Поняття орфоепії. Основні норми української літературної вимови
Орфоепія — це розділ науки про мову, в якому вивчається система норм літературної вимови. Кожна норма так чи інакше характеризується, описується у формі певного правила.
Українська мова, як кожна літературна мова, має усталені орфоепічні норми, що обов'язкові для кожного, хто користується нею.
Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньо наддніпрянським говорам. Певний вплив на усталення вимовних норм мали говори й інших українських діалектів, а також усна народна творчість.
»Орфоепічні норми властиві усній мові. Саме тому орфоепія тісно пов'язана з фонетикою. Значна частина орфоепічних правил пов'язана з вимовою граматичних форм, правильним наголошенням слів, інтонацією тощо. З вимовою тісно пов'язані складоподіл і будова складу. Вимовні норми не лишаються весь час незмінними, але змінюються вони повільно.
Основні правила української орфоепії пов'язані з вимовою голосних і приголосних звуків та звукосполучень.
Вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно. Наприклад: книга, клас, воля, жити, берег, пишу. Вимова голосних звуків має такі особливості:,
1. Голосні [а], [і], [у] в усіх позиціях вимовляються виразно й чисто. Вимова їх відповідає орфографічним а (я),, і (ї), у(ю): [знати], [правда], [піду], [віра], [зеРмл'а], [ййсно].
2. Звук [о] вимовляється виразно і здебільшого не змінюється; лише перед складом з наступним наголошеним [у] в основі слова вимовляється з наближенням до [у]: [го"лубка], [зоУзул'а], [коУжух].
3. Звуки [є], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [є] з наближенням до [«]; [и] з наближенням до М: [не"су], [вітеРр], [м^та], [жи'ву], [плиевё], [киешён'а].
Примітка.Звук [и] в кінці слова після наголошеного складу з [и]та перед [у] вимовляється виразно: червоний, чотири, шостий, лити.
75.
Вимова приголосних звуків.1. Дзвінкі приголосні в кінці слова і перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: лізти, сніг, ніж, дуб, дубка.
Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х], тобто оглушується, в словах [н'іхт'і], [к'іхт'і], [лёх-ко], [вбхкий], [д'охт'у] (орф. нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю). ^
Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобдйу], [с пола], [списати], [с хати].
2. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко і глухо (залежно від темпу вимови): [розказати] і [росказати], [безсмертний] і [беис:мёртний], [розписка] і [роспйска].
3. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба], [молод'бй], [воґзйл] (орф. просьба, молотьба, вокзал).
4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові і глотковий вимовляються твердо в усіх позиціях: гриб, мав, сам, фабрика, велич. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які, наприклад: [в'ікно], [гірко], [к'іно]. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [зб'іж':а],
[р'іч':у], [облйч':а]. \
5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні \ звуки: [дзеркало], [сиджу]. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: надзвичайно, підже- \ ну, підживити, відзивати. і
6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут-н'е], [д'іти], [с'іл], [м'іц'н'і], [сеил'ан'с'кЧ].
Вимова звукосполучень. 1. Сполучення -шся і -тъся у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ ц':а]\ [смЧйёс':а], [см,ійец':а], \учйс':а], [учйц':а].
У дієсловах наказового способу сполучення -жся, -чся вимовляються як [з'с'а], [ц'с'а]: не [ур'із'с'а], не [маз'с'а] не [морбц'с'а] (орф. не вріжся, не мажся, не морочся).
Завдання. І. Подані слова прочитайте за нормами літературної вимови Перевірте правильність вимови за словником-довідником «Українська літературна вимова і наголос». З'ясуйте правила вимови приголосних звуків.
Походження, птахівниця, зшити, звірів, жерстяник, діловитість, дієприслівник, астраханський, аспірантський, батьківщина, ґедзь, дзеркало, віддзеркалювати, ґелґотати, відчинити, відзначити, дзюркотіти, джмелячий, матчевий, міжряддя, окислювач, ошатність, стежка.
II. У поданих реченнях знайдіть слова із сполученням кількох приголосних. Запишіть їх фонетичною транскрипцією, поясніть вимову і правопис.
1. З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля. 2. Одходячи на спокій, сонце обдало землю блискучим промінням; земля на прощання усміхнуся — і потемніла. 3. За сонцем усе живе прокинулось. Там коники кричали та сюрчали, як не порозриваються; там перепели хававкали та як у забій били ... Легенький вітрець подихає — скрізь розносить тепло раннього літнього ранку. 4. Прокинулося яснее маєве сонечко ... Сміється воно, а проміння аж витанцьовує по банях церков, по оселях будинків високих, по верхів'ях тополь гнучких. А ранкова прохолода звідусюди так і віє... Соловейки співають, як не порозриваються, і будять людей любуватися красою світовою (3 те. Мирного).