Походження та примітки

ОЙ БУВ В СІЧІ СТАРИЙ КОЗАК (Пісня про Саву Чалого і Гната Голого).

Записано в 60-х роках XIX ст. М. В. Лисенком від селянина Турка з с. Со лониця, Лубенського району, Полтавської обл. Друкується за зб. М. В. Лисенка «Збірник українських пісень», вип. II, Київ — Лейпціг, 1873, стор. 9.

Записано багато різних варіантів. В пісні розповідається про історичні події 1730—1740 рр. — про боротьбу гайдамаків проти шляхетського гніту. У поданому варіанті говориться, що запорозьким козакам допомагає представник білоруського народу («литвин став їх наставляти, а як того пана Саву та у руки взяти»).

Участь у цьому рухові представників різних народів спростовує брехливі вигадки українських націоналістів про якусь нібито сугубо «національну» боротьбу «суцільного» українського народу проти «аристократичного» польського.

Сава Чалий — козацький сотник, що служив у польського магната і під час піднесення гайдамацького руху в 1734 р. перейшов до гайдамаків. Коли повстанців було розбито, Сава Чалий перейшов на бік шляхти. В 1741 р. Гнат Голий убив цього зрадника.

Гнатко Голий — Гнат Голий, видатний ватажок гайдамацького руху в 40-х роках XVIII ст.; очолював народних повстанців, які збиралися в загони у Чорному лісі (верхів’я р. Інгул) і звідси нападали на володіння магнатів, зокрема захопили міста Чигирин, Таращу, Умань.

Кравчина — так називалося військо, зібране Северином Наливайком в кінці XVI ст., а також гайдамацькі загони, зокрема загін Гната Голого; у пісні — помічник Гната Голого.

Джерело

· Українські народні думи та історичні пісні. Упорядники: П. Д. Павлій, М. С. Родіна. М. П. Стельмах. Видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1955, 700 с.

Тематичні розділи

· Історичні пісні

· Боротьба проти соціального гніту і іноземних загарбників у другій половині XVII та у XVIII столітті

 

ОЙ ВИСОКО СОНЦЕ СХОДИТЬ, А НИЗЬКО ЗАХОДИТЬ

Ой високо сонце сходить,
А низько заходить;
Ой ходить піп по вівтарю
Та листи читає:
«Чому, чому галаганців
У церкві немає?»
«Ой як же нам, наш батюшка,
До церкви ходити, —
Загадують десятчики
В клуні молотити;
Що брат косить, що брат косить,
А батько молотить,
Сестра у нас одиниця,
Та й та кирпич носить!»
Пішли наші жита жати,
Сіли спочивати,
Озирнуться назад,
Аж їде Лученко,
Канчук розправляє:
«Чому, чому галаганців
По троє немає?»
«Ой як же нам, паниченьку,
По троє ходити, —
Покинули малих дітей,
Нікому глядіти!»
Ой в нашої Галаганші
Жовтая спідниця —
Ідуть наші жінки з жнивів, —
Вже зійшла зірниця;
У нашого Галагана
Вишивана хустка —
Буде в наших Озерянах
Не ’дна хата пустка!
У нашого Лученка
Білая кобила, —
Ой побила галаганців
Лихая година!