Мал. 5.18.

Друга крива являє собою диференціальну реограму; во­на відо­бра­жає швидкість зміни об’єму ділянки:

dV(t)/dt ~ dR(t)/dt.

3. Величина об’ємної швидкості рідини визначається рів­нянням Гагена–Пуазейля

Q(t) = DP(t)/X(r,h),

де DP(t) – зміна тиску, Х(r, h) – гідравлічний опір, який за­ле­жить від радіуса судини r та в’язкості рідини h.

4. Зміну тиску можна оцінити за допомогою рівняння об’ємної деформації ділянки

DP(t) = c×DV(t)/V₀,

де c – модуль об’ємної пружності.

Як видно з цих рівнянь, змінна величина ΔV буде зале­жа­ти не тільки від того, як змінюються з часом Q_in(t) та Q_out(t) (що спостерігається при зміні хвилинного об’єму кро­ві (ХОК) чи ударного об’єму серця), але і при зміні то­ну­су судин (модуль c) та їх просвіту (радіус r), які знаходяться під контролем нервової та гуморальної систем організму. Це означає, що одному і тому ж значенню Q (чи ХОК) можуть від­повідати різні значення амплітуди реограми, тобто одно­знач­ного зв’язку між ΔR/Δt і об’ємною швидкістю кро­во­току Q не існує.

Певні клінічні методики дозволяють за змінами опору ΔR судит­и про зміни об’єму ΔV. Існує декілька методик непря­мої оцінки зна­­чень Q за опором R. Широко поширена в клі­ніці методика А.А. Кед­­рова, яка використовує рівності від­ношень

,

де R – опір ділянки, V – її об’єм, ΔV і ΔR – величини їх змін, відповідно. Ототожнюючи величину зміни об’єму ΔV з удар­ним об’ємом серця УО і величину V – з об’ємом тіла V_т, яка є пропорційною до ваги тіла P = k×V_т, і, знаючи значен­ня P і ΔR, визначають величину ударного об’єму серця (УО) за такою формулою:

УО = k× P× (ΔR/R),

де k – деякий емпіричний коефіцієнт.

Мал. 5.19. Спрощена схема реографа: R₁, R₂, R_х, R₃, R₄ – плечі моста реогафа, R₁ – опір для грубого налагодження моста, R₂ – опір для плавного налагодження моста.

Принцип вимірювання опору ділянки тканин. Ви­мі­рю­ван­ня змін опору ділянки тіла проводять спеціальним пристроєм реографа, який містить у собі вимірювальний міст (мал. 5.19). В одне з плечей моста увімкнено вимірювальний опір R_х, в друге – магазин опорів – R₁ і R₂, який дозволяє з точністю до 0.5 Ом встановити будь-який опір від 0 до 1100 Ом. Генератор високої частоти (ГВЧ) використову­єть­ся для живлення моста.

Підсилювач (Пдс) підвищує рівень сигналу на виході з моста, демодулятор (Дм) виділяє низькочастотну складову сигналу змін опору. Крім цього, реограф містить різні пристрої налагодження, калібровки та живлення вимірювальної схе­ми. На виході приладу звичайно отримують низькочастотний сигнал, який характеризує синхронну до наповнення зміну опору ділянки тканини, тобто сигнал реограми, або її диференційну форму (похідну від реограми), що відо­бра­жує швидкість зміни кровонаповнення ділянки тканин. Змі­ною величин опорів R₁ i R₂ досягається рівновага моста, тобто рівність потенціалів j_a = j_b. У цьому випадку від­хи­лен­­ня стрілки індикатора мінімальне, а чутливість приладу – максимальна. Налагодження моста по реактивній складо­вій струму (завдяки паразитній ємності С) здійснюється за до­помогою змінного індуктивного опору X_п, увімкненого в од­не з плечей моста.

Завдання 1. Підготовка приладу до роботи.

Вивчіть інструкцію з експлуатації реографа РГЧ-01 (див. нижче) і підготуйте його до роботи. Згідно з інструк­цією проведіть налагодження реографа.