ІСТОРІЯ ЗАХІДНИХ ВІРОВИЗНАНЬ

Курс лекцій для 3-го курсу Частина 1

Упорядник: прот. О. МАЛАНЯК, кандидат богословських наук, викладач КДА і С

х І Е К А

у/ (Л- иЯ /уиМяий

Київ- 2002 рік

ЗМІСТ

Лекція № 1. Історія західних віровизнань як дисципліна. Зміст курсу
і мета вивчення історії західних віровизнань та коротка характеристика
західного християнства. Ставлення Православної Церкви до інославних конфесій.
Три чини прийняття інославних............................................................................ 5

Лекція № 2. Основні догматичні й обрядові відмінності римо-католицького
віровчення. І Ватіканський собор. Догмат Римо-католицької Церкви
про примат влади Римського єпископа............................................................... 13

Лекція № 3. Вчення Святого Письма, історичні аргументи про
примат влади римського єпископа і їх спростування Православною Церквою.
Папа як наступник апостола Петра. Ставлення апостола Петра
до інших апостолів............................................................................................... 17

Лекція № 4. Роль Римського єпископа і римської кафедри у давній Церкві
в І - III ст. Єп. Віктор та єп. Стефан - основні провідники ідеї примату
Римського єпископа. Причини, які сприяли в цей час виникненню
вчення про зверхність римського єпископа над Церквою................................. 24

Лекція № 5. Римська кафедра в IV—V ст. Пояснення Римо-католицькими
богословами змісту 6-го правила І Вселенського собору та 3, 4, 5 правил
Сардикійського Собору в контексті вчення про примат папи.
6-е правило І Вселенського Собору.................................................................... 31

Лекіщ'М^гСшгп^шгвішда. дали. Лжеіеі дорові декреталії -
зміст причина та історія виникнення. Відмінність у розумінні вчення
про Церкву Православ'ям та католицизмом....................................................... 38

Лекція № 7. Помісні Церкви Західної імперії до X ст.
Зазіхання римських єпископів на примат влади в епоху Вселенських соборів.
III і IV Вселенські собори. Формули папи Гормізди.......................................... 43

Лекція № 8. Розділення Римської імперії на Західну і Східну держави.
Політичне становище Західної держави в III—VIII ст.
Зазіхання пап на світську владу....................................................................... 48

Лекція № 9. Розкол між східними і західними церквами. Патріарх Фотій.
Папи Миколай І і Андріан II. Великий Софійський Собор. Осудження "Шіоцие".
Папа Іоанн VIII та інші папи. Константинопольський Свято-Софійський
собор 879 року. Після Свято-Софійського собору............................................ 50

Лекція Ж» 10. Формальне розділення між Східною і Західною Церквами в XI ст.
Імператор Костянтин XI Мономах, папа Лев IX, патріарх Михайло Керуларій
та їх роль у цьому розділенні. Богословська додеміка з Римом Льва Охрицького.
Завершальний акт розділу церков...................................................................... 62

 

Лекція 11. Григорій VII Гільдебрант та його діяльність в становленні
вчення римо-католицької церкви про примат духовної та світської влади пап.
"Диктат пап". Боротьба Григорія VII проти німецького імператора
та світської інвеститури. Римо-католицька Церква як абсолютна монархія.............. '

Лекція № 12. Римо-католицьке вчення про походження Святого Духа
від отця і Сина ("філіокве"). Догматична сутність учення про "філіокве".
Роль вчення "філіокве" у процесі розділення церков. Римо-католицьке вчення
про чистилище...................................................................................................... !

Лекція № 13. Епоха хрестових походів. Ідея і мета хрестових цоходів.
Петро Ам'єнський. Папа Урбан II. Хрестові походи - інструмент пап
у боротьбі зі світською владою, Візантією і засію для власного збагачення.
І хрестовий похід. IV хрестовий похід............................................................... <

Лекція № 14. Папство в XIII ст. Папа Інокентій III. Чернечі ордени:
Домініканський, Францисканський. ГУ-й Латеранський собор -
формування латинського вчення про Євхаристію. Інквізиція................................... [

Лекція № 15. Авіньйонський полон пап. Причини його виникнення і наслідки.
Климент V Скасування ордену тамплієрів. Антипапа та вплив політичних партій
на римську Церкву. Пізанський собор 1409 р. Епоха троєпапства............................ і

Лекція №16. Гуситський рух. Константський собор - його рішення
та історичне значення для римо-католицької Церкви. Папа Мартін V.................... 1(

Лекція Жа 17гВшшшьЕШй^о6бу:ШаШГЄвтШт"IV. Антипапа Фелікс V.
Фераро - Флорентійський собор і унія із Східною Церквою.
Вчення Марка Ефеського про сходження Святого Духа............................... 1.(

Лекція № 18. Папство в епоху гуманізму. Папа Миколай V, Пій II,
Каліст III ті інші. Характеристика пап епохи гуманізму. Інокентій VIII
і булла "8игштш8 сіезісіегапіез" (1484 р.). Епоха гуманізму -
відродження поганських культів і мистецтва................................................. Н

Лекція Ж» 19. Ігнатій Лойола і його роль у формуванні "Ордена Ісуса".
Тридентський собор. Папа Павло IV та індекс заборонених книг............................ 1(

Лекція № 20. Папи і Папство. Папа Пій IX.
Маріологічні догмати римо-католицької церкви........................................... 11

Лекція № 21. Сучасне становище і структура римо-католицької церкви.
Папа і його роль у католицькій церкві. Кардинали, їхня колегія та чини.
Державний секретаріат. Конгрегації. Папські Ради.
Папські посли у канонічному праві................................................................. И

Лекція № 1.

ІСТОРІЯ ЗАХІДНИХ ВІРОВИЗНАНЬ ЯК ДИСЦИПЛІНА.

Історія західних віровизнань вивчає істини православної віри у співставленні з тими догматичними і церковно - практичними відхиленнями, котрі містять інославні цер­кви чи конфесії, тобто ті, що відпали від єдності Вселенської Церкви.

В історичному плані західні віровизнання, вважаймо, з'явилося з початку існуван­ня Церкви. Написане наприкінці 1-ого ст. св. апостолом та євангелістом Іоанном Бо-..85 гословом четверте Євангеліє спрямоване проти думки тих, хто хибно пояснював про Особу Господа Ісуса Христа, хто заперечував, що Він є істинний Син Божий. Апостол писав його після трьох євангелісті - синоптиків, коли в перших християнських грома­дах вже поширювалися помилкові судження. А тому стверджуймо, що апостол єван­геліст Іоанн є не тільки засновником богослів'я, про що свідчить даний йому титул ••"^ Богослова, але й конкретно богослів'я порівняльного.

.95

.98

В епоху Вселенських Соборів (IV - VIII ст.) святі отці і вчителі Церкви окреслюва­ли істини православного вчення в полеміці з хибними поглядами єретиків, з тими помилковими думками й уявленнями і оманливими твердженнями, які упродовж століть супроводжували буття Церкви Христової. І самі Вселенські Собори, як пра­вило, збиралися, коли виникала та чи та єресь і треба було дати чітке визначення церковної істини, аби остаточно спростувати це лжевчення і ствердити догмати ка-фолічної віри.

Як предмет, що вивчається в духовних навчальних закладах, історія західних віро­визнань, або порівняльне богослів'я витворилося у XVIII ст. В XIX ст. його вивчали в академіях, семінаріях, а в більш стислому вигляді в єпархіальних училищах.

Зміст курсу і мета вивчення історії західних віровизнань та коротка характе­ристика західного християнства.

Беручись до вивчення історії західних віровизнань, як і будь-якого нового предме­ту, корисно поставити перед собою питання: що вивчає даний предмет і навіщо його вивчати?

Відповідь на перше питання дуже проста: історія західних віровизнань вивчає ко­ротку історію та найістотніші догматичні помилки основних неправославних визнань. До них належать такі:

I. Римський католицизм, який порвав з єдністю Вселенської Церкви в 1054 р., зая-
I вивши про своє панівне становище серед усіх інших Церков. Це найбільша і політич­
но найпотужніша з-поміж усіх християнських конфесій, які знаходяться за межами
видимої церковної спільноти. Найбільша кількість християн у світі належить саме до
Римсько-католицької церкви.

II. Протестантські конфесії, які відокремилися від римсько-католицької віри, почи­
наючи з XVI ст. внаслідок так званого руху Реформації. Протестантизм дуже скоро
розділився на окремі гілки, які відбивають зумовлені історичними обставинами особ­
ливості християнського віровчення в державах середньовічної Європи. Окрім вели-

. ких відгалужень в протестантизмі, починаючжзХШ багато окремих рухів і сект.

 

Триосновні гілки протестантизму такі:

'- .":-: теганстзо - перше чітко сформоване церковне вчення, спрямоване на визв' лення Німеччини з-під влади Риму. Його засновником став колишній католицька монахМартін Лютер. Іншим великим реформатором, який єднався у своєму вченн: лютеранством, був Ульріх Цвінглі, чия діяльність проходила в Швейцарії.

б) Кальвінізм чи реформаторство, яке виникло у Швейцарії трохи пізніше від ль
теранства. Його родоначальником був Жан Кальвін. Він виступив як запеклий пр<
тивник католицизму і бачив своє завдання в об'єднанні розрізнених зусиль Рефо]
мації в окремих країнах Заходу і в наданні боротьбі різких, чітких форм.

в) Англіканство, яке стало результатом очолюваного королем Генріхом VIII опо{
християн Англії "тиранії Римського єпископа і мерзотному безчинству".

А коли ми говоримо "Римсько-католицька церква", "Протестантська церква", навг "баптистська церква" чи тим більше "Нова Московська церква Ісуса Христа", то зр< зуміло, що в даному випадку ми вживаємо це слово в контексті церковно-історичш му, аби щоразу уникати обмовок "так звана церква", чи "католицизм, який учить пг. себе, ніби він являє собою Вселенську Церкву".

Відносно протестантизму взагалі краще вживати виразу "християнська громад* чи "конфесія" (визнання), тим самим точно з'ясовуючи її сутність.

Заключною темою курсу "Історія західних віровизнань" є знайомство з таким скла;
ним явищем у християнському світі XX ст., як екуменічний рух, декларованою м<
тою котрого є досягнення єдності між послідовниками різних християнських ви:
нань. При цьому треба розуміти, що являє собою цей рух і чітко визначити своє це]
ковне ставлення до нього, яким можуть бути межі участі в ньому Православної Це]
кви і православного християнства.__

Дуже важливо мати зрозумілу відповідь на друге питання: навіщо православною християнинові вивчати основи чужих віровчень, навіть слухати про які інколи важ* для серця і душі? Чи ж не корисніше йому стверджуватися в істинах Святої Соборн< й Апостольської Церкви?

На це питання у різний час відповідали по-різному. У минулому столітті значни російський богослов і церковний історик, професор Московської Духовної Академії Московського університету, протоієрей А. М. Іванцов-Платонов відповів на це ш тання так: "їх треба вивчати із звичайної допитливості, і з огляду на всілякі практичі потреби та уявлення". Така відповідь навряд чи задовольнить повністю. Допитливісі сама по собі зовсім не являє собою чесноту. Навіть більше, допитливість у цариї духовного життя відноситься до чогось необов'язкового, скоріше до певної спокусі аніж духовних набутків.

У 60—70-і роки нашого століття, відзначені прагненням до екуменізму, можи було почути думку, мовляв, вивчення відхилень у віровченнях інославних коь фесій потрібне для того, аби познайомитися з їхнім досвідом, наприклад, у спраї соціального служіння, освіти. Справді, добре відлагоджена у протестантів і кате ликів у цій царині гідна уваги. Однак при цьому треба добре розібратися у спон) ках такої діяльності, аби не потрапити під впдив4нославних-5ог-асловських коь фесій.

Соціальне служіння зубоженим людям, хворим, престарілим, випливає у протес-зо- гантів з учення про філантропії, а не з засад євангельського церковного милосердя і ий любові до ближнього.

гі з Відносно християнської педагогіки, то більший досвід католицьких шкіл, певна ж і річ, може бути цінним для освітньої роботи у православних школах, що їх відкриває ю- нині Російська Церква, а також ліцеях, гімназіях, інститутах та університетах. Вони ю- повинні стати православними не тільки за назвою, але й по суті, в них мають бути >р- інші, ніж у світських закладах, засади педагогіки та викладання. Однак і в цьому ви­падку не забуваймо, що основи вчення про людину у Православній Церкві зовсім ру інші, ніж у католицькій.

Отже, мова може йти тільки про деякі периферійні області церковного життя, і то ть з неабиякими застереженнями. А тому й відповідь, мовляв нам треба у них "повчити-о- ся", можна прийняти тільки з певними обмеженнями.

о- Єдино правильна і вичерпна відповідь на це питання міститься у творах святих )о отців і тих богословів та ієрархів, котрі продовжили золоту нитку святоотцівської думки, беликий'святитель Церкви Ґригорій'Богослов (ЇУст.) про християн, які'опи-нились у відколених від Церкви громадах сказав так: "Ми домагаємося не перемоги, а повернення братів, розлука з котрими терзає нас". В цих словах ховається глибокий

- смисл переживання і болі за розкол і усвідомлення недуги будь-якого інослав'я, яке

- гасить полум'я духу християнина саме настільки, наскільки він інославний, тобто на-

- скільки він тримається хибних поглядів, притаманних його конфесії, на шкоду заса-

- дам церковного вчення, що збереглися в ній з часу давньої, нерозділеної Церкви.

- Саме така думка і прагнення до повернення братів у лоно Вселенської Апостольської Церкви і повинні бути покладені у основу вивчення догматичних відхилень інослав-

і них конфесій.

) Одне з найважливіших завдань курсу полягає в тому, аби навчитися розуміти, як,

і здавалося б, абстрактичні догматичні положення діють на душу християн, а коли вони хибні, то яким чином спотворюють його внутрішній світ.

і Це з 'ясується після ознайомлення з глибинною суттю відхилень від істини Право­славної віри, що викладаються в наступних розділах даного курсу.