктивних точок відносно вихідного базового розміру в кожній виділеній підгрупі розмірів;

· Єдиний вигляд представлення інформації і нормативно-технічної документації для градації лекал в ручному та автоматизованому режимах.

Існує кілька способів градації лекал: променевий, пропорційно-розрахунковий і спосіб групування.

Суть променевого способу полягає в тому, що з певної точки (центра) через конструктивні точки деталі проводять прямі лінії (промені). Від контура деталей вздовж цих прямих відкладують величини приростів (рис. 4.5, а). Цей спосіб може використовуватися для градації лекал окремих деталей головних уборів та корсетних виробів, прирощення розмірів яких відбувається в радіальному напрямку.

При пропорційно-розрахунковому способі величини приростів розраховуються на основі зміни підпорядкованих розмірних ознак і встановлюються у відповідності з положенням конструктивних точок від вихідних ліній градації. При використанні цього способу переміщення точок визначають пропорційно відстані відповідної конструктивної точки відносно ліній градації, використовуючи при цьому величини встановлених вихідних прирощень по основним конструктивним лініям (рис. 4.5, б). Пропорційно-розрахунковий спосіб використовують і для виявлення величин переміщення точок деталей, конструкція яких відрізняється від типових, тобто точок ліній рель’єфів, кокеток.

Вихідними осьовими лініями при пропорційно-розрахунковому способі є наступні горизонталі та вертикалі:

Для спинки: вертикаль – середня лінія спинки;

горизонталь – лінія талії;

Для пілочки (переду): вертикаль – дотична до лінії пройми;

горизонталь – лінія талії

Для рукава: вертикаль – середня лінія (лінія переднього зрізу рукава);

горизонталь – лінія висоти окату;

На комірі: вертикаль – проходить через надсічку, що відповідає положенню плечового скату.

Спосіб групування передбачає суміщення двох комплектів лекал (середнього і суміжного з ним або середнього і крайнього розмірів). Однойменні конструктивні точки на суміщених лекалах з’днують прямими лініями і ділять їх на число частин, що відповідає числу проміжних розмірів. Одну частину розподіляють на горизонтальне і вертикальне переміщення. Цей спосіб використовують як вихідний для знаходження величин приростів у конструктивних точках нетипових схем градації лекал складних покроїв.

11. Види промислових лекал. Вимоги до оформлення лекал-еталонів.

Можна виділити три види лекал-основні, похідні і допоміжні.

Основні лекала в залежності від призначення підрозділяють із лекала – оригінала, лекала-еталони робочі лекала. Лекала-оригінали повністю відповідають розробленому зразку конкретної моделі одного основного розміра. Їх отримують, копіює деталі конструкції з креслення і добавляють до кожного зрізу деталі необхідні технологічні припуски. В технологічний припуск входять:

- припуск на шов;

- припуск на кант;

- припуск на згинання;

- припуск на обсипання;

- припуск на розробку при волого-теплловій розробці;

- припуск на підгину;

- припуск на підрізку;;

- припуск на підгонку вироби.

Лекало-еталони одержують по лекала-оригіналам шляхом градації їх на всі рекомендованні для данної моделі розміри і роста. Їх використовують для виготовлення вибір-еталонів для перевірки якості робочих лекал.

Робочі лекала, виготовленні по лекалам-еталонам, призначені безпосередно для виробництва: виконання розкладки лекало і замальовка її на матеріалі, для розкрій матеріала, перевірка якості крою .

Похідні виробничі лекала – це лекала, отриманні на базі основних лекал. До нього відносять як лекала деталей, виготовлених із матеріала верха (підборта, верхнього коміра і т.д.), так і лекала всіх деталей, виробу, виготовлених із підклаки і прокладки тканини.

Вже по самого назву “допоміжні”можна визначити призначення цих лекал. По ньому проводять розміщення розташування кишень,різного виду дрібних деталей, петель, місце пришивання ґудзиків і т.д.

В промисловому виробництві з високої степеню механізації і автоматизації виготовлення вироби уніфіковані не тільки дрібні, а й основні деталі вироби – пілочка, спинка, рукав.

Лекало виготовляють із тонкого(товщиною 0,2…1,62 мм)картона.

Вологість картона не повинна перевищувати 8% при нормальній відносності вологості 60…65%.

На кожному лекалі вкажують:

- його найменування (оригінал чи еталон);

- найменування вироби;

- номер моделі;

- призначення лекала;

- найменування деталі чи їх код;

- розмір і зріст;

- число деталі.

Для забезпечення точності зєднання деталей вироби в процесі виготовлення на зрізах лекал ставлять контрольні знаки.

На лекала – оригінала і лекала – еталони лінії вимірювання основних участків конструкції.

12. Розробка проектно-конструкторської документації та її склад.

В процесі виготовлення нових промислових виробів великий вплив на якість має оформлення проектно-конструкторської документації.

В сучасний час нормативно-технічна і проектно-конструкторська документація на швейні вироби визначається усіма видами стандартів: ДСТУ, ГС(галузеві станд.), СТП (станд. підприємств).

Конструкторська документація на проектований виріб складається з лекал-еталонів середнього розміро – зросту, технічного опису моделі, комплекта лекал на всі рекомендовані розміри і зрости. Під час розробки проектно-конструкторської документації на швейні вироби необхідно враховувати галузеві стандарти, які визначають загальні технічні умови на різний асортимент випускаємої продукції.

Технічний опис (ТО) розробляється на конкретну модель виробу за наявності державних та галузевих стандартів, Загальних технічних вимог або Загальних технічних умов, які встановлюють всі основні вивоги до групи виробів одного асортименту (технічні вимоги, правила прийому, методи контролю, транспортування і зберігання) і містять вказівки до розробки технічних описів на конкретний вид продукції. Зразком по якому розробляється ТО слугує виріб, виготовлений за ескізом художника на типову фігуру базового розмірозросту.

ТО містить наступні дані: 1) титульний лист; 2) зарисовку та опис художньо-технічного оформлення моделі; 3) таблицю вимірів виробу в готовому вигляді. Воно може розробляти ся на окремі моделі і на серію моделей одягу, що виконані на одній базовій основі, або на одну модель, виконану в різних повнотних групах. Кожна модель серії повинна мати загальний номер серії, доповнений буквами чи цифрами. В цьому разі на титульному листі технічного опису перераховуються номери (букви) всіх моделей. Зарисовки надаються на кожну модель серії. Всі інші форми заповнюються на основну модель і доповнюються описом відмінних особливостей кожної моделі даної серії.

Технічний опис включає в себе наступні розділи :

1) Найменування, призначення і зарисовка моделі. Надається зарисовка або ескіз моделі; вказується повне найменування моделі, її призначення, рекомендовані розміри, зрости, повнотні групи, найменування тканини за видом волокна, сезон експлуатації виробу.

2) Опис художнього оформлення моделі. Вказується силует моделі, ступінь прилягання виробу до фігури по лінії талії, висота і ширина плечей, ширина виробу по лінії низу; рекомендується кольорова гама для даного виду виробу: для основного матеріалу, підкладки, оздоблення і фурнітури; надається опис зовнішнього виду.

3) Технічні вимоги до виробу. Вказується відповідність виробу художньому оформленню зразка моделі, асортимента тканин та інших матеріалів, методам виготовлення та абсолютним величинам вимірів виробу.

4) Специфікація матеріалів. Надається перелік і розрахунок основної, підкладкової та прикладних тканин, оздоблюючих матеріалів, фурнітури і т.п.

5) Специфікація деталей і лекал. Надається перелік і кількість всіх деталей з основного матеріалу, підкладкової та прокладкової тканин (їх складові частини), по яким виконують розкрій.

6) Складність обробки. Вказується оцінка виробу в балах згідно з нормативами вартості обробки виробів.

7) Карта технічного рівня. Складається відповідно до рекомендацій при розробці заходів для покращення якості випускаємої продукції.

8) Таблиця вимірів і лекал. Складається табель вимірів з вказанням найменувань місць вимірів в виробі і лекалах з урахуванням технічних умов на виріб і особливостей моделі, припусків на обробку, що передбачені в лекалах.

9) Правила приймання, сортування, маркування, упаковки і транспортування виробу. Вказується найменування документів, за якими приймають, визначають сортність, маркерують, упаковують і транспортують вироби.

10) Додатки:

· комплект лекал на розмір, зріст і повнотну групу, прийняті за основу при конструюванні моделі;

· таблиця площ комплекта лекал;

· комплект лекал на розмір, зріст і повнотну групу, прийняті за основу при конструюванні моделі;

· таблиця площ комплекта лекал;

· карта втрат тканини і схеми розкладки комплекта лекал, довжина в ширина розкладки, витрати тканини, відсоток мінімальних втрат і т.д.;

· специфікація підсобних і допоміжних лекал;

· прейскурант – документ, що дозволяє визначити роздрібну ціну на швейні вироби в залежності від складності конструктивного рішення, площі лекал (кількості матеріалів, щщо були витрачені на модель, їх волокнистий склад і вартість) з урахуванням надбавок і скидок.

Вимоги при розробці ПКД є:

- відповідність форм документації її призначенню.

- Простота користування документацією.

- Зручність збереження.

- Швидкий пошук необхідної інформації.

13. Характеристика прийомів конструктивного моделювання І, ІІ, ІІІ видів.