Діалекти української мови, їх взаємодія з літературною мовою

'Діалектом (наріччям) називається сукупність специфіч­них мовних особливостей — фонетичних, морфологічних, син­таксичних, лексичних, що не властиві літературній мові, але характерні для усного мовлення населення, яке прожи­ває у певній місцевості.

розрізняються три основні діалекти (або три основні групи говорів) української мови: північний, південно-західний і південно-східний.

Північний (або поліський) діалект поширений на території Чернігівської, північної частини Сумської, Київської, Жи­томирської, Ровенської, Волинської областей. Південна ме­жа проходить приблизно так: Володимир-Волинський — Луцьк —■ Ровно — Новоград-Волинський — Житомир — Фа­стів — Переяслав-Хмельницький — Прилуки і далі на схід по р. Сейм. Для північного діалекту характерні такі особливості: Фонетичні. 1. На місці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі замість [о] (наприклад, кінь — коня), вживаються дифтонги [tjo], \уе\, Іуїї], [уЛ або звук [у]: куЬнь, куень, куйнь, куінь, кунь; у ненаголошеній позиції зберігається Ы: радость, щирость, повод. 2. На міс­ці звука [і] у наголошеній позиції, що виступає у закритому складі дамість [є] (наприклад, піч — печі), вживається lie]: піеч, шіесть; у ненаголошеній позиції зберігається [є]: осень, камень. 3. На місці звука [і], що не чергується з to] та [є]

 

25.

(сіно, літо), у наголошеній позиції виступає І/е] або [<]: cfeно, лїето або сіно, літо; у ненаголошеній позиції вжива­ється [є]: беда, песок. 4. На місці ненаголошеного Ы (орфо- ' графічне я) виступає [є]: паметь, десеть. 5. Звук [р] в усіх І позиціях твердий: рабий, зора, писар, порадок. 6. Звук [ц] завжди твердий: молодица, хлопец, окраец.

Морфологічні. 1.Іменники типу знання, життя вжива­ються із закінченням -є: життє, знание, 2. Прикметники чоло- J вічого роду у називному відмінку однини здебільшого втра­чають кінцевий звук їй): молоди (робітник), висока (дуб), сині (папір). 3. Прикметники чоловічого роду у називному відмінку множини вживаються із закінченням -и (а не -і): червони (маки), молоди (робітники). 4. Прикметники і зай­менники жіночого і середнього роду у називному відмінку однини вживаються у нестягненій формі: червоная, червонее, тая, тоє, усякая, усякеє. 5. У зворотних дієслів афікс -ся виступає в формі -се, -сь: миюсє, подцвивсє, подививсь.

Лексичні діалектизми:випуст (місце поблизу села, де пасеться худоба), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), ст­рада (осінні сходи жита або пшениці), соновка (голова со­няшника), соновник (стебло соняшника), сохар (дерев'яні ви­ла), кукуля (зозуля), веселики (журавлі), ясшщя (райдуга), оболок (хмара) тощо.

Південно-західнийдіалект охоплює території Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Івано-Фран­ківської, Львівської, Закарпатської областей, а також пів­нічну частину Миколаївської, північну і західну частини Одеської, південну Волинської, Ровенської, Житомирської

областей.

Лінія розмежування південно-західного і південно-схід­ного діалектів проходить приблизно так (з півночі на пів­день): Фастів — Біла Церква — нижня течій Дністра.

Південно-західний діалект поділяється на ряд говорів: волинські, наддністрянські, закарпатські, гуцульські, буко­винські, подільські, лемківські. Мовний масив цього діа­лекту досить строкатий за своїми діалектними особливо­стями.

Найголовніші з них такі:

Фонетичні.1. В іменниках середнього роду типу жит­тя, знання, гілля немає подовження приголосних, крім того, ці іменники виступають із закінченням -є, наприклад: житє, знане, гілє. 2. Ненаголошений звук [о], особливо перед наступ­ним [у], вимовляється з наближенням до [у]: ко^ужух, го^у лубка, твоУю. 3. Звук [р] в усіх позиціях твердий, а в деяких говорах між [р] і наступним голосним з'являється [«]: порйадок, рйабий, рйасний. 4. Дзвінкі приголосні в кінці слів втрачають свою дзвінкість: dim, віс, дуп, ніш, голуп (замість дід, віз, дуб, ніж, голуб).

Морфологічні. 1.Іменники II відміни у давальному від­мінку однини мають закінчення -ови, -ъови, -зви: братовії, коньови, коневи, сонцьови. 2. Іменники І і II відміни м'якої групи у місцевому відмінку однини мають закінчення и: на кони, на земли. 3. Іменники жіночого роду в орудному відмінку однини в частині говорів мають закінчення -ов, а іменники чоловічого роду -ом: руков, земльов, коньом, ножом. 4. У родовому відмінку множини іменники, що вжи­ваються лише у множині, мають закінчення -ий: дверий, са-ний, гостий, курий, людий. 5. Широко вживаються давні короткі форми займенників мя, тя, ся, мі, ті, ю, ню (замість мене, тебе, мені, тобі, їй, нею). 6. У прикметників вищого й найвищого ступенів вживається суфікс -ійш-: доб-рійший, червонійший, найвидатнійший. 7. У дієслів 3-ї осо­би однини і множини теперішнього і майбутнього часу ши­роко вживається тверде кінцеве -т: носит, ходит, носят, ходят, зроблят. 8. Афікс -ся при дієсловах вживається окре­мо і може виступати перед дієсловом: він ся дивит. 9. У ми­нулому часі наявні залишки старих особових форм: казав-єм, казали-есмо замість літературних казав, казали. 10. Широ­ко вживаються давні складені форми майбутнього часу: я буду робив, ти будеш робила, я му робити.

Лексичні діалектизми:золя (холодний вогкий вітер), ледівка (кам'яна сіль), гостинець (шлях), бусько (чорногуз), вуйко (дядько), біти (чоботи), верхнина (сметана), пергач (кажан), ходаки (постоли), неньо (батько), стрий (батьків­ський брат), бистрець (потік), ногавиці (штани) тощо.

- Південно-східний діалектохоплює найбільший мовний масив порівняно до інших діалектів. Він поширений у півден­ній частині Сумської і Київської областей, на території Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Ворошиловградської, Донецької, Кіровоградської, Запорізької, Чер­каської, Херсонської, у південній частині Одеської та Мико­лаївської областей. Словниковий склад, фонетична система і граматична будова цього діалектного масиву найближчі до літературної мови. Пояснюється це тим, що українська літе­ратурна мова розвивалася на базі південно-східних го­ворів.

Цей діалект поділяється на три групи говірок: середньо-наддніпрянська, слобожанська, степова. Для нього характерні такі найголовніші особливості:

Фонетичні. 1.Ненаголошений звук [о] вимовляється з зближенням до [у] перед складами з наголошеними \у\ та [і]: ⁴лубка, со^бі, то^убі. 2. Ненаголошені звуки [є], [и] змішу

 

27.

ються у вимові: се^ило, не^иси, жи^еви. 3. Звук [р] здебільшого вимовляється м'яко: зоря, ряд, кобзарь, токарь.

Морфологічні. І.Дієслова II дієвідміни у 3-ѕ особі одни­ни мають в кінці ненаголошене -є: ходе, робе, носе, бачв-під наголосом, як і в літературній мові, виступає закінчення ніть: кричить, сидить. 2. У багатьох говорах у дієслівних формах 1-ї особи однини теперішнього часу немає чергування кореневих приголосних: просю, носю, возю, ходю. 3. У ряді говорів вживаються стягнені дієслівні форми у 3-й особі однини теперішнього часу: гада, співа, літа (замість гадає, співає, літає).

Лексичні:вихати (махати), баяити (мити), пакіл (кілок), шполик (совок, яким вичерпують зоду з човна), квасець, ква­сок (щавель), гляганка, бринза (озечий сир), чабак (великий лящ), вагани (ночви), лавка (магазин), ловкий (гарний).

Діалектичні відмінності перешкоджають взаєморозумін­ню між людьми, які користуються розмовною мовою різних територіальних масивів. У зв'язку з цим діалектною народно­розмовною мовою користуються у побутовому мовленні, частково у сфері культури і місцевого виробництва. І хоча літературна і народно розмовна мова мають різні сфери функ­ціонування, значні відмінності у фонетиці, лексиці та гра­матиці, все ж вони взаємодіють між собою.

Українська літературна мова формувалася і розвивалася на базі південно-східного діалекту, зокрема його ядра — середньонаддніпрянських говорів

Літературна мова, взаємодіюча з діалектами і говорами, 1 поповнюється новими лексичними і виражальними засобами. ! Такі, наприклад, діалектизми, яі ворочок, кабиця, низовка, плай, полонина, смерека, трембіпа та інші, порівняно недав­но стали загальновживаними словами.

У зв'язку з поширенням освіти літературна мова впливає на діалектне мовлення, звужуючи сферу вживання діалек­тизмів.

Діалектизми можуть вживатись у художній літературі , як засіб мовної типізації персонажів. Так, у романі О. Гончара «Прапороносці» вони характеризують вдачу X. Хаєцького, вказують на те, звідки він родом, урізноманітнюють і , типізують його мовлення.

Завдання. І. З наведених гуцульськизують вдачу X. Хаєцького, вказують на те, звідки він родом, урізноманітнюють і , типізують його мовлення.

Завдання. І. З наведених гуцульських« прислів'їв і приказок випишіть лексичні, фонетичні і граматичні діалектизми.

1. Вовка лапи годовуть, а брехача писок. 2. Який газда такое і обистя. 3. Іди дальшов дорогов, скороше домі прийдеш'

4. Перед богатим двирі откривавуть, а перед будним закривавуть.

5. Має вочі, а ни видить. 6. Ходи на

пальцях,

28.

кидь хочеш курку ймити на яйцьох. 7. Кожна лисиця свуй хвуст хвалит. 8. Купивим кота в міху. 9. Кося топить, тот і за солому ся хапле. 10. Жали — пече, а огень палить. 11. За добров хвильов злу ждай. 12. Глядав коня, а на нюм бив. 13. Кедь кирница усхнет, маєт честь вода. 14. Ни єдна бо мач­ка в рукавицох миші не імає. 15. Стрийна, вуйна не родина, зять, невістка не дитина (Нар. те).

II. З поданих речень випишіть лексичні діалектизми і визначте, на території якого діалектного масиву вони вживаються.

1. Механізатори ... сваряться з виконробом, банітують механіка (Гончар). 2. Це найкращий час для чабана — вести отару, доки ще не жарко, по прохолодних випасах і слухати, як в тихім ранковім повітрі подзвонює тронка ... (Гончар). 3. Віктор вирізав дідика з кавуна — його найм'ясистішу та найсолодшу середину, яку називають також вовчком і яку завжде віддають дітям (Сиз.). 4. За садом починався припізнілий забур'янений баштан — крізь кулеподібні кущі зеле­ного кураю й жовтавого перекотиполя мокро поблискували на сонці гладесенькі тумани і рябі херсонці, що вродили того літа на диво рясно (Сиз.). 5. У степових селах межиріч­чя, де підземні води залягають на глибині тридцяти — соро­ка сажнів, завезли німці-колоністи звичай копати басини — від слова «басейн» (Сиз). 6. А я не буду баблятися у мокрому картоплинні (Ле).

III. Прочитайте повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і випишіть гуцульські діалектизми. З'ясуйте, з якою метою вони вжива­ються у повісті.