Італія наприкінці 18 – початку 19 ст.

Наприкінці 8 ст. Італія була однією з відсталих феодальних країн Західної Європи, проте й там вже розвивався капіталістичний лад. Переважна більшість населення займалася с/г. Основна маса селян складалася з навспільників і дрібних орендарів, обтяжених різними повинностями на користь поміщика. Частина поміщиків починала втягуватися в торгівлю і прагнула поміркованих реформ. Основною перешкодою на шляху капіталістичного розвитку країни були політична роздробленість, іноземний гніт, панування феодалізму та абсолютизму.

Найсильнішою державою на півночі Італії було Сардінське королівство, до складу якого входили П’ємонт, Савойя і о. Сардінія. Ломбардія з Міланом належали Австрії.. залежним від австрійських Габсбургів було герцогство Тосканське. Веенці та Генуя переживали період занепаду. Найбільш роздробленою політично була центральна частина країни. Це герцогства Тоскана, Парма, Модена, невелика аристократична республіка Лукка. На півдні найвідсталішим було Королівство Обох Сицилій із столицею в Неаполі, де правила династія іспанських Бурбонів. Французька революція сприяла початку боротьби італійського народу за перетворення, національну незалежність і єдність. В багатьох містах утворились політичні товариства, почали виходити газети, які виступали за ліберальні й демократичні реформи. В Неаполі, Мілані та інших містах посилилась діяльність клубів, подібних своїм напрямом до якобінських. В цілому в країні зберігалося панування абсолютизму. Сардінське королівство на чолі з Савойською династією і Неаполь взяли активну участь у контрреволюційній коаліції проти Франції, а папа римський прокляв їх. Тільки Генуя і Венеція зберігали з Францією неофіційні дипломатичні стосунки. Завоювання Італії Францією в 1797-1798 рр. перетворення її на ряд залежних від Франції республік сприяли повстання проти місцевих республік.

На початку 19 ст. Італія знаходилась під владою Наполеона І. У 1802 р. утворилась Італійська республіка під владою Наполеона І, до якої ввійшла Венеція, а Генуя і Парма були приєднані до Франції. У 1806 р. французькі війська вторглись в Неаполь, королем тут у 1808 р. став маршал Мюрат. У 1809 р. французи приєднали Папську область собі. Наполеонівське панування в Італії супроводилося запровадження французького цивільного кодексу, ліквідацією залишків особистої кріпосної залежності селян і скасування поміщицької юрисдикції. Проте пограбування країни французами гальмувало економічний розвиток. Уряд Наполеона прагнув перетворити Італію на постачальницю сировини й на ринок збуту для французької промисловості. Італія мала стати французькою колонією.