Практична робота

Робота Малої академії наук

 

На тему:

«Антропонімія та етимологія українських прізвищ»

 

Роботу виконала:

кандидат у дійсні члени МАН

Іващенко Анастасія Володимирівна

Учениця 9-А класу

Спеціалізованої школи І-ІІІ

ступенів №23 з поглибленим

вивченням англійської мови

міста Києва

Деснянський район

Вул. Радистів 49, кв. 9

Телефон: 095-351-93-63

Педагогічний керівник: Горкуненко

Алла Анатоліївна

СШ №23, вчитель української мови та літератури

Київ - 2014

Зміст:

Вступ ……...………………………………………………………………………4

1. Походження прізвищ із суфіксами -ський, -зький, -цький …..…….….…….6

2. Походження прізвищ із суфіксами -ич, -ович (-евич) …………………….…9

3. Походження прізвищ із суфіксами -енко (-єнко) і -ук (-юк)……………..….9

4. Менш поширені типи прізвищ ………………………………………………14

5. «Вуличні» та офіційні прізвища …………………………………………….18

6. Роль прізвищ в історії України ……………………………………………...20

7. Прізвища у Запорізькій Січі………………………………………………….22

8. Зміна прізвищ у контексті історії ……………………………………………24

9. Практична робота «Поширення українських прізвищ»………………….....28

9.1. В Україні…………………………………………………………………..28

9.2. В окремо взятій місцевості………………………………………………29

Висновки …………..………….………………………………………………….31

Використана література …………………….……..……………………….…32

 

 

Теза.Тема моєї роботи – «Антропонімія та етимологія українських прізвищ». У цій роботі я взяла за мету дослідити та проаналізувати походження прізвищ людей, що проживають в Україні. Актуальність моєї роботи полягає в тому, щоб дати іншим людям можливість дізнатися більше про себе та свій рід. Адже, відслідковуючи походження власного прізвища, можна дізнатися багато цікавого про свого давнього предка – першого носія твого власного прізвища. На мою думку, для нас є важливим – знати про свій власний рід.

Іноді генеалогічне дерево – як знахідка для істориків. Адже по ньому можна дізнатися багато фактів про ту чи іншу історичну особу – де вона проживала, коли і куди переїжджала, чим займалася, як просувалось її подальше життя. Також завдяки прізвищам можна дізнатися не тільки про історичні особи, а й історію існування певних населених пунктів.

У своїй науково-дослідницькій роботі я детально розглянула етимологію, типи та способи утворення українських (та деяких іншомовних) прізвищ. Дізнавшись більше про деякі факти з історії та особливостей місцевого етносу, я дійшла до висновку, що певні суфікси розповсюджені у певному регіоні України.

У практичній стороні своєї роботи я використала прізвища учнів 9-А класу київської школи №23, щоб проаналізувати їх та порівняти із результатами досліджень вчених, що проводили подібні дослідження раніше.

 

Вступ

Мабуть, багато хто задумувався над походженням свого прізвища. Звісно, адже одне тільки прізвище вже багато чого може розповісти про людину та її походження.

Мало хто знає, що українське прізвище чи не найстаріше в Європі. У всякому разі в XVII ст. мало чи не всі українці носили прізвища. Деякі українці мали прізвища, які дали їх предкам ще в князівські часи. Для порівняння французькі простолюдини отримали прізвища лише на початку XIX ст. завдяки указу імператора Наполеона Першого. Російські селяни отримали прізвища лише після Реформи 1861 року. Тому у росіян так багато прізвищ Іванов, Петров, Сідоров… Відомо, що виписуючи «вольну» вчорашнім кріпакам їм давали прізвища за ім’ям батька. Імена Іван, Петро, Сидір на той час були найпоширенішими в російських селах.

Як відомо з історії козацтва в Україні, то кожному козакові давали якесь прізвисько, яке характеризувало самого козака. Наприклад: Небувайло – прізвисько козака, який, мабуть, кудись пропадав або часто спізнювався на різні заходи, зібрання.

Але прізвиська давали не лише серед козаків, але й у селян також. Давали прізвиська за таким самим принципом, як у козаків. Хоча у випадку з селянами могли дати прізвище, яке характеризувало би людину за характером дій або професії. Наприклад: Гончар (гончарська професія), Тиняйло (тинявся або гуляв по різних усюдах) та багато інших.

Прізвища та прізвиська у ті часи – основна характеристика людини у суспільстві. Родові початки кожного прізвища можна дізнатися, якщо детально вивчити їх утворення за допомогою суфіксів.

Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища, - явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби.

Сьогодні часто зустрічаються іноземні прізвища, спочатку їх важко розібрати, адже здається, ніби це прізвисько «наших» предків. Але наявність великої кількості зарубіжних прізвищ не має бути дивною, або, як іноді

кажуть, «аномальною». Це можна спробувати пояснити тим, що Україна є граничною , транзитною територією між Азією та Європою. Наявність торгівельних шляхів, військових дій, інші фактори зумовлювали можливість появи людей, які мали західноєвропейське, або навпаки, азіатське походження. Відомий факт, що в козацьку громаду приймали будь кого, татарина, шляхтича, московіта, турка, грека й взагалі будь кого, хто був православної віри та довів вірність козацтву. Не виключно також, що вихідці з Азії або Європи в силу тих, чи інших обставин залишилися на цих територіях, утворивши сім’ї та залишивши свої прізвища (або прізвиська).

Якщо знову ж таки, детально вивчити історію України у XV-XVIII ст., то дуже добре помітно, що українські землі час від часу переходять у «різні руки». Спочатку (XVI-XVIIст.) над Україною панувала Польща, а потім (XVII-XIXст.) – Російська імперія.

Використовуючи добуту інформацію щодо суфіксів та географії, ми дізнаємося про походження, причину виникнення та географічне місцеположення «зародження» цього чи іншого прізвища.

1. Походження прізвищ із суфіксами -ський, -зький, -цький

Українські прізвища мають дуже розгалужену морфологію формування та різні джерела походження. Найбільш розповсюдженими є прізвища утворені з суфіксами -енко, -єнко (найпоширеніші на Наддніпрянщині) та -ук, -юк (найпоширеніші на Західному Поліссі, Волині та Поділлі).

Формула іменування значною мірою залежала від характеру документа. Найточнішої ідентифікації особи вимагали різного роду юридичні акти – про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти і т. п., тому в цих документах формула іменування людей нерідко була розгорнутою і включала, крім імені, назви за батьком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей – про стан, професію, місце проживання, стосунки до інших родичів тощо.

Додаткові до індивідуального імені особові назви, зафіксовані в староукраїнських пам’ятках, ще не можна вважати прізвищами в сучасному розумінні цього слова. Вони не були спадковими найменуваннями, які у єдиній незмінній форму переходили від батька до сина.

Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були наймення, що утворювались від назв населених пунктів за допомогою суфіксів -ський, -зький, -цький. Як зазначає М. Л. Худаш, «є численні докази того, що назви представників феодальної верхівки на -ський, -зький, -цький, особливо у XIV-XVI ст., у більшості випадків – це назви за певним населеним пунктом, що був місцем проживання князя і тому вважався центром феодального володіння, а такі назви представників соціальних низів та середніх станів у більшості прямо вказували на місце їхнього походження (Наприклад: князь Порицький – містечко Порицьк; князь Буремський – містечко Боремель, Боремля; пан Ощовський – село Ощов; князь Дольський – село Дольськ; Охлоповський – село Охлопов та ін.)».

Спадкові прізвищеві назви на -ський, похідні відвід назв населених пунктів, відомі всім слов’янським народам, але особливого поширення набули в Польщі. У середньовічному Королівстві Польському прізвищеві назви на -ski, -cki були ознакою шляхетного походження і протиставлялись міщанським і «хлопським» особовим найменуванням. Польська аристократія навіть вимагала від уряду офіційної заборони іменуватись прізвищами цього типу нешляхтичам.

Історична протиставленість родових найменувань польського й українського панства безіменності безправних народних мас підкреслена у романі П. Загребельного «Я, Богдан»: «Так моя земля стала займанщиною для наїздів, а народ на ній – лиш гречкосіями, броварниками, погоничами, пастухами, кашоварами, лугарями, комишниками, збігами, безіменний і безправний, а над ними гриміли імена вельможних родів Острозьких, Збаразьких, Заславських, Вишневецьких, Потоцьких, Конецпольських, Калиновських, Рожинських, Замойських, Любомирських, Даниловичів, і кожен намагався випхатися поперед іншого.»

У сучасному українському антропонімікові прізвища на -ський, -зький, -цький належать до найпоширеніших, посідаючи третє (після прізвищ на -енко, -єнко та -ук, -юк) місце.

 

 

2. Походження прізвищ із суфіксами -ич, -ович, -евич

Соціально маркованими у минулі епохи був ще один словотвірний тип найменувань, що згодом закріпились, як прізвища – прізвищеві назви на -ович, - евич, генетично пов’язані з розглядуваними вище іменами по батькові. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич походить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Антонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевич, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв’язок з патронімами. Оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід припускати, що й у ролі спадкових родових назв найменування на -ович, -евич закріпились насамперед серед привілейованих верств населення. Як показало проведене С. П. Бевзенком дослідження козацьких реєстрів, складених після Зборівської угоди 1649 р.,велика кількість прізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич фіксується в реєстрі Київського полку, до якого потрапила значна частина української шляхти та київських міщан.

 

3. Утворення прізвищ із суфіксами -енко, -єнко і -ук (-юк)

До розряду прізвищ перейшли також патронімічні назви, що належали до народних форм іменування синів за батьком, зокрема два напоширеніших типи українських патронімів з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук. Найменування з формантом -енко, що виник шляхом поєднання суфіксів -еня і -ко, мали первісно так зване демінутивне значення, тобто, як і слова на -еня (щеня, зайченя, козеня, хлопченя), позначали малих, недорослих істот: Бондаренко – первісно «малий бондар, син бондаря», Іваненко – «малий Іван, син Івана».

Утворення цього типу зустрічаються уже в давній народній обрядовій поезії:

«А у городочку царівна, царівна,

Та за городочком царів син, царів син.

Вона по городу ходила, ходила,

Золотим перснем дзвонила, дзвонила,

До себе царенка манила, манила.

Приступи, царенку, доблизу, доблизу,

Поклонись цареві донизу, донизу,

Приступи ж, царенку, ще ближче, ще ближче,

Поклонись царівні ще нижче, ще нижче!

Пророби, царенку, ворота, ворота,

Виведи царевну з города, з города.»

Широке побутування в живомовній народній стихії загальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфіксом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструвати численними прикладами відповідних утворень, похідних від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяльності, поданих у словнику Б. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук з двома значеннями – «син коваля» і «учень коваля»; писаренко – «син писаря», писарчук – «син писаря», «канцелярист, молодий писар» та багато інших.

За дослідженням М. Л. Худаша, особові назви з суфіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемні пам’ятки з західноукраїнської території у першій половині XV ст. У пам’ятках XVI ст. патроніми на -енко локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині та в Галичині. У XVIІ ст. утворення на -енко уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1649 р., прізвищеві назви на -енко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими (60% від усього складу прізвищевих назв). Пояснити таку величезну кількість назв на -енко у основному джерелі української антропонімії XVIІ ст. можна тією обставиною, що до реєстрів записувались переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без суфікса -енко. Зазначений факт свідчить про те, що прізвищеві форми у XVIІ ст. ще не мали тієї стабільності, якої вони набули пізніше. Анотропоніми на -енко ще не втратили живого зв’язку із загальними словами, вживаними на позначення синів за батьком. Цей зв’язок простежується навіть у першій половині XIX ст., коли вже розпочалось офіційне впровадженя прізвищ серед широких мас населення. Так, головний герой повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», одержавши батькову посаду і, разом з нею, вищий соціальний статус, одночасно позбавляється у своєму найменуванні суфікса -енко, який додався до батькового прізвища «Як же відпили сорочини і громада зібралася на пораду, кого начинати сотником, то всі ув один голос і

 

гукнули: «А кому ж буть? Уласову, Заброщенку, якого нам лучче ськати?» Отак-то і настановили його сотником і став він із Заброщенка вже й сам Забрьоха».

Але уже в творах І. Нечуя-Левицького народні найменування синів на -енко, похідні від імен або прізвищ батьків, трапляються дуже рідко. Це свідчить про завершеня в другій половині XIX ст. процесу стабілізації антропоніміного типу на -енко у юридичній функції спадкових прізвищ.

4. Менш поширені типи прізвищ

Що стосується утворень на -ук (-юк), чук, то вони зустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в джерелах XVI ст. з території західного регіону: Сенко Павлюкъ, Омельянъ Менюкъ, Сава Сниманюкъ та ін. На інші території такі найменування поширюються у XVII-XVIII ст., представлені вони і в козацьких реєстрах: Кирило Сенчукъ, Федоръ Гаврукъ, Пилипъ Бунчукъ та ін. Як і патроніми на -енко, іменування по батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. переходять у розряд спадкових прізвищ.

У наш час розглядувані антропонімічні типи належать до найпоширеніших українських прізвищ, що побутують на всій території України, проте мають виразний регіональній розподіл за ступенем поширеності. Якщо прізвища на -енко можна вважати основним східноукраїнським типом, то прізвища на -ук (-юк), -чук належать до західноукраїнського типу.

З найменуваннями по батькові генетично пов’язані й деякі інші, менш поширені типи українських прізвищ, зокрема характерні для західноукраїнського ареалу утворення на -ак (-як), -чак: Андрусяк, Грицак, Юрчак, Ганусяк, Марунчак, Прицак, Собчак та деякі інші типи антропонімів, які сьогодні належать до рідкісних серед українських прізвищ, - утворення на -енок, -онок (Остапко Дудиченок, Макарей Борисенок), -еня (Масло Микитеня), -а (-я) (Яцько Пахирча, Олекса Занчя), -ат (-ят) та ін.

Серед зазначених типів прізвищ, в тому числі й прізвищ на -енко та -ук (-юк) -чук, абсолютну більшість становлять утворення, що в минулі віки побутували як патроніми, тобто імена по батькові. Від імені матері наймення дітей утворювались дуже рідко, головним чином у тих випадках, коли жінка рано лишалась вдовою і ставала головою сім’ї. Тому серед основних типів українських прізвищ найменування, похідні від жіночих імен, представлені невеликою кількістю утворень: Мотренко, Настенко, Пазенко, Улитенко, Явдощенко, Гандзюк, Химчук та ін. Дещо вищий відсоток похідних від жіночих імен виділяється у групі прізвищ на -ак (-як): Ганусяк, Марущак, Ганущак, Мариняк та ін., що локалізуються на Наддністрянщині.

Можна виділити також одну невелику за обсягом антропонімічну групу, основу якої становлять жіночі імена – це група прізвищ із суфіксом -ич: Ганнич, Горпинич, Зінич, Катрич, Кулинич, Мигдич. Зазаначені антропоніми найчастіше зустрічаються в закарпатському регіоні. На Закарпаття як імовірний територіальний осередок виникнення зазначеного прізвищевого типу вказує й низка прізвищ на -ич, твірною основою яких виступають характерні для закарпатських говірок назви заміжніх жінок на -ул (я): Вовкулич (від Вовкуля, дружина Вовка), Данкулич (від Данкуля), Дзямулич

 

(від Дзямуля), Лешкулич (від Лешкуля), а також назви жінок на –аня: Пироганич (Пироганя).

Найменування заміжніх жінок з суфіксом -иха виступають твірною основою групи західноукраїнських прізвищ на -ишин, -ишинець типу Гринчишин (первісне «син Гринчихи»), Дмитришин, Ільчишин, Романишин, Юрчишин, Фединишинець, Яцишин та ін. Цей тип прізвищ є характерною рисою антропонімікону галичан.

Якщо розглядувані антропонімічні групи побутували в час виникнення як найменування вдовиченків, то прізвища, утворені від жіночих імен за допомогою іменникового суфікса -ій, мали інше значення. За спостереженнями Ю. К. Редька, «прізвища типу Марусій, Парасій, Калинчій і под. були первісне глузливими назвами (на зразок «бабій», «плаксій») парубків, що залицялись до Марусі, Парасі чи Калинки». До цього можна додати, що в зазначену групу входять іронічні прізвиська чоловіків за жіночим ім’ям, яким їх наділяли сусіди у тих випадках, коли жінка як особистість переважала чоловіка. «Довідник українських прізвищ» Ю. К- Редька фіксує такі прізвища розглядуваного типу: Галій, Гандзій, Гапій, Паращій, Химій, Хоптій, Пазій (від Пазя, здрібнілий варіант імені Палажка), Тацій (від Таця — здрібніле від Тетяна), Мартій, Мотрій та ін.

Щодо чоловічих імен, то вони стали твірною основою величезної кількості прізвищ. Лише група прізвищ, похідних від імені Іван і його різноманітних варіантів, налічує десятки, а може, й сотні одиниць: Іваненко, Іванченко, Іваничук, Іванович, Іванів, Іванина, Іваниця, Іванишин, Іваньо, Іваночко, Іванчо, Іванисенко, Івасюк, Іващенко, Івашко та ін. Прізвище Іванов належить до найпоширеніших російських прізвищ.

Якщо прізвища, утворені від імен за допомогою патронімічних суфіксів -ич, -ович, -евич, -енко, -ук (-юк), -чук, -ак(-як), -чак та деяких інших, перш ніж перейти до класу прізвищ, минули стадію побутування у функції імен по батькові, то ряд інших типів українських прізвищ утворився безпосередньо від розмовних варіанті в церковно-християнських імен. У ролі прізвищ було офіційно закріплено багато здрібнілих форм імен з суфіксами -ко: Гринько, Гурко, Данько, Зінько, Ілько, Левко, Лесько, Мацько, Мисько, Панько, Сенько, Стецько, Тронько, Фесько, Харко, Юрко, Ясько, Яцько та ін.; з суфіксом -ик (-чик): Андрусик, Василик, Грицик, Данилик, Костик, Мигалик, Миколайчик, Петрусик тощо; -ець: Богданець, Василець, Гринець, Якубець; -унь: Павлунь, Петрунь, Федунь; -усь: Павлусь, Петрусь; згрубілі форми імен з суфіксами -ина: Іванина, Ядина.; -хно: Івахно, Міхно та ін.

 

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища. Народні найменування осіб за родом діяльності зберігають, зокрема, такі популярні українські прізвища, як Швець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець (Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельниченко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Шаповал (Шаповаленко), Гайдай (від,«пастух овець», Гайдаєнко, Гайдар-Гайдай), Лимар (Лимаренко, Лимарчук), Римар (Римаренко, Римарук), Кухта (від кухта «кухарчук», Кухтенко), Табакар та ін.

Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії, ремесла. Просторічними кличками теслярів були первісне прізвища Дубогризенко, Короцюпенко, Корощупенко; мельників — Мукосієнко, Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців — Тягнишкіра, Тягнишкура; різників — Козоріз, Козолуп; склярів – Шклобій; кушнірів — Кошкодав, паламарів — Заплюйсвічка тощо.

Народні назви співців і музикантів спричинились до появи прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник, Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк та ін.; специфічну групу «музичних» прізвищ становлять утворення на -іст, -ист (-іста, -иста): Басістий, Капелістий, Органістий, Гуслистий, Цимбаліст, Цимбаліста тощо.

Церковнослужителі різного рангу представлені, в таких прізвищах, як Дяк, Дяченко, Дячук, Поденко, Попик, Паламар, Паламарчук, Паламаренко, Пономар, Пономаренко, Титар, Титаренко, Титарчук, колишнє міське й сільське начальство — у прізвищах Війт, Войтенко, Пустовійт, Комісар, Комісаренко, Возний, Ратушний, Ратушняк, Гуменний, Гуменюк, Присяжний, Присяжнюк і т. ін.

У окрему групу виділяються прізвища, походження яких пов’язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорізькій Січі: Запорожець, Запорожченко, Козак, Козачук, Козаченко, Січовик, Кошовий, Хорунжий, Хорунженко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш, Гармащук, Гармашенко та ін.

Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гетьман, Сердюк («гетьманський охоронець»), назви народних месників дійшли до нашого часу у прізвищах Гайдамак, Гайдамака, Дейкека, Левенець. Чималу групу становлять антропоніми, похідні від назв осіб за етнічною приналежністю: Литвин, Литвиненко, Литвинчук (литвинами на Україні називали не лише литовців, а й білорусів), Турчин, Турченко, Турченяк, Москаль, Москаленко, Циган, Циганенко, Циганчук, Лях, Ляшенко, Чех, Чешко, Молдаван (Молдован), Волошин, Татаренко, Татарчук і тому подібне. Слід зауважити,

що далеко не завжди перший носій такого прізвиська належав до неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення одержати від земляків відповідне прізвисько. Згадаймо, як пояснює своє наймення кобзар з Шевченкової поеми «Гайдамаки»: «Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а людей звуть Волохом, сам не знаю за що». Прізвисько Москаль могло бути первісне найменуванням, але частіше так називали в народі солдатів, які відслужили в царській армії .

В той же час на інонаціональне походження першого носія могли вказувати такі прізвиська як Німий, Німець (і похідні — Німенко, Німченко, Німчук), оскільки німими в народі називали не тільки людей із «вродженим каліцтвом, але й зайшлих іноземців, які говорили незрозумілою мовою.

Вихідців з інших областей України первісне позначали такі найменування, як Бойко (похідні Бойченко, Бойчук), Волинець, Подолян, Гуцул, Гоцул (похідні Гуцуленко, Гоцуленко), Поліщук). У прізвищах може зберігатися пам’ять про давні територіальні назви, що належать далекому минулому. «Реєстри всього війська запорізького» неодноразово фіксують прізвищеве найменування Болоховець генетичне споріднене із назвою давньоруської Болохівської землі, яка зникла з сторінок літописів ще в 1262 р. після драматичної боротьби Данила Галицького з болоховцями.

Група прізвищ з суфіксом -ець вказує на вихідців різних міст України: Богуславець, Бориславець, Батуринець, Гайсинець, Канівець, Козинець, Мглинець, Полтавець, Уманець, Хоролець, Чигринець та ін.

 

5. «Вуличні» та офіційні прізвища

Прізвиська, в тому числі й спадкові, були невід’ємною рисою сільського антропонімікону. Показово, що навіть офіційне закріплення не змогло віти снити вуличні прізвиська, які дожили до нашого часу. Мешканці багатьох українських сіл , крім прізвища, мають вуличне прізвисько , причому останнє нерідко є більш вживаним серед односельців. Паралельне побутування офіційного й вуличного прізвища відзначає як типову рису сучасного закарпатського антропонімікону П. Чучка: «Поняття «прізвище» народним масам було нав’язане адміністрацією, до того досить пізно. Самі слова, які нині правлять за прізвища, одно селам найменовуваного здебільшого добре відомі, але якоїсь принципової різниці між прізвищами та спадковими прізвиськами та прізвищами воно вбачає лише в тому, що перші відповідають на питання «Як ся кличе?», а другі – на питання «Як ся пише?»

Відмінність між двома видами додаткового найменування людини має чисто юридично характер – прізвище є офіційним, документальним найменуванням, вуличне прізвисько побутує лише в усному мовленні.

За будовою і значенням твірних основ прізвиська майже не відрізняються одне від одного, і межа між ними визначається лише юридичним статусом. Антропонім, який в одній місцевості виконує роль офіційного прізвища, в іншій побутує як вуличне прізвисько. Для прикладу можна порівняти прізвища й прізвиська деяких сіл на Вінниччині, Миколаївщині та Кіровоградщині, записані автором цих рядків під час експедицій 1967-1968 рр. Жителі села Кіблич Вінницької області, відомі під прізвищами Цвігун, Чорний, Мельничук, «по-вуличному» прозиваються Кабак (як пояснюють, прізвисько йде від діда, що був невисокий на зріст і кремезний), Кравець (бо прадід шив кожухи), Лев (як пояснюють односельці, «за особливостями вдачі»).

Отже, на тлі загальноукраїнського антропонімікону офіційні особові найменування не мають відмінностей ні за типами творення, ні за лексичним значенням слів, від яких походять. Проте, що в антропонімії одного села кожна з цих двох груп найменувань часом виявляє тенденцію до відособлення,внаслідок чого утворюються дві окремі антропонімічні системи, кожна з яких має свою семантичну й структурну специфіку. Для прикладу можна навести антропонімію села Рахнівки Гайсинського району на Вінничині, де поширені такі старожитні прізвища, як Бондар, Гончарук, Шевчук, Кравчук, Іщук, Попик, Юпик; Сіньковський, Грушковський, Крюковський, Новаковський, і вуличні прізвиська Цар, Голод, Самійло, Півень, Орел, Гусак, Рабець, Бульба. Якщо в групі прізвищ переважають

найменування, похідні від назв професій і населених пунктів, то в другій – лексеми на позначення птахів. Різняться вони й у словотворчому плані – прізвища представлені головним чином утворенням з суфіксами -ук (-чук) і -ський, а прізвиська – безафіксними найменуваннями, утвореними від загальних слів («цар», «голод», «півень» та ін.) лексико-семантичним способом.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує сьогодні у поважній ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань. Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. В них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова.

Значеннєвий діапазон прізвищ, які походять від вуличних прізвиськ, є надзвичайно широким. Вони могли вказувати на якусь рису зовнішності або вдачі першого носія прізвиська, як наприклад: Безбородько, Білоус, Голобородько, Безух, Дзюба, Горбаль, Кривобок, Худаш, Щербань та ін.

 

6. Роль прізвищ в історії України

Прізвища та індивідуальні й колективні прізвиська, які здавна побутують в тому чи іншому селі, нерідко до нашого часу зберігають відомості про історію його заселення. Так, місцевий переказ про заснування села Берізки Кривоозерського району на Миколаївщині запорожцями, які розбрелись степами південної України після розгрому Запорізької Січі у 1775 р., підтверджує найпоширеніше серед старожилів села прізвище Запорожець. Цей же історичний факт опосередковано відображає колективна назва мешканців села Курячі Лози того ж району, яких сусіди прозивають оселедцями.

З інших країв прийшли колись перші поселенці сусіднього села Гедвилове. Заснували його вихідці з Польщі, що підтверджує абсолютне переважання в селі прізвищ на -ський (-цький): Крушельницький, Душенківський, Стефанський, Романьовський, Чайковский, Матковський. Побутує в селі і прізвище Мазур (за словником під редакцією Б. Д. Грінченка, мазур – «поляк з Мазурії»).

Численні подібні факти свідчать про те значення, яке може мати антропонімія у комплексних дослідженнях з історії міст і сіл України. Тому важливим практичним завданням нашої науки є збирання і вивчення місцевих прізвищ і прізвиську максимально повному обсязі.

Нерідко причиною виникнення вуличних найменувань людини був якийсь недолік у її вимові, звичка часто повторювати одне й те ж саме слово або вигук тощо.

Певну ваду мовлення відбивала первісно значна частина прізвиськ на -ало типу Цокало, Цикало, Цмокало, Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало, Няйкало, Хрупало і т. п.

Специфічне для певної говірки діалектне слово або вигук, незвичний для мешканців сусідніх областей, може спричинити до виникнення колективного прізвиська, яке поширюється на всіх представників говірки. Так з’явилися, зокрема, відомі колективні назви жителів Карпат – бойки і лемки, перше з яких походить від характерного для місцевого діалекту вигуку бой (бойє) «їй-богу», друге – від частки лем «лише, тільки».

Словник української мови за редакцією Б. Д. Грінченка фіксує прізвисько подільських селян в районі Кам’янця-Подільського – віштяк, що походить від вигуку «віштя!», яким в цій місцевості понукали коней. Невідомо, чи збереглося це колективне прізвисько в сучасних подільських говірках, але як індивідуальне прізвище воно побутую і в наш час – Віштяк, Віштак, Виштак.

 

Є група прізвищ, що відображає якусь особливість одягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Сіроштан; характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохижа; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Загребельний, Луговий, Лісовий, Наріжний, Гайовий, Нижник, Крайносвіт, Царинний і т. д. Новоприбулу особу могли прозвати Забродою, Забігою, Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришляком, Новожилом тощо.

Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв коней та волів, володіння якими було настільки важливою обставиною селянського побуту, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Рябовіл, Громак (від громак – баский кінь), Чалий (оспіване в народній пісні «Ой був в Січі старий козак, На прозвище Чалий»), Багрій (від багрій – сіробурий віл), Смаглій (віл майже чорної масті), Мазій (віл попелястого кольору), Гулий (безрогий віл або корова), Гнідий та ін.

Далеко не завжди первісне значення прізвиськ було позитивним або нейтральним. Використання в ролі прозиванок таких поетичних слів, як Квітка або Барвінок, становлять у народній антропонімії швидше виняток, ніж норму. Відомо, що сусіди значно частіше підмічають певні вади, слабкості, якісь смішні риси зовнішності, характеру або звичка людини, аніж її позитивні риси.

Далеко не кожне прізвище легко піддається тепер поясненню навіть у тих випадках, коли основа його прозора. Як пояснити, наприклад, мотиви виникнення таких прізвищ як Буряк, Куліш, Лобода, Плачинда, Книш, Явір, Шабатура, та багатьох інших? Можна припускати що котрийсь із прадідів Тарапати був неспокійним за вдачею чоловіком (слово «тарапата» означає «клопіт, неспокій»), Недайкаші чи Недайборща – неподільчивим, а Простибоженко занадто часто промовляв вислів «прости боже». Проте справжні причини появи цих і багатьох інших прізвищ, в основу яких лягли прізвиська, сьогодні встановити неможливо. Мотиви надання прізвиськ у будь-якому колективі є надзвичайно примхливими.

7. Прізвища у Запорізькій Січі

Козацькі прізвища діляться на дві групи: прізвища козацької старшини та прізвища рядових запорозьких козаків. Першу групу характеризує суфікс -ий за частиною мови вони є якісні прикметники, тобто такі, що відповідають на запитання «який?», а другу явна ознака на походження від прізвиськ, які давалися козакам на Січі. Прізвища пересічних козаків, як зазначалося раніше, походять від звичайних прізвиськ. Як правило, основа таких прізвищ складається з двох та більше слів.

Причини значно ширшого, порівняно з іншими народами, побутування серед українців колоритних прізвищ з виразним гумористичним відтінком у значенні слід шукати в нашій історії. Адже величезна кількість сучасних українських прізвищ кувалась у горнилі Запорізької Січі. Саме тут вперше виникла потреба офіційної реєстрації великого числа козаків. За звичаями Запорізької Січі новоприбулий до війська повинен був прибрати нове прізвисько, під яким його записували до козацьких реєстрів. Під час процедури вибору нового наймення січове товариство мало слушну нагоду повною мірою виявити свою схильність до жарту й дотепу.

Ритуал прийняття до війська новоприбулого козака описує Дмитро Яворницький у праці «Історія запорізьких козаків». В цій же праці Дмитро Яворницький наводить за писемними джерелами цікаві свідчення козаків, що виховувались у Січі з дитинства, про те, як їм давали прізвиська.

Породженням відчайдушного й розкутого духу запорізького січового товариства є, очевидно, така своєрідна не лише за значенням сполучуваних основ, а й за самим способом творення група прізвищ, що не має аналогій в антропонімії інших слов’янських мов, як Затуливітер, Неїжборщ, Недайкаша, Непийвода, Непийпиво, Підкуймуха, Задерихвіст, Нагнибіда, Убийвовк, Паливода.

Традицію наречення новобранців прізвиськом успадкували від запорізьких козаків учасники гайдамацьких повстань, що знайшло художнє відображення у відомій сцені Шевченкової поеми «Гайдамаки»:

«…А як тебе

Зовуть? Я не знаю».

«Яремою».

«А прізвище?»

«Прізвища немає!»

«Хіба Байстрюк? Без прізвища —

Запиши, Миколо,

У реєстер. Нехай буде…

Нехай буде Голий,»

Так і пиши!»

«Ні, погано!»

«Ну, хіба Бідою?»

«І це не так».

«Стривай лишень,

Пиши Галайдою».

 

 

8. Зміна прізвищ в контексті історії

В XVII-XIX ст. поступово зникають старі шляхетські україноруські прізвища, зате їм на зміну приходять нові, раніше не відомі. Нащадки старих боярських родів, вільних дружинників і общинників – основної маси громадян суспільства України епохи Київської Русі за кілька століть перетворились на незаможних козаків, а то й залежних селян-кріпаків. Це пояснюється історичними умовами і негараздами, які випали на долю представників українського народу в цей період. Серед іншого можна назвати масову зміну прізвищ православною шляхтою Речі Посполитої при вступі до Війська Запорізького під час Хмельниччини і після неї у середині XVII ст., потім репресії щодо представників відомих родів української старшини, які підтримали Івана Мазепу на початку XVIII ст.

Починаючи з 1708 р. (анафема Мазепі) деякі прізвища були офіційно заборонені, що змушувало козаків змінювати прізвища на «типові простонародні» і нарешті масове переведення бідних козацько-шляхетських родин у селянський, зокрема селянсько-кріпацький стан у кінці XVIII і на початку XIX ст. переважно на Правобережній Україні (заміна прізвищ на -ський прізвищами на -чук, -юк)останній раз в часи правління царя Миколи I.

Для Російської Імперії велика кількість шляхти стала справжньою проблемою, бо на відміну від Польської держави, куди на протязі довгого часу входив і наш край, дворянський титул там надавався тільки знаним людям, спадкоємцям дуже багатих осіб або за значні досягнення в ім’я Імперії, звичайно, з матеріальною винагородою. Через це з середини XIX століття почався зініційований Миколою І процес декласації українсько-польської шляхти і перевід її в склад міщан і селян – звідси і зміна прізвищ, в основному, на найбільш поширені з суфіксами -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук».

 

Граматичні особливості, притаманні українським прізвищам (узагальнено)

Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на групи за значенням:

Перша группа:

Перша і найпоширеніша группа — це патронімічні, тобто суфікси, які вказують на батька (предка) особи. Це суфікси:

· -енко, -єнко (Даниленко)

· -ук, -юк (Данилюк)

· -ович, -ич (Данилович)

· -ів (Данилів)

· зменшувально-пестливі суфікси -ець, -єць, -сь, -ко (Данилко)

Також до цієї групи можна додати патронімічний суфікс –шин, який додається до жіночого прізвиська за ім'ям чоловіка. Наприклад: син Василихи (жінки Василя) — Василишин. Такі прізвища, скоріш за все, утворювались через провідну роль жінки в сім'ї, або (як причину цього) ранню смерть батька, і патронімічний суфікс не встигав закріпитися за дітьми.

Друга група:

Друга група — це суфікси, які вказують на професію чи характерну дію людини, яка дала їй прізвисько. Наприклад:

· -ій (Палій)

· -ай (Тягай)

· -ло (Трясило)

· -йло (Міняйло)

· -ун (Тихун)

· -ан (Мовчан)

· -ик, -ник (Пасічник)

· -ар (Кобзар)

До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.

Третя група:

Третя група — суфікси, які вказують на місце проживання або походження людини.

· -ський, -цький. Шляхетські прізвища (Вишневецькі, Острозькі, Хмельницькі) вказували на родовий маєток, власність, а у простих людей — звідки вони прийшли чи де народились (Полтавський, Хорольський, Житомирський). Цей вид прізвищ також поширений серед поляків та євреїв.

· в деяких випадках -ець, -єць (Канівець — з Канева, Коломієць — з Коломиї)

· в деяких випадках -ий, якщо в корені географічний об'єкт (Яровий, Лановий, Гайовий, Загребельний)

Також:

· Суфікси -чук, -ук, -юк вказують на географічне місце виходу роду. В данному випадку це Полісся (люди, які живуть біля Поля і ЛІСу, тобто ПОЛІСу). Найбільш розповсюджені прізвища в північних областях України, південна частина Білорусії, південний захід Росії, Полѣщі (за сучасним правописом країна Польща зберегла в собі унікальну назву Полісся. Буква –ѣ(ять) містить в собі дві голосні -і та -е тому пишеться Полѣша а читається Поліеша – Полєсся і люди, які проживають на цих територіях називаються полѣщУКами або полѣЧУКами).

· Суфікс -ко вказує на походження від Козацьких роду. Найбільш розповсюджені по південній та південно східній частині України. Росія (Краснодарський край). Болгарія.

· Суфікс -ич вказує на походження від племен які проживають в лісовій смузі. Найпоширеніші в Білорусії, Закарпатті, північній області України, (також в Словенії та Сербії — це давні переселення які пов’язані з різними факторами: війни, кліматичні умови).

· Суфікс -ец, -ець, -єцьвказує на походження від половців. Приклад: Половець, Данилець(нащадок Данила з роду половців), Дунаєць(з роду половців проживаючих на Дунаї).

· Суфікси -ай та -ис, в яких незрозумілий корінь роду вказує на Литовське походження. Приклад прізвищ: Дрибай, Вашай, Волошай, Куршай, Дукалис, Лобас. Пропоную звернути увагу на назви поселень Шауляй, Шакяй, Камаяй, Биржай, Вільнюс, Лентварис, Панделис.

За утворенням прізвища можна поділити на такі типи:

· Топонімічні (прізвища, утворені від назв населених пунктів)

· Флоронімічні (прізвища, утворені від рослин)

· Метеорологонімічні (утворені від метеорологічних явищ, стану погоди)

· Хатньовжиткові (походять від назв будівель, страв та побутових речей)

· Шляхетські (надавались дворянським, шляхетським родам; також до цього типу відносяться прізвища, що мають корені з духовенства)

· Козацькі (найбільш розповсюджені; такі прізвища давались у Запорізькій Січі)

· Патронімічні (прізвища, що надавались дітям від батька)

· Матронімічні (надавались дітям від матері)

· Анімалонімічні (походять від назв тварин)

· Орнітонімічні (походять від назв птахів)

· Етнонімічні (походять від назв народів або певної групи людей, що є характерною для місцевості, де вони проживають)

Практична робота

«Поширення українських прізвищ»