Потреби споживача. Споживчі блага. Закономірності поведінки споживача.

Життя суспільства неможливе без постійної зміни поколінь та відновлення різноманітних передумов нашої життєдіяльності. Чи замислювався ти над тим що необхідно, аби життя на Землі тривало? Що потрібно людині, щоб жити?

Мабуть, ти погодишся, що для життя людині потрібне сприятливе навколишнє середовище,а саме: прийнятні кліматичні й геологічні умови, наявність кисню, води, землі, рослинного і тваринного світу. Окрім того, людина потребує їжі одягу, житла тощо, тобто таких благ, які потрібно виробляти.

Якщо в сиву давнину люди шукали сховища, збирали плоди, викопували їстівне коріння, полювали на тварин, то згодом для боротьби за своє житті вони мусили пристосовувати палицю і каміння. З часом почали виготовляти знаряддя праці, глиняний посуд, тканини й рибальські сіті. Пізніше вони навчилися створювати машини і обладнання, що давали змогу кількісно і якісно розвинути виробництво потрібних для життя речей.

І все це робилося і робиться заради того, щоб люди могли постійно задовольняти свої потреби.

Незважаючи на науково-технічний прогрес, навіть у розвинених державах Європи й Америки значна частина людства живе в бідності. Вони розуміють, що їх оточує світ благополуччя, але вони не мають змоги користуватися його здобутками. Водночас є люди, які досягли значних успіхів, але вони також невдоволені досягнутим. Зростання їхнього добробуту стимулює в них нові прагнення й бажання. Ця проблема існує завжди: суперечності між потребами та можливостями їх задоволення. На вирішення цієї суперечності й спрямована господар­ська та економічна діяльність людини.

У людей різні потреби, які вони задовольняють, щоб забезпечити своє існування. Потребами називають усі фізичні й духовні відчуття людиною певної необхідності, які можна задовольнити за допомогою товарів і послуг. Здатність речей і послуг задовольняти наші потреби називається споживчим благом.

Разом із розвитком людини відбувається розвиток її потреб. У сучасному суспільстві недостатньо задовольняти потреби в їжі, по­мешканні, одягу. Дедалі більше значення має задоволення духов­них, культурних, освітніх потреб.

Але от що цікаво. Спочатку потреби людини в їжі, одязі та жит­лі були мінімальними. Згодом з'являється потреба урізноманітню­вати їжу, роблячи її калорійнішою і якіснішою, купувати якомога красивіший і модний одяг, створювати комфорт і затишок у своєму домі. Якщо, приміром, раніше люди раділи, придбавши чорно-бі­лий телевізор або програвач, тепер вони купують кольорові телеві­зори з дистанційним керуванням, програвачі з компакт-дисками і комп'ютери. Отже, потреби людини не лише кількісно збільшують­ся, а й якісно змінюються.

Це дає підстави зробити висновок, що потреби людини безмежні у своєму розвиткові й мають тенденцію до підвищення, тобто до якісних і кількісних змін.

Як не існує "людини взагалі", а є лише конкретна людини, так само й потреби не існують самі по собі, це завжди потреби конкрет­ної людини. Потреби завжди усвідомлюються людиною, їм надається конкретне сенсове забарвлення, пов'язане зі своєрідністю інтересів даної людини, її фізичними і психологічними особливостями та смаками.

Уявімо собі ситуацію: група туристів тривалий час мандрувала і зрештою відчула спрагу. Під'їхавши до магазину (кафе), вони поба­чили, що тут є мінеральна вода, чай, кава, кока-кола й різноманітні соки. Всі ці люди навряд чи виберуть один і той самий напій. Вибір конкретної людини залежить від її смаків, від її віку(дітям батьки візьмуть не каву, а якісь інші напої або соки), від статі(смаки жінок і чоловіків також різняться), від її національних звичок і традицій(туркмен радше обрав би чай, а турок — каву), а також від стану здоров'я(людині із захворюванням шлунку зашкодять газовані, шипучі напої).

Саме цими причинами зумовлюється й той факт, що в багатопо­верховому будинку в схожих за плануванням квартирах у сім'ях із однаковими доходами ви побачи­те неоднакові речі, одяг, меблі, посуд, адже смаки цих людей, рівень освіти, виховання, інте­реси дуже різні. Звідси й відмін­ності в предметах, що задоволь­няють їхні потреби.

До того ж, потреби людей ви­значають кліматичні особливо­стімісцевості, в якій вони меш­кають. В Україні нам неодмінно

знадобиться зимовий одяг і взуття, а на Кубі або в Домініканській Республіці,де середньорічна температура становить +24°С, ці речі навряд чи потрібні.

Отже, потреби, що виникають, залежать від багатьох причин. Деякі потреби задовольняються без економічної діяльності лю­дини (потреба в повітрі, сонячному світлі, спілкуванні дітей із бать­ками). Але більшість потреб задовольняються за допомогою товарів послуг, які потребують економічної діяльності людини. Саме "економічніпотреби" — це базове поняття науки економіки.

Відчувши спрагу, ти п'єш чай, каву, воду. Змерзнувши, ти вдя­гаєш теплий одяг. Економісти кажуть: "Усе, що задовольняє наші потреби, — це блага".

Частину необхідних для життя людини благ вона бере від при­роди. Це повітря і сонячні промені, джерела води та водойми, лісові ягоди й горіхи, гриби та риба, квіти і лікарські рослини. Все це — неекономічні (безкоштовні) блага.

Неекономічні (безкоштовні) блага люди не створюють, а знаходять у природі в готовому для використання вигляді. Безкоштовність таких благ відносна. Вона означає тільки те, що ці блага І не є продуктом людської праці, а отримані від природи. Якщо людина "додає" до природних благ свою працю, такі блага продаються за кошти (доставка мінеральної питної води, збирання лікарських рослин). Вони перетворюються на економічні

Проте людині треба значно більше благ, ніж природа здатна дати. Тому люди навчилися видобувати й створювати необхідні їм блага. Отож, ті блага, що їх людина спеціально створює, виробляє з метою задоволення своїх потреб, назива­ють економічними. Поглянувши на речі, якими ти користуєшся в жит­ті, ти погодишся, що всі вони ви­роблені на різних заводах і фабри­ках заради задоволення твоїх потреб. Це — економічні блага, необхідні тобі в житті. Прикладами економіч­них благ можуть бути хліб, автомо­біль, телевізор, лижі, авторучка, ве­лосипед.

Економічні блага відрізняються від неекономічних (безкоштовних) тим, що є результатом свідомої людської праці, зорієнтованої на вироблення певних благ для задо­волення певних потреб. Створення економічних благ здійснюється усвідомлено, тобто відповідно до попереднього задуму чи плану. Процес створення людиною благ відрізняється від інстинктивних дій бджіл, які створюють чарунки з воску, або бобрів, які будують запруди, тим, що дії людини спрямовані на реалізацію заздалегідь поставленої мети.

Економічні блага завжди кіль­кісно обмежені.

Обмеженість — це відносна ха­рактеристика. Одна змія, що тра­пилася на твоєму шляху в лісі, — це "багато" з огляду на загрозу твоєму життю. Проте сотня змій як носіїв отрути для фармацевтич­ної промисловості — це замало.

Обмеженість — це міра задо­волення потреби на певне благо, яка існує за конкретних умов. Одне й те саме благо за різних умов може бути і обмеженим, і необмеженим (пісок у пустелі, пісок як будівельний матеріал; горіхи в тайзі, горіхи як сировина для вироб­лення кедрової олії).

І зрештою, для створення економічних благ людина має викорис­товувати інші блага. Адже твій светр зв'язаний із вовни, а череви­ки виготовлені зі шкіри.

Нині людство виробляє десятки мільйонів економічних благ, і всі вони, так само, як і безкоштовні блага, призначаються для задо­волення потреб людини.

Економічні блага, якими користуються люди, вельми різнома­нітні. Одними з них можна користуватися багато років (меблі, хо­лодильник, автомобіль). Такі економічні блага називають довготри­валими, тобто речами тривалого користування.

Інші економічні блага людина застосовує лише один раз. Це не­тривалі економічні блага (приміром, хліб, цукор, шинка, морозиво). Відомий персонаж мультфільму Вінні-Пух стверджував, що мед — це така річ, що от вона є і одразу ж її немає.

Таким чином, критерієм поділу економічних благ на довготри­валі й нетривалі є термін їх використання людиною.

Дуже часто студенти плутають поняття «потреба» і «споживче бла­го». Спробуємо за допомогою наведених схем «Класифікації потреб» і «Класифікації споживчих благ», побудувати діаграму Вена, із якої побачимо, що ж спільного й відмінного в цих поняттях.

 

 

— Потреба — це необхідність, яку відчуває людина в певних ре­чах, бажання володіти ними, відчуття нестачі в чомусь.

— Потреби можна класифікувати так: базові та породжені розвит­ком цивілізації, першочергові й другорядні, матеріальні та немате­ріальні, індивідуальні й колективні, а також фізіологічні, потреби в захисті, спілкуванні, визнанні та самореалізації.

Потреби задовольняються споживчими благами. Носіями спо­живчих .благ є: товари особистого споживання, товари виробничого споживання, особисті послуги, виробничі послуги.

— Потреби людей безмежні. Економічний розвиток суспільства визначається різноманітністю людських потреб і засобів їхнього за­доволення.

Так чи інакше, але всі ми змушені ходити по магазинах і робити покупки. Звісно, один віддасть перевагу ковбасі, другий — рибі, тре­тій — овочам. Що нас при цьому об'єднує? Перед усіма завжди стоїть три питання.

Якщо виходити лише з власного досвіду, то кожен скаже, що лю­дина у своєму виборі речей і послуг керується своїми доходами, зіста­вляючи їх із цінами і власними смаками. Щоб дати відповідь на запи­тання «що купити?», треба з'ясувати корисність речі для споживача, на запитання «скільки коштує?» — дослідити ціну, а щоб з'ясувати, чи вистачить грошей, — визначити дохід споживача. Про ціни й до­ходи ми будемо говорити згодом, а щодо вподобань, тобто корисності, то вже зараз ми можемо зробити деякі узагальнення.

 

— У більшості випадків людина поводить себе раціонально, тобто намагається зробити якнайкращим свій добробут.

— Людина керується своєю власною оцінкою нагальності тієї чи іншої потреби.

— Оцінка споживчого блага залежить від запасу або кількості то­вару, призначеного для споживання.

— Споживач схильний постійно змінювати структуру споживання.

Перелічені положення розроблені представниками одного з найвпливовіших напрямів економічної теорії — маржиналізму. Маржина-лізм (від фр. marginal — граничний) — один із напрямків економічної науки Заходу та її методологічний принцип. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару ви­значається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому.

Корисність — поняття виключно індивідуальне

Потреби людей, що породжуються біологічними, духовними, соціальними та іншими обстави­нами, безмежні. Неможливо задовольнити всі потреби одночасно. Людина прагне задовольнити в першу чергу ті потреби, які принесуть їй найбільшу вигоду, або, як кажуть економісти, корисність.

Корисність блага— здатність економічного блага задовольнити одну або декілька потреб людини.

У мікроекономіці існує два підходи до визначення корисності блага: кількісний (кардиналістська теорія) та порівняльний (ординалістська теорія).

Кількісний підхід побудований на безпосередньому вимірі корисності благ в умовних одиницях корисності — ютилях

У порівняльному підході конкретні цифрові значення корисності не розглядаються, а порівнюється відношення споживача до різних комбінацій благ.

 

Третє положення називають законом спадної Граничної корисно­сті споживчого блага (перший закон Госсена).

Що більшою кількістю блага ми володіємо, то меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не загальною, а його граничною корисністю для споживача.

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, одержана від споживання додаткової одиниці блага або приріст сукупної ко­рисності. U — рівень корисності. Закон спадної граничної кориснос­ті стосується абсолютної більшості благ. Але він має винятки: деякі блага (антикваріат, колекціонування), а також антиблага (алкоголь, наркотики) зі збільшенням споживання мають зростаючу граничну корисність. Одиницею вимірювання корисностолекціонування), а також антиблага (алкоголь, наркотики) зі збільшенням споживання мають зростаючу граничну корисність. Одиницею вимірювання корисності є ютиль.

Загальна корисність — це загальна сума задоволення від спожи­вання благ. Позначається TU.

Закон зростаючої загальної корисності полягає в тому, що з на­рощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає до певної міри. Точка насичення — це точка, у якій споживач перестає розгляда­ти додаткове споживче благо як таке, що приносить йому користь.

Корисність — поняття виключно індивідуальне. Те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншими може сприймати­ся як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Споживач схильний максимізувати корисність від споживаних благ. Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні доходу спожи­вача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується така рівновага:

 

 

Бюджетна лінія - Геометричне місце точок, які являють собою набори товарів (Х і У), доступних покупцеві при конкретних цінах. Бюджетна лінія відображає потенціал (можливості) споживача в залежності від його доходу.

I – дохід споживача;

- ціна товару;

- кількість одиниць товару