Діалекти української мови, їх взаємодія з літературною мовою
'Діалектом (наріччям) називається сукупність специфічних мовних особливостей — фонетичних, морфологічних, синтаксичних, лексичних, що не властиві літературній мові, але характерні для усного мовлення населення, яке проживає у певній місцевості.
розрізняються три основні діалекти (або три основні групи говорів) української мови: північний, південно-західний і південно-східний.
Північний (або поліський) діалект поширений на території Чернігівської, північної частини Сумської, Київської, Житомирської, Ровенської, Волинської областей. Південна межа проходить приблизно так: Володимир-Волинський — Луцьк —■ Ровно — Новоград-Волинський — Житомир — Фастів — Переяслав-Хмельницький — Прилуки і далі на схід по р. Сейм. Для північного діалекту характерні такі особливості: Фонетичні. 1. На місці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі замість [о] (наприклад, кінь — коня), вживаються дифтонги [tjo], \уе\, Іуїї], [уЛ або звук [у]: куЬнь, куень, куйнь, куінь, кунь; у ненаголошеній позиції зберігається Ы: радость, щирость, повод. 2. На місці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі дамість [є] (наприклад, піч — печі), вживається lie]: піеч, шіесть; у ненаголошеній позиції зберігається [є]: осень, камень. 3. На місці звука [і], що не чергується з to] та [є]
25.
(сіно, літо), у наголошеній позиції виступає І/е] або [<]: cfeно, лїето або сіно, літо; у ненаголошеній позиції вживається [є]: беда, песок. 4. На місці ненаголошеного Ы (орфо- ' графічне я) виступає [є]: паметь, десеть. 5. Звук [р] в усіх І позиціях твердий: рабий, зора, писар, порадок. 6. Звук [ц] завжди твердий: молодица, хлопец, окраец.
Морфологічні. 1.Іменники типу знання, життя вживаються із закінченням -є: життє, знание, 2. Прикметники чоло- J вічого роду у називному відмінку однини здебільшого втрачають кінцевий звук їй): молоди (робітник), висока (дуб), сині (папір). 3. Прикметники чоловічого роду у називному відмінку множини вживаються із закінченням -и (а не -і): червони (маки), молоди (робітники). 4. Прикметники і займенники жіночого і середнього роду у називному відмінку однини вживаються у нестягненій формі: червоная, червонее, тая, тоє, усякая, усякеє. 5. У зворотних дієслів афікс -ся виступає в формі -се, -сь: миюсє, подцвивсє, подививсь.
Лексичні діалектизми:випуст (місце поблизу села, де пасеться худоба), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), страда (осінні сходи жита або пшениці), соновка (голова соняшника), соновник (стебло соняшника), сохар (дерев'яні вила), кукуля (зозуля), веселики (журавлі), ясшщя (райдуга), оболок (хмара) тощо.
Південно-західнийдіалект охоплює території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, а також північну частину Миколаївської, північну і західну частини Одеської, південну Волинської, Ровенської, Житомирської
областей.
Лінія розмежування південно-західного і південно-східного діалектів проходить приблизно так (з півночі на південь): Фастів — Біла Церква — нижня течій Дністра.
Південно-західний діалект поділяється на ряд говорів: волинські, наддністрянські, закарпатські, гуцульські, буковинські, подільські, лемківські. Мовний масив цього діалекту досить строкатий за своїми діалектними особливостями.
Найголовніші з них такі:
Фонетичні.1. В іменниках середнього роду типу життя, знання, гілля немає подовження приголосних, крім того, ці іменники виступають із закінченням -є, наприклад: житє, знане, гілє. 2. Ненаголошений звук [о], особливо перед наступним [у], вимовляється з наближенням до [у]: коужух, гоу лубка, твоУю. 3. Звук [р] в усіх позиціях твердий, а в деяких говорах між [р] і наступним голосним з'являється [«]: порйадок, рйабий, рйасний. 4. Дзвінкі приголосні в кінці слів втрачають свою дзвінкість: dim, віс, дуп, ніш, голуп (замість дід, віз, дуб, ніж, голуб).
Морфологічні. 1.Іменники II відміни у давальному відмінку однини мають закінчення -ови, -ъови, -зви: братовії, коньови, коневи, сонцьови. 2. Іменники І і II відміни м'якої групи у місцевому відмінку однини мають закінчення и: на кони, на земли. 3. Іменники жіночого роду в орудному відмінку однини в частині говорів мають закінчення -ов, а іменники чоловічого роду -ом: руков, земльов, коньом, ножом. 4. У родовому відмінку множини іменники, що вживаються лише у множині, мають закінчення -ий: дверий, са-ний, гостий, курий, людий. 5. Широко вживаються давні короткі форми займенників мя, тя, ся, мі, ті, ю, ню (замість мене, тебе, мені, тобі, їй, нею). 6. У прикметників вищого й найвищого ступенів вживається суфікс -ійш-: доб-рійший, червонійший, найвидатнійший. 7. У дієслів 3-ї особи однини і множини теперішнього і майбутнього часу широко вживається тверде кінцеве -т: носит, ходит, носят, ходят, зроблят. 8. Афікс -ся при дієсловах вживається окремо і може виступати перед дієсловом: він ся дивит. 9. У минулому часі наявні залишки старих особових форм: казав-єм, казали-есмо замість літературних казав, казали. 10. Широко вживаються давні складені форми майбутнього часу: я буду робив, ти будеш робила, я му робити.
Лексичні діалектизми:золя (холодний вогкий вітер), ледівка (кам'яна сіль), гостинець (шлях), бусько (чорногуз), вуйко (дядько), біти (чоботи), верхнина (сметана), пергач (кажан), ходаки (постоли), неньо (батько), стрий (батьківський брат), бистрець (потік), ногавиці (штани) тощо.
- Південно-східний діалектохоплює найбільший мовний масив порівняно до інших діалектів. Він поширений у південній частині Сумської і Київської областей, на території Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Ворошиловградської, Донецької, Кіровоградської, Запорізької, Черкаської, Херсонської, у південній частині Одеської та Миколаївської областей. Словниковий склад, фонетична система і граматична будова цього діалектного масиву найближчі до літературної мови. Пояснюється це тим, що українська літературна мова розвивалася на базі південно-східних говорів.
Цей діалект поділяється на три групи говірок: середньо-наддніпрянська, слобожанська, степова. Для нього характерні такі найголовніші особливості:
Фонетичні. 1.Ненаголошений звук [о] вимовляється з зближенням до [у] перед складами з наголошеними \у\ та [і]: 4лубка, со^бі, тоубі. 2. Ненаголошені звуки [є], [и] змішу
27.
ються у вимові: сеило, неиси, жиеви. 3. Звук [р] здебільшого вимовляється м'яко: зоря, ряд, кобзарь, токарь.
Морфологічні. І.Дієслова II дієвідміни у 3-ѕ особі однини мають в кінці ненаголошене -є: ходе, робе, носе, бачв-під наголосом, як і в літературній мові, виступає закінчення ніть: кричить, сидить. 2. У багатьох говорах у дієслівних формах 1-ї особи однини теперішнього часу немає чергування кореневих приголосних: просю, носю, возю, ходю. 3. У ряді говорів вживаються стягнені дієслівні форми у 3-й особі однини теперішнього часу: гада, співа, літа (замість гадає, співає, літає).
Лексичні:вихати (махати), баяити (мити), пакіл (кілок), шполик (совок, яким вичерпують зоду з човна), квасець, квасок (щавель), гляганка, бринза (озечий сир), чабак (великий лящ), вагани (ночви), лавка (магазин), ловкий (гарний).
Діалектичні відмінності перешкоджають взаєморозумінню між людьми, які користуються розмовною мовою різних територіальних масивів. У зв'язку з цим діалектною народнорозмовною мовою користуються у побутовому мовленні, частково у сфері культури і місцевого виробництва. І хоча літературна і народно розмовна мова мають різні сфери функціонування, значні відмінності у фонетиці, лексиці та граматиці, все ж вони взаємодіють між собою.
Українська літературна мова формувалася і розвивалася на базі південно-східного діалекту, зокрема його ядра — середньонаддніпрянських говорів
Літературна мова, взаємодіюча з діалектами і говорами, 1 поповнюється новими лексичними і виражальними засобами. ! Такі, наприклад, діалектизми, яі ворочок, кабиця, низовка, плай, полонина, смерека, трембіпа та інші, порівняно недавно стали загальновживаними словами.
У зв'язку з поширенням освіти літературна мова впливає на діалектне мовлення, звужуючи сферу вживання діалектизмів.
Діалектизми можуть вживатись у художній літературі , як засіб мовної типізації персонажів. Так, у романі О. Гончара «Прапороносці» вони характеризують вдачу X. Хаєцького, вказують на те, звідки він родом, урізноманітнюють і , типізують його мовлення.
Завдання. І. З наведених гуцульськизують вдачу X. Хаєцького, вказують на те, звідки він родом, урізноманітнюють і , типізують його мовлення.
Завдання. І. З наведених гуцульських« прислів'їв і приказок випишіть лексичні, фонетичні і граматичні діалектизми.
1. Вовка лапи годовуть, а брехача писок. 2. Який газда такое і обистя. 3. Іди дальшов дорогов, скороше домі прийдеш'
4. Перед богатим двирі откривавуть, а перед будним закривавуть.
5. Має вочі, а ни видить. 6. Ходи на
пальцях,
28.
кидь хочеш курку ймити на яйцьох. 7. Кожна лисиця свуй хвуст хвалит. 8. Купивим кота в міху. 9. Кося топить, тот і за солому ся хапле. 10. Жали — пече, а огень палить. 11. За добров хвильов злу ждай. 12. Глядав коня, а на нюм бив. 13. Кедь кирница усхнет, маєт честь вода. 14. Ни єдна бо мачка в рукавицох миші не імає. 15. Стрийна, вуйна не родина, зять, невістка не дитина (Нар. те).
II. З поданих речень випишіть лексичні діалектизми і визначте, на території якого діалектного масиву вони вживаються.
1. Механізатори ... сваряться з виконробом, банітують механіка (Гончар). 2. Це найкращий час для чабана — вести отару, доки ще не жарко, по прохолодних випасах і слухати, як в тихім ранковім повітрі подзвонює тронка ... (Гончар). 3. Віктор вирізав дідика з кавуна — його найм'ясистішу та найсолодшу середину, яку називають також вовчком і яку завжде віддають дітям (Сиз.). 4. За садом починався припізнілий забур'янений баштан — крізь кулеподібні кущі зеленого кураю й жовтавого перекотиполя мокро поблискували на сонці гладесенькі тумани і рябі херсонці, що вродили того літа на диво рясно (Сиз.). 5. У степових селах межиріччя, де підземні води залягають на глибині тридцяти — сорока сажнів, завезли німці-колоністи звичай копати басини — від слова «басейн» (Сиз). 6. А я не буду баблятися у мокрому картоплинні (Ле).
III. Прочитайте повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і випишіть гуцульські діалектизми. З'ясуйте, з якою метою вони вживаються у повісті.