Суть віртуальних підприємств

Важливою особливістю економічного розвитку розвинутих країн на початку ХХІ ст. є перехід від індустріальної до постіндустріаль­ної економіки. Становлення постіндустріального (посткапіталістичного, інформаційного або електронно-цифрового) суспільства викликано формуванням єдиного світового інформаційного простору на базі мережі Інтернет, проникненням процесів інформатизації, глобалізації та віртуалізації у всі сфери економіки, створенням міжнародного ринку інформації та управління на додаток до традиційних ринків товарів (зокрема, природних ресурсів), праці і капітала. Глобалізація означає новий етап розвитку міжнародної економічної діяльності, направлений на створення економічних мереж різних країн.

Сьогодні в бізнесі паралельно з реальним середовищем, в якому функціонує підприємство, створюється віртуальне середовище. Здійснюється цикл експериментальних досліджень, по­в’язаних з імітаційним моделюванням життєвого циклу самого підприємства, його продукції та дій на ринку. В зовнішньекономічній галузі простір віртуалізації включає такі поняття, як електронний ринок, електронна комерція, віртуальний продукт, віртуальне виробництво, віртуальна фабрика, віртуальний банк і віртуальні організації (підприємства, корпорації) в цілому.

Концепція віртуалізації підприємств виникла понад 10 років тому і в першу чергу пов’язана з публікацією роботи У. Девідоу та М. Мелоуна «Віртуальна корпорація». Як зазначено в цій роботі, віртуальне підприємство створюється шляхом відбору людських, фінансових, матеріальних, організаційно-технологічних та інших ресурсів з різних підприємств та їх інтеграції з використанням комп’ютерних мереж. Це дозволяє сформувати гнучку та динамічну організаційну структуру, що є найбільш пристосованою до найшвидшого випуску та оперативної доставки нової продукції на ринок.

Одним із перших термін «віртуальне підприємство « запропонував Дж. Хопланд (фірма DEC), який скористався аналогією з віртуальними машинами із області комп’ютерної техніки. В віртуальній машині жоден процес не може монопольно використовувати будь-який ресурс, і всі системні ресурси розглядаються потенційно призначеними для спільного (колективного) використання. Ідея такого підходу до географічно розділених ресурсів в інтересах спільної роботи над унікальними проектами чи новими продуктами стала загальновизнаним трактуванням віртуальної організації.

Існують різні інтерпретації терміна «віртуальне підприємст­во». В абстрактному розумінні (за У. Девідоу та М. Мелоуну) — це передова та ефективна форма огранізації підприємства із можливих, найкраща з точки зору наявних технічних та економічних умов. Конкретніше, віртуальне підприємство означає мережну, комп’ютерну, інтегровану організаційну структуру, що об’єднує неоднорідні ресурси, розміщені в різних місцях. Нерідко акцент робиться на тимчасовий характер об’єднання ресурсів у віртуальній організації — в такому випадку вона розуміється як міжорганізаційне гнучке підприємство, що створюється на обмежений період, головною метою якого є отримання переваг завдяки розширенню асортименту товарів та послуг.

Таким чином, однією із найбільш важливих характеристик віртуальної організації є гнучка, адаптивна, динамічна мережева структура.

Основні форми віртуальних підприємств. Можна назвати наступні критерії класифікації віртуальних підприємств: 1) юридич­ні; 2) географічні; 3) господарсько-економічні; 4) системно-мережеві. Виділяються два головні класи:

1) віртуальні корпорації;

2) віртуальні співтовариства.

Віртуальна корпорація (ВК) являє собою електронне об’єд­нання капіталів (ресурсів) різного типу — фінансового, технологічного, людського (зокрема, інтелектуального) в інтересах виконання складних унікальних проектів, створення продукції світового класу та максимально повного задоволення вимог замов­ника. ВК сприяє вирішенню двох фундаментальних проблем ринкової економіки: 1) залученню капіталів для виконання унікальних проектів чи розподілу бізнес-процесів з метою підвищення конкурентоспроможності продукції; 2) розподілу ринку в інвестиційних проектах.

Віртуальне співтовариство (партнерство) являє собою ком­п’ютерно інтегровану (штучну) організацію осіб, які разом ведуть справу (осіб, що знаходяться у відносинах кооперації, тобто виконують спільну справу та координують свої дії) з метою сприяння отримання прибутку та які є географічно віддаленими одна від одної.

За критерієм управління ресурсами віртуальні підприємства поділяються на: а) децентралізовані (стратегічні ресурси максимально розподілені в мережі між партнерами); б) централізовані (стратегічні ресурси в основному зосереджені в певному вузлі мережі).

Іншими організаційними формами віртуальних підприємств є: віртуальні асоціації, віртуальні консорціуми, віртуальні картелі, віртуальні пули, віртуальні концерни, віртуальні трести та віртуальні фінансово-промислові групи. Іншими ознаками класифікації ВП є: 1) тривалість існування; 2) топологія; 3) участь; 4) координація; 5) видимість. Детально ці ознаки розглянуті в основному літературному джерелі, запропонованому для вивчення цієї теми.

При опрацюванні літератури, рекомендованої для вивчення теми, слід також звернути увагу на такі поняття, як:

a) життєвий цикл ВП, який складається з таких етапів: створення, співпраця, модифікація та припинення діяльності;

б) функціональні можливості, які повинні бути у кожного підприємства (залежать насамперед від ролі, яку відіграє те чи інше підприємство в складі ВП);

в) технологічні засоби для побудови ВП (мультиагентні системи, інжинірингові додатки, мультимедіа, телеконференції, системи workflow, управління знаннями, операційними системи та комп’ютерні мережі, системи управління інформацією, засоби побудови бізнес-процесів тощо);

г) процедуру створення ВП (проектування бізнес-процесів, прив’язка до ресурсів, залучення ресурсів за контрактами, експлуатація створеного підприємства, моніторинг процесів, управління підприємством).

Кращому засвоєнню теми сприятиме і знайомство з реальними ВП. Класичними прикладами віртуальних підприємств виступають європейський консорціум Airbus Industries, що виготовляє добре відомі аеробуси, а також ВП фірм Apple та Sony, що об’єднали свої зусилля під час роботи над проектом Powerbook. тощо. Приклади реальних ВП можна знайти на сайтах www.niiip.org та www.virtual-organization.net та ін.

2. Життєвий цикл віртуальних підприємств:

1. Проектант контактує з деякими великими компаніями, які, своєю чергою, можуть контактувати з іншими меншими компаніями;

2. Опис посадових обов’язків у майбутньому передається від проектанта до інших зацікавлених компаній;

3. Після попередніх домовленостей усі компанії ведуть переговори щодо створення ВП;

4. Одна із компаній ідентифікується як координатор для документування тендеру, і ця ж або інша компанія є координатором ВП для контролю за процесом роботи;

5. Як тільки тендер проведено, у випадку, якщо пропозицію не прийнято, ВП розчиняється; з іншого боку, якщо пропозиція прийнята, ВП починає діяти;

6. ВП діятиме належним чином тоді, коли підприємства – члени співробітничають один з одним і підтримують координацію ВП;

7. Співробітництво між членами ВП передбачає переважно обмін інформацією (наприклад, розподіл моделей продукції) і своєчасний зворотний зв’язок одного з одним (наприклад, запит статусу замовлення);

8. Кожне підприємство повинно також співпрацювати з координатором ВП щодо контролю статусу робіт та інших завдань співробітництва;

9. У випадку, якщо є проблема з однією з компаній, або невчасно виконані роботи, або є інформація про майбутню проблему, або навіть якщо конкретне підприємство наважується залишити ВП координатор ВП шукатиме іншу компанію для заміни;

10. Як тільки всі роботи закінчені, ВП припиняє своє існування.

Інформаційне суспільство — посгіндустральне суспільство, яке характеризується розвитком ринку інформації як чинника виробництва, створенням глобального Інформаційного простору, формуванням в економіці технологічних укладів на основі телекомунікаційних технологій.

Найхарактернішими рисами його є:

— зростання ролі інформації та знань у житті суспільства, створення і розвиток ринку інформації та знань як одного з чинників виробництва;

— створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і за­доволення їх соціальних і особистих потреб в інформаційних продуктах і послугах;

— становлення і домінування в економіці нових технологічних укладів, що ґрунтуються на масовому використанні інформаційно-комунікаційних технологій. Ці уклади не тільки забезпечують постійне зростання продуктивності праці, а й зумовлюють появу нових форм соціальної та економічної діяльності (телеробота, електронна торгівля, дистанційна освіта на основі телемати-ки, віртуальні підприємства тощо). Йдеться про формування і розвиток мережевої економіки.

Віртуальне підприємство — 1) концепція виробництва, ціл­ком зорієнтованого на замовника, на основі інтеграції діяль­ності підприємств з допомогою нових інформаційних техноло­гій; 2) мережева комп'ютерно-опосередкована організацій­на структура, яка складається з неоднорідних взаємодіючих агентів, розміщених у різних місцях і працюючих над спільним проектом.

Основою такої взаємодії можуть слугувати продукти нового типу, які характеризуються як «м'які», або віртуальні, продукти, що є новим поняттям, близьким до поняття «послуга».

Віртуальний продукт — продукт, виготовлений і адаптований до запитів споживача в найкоротший термін, у будь-якому місці та в різноманітній формі, як правило, за обраною ним елект­роною моделлю.

Прикладом використання ідеї віртуального про­дукту може слугувати виготовлення автомобіля чи ку­хонного меблевого комплекту певної конфігурації на замовлення клієнта за попередньо переглянутим ним ідеальним зразком (наприклад, на сайті електронної крамниці). Так, для обраної моделі автомобіля клієнт може вказати колір, оздоблення салону, потужність двигуна, коробку передач тощо. В дуже короткий про­міжок часу виріб буде виготовлено і доставлено по­купцю.

Отже, кінцевий результат діяльності підприємст­ва — продукція і послуги — трансформується, тобто йдеться про віртуальне підприємство як про принци­пово нову концепцію виробництва, цілком зорієнтова­ного на замовника, оскільки основні характеристики віртуального підприємства — це швидкість виконан­ня замовлень і повнота задоволення потреб клієнта на основі інтеграції діяльності підприємств з допомогою новітніх інформаційних і мережевих технологій.

Віртуальне підприємство з нефіксованою організа­ційною і територіальною структурою є основою сучас­ної мережевої економіки. Воно створюється шляхом відбору потрібних організаційно-технологічних, людсь­ких та інших ресурсів з різних підприємств і їх ком­п'ютерної інтеграції. Взаємодія реально існуючих фа­хівців і підрозділів різноманітних підприємств реалі­зується у віртуальному просторі мереж. Віртуальне підприємство покликане підвищити рівень кооперації і координації партнерів, а в результаті — конкуренто­спроможність створюваної ними продукції і, відповід­но, зиск.

Головні ознаки віртуального підприємства:

— інтеграція кращих засобів і досвіду різноманіт­них підприємств у межах стратегічно доцільних об'єд­нань;

— накопичення ресурсів за проектами або навколо ключових бізнес-процесів підприємства чи життєвого циклу продукту;

— створення автономних робочих груп, забезпечен­ня співробітництва і координації осіб і колективів, те­риторіальне віддалених;

— тимчасовий характер, гнучкість, можливість швид­кого створення, розвитку, переструктурування і розфор­мування в потрібний час:

— поєднання децентралізації (розподілення) і цен­тралізації в управлінні за переважання розвитку де­централізованого управління; пріоритет координацій­них зв'язків;

— максимально широкий розподіл і гнучкий пере­розподіл повноважень влади, прийняття рішень на всіх рівнях організаційної ієрархії;

— організація взаємодії фахівців з допомогою об­числювальної техніки (через спілкування в телеконфе­ренціях, чатах, відеоконференціях); погодження пото­ків роботи з допомогою спеціалізованого програмного забезпечення типу work flow; вільний обмін ідеями все­редині та між рівнями організаційної ієрархії;

— розробка неоднорідних комп'ютерних середовищ І мереж, застосування програмних засобів забезпечення колективної діяльності типу groupware.

Отже, віртуальні підприємства виникли не внаслі­док широкого розвитку і використання новітніх інфор­маційних і комунікаційних технологій, а швидше ви­користали весь їх спектр (Internet, Intranet, Extranet, управління знаннями, workflow, groupware).

Система workflow. Саме технології глобальної ме­режі Internet роблять можливим масове впровадження і розгортання винятково ефективних програмних засто­сувань для управління знаннями й потоками робіт (workflow).

Workflow (робочий потік) — автоматизація (повна чи частко­ва) бізнес-процесу, за якої документи, інформація, завдання пе­редаються від одного учасника до Іншого згідно з процедурними правилами.

Раніше технології глобальної мережі Internet впро­ваджувалися в межах архітектури кліент-cepeep, при­значеної для ретельно відібраних груп користувачів, що обмежувалися співробітниками одного підприємства. Го­ловними причинами таких обмежень була висока вар­тість інсталяції і супроводу клієнтських програмних застосувань на кожній робочій станції в локальній об­числювальній мережі установи і вузькоспеціалізовані протоколи, які використовувалися цими програмами.

Система управління Workflow — система, яка описує, створює і керує потоком робіт (бізнес-процесом) з допомогою програм­ного забезпечення, що працює на одній чи більше машинах workflow і здатне інтерпретувати опис процесу, взаємодіяти з учасниками потоку робіт і за необхідності викликати відповідні програмні застосування й інструментальні засоби.

не сама робота, а аасіб її виконання, за якого робота цілком або частко­во виконується на віддалі від місця видачі завдання «бо використання її результатів. Працівник одержує завдання, зазвичай виконує його на персональному ком­п'ютері, наявність якого може забезпечуватися найма­чем або самим співробітником. Наймач, як правило, підтримує одну або більшу кількість облікових запи­сів для доступу в Internet або має власну систему до­ступу, наприклад на виділеній телефонній лінії, щоб співробітники мали змогу негайно передавати інфор­мацію і електронну пошту до диспетчерів, керівників або колег.

Телеробота — робота, яка не потребує від працівника фізич­ного переміщення до офісу; робоче узгодження, за яким працівник виконує певний обсяг робіт у визначеному фіксо­ваному місці, віддаленому від центрального офісу його най­мача.

Для працівника телеробота може бути основною або тимчасовою (за сумісництвом, разовою), з повною зайня­тістю або з частковою, з нормованим робочим днем або вільним графіком тощо. Деякі типи телероботи ма­ють свої окремі назви:

— он-лай нова робота — пошук роботи і (або) її ви­конання здійснюється з використанням Internet;

— офшорна телеробота припускає значну територіаль­ну віддаленість місця виконання роботи;

— мобільна телеробота — це робота з мобільного офісу («з коліс»).

компаніям, які бажають розвивати свій елект­ронний бізнес, використовуючи потужність Internet для підвищення продуктивності, необхідно оцінити адекват­ність своїх намірів щодо таких принципів:

1. Готовність фірми до «стискання» бізнес-процесів.

2. Спільна робота компанії з більшою кількістю парт­нерів, ніж раніше.

3. Швидкість реакції фірми на запити клієнтів. -• 4. Індивідуальне обслуговування клієнтів фірми.-. 5. Гнучкість фірми у підході до бізнесу.

Стискання- бізнес-процесів — уникнення зайвих бізнес-процедур в усіх ланцюжках (від постачань до фінансових взає­модій) з метою створення прибуткового Web-проекту фірми.

Динамічне брокерство — нова форма спільної роботи компа­ній на певний період здійснення електронного бізнесу, при якому відносини між компаніями виходять за межі простих замовлень і розрахунків.

За таких умов підприємствам для досягнення успі­ху потрібно:

— створювати структуру нових динамічних парт­нерських відносин з торговельними компаніями;

— налагоджувати партнерські зв'язки, найбільш правильні з точки зору загального зниження витрат;

— формувати схему оперативної роботи з цими парт­нерами.

1. Дайте визначення поняття «віртуальне підприємство».

2. Опишіть структуру віртуального підприємства.

3. На основі яких ознак можна здійснювати класифікацію віртуальних підприємств?

4. Як класифікуються віртуальні підприємства на основі топологій?

5. Чим відрізняються віртуальні підприємства структурного типу «федерація» від віртуальних підприємств структурного типу «зірка»?

6. Назвіть та схарактеризуйте основні кроки при проектуванні та створенні віртуальних підприємств.

7. Що таке «життєвий цикл віртуального підприємства» і які етапи він включає?

8. Які ролі окремих підприємств можна виділити у мережевій організації віртуального підприємства ?

9. Які функціональні можливості щодо обробки інформації повинні бути передбачені в ВП ?

10. Назвіть та охарактеризуйте креатині та конфігураційні функціональні можливості, які повинні бути передбачені в ВП.

11. Які технологічні заходи повинен об’єднувати процес синтезу ВП?

12. Назвіть та охарактеризуйте складові технології, які сприяють створенню середовища ВП ?

13. Які етапи створення ВП існують? Охарактеризуйте їх.

14. Які основні вимоги пред’являються до систем workflow в складі ВП?