Двовидові й одновидові дієслова

В українській мові є група дієслів, здатних виражати значення обох видів тією самою формою. Видова ознака цих дієслів морфологічно не виражена і виявляється тільки в контексті. Наприклад: Не хочу яженитися (недоконаний вид), не хочу я братись (Т. Шевченко). Ото женився (доконаний вид) — і все (Л.Костенко). До двовидових належать дієслова: женити, веліти, розслідувати, наслідувати, мовити, вінчати, абстрагувати, авансувати, автоматизувати, акліматизувати, атакувати, телеграфувати, телефонувати та ін.

Окремі групи складають одновидові дієслова, які вживаються в одній формі: або недоконаного виду, або доконаного.

Тільки недоконаний вид мають дієслова: вимагати, ходити, їздити, носити, сподіватися, гордувати, гребувати, мислити, працювати, ворогувати, стежити, погукувати, потріскувати, командувати, аплодувати тощо.

Тільки доконаного виду бувають дієслова: розгомонітися, розхворітися, наплакатися, засумніватися, проплакати, відшуміти, попосидіти тощо.

 

 

10БІЛЕТ.1.

Фразеологія (відгр. phrasis — вислів і logos — понят­тя, вчення) — це: І. Розділ мовознавства, що вивчає сталі зво­роти мовлення. 2. Склад фразеологічних одиниць і висловів мо­ви. До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів’я, приказки, стійкі формули, звороти науково- термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з вироб­ничо-технічної сфери та Ін.

Фразеологічною одиницею, або фразеоло­гізмом, називається стійке сполучення слів, граматично ор­ганізованих за моделлю словосполучення або речення. Фразео­логізми характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у мовленні. Напр.: збити з пантелику;біла ворона; прокрустове ложе; сім ра­зів відміряй, а раз відріж; буде й на нашій вулиці свято; коефіці­єнт корисної дії; мир та лад — великий клад; наша дума, наша пісня не вмре, не загине; зметати на живу нитку; заварити кашу.

Ідіомами (від гр. idtoma — особливість, самобутній зво­рот) називаються стійкі словосполучення, що виражають єдине поняття. Вони втратили свою внутрішню форму і іншою мо­вою, як правило, дослівно не перекладаються: вскочити в хале­пу; була не була; море по коліна; замилювати очі.

Порівняння — це вид простого тропа, в якому одне явище як поняття виявляється шляхом зіставлення з іншим яви­щем. Цього типу фразеологізми цінні тим, що в них безпосеред­ніше відбиваються особливості життя і побуту носіїв мови: чис­тий, як сльоза; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; кру­титься, як муха в окропі; білий, як стіна (як крейда, як глина, як молоко, як сніг).

Прислів’я — це виражений реченням народний вислів повчального змісту, що передає узагальнений суспільний до­свід або формулює життєву закономірність: щире слово, добре діло душу й серце обігріло; обпікся на молоці, то й на воду сту­дить; не копай під кимсь ями, бо сам у неї впадеш; вік живи, вік учись.

Приказка — це стійкий вислів, який відзначається ла­конічною будовою й використанням образної виразності, але не формулює певної закономірності чи правила: у страху очі ве­ликі', і стіни вуха мають; ні сіло ні впало', м 'які слова і камінь кру­ кру­шать.

Крилаті вислови — часто повторювані влучні сло­весні формули, джерело яких може бути встановлене: голос во­лаючого в пустелі; лиш боротись — значить жить!', посипати го­лову попелом. До них належать вислови видатних політичних діячів та історичних осіб, цитати з творів письменників, з ан­тичної літератури тощо: Драконівські закони; / чужому научай­тесь, Й свого не цурайтесь', Неопалима купина.

Афоризм виражає в стислій формі яку-небудь думку уза­гальнено. Це може бути прислів’я, приказка, крилатий вислів, народнопоетична формула та інші фразеологізми, які набува­ють афористичності у мовленні: і в наше віконце загляне сонце; хто шукає, той знайде; бо то не просто мова, звуки...; друзі піз­наються в біді; через терни до зірок; хутко казка мовиться, та нешвидко діло робиться.

Каламбур — фігура мовлення, яка полягає в гуморис­тичному використанні багатозначності слова або звукової схо­жості різних слів: кому весілля, а курці смерть; на Миколи та ні­коли; далеко куцому до зайця; на городі бузина, а в Києві дядько; де раки зимують; далеко ще чуприні до лисої голови.

Професійні вислови — це стійкі словосполучення або речення, що внаслідок переосмислення вийшли за межі мо­ви професійних груп і набули образного звучання: грати першу скрипку; брати в шори; підрізати під корінь; закручувати гайки; увійти в роль; дати зелену вулицю; і кінці в воду; добре тому ко­валеві; і пиши пропало.

Народнопоетичні включення — стійкі мовні моделі, які вживаються як зачини чи кінцівки в народній твор­чості у вигляді рефренів, евфемізмів: багато що казати, та мало слухати; як задумав, так і зробив; хай йому земля пером; у добрий час сказати, а в лихий помовчати; бодай тебе добро не минуло; вічна пам'ять. Це переважно народні побажання, заклинання, обіцянки, клятви, вітання. Перенесені у незвичну для них мовну ситуацію, вони надають ліричності, невимушеності, плавності викладу.

Вислови термінологічного характеру ста­ють фразеологізмами, коли вони виходять за межі своєї термі- носистеми й набувають переносного значення: питома вага; зі­йти з орбіти; вийти на фінішну пряму; поставити на лінійку го­товності; тримати руку на пульсі; кінська сила; міжнародний клімат; поставити наголос.

Фразеологія української мови — це її багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використову­ється як прикраса або надає соціальної оцінки тексту.

КЛАСИФІКАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеоло­гічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні спо­лучення (класифікація В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Фразеологічні зрощення — це сталі словосполу­чення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих ком­понентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: пійма­ти облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені прави­ти; нині отпуіцаєиш.

Фразеологічні єдності — стійкі словосполучен­ня, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-ком- понентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці ме­ду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися з вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по го­лоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення — стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв’яза­ним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхі­альна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови — це стійкі звороти мо­ви, які семантично не діляться І складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мов­ні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комуні­кативного типу (речення). Це прислів’я, приказки, кри­латі вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, ко­зак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величаешься, як заєць хвостом; бідніш, як церковна миша; мовчання — знак згоди; шукайте — і знайдете! Фразеологічні вислови номінатив­ного типу — це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання,ринкові відносини, звітно- виборна кампанія, охорона здоров'я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото, ядерна безпека, охорона навколишнього середовища та ін.

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на: 1. Сталі вислови з народної мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не гам і другому не дам; світ зав’язати; рука руку миє; як горохом об стіну; про вовка помовка; вивчився на собак брехати; обоє рябое; тільки сир від­кладений добрий', кирпу гнути; стати на ноги; ні з рота мови, ні з носа вітру. Сюди належать прислів’я і приказки. 2. Професіо­нал ізми, що набули метафоричного вжитку: чорним по білому; прясти на тонку; лити воду на млин; зняти полуду з очей; стригти під один гребінь; закласти фундамент; відігравати роль; зводити до спільного знаменника; знімати стружку; на космічній швидкості; дати гарантію; підкласти міну; гірка пі­люля; вимушена посадка; спіймати на гачок. 3. Переклади з Ін­ших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу: ста­вити крапку над і; дивитися крізь пальці; від колиски до могили лиш один маленький крок; розумній голові досить сказати одне слово (польське); contra spem spero, omnia mea mecum porto. 4. Ви­слови з античної культури: гордіїв вузол; прокрустове ложе; піррова перемога; Діоген у бочці; авгієві стайні; між Сциллою і Харибдою; Кастальське джерело; не можна двічі увійти в ту саму річку. 5. Біблійні та євангельські вислови: we одним хлібом живе людина; лікарю, вилікуй себе самого; козел відпущення; притча во язицех; пісня пісень. 6. Вислови відомих людей (афо­ризми, цитати) — іскра вогню великого; за всіх скажу, за всіх пере болію; за вашу і нашу свободу; мертві сраму не імуть; нове життя нового прагне слова та Ін.

Із стилістичного погляду фразеологічні одиниці групуються на розмовно-побутові, які переважають в усному мов­ленні та художній літературі: вродися та й вдайся; казці кінець — ділу вінець; як тіло без душі; іти світ за очі; аби день до вечора; мороз пройшов поза шкірою; ряст топтати; скільки вовка не го­дуй, той все у ліс дивиться. Другу групу становлять народ­нопоетичні фразеологізми. Це такі, як: при битій дорозі; голубе сивенький; нехай його лихий візьме; будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як весна; щоб я так здорова була; хай наші вороги плачуть; не так склалось, як гадаюсь. В окрему групу виділяються книжні фразеологізми, які використовують­ся переважно в писемній формі наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів: болючі проблеми; заходи адміністративного впливу; дійти висновку; коефіцієнт корисної дії; питома вага та ін. Є й інші класифікації, в яких ураховано семан­тичні й стилістичні відтінки (класифікація І. Г. Чередниченка).

СИСТЕМНІ ЗВ’ЯЗКИ У ФРАЗЕОЛОГІЇ

У фразеології, як і в лексиці, спостерігаються системні зв’яз­ки, тобто фразеологічна одиниця може вживатися в кількох значеннях, вступати в омонімічні, синонімічні, антонімічні від­ношення. На відміну від слів, багатозначність фразео­логізмів обмежена і має свої специфічні особливості, які обумов­люються ступенем семантичної цілісності, структурно-семан­тичною залежністю окремих компонентів стійких словосполу­чень. Наприклад, крутити голову може означати: І) захоплю­вати кого-небудь, закохувати і 2) збивати з пантелику, говори­ти неправду: «Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям...» (О. Гончар); «Мені теж довго голову крутили з пасікою» (М. Стельмах). Критерієм розрізнення значення фразеологізму є словесне і фразеологічне оточення, в якому значення фразеологізму конкретизується.

Омонімія у фразеології менш поширена, ніж полісемія, адже більшість фразеологічний одиниць в українській мові од­нозначна. Сама суть фразеологізму полягає в тому, щоб міні­мальною кількістю слів відтворити глибину явища, факту. Фра­зеологічні вислови (прислів’я, приказки, крилаті слова, по­рівняння) переважно однозначні: біла ворона; як дві краплі води; хто високо літає, той низько сяде. Тому значення фразеологіч­них одиниць може змінюватися тільки під впливом контексту. Саме мовне оточення дає можливість виявити у фразеологізмі землі під ногами не чути кілька значень, наприклад: 1) втікати, 2) бігти, 3) у розпачі йти, 4) бути молодим, бадьорим.

Синонімія у фразеології тісно пов’язана з багатознач­ністю, яка є однією з причин появи фразеологічних синонімів. Фразеологічні синоніми — це ряд фразеологічних висловів, які, виражаючи одне і те ж поняття, відрізняються один від одного експресивно-змістовими відтінками або тим, що належать до різних функціональних типів мовлення. Напр.: старанно пра­цювати — засукавши рукава (інтенсивно), не покладаючи рук (не­втомно), у поті чола (тяжко заробляючи). В ролі домінанти тут виступає окреме слово або вільне словосполучення, бо кожний фразеологізм має вже в собі заряд експресії. Семантичні відмін­ності між членами синонімічного ряду можна легко виявити. Багаточленні синонімічні ряди утворюють прислів’я та приказ­ки. Наприклад, із значенням «діти схожі на батька»: який бать­ко, такі його й діти, яке дерево, такі його квіти; яка хата, такий тин, який батько, такий син; які мамка й татко, таке й дитят­ко; яка мама, така сама; яке дерево, такий клин; яке коріння, та­ке й насіння; яке зіллячко, таке і сім ’ячко; яка щепа, така яблуня; яка яблунька, такі й яблучка та ін. Можливе використання сино­німічного ряду в художньому чи публіцистичному творі. Так, у М. Стельмаха: «На другий день уже було відомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночі ні разу не бухикнув. Тому дід заува­жив, що я одчайдух і весь удався в нього, а мати сказала, що в ог- лашеного. Після цього ми з дідом перезирнулись, усміхнулися, ма­ти посварилась на мене кулаком, а бабуня вирішила повести сво­го безклепкого внука до церкви. Там я мав і покаятись, і набрати­ся розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим < журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, роз­сихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозку росла капуста, не родило в череп­ку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п я ти і на в'язах стирчала макітра...»

Фразеологічні синоніми треба відрізняти від фразеологіч­них варіантів. Під фразеологічними варіантами розумі­ються різновиди фразеологічних одиниць, які є тотожними за значенням, стилістичними й синтаксичними функціями, але частково відрізняються лексичним складом або порядком слів: стенати (знизувати) плечима; взяти гору (ее/?*); брати (взяти, вбрати, забрати) в шори; кров пити (смоктати)', тоді, як мерт­вий оживе (? гробу підніметься); в одну дудку грати і під одну дудку грати та ін.

Іноді фразеологізми настільки розходяться за своїми зна­ченнями, що стають антитезою один до одного: метати (кида­ти) очима блискавки означає 1) сердитись, гарячкувати І 2) ко­кетувати. До антонімічності може привести заміна одного з компонентів, який утворює центр фразеологізму: зіп'ястися (стати) на ноги і з ніг звалитись (упасти); (зникнути) як крізь зем­лю провалитись і (з’явитися) як Із землі виринути.

У фразеологізмах-антонімах зіставляються про­тилежні якості чи властивості: хоч сядь та й плач, хоч стоя реви; чуже бачить і під лісом„ а свого не бачить і під носом. Вказуєть­ся на трудність дії («а стіну дертися; лікті гризти; потилицю чу­хати) або реальну неможливість її (побачиш, як свої вуха; відбу­деться тоді, як рак свисне; як мертвий оживе та ін.). Іноді по­єднуються антонімічні слова за допомогою сурядних сполучни­ків: або пан або пропав; ні в тин ні в ворота; ні богу свічка ні чор­ту кочерга. Деякі фразеологізми будуються на протиставленні, що підсилюється запереченням однієї з властивостей: не все те золото, що блищить; не хвалися язиком, а хвалися ділом; не хвали день до вечора; не кричи, а ліпше навчи.

ФРАЗЕОЛОГІЯ ї МОВНІ КЛІШЕ

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установи­ти контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; мате­ріальне благополуччя, ринкова економіка. Для визначення межі самого поняття береться до уваги відповідний синхронний зріз — для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв’язана з частотністю й повто­рюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елемен­тів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні. Подібно до фразеологізмів вони відтворюються в мовленні і починають функціонувати як одиниці мови. Але в них немає семантичних зсувів, як у фразеологічних одиниць, зв’язок компонентів віль­ний, як і у вільних синтаксичних словосполученнях. Тому такі сполучення вважають явищем перехідного типу, що поєднує в собі властивості вільного синтаксичного словосполучення і фразеологічної одиниці. Сюди зараховуються вільні синтаксич­ні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існу­вання як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуман­ний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попи­том, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинні­стю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін.

До мовних кліше належать конструкції, побудовані за від­повідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функ­ціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення. Це в основному сталі словосполучення, які на сучас­ному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їхньої важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул. Напр.: сфера обслуговування', підтримувати дипломатичні відно­сини; всенародне обговорення; ринкові реформи; факти — неспро­стовна річ; одержувати інформацію.

МОВНІ ШТАМПИ

На відміну від мовних кліше, які є основним будівельним матеріалом мови і становлять схему, закріплену за відповідною ситуацією, мовні штампи — це стерті, колись образні ви­слови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний сти- лістико-смисловий ефект. Хоч мовні кліше рідко породжують штампи, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів: «Це людина, яка брала участь в боях проти німецько-фашистських загарбників. Він брав участь у визволенні Орла, Вітебська, Мін­ська, Вільнюса, Києва...» (газ.). Втрата нормативності особли­во помічається там, де повинна переважати індивідуальна ма­нера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв'язку з\ згідно з; в результаті; в си­лу; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання. Напр.: «При впровадженні внутрішньогосподар­ського розрахунку ефективність колективного підряду підвищу­ ється, оскільки головне завдання останнього — забезпечення отримання максимальної кількості продукції при найменших за­тратах» (газ.).

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економно висловити думку. Тому й спостерігається нанизуван­ня кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання під­вищення; забезпечення виконання; здійснення завдання; виконання зобов'язання. У таких випадках найкраще один з іменників (пер­ший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зо­бов’язання. Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експери­мент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загально­народній мові прийменник по. Повторюючись у багатьох сло­восполученнях, він також штампує мову: робота по впрова­дженню.боротьба по винищенню..., експеримент по застосу­ванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати сло­восполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впрова­джувати, винищувати, експеримент із застосування, досліджен­ня з ліквідації).

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до імен­ників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; скла­лися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками — невеликий, незначний, цей.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі ви­слови, що суперечать логічному зв’язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці; живопліт з кущів; озима пшени­ця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й логічні про­кладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої ін­формації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити та ін.

Штампи трапляються в мовленні на всіх рівнях — фонетич­ному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфоло­гічному і синтаксичному, тому їх виявлення і боротьбу з ними потрібно розглядати в кожному конкретному випадку.

ВЖИВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ТА ЇХ ТРАНСФОРМАЦІЯ

З фразеологічного складу української мови як один із спо­собів найяскравішої виразності використовуються розмовні фразеологічні одиниці. Це пояснюється шм, що більшість фра­зеологізмів належить до розмовних. Рідше трапляються книжні або просторічні. Залежно від ситуації чи контексту автори по- різному вживають їх, видозмінюючи чи залишаючи без зміни структуру і значення.

Для введення в контекст фразеологічної одиниці без зміни структури часто послуговуються вставними словами і речен­нями, допоміжними словами, сполучниками, частками тощо: «Апетит, як відомо, приходить під час їди» (журн.); «Прямо- таки захоплює спритність головного інженера: однією рукою він підписує документи на впровадження раціоналізації, а іншою — заборону на виплату авторам законної винагороди. Виходить щось на зразок дволикого Янусаь (газ.). Можуть вводитися фра­зеологізми й без допоміжних засобів. Так, ідіоми безпосеред­ньо вплітаються в канву речення як головні чи другорядні його члени, необхідні для повноти висловлення думки: «Ну, все, — подумав тоді Микола Федорович, — здається, з пожеж­никами владнав». Подумав і... палець об палець не вдарив, аби ви­правити становище» (газ,).

Прислів’я, приказки, різні сентенції, крилаті вислови вво­дяться в текст як висновок, підсумок у кінці твору чи абзацу, тому часто виступають наскрізними образами. їм властива біль­ша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв’я­зані з контекстом: «Радість відчуття, що ти відтепер господар новенької квартири, перемагає все. Перемелеться — борошно буде»(газ.).

У функціонуванні фразеологічних одиниць найвиразніше виявляються зображувально-емоційна і зображувально-змалю- вальна функції. Зображувально-емоційна функція допомагає авторові виявити свої почуття, ставлення до фактів, подій і ви­кликає відповідні емоції в читачів. Зображувально-змалюваль­на функція фразеологізмів в авторській мові сприяє наочності у вираженні думок і почуттів, які майстер слова прагне передати у формі образних уявлень. Особливо часто трапляються фра­зеологічні одиниці в різних авторських відступах, які служать поглибленню теми оповіді, дають можливість заволодіти чита­цькою увагою: «Деякі прописні істини тут виглядають прямо таки загадково. А інколи повороти чудодійства такі круті, що до абсурду доводять. Істину з пантелику збивають» (газ.). У мо­ві персонажів, крім зображувально-оцінної функції, фразеоло­гічна одиниця виконує ще і функцію мовної характеристики чи мовного викриття. Тому в діалогах переважають розмовні, про­сторічні, розмовно-професійні фразеологізми, яким властива емоційність і оцінність. Напр.: «— ї ви з ними за одну компа­нію,— відповів правдолюб. — Нічого, я ще підберу фактиків і ви­веду всіх на чисту воду.

Можете не сумніватися', виводитиме...» (журн.).

Крім уведення в текст фразеологічних одиниць без зміни се­мантики і структури, сильний стилістичний ефект художники слова досягають шляхом видозміни і перетворення фразеологізму, 3 погляду стилістики така трансформація (від лат. ігапзГогшаїіо — зміна, перетворення) необхідна для того, щоб оновити семантику і структуру фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ. Автори часто вдаються до індиві­дуально-авторського перетворення фразеологізмів, яке відбу­вається під впливом актуалізації. Від автора вона вимагає такої перебудови семантики і структури, за якої зберігається співвід­несеність з номінативним, вихідним фразеологізмом.

Існує ряд прийомів перетворення фразеологічних одиниць. Семантичні перетворення містять у собі два різновиди — з нав­мисним обігруванням прямого лексичного значення ок­ремих компонентів фразеологізмів та зіткнення чи про­тиставлення вільного і фразеологічного значень у слово­сполученні або реченні. В такому разі створюється фразеоло­гічний каламбур як один із виразних засобів комічного. Під фразеологічним каламбуром розуміється така фігура мов­лення, при якій з метою гумору чи сатири використовується фразеологічна одиниця як семантично цілісне, нерозкладне і як вільне словосполучення. Сюди ж зараховуються й ті, в яких тільки одне слово як компонент фразеологічної одиниці сприй­мається в прямому значенні.

Часткове перетворення семантики фразеологіч­ної одиниці полягає в тому, що залежно від контексту на пер­ший план виступає то пряме, то переносне значення, причому переважає одне з них у конкретному контексті: «Словом, діло за­крутилося не на жарт. Узгодили його у різних міністерствах, по­ставши до відома різні відомства. А коли почули підбадьорююче: ламайте, звичайно ламайте старе, віджиле, те, що заважає ру­хатись уперед,— то взяли та й зламали. І не якусь там допоміж­ну хижку, а один із провідних цехів» (газ.).

Повне семантичне перетворення фразеологічної одиниці можливе за умов, коли в мові Існує вільне словосполу­чення, від якого утворився фразеологізм. Несподіване їх зітк­нення при відповідній ситуації дає комічний ефект. Таке зі­ткнення відбувається у вузькому чи широкому контексті автор­ської мови або мови персонажа. Іноді цей прийом використо­вується одночасно і в мові персонажа, і в ав можливість реалізувати словосполучення в двох планах — фра­зеологічному і вільному. Напр.: «— Можемо тебе, друже, на руках носити, в президію обирати, портрет твій у цеху повісити, а виплатити тобі гроші, вибачай, не можемо... І пішло, закрути­лося. Замість того, щоб новаторів справді на руках носити, /х спровадили в суд, почали дивитися на них, як на користолюбців і порушників спокою» (газ.).

Сатиричне відображення дійсності вимагає створення ко­мічного ефекту, який оголював би внутрішні суперечності явищ, подій. Сама суть комізму полягає в тому, що ці супереч­ності виражають невідповідність між явищами, котрі іс­нують у дійсності, й тими, на що вони претендують, за що себе хочуть видати. Саме вони й створюють у мові невідповідність прямого й переносного значень фразеологічної одиниці при ка­ламбурі, допомагають глибше розкрити суть фактів і явищ, ви­явити їхні потаємні зв’язки, часто приховані й несподівані. Цьому сприяє зміна не тільки семантики, а й структури фразео­логізмів, яка полягає в заміні або випущенні компо­нентів, поширенні лексичного складу, контамінації чи руйнуванні структури фразеологічної одиниці.

Найчастіше майстри пера вдаються до з а м і н и компонен­тів фразеологічної одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: «/ все ж насмілюсь запитати у відповідальних будівельників', а мо­же, вустами підлітка глаголить істина?Як думаєте, шановні чи­тачі?» (газ.). Ефект несподіваності створюється при заміні ком­понента фразеологічної одиниці антонімом: «Крива боротьби з цим лихом низько впала. Бо торік аж трос сіло в калошу, а в ни­нішньому тільки один (поки що)... Думаєте, хтось репетував: “Миколо, отямся, май клепку в головіГ Аби не такі» (газ.). Іноді компонент замінюється паронімом І викликає своєю несподіва­ністю комічний ефект: «Гріхом неспасенним було б твердження, що про все це ніхто не знає і не знав. Навпаки! Виявляється, тут не сиділи, склавши руки. Точніше — склавши ручки. Народжува­лися постанови, розпорядження, рішення (газ.).

Відоме ще поширення компонентного складу фразео­логічної одиниці як один із проявів формальної збитковості. При експлікації, тобто розгортанні, у фразеологізмі значення його, як правило, залишається тим самим, додаткові компонен­ти лише підсилюють експресивність сполучення. Внаслідок по­ширення компонентів відбувається їхнє уточнення, підсилення експресії фразеологічної одиниці, актуалізується її внутрішня форма. Серед різних видів такої трансформації частіше вжива­ється атрибутивний, тобто один з компонентів фразеологізму поширюється за рахунок конкретного означення, яке додаєть­ся до іменника: «— / чому губителів природи ніхто не вдарить як слід по руках? — запитують інші. Риторичні ці окл вже не рік і не два. Та що з того? Браконьєрська совість непро­будно спить, А по шкідливих руках вдарити ніяк, бо нікого досі не схоплено... за шкідливу руку...» (газ.).

До експлікації належить контамінація фразеологічної одиниці. Вона широко використовується в художніх творах, особливо в сатирі. Найчастіше при ній поєднуються сталі сло­восполучення, які починаються з того самого слова: «/ от ми на порозі відкриття: кров смокче з людей самка. 1 от саме цю дво­крилу кровопивцю ми сьогодні, як ніколи, вивчаємо озброєним до зубів оком» (журн.). Можуть зв’язуватися два фразеологізми в один послідовно: останній компонент першого збігатися з по­чатковим другого: «А як же гроші?— запитаєте ви. Оті тися­чі... їх просто викинули на вітер, що гуляє в голові витязя. / якби тільки в голові витязя...» (журн.).

Поряд із поширенням компонентів фразеологічної одиниці чи всього її складу, об’єднанням кількох фразеологізмів широ­ко відоме скорочення, тобто зменшення числа компонен­тів (еліпсис). Воно наявне і в мові, і в мовленні. У мові скороти­лися прислів’я, приказки та інші фразеологічні одиниці. Напр.: про вовка помовка (а вовк до хати); око за око (зуб за зуб); соба­ка на сіні (лежить, і сам не їсть, і худобі не дає); ні сіло, ні впало (дай, бабо, сапо); чужими руками (жар загрібати легко); (про­йшов) крізь вогонь і воду; гріш ціна (в базарний день); ні слуху ні духу (не чути); рука руку миє (і обидві білі живуть); (богові — богове) кесарю — кесареве; ні в зуб ногою (не вштовхнеш); говори­ла — балакала (та все чортзна-що); заварити кашу (заварив ка­шу, то й розхльобуй) та Ін. їх легко відновити, бо ще відомі усі­чені частини.

У сатиричних творах такі фразеологічні одиниці вживаю­ться еліпсованими. ІмпліцитнІсть, тобто нерозгорненість, при­водить до узагальнення змісту, немотивованості фразеологіч­ного образу і мовної економії: «А далі його раптом потягло на музику: став, ні січо, ні впало, музикантом у ресторані, потім — електриком у філармонії...» (журн.).

Іноді спостерігається поєднання кількох прийомів зміни структури фразеологічної одиниці, від чого, природно, зміню­ється її значення. Трансформоване прислів’я ложка дьогтю псує бочку меду змінило структуру і семантику. В контексті воно конкретизувалося, пристосовуючись до нього, і змінило значен­ня: «Вимальовуючи портрет переконаного хапуги, який на очах широкої публіка натоптує кишені державною готівкою, він замі­шував фарби за перевіреним рецептом: до чайної ложечки правди додавав відро брехні, припущень, вигадок» (журн.).

Таке поєднання різних стилістичних прийомів звичайно на­явне в творах досвідчених майстрів слова. Воно допомагає до­нести свої ідеї до читачів чи слухачів, вплинути на їхні емоції.