Риторика — це наука про способи підготовки та виголошення ораторської промови з метою переконливого впливу на аудиторію.

У сучасній науковій та навчальній літературі можна зустріти вживання терміна «риторика» як синоніма до «ораторського мистецтва» (Л.А.Введенська, Л.Г.Павлова та ін..). На противагу таким поглядам Л.І.Мацько у своїй концепції статусу риторики розглядає її як «науку про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю». Риторика, на думку мовознавця, є наукою, а не мистецтвом, і тому її не слід ототожнювати з ораторським мистецтвом. «Якщо риторики людину можна навчити, то ораторським мистецтвом може оволодіти той, у кого є схильність до цього виду творчості. Риторика є основою, базою, необхідною передумовою для розвитку ораторських здібностей», – переконує Л.І.Мацько. « Найкращим оратором є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду і справляє сильне враження» (Цицерон). «Поетами народжуються, а ораторами стають»(Цицерон). Таким чином, сучасна наука схильна до розділення понять «ораторське мистецтво» і «риторика», трактуючи останню в більш широкому сенсі як технологію (сукупність методів, засобів, прийомів) створення будь-кого тексту, оформленого в переконливому висловлюванні. Але класичну риторику все ж можна ототожнювати з ораторським мистецтвом.

Що ж таке ораторське мистецтво сьогодні? Це володіння живим, усним переконливим словом як засобом багатоманітного й різноспрямованого впливу на слухачів, співрозмовників. Ораторське мистецтво ґрунтується на культурі мислення, культурі поведінки та спілкування, культурі мовлення, глибокому знанні предмета.

 

Предмет класичної риторики формувався у кількох вимірах. У вертикальному вимірі — це вивчення й опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його і релаксації. Усе це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції. У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів промов — судових, дорадчих, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красномовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.). Риторика як наука про розумне й прекрасне дійшла в такому вигляді майже до XX ст.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інші науки. У результаті виникали й інші означення риторики, крім класичної: повна, скорочена, редукована. Виникали й галузеві риторики за родами промов: судова риторика, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, те, що вона потрібна в усіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільно корисних людських цінностей.

У сучасному мовознавстві з'явилося і поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві, тому що вона з риторики красномовства транспортує технологічний апарат побудови висловлювань і текстів для мовного спілкування на щодень у різних сферах життя.

Зв'язок риторики з іншими науками.. Своєрідність риторики нам вбачається у тому, що цекомплексна наука (пранаука), тобто її місце на стику, пересіченні ряду наук: філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності та багатьох інших. Інакше кажучи, риторика начебто вбирає в себе з інших наук такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику як науку і мистецтво переконуючої комунікації..

Риторика і філософія. Найближче риторика пов'язана з філософією: філософія — наука, яка вивчає загальні закони розвитку природи, суспільства, людини, а риторика становить собою науку про закони ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності, знання яких дозволяє розвинути системність мислення, мовлення й поведінки, що є основою цілісного бачення людиною світу.

Риторика і логіка.Ці науки, на наш погляд, знаходяться у відношенні пересічення і, володіючи спільним аспектом дослідження, у той самий час кожна з них є відповідно самостійною й незалежною галуззю науки. Зокрема, якщо предметом логіки є мислення в цілому (різні його види, форми), закони мислення, то предмет риторики — вербальне мислення і ті закони, що забезпечують ефективність цього виду мислення. Крім того, якщо у центрі уваги логіки — теорія доведення, то риторику цікавить процес аргументації (не у теоретичному, а в прагматичному аспекті) і перш за все функція цього процесу як переконання. Аристотель зазначав, що « риторика слугує уяві, як логіка — розумові». Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика — ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мовлення, яке описує реальний і, можливо, уявний художній світ.

Риторика і психологія.Психологія вивчає чуттєво-емоційну сферу життєдіяльності людини, сферу підсвідомого та закони, які нею управляють; риторика виявляє інтерес лише до тієї чуттєво-емоційної сторони, яка активно впливає на сферу вербального мислення і від управління якою значною мірою залежить ефективність мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Риторика і етика.Інтереси цих наук дуже тісно переплітаються у самому об'єкті дослідження — мораль (моральні закони). Проте для риторики, на відміну від етики, не всі закони становлять однакову цінність: головним для неї є закон «не нашкодь іншому». Що стосується предмета дослідження, то для етики таким є поведінка суб'єкта, в якій знаходять своє вираження ті чи інші моральні установки, а риторика виявляє найбільший інтерес до такої галузі поведінки, як мовленнєва поведінка.

Риторика і лінгвістика. Риторика є праматір'ю для лінгвістичних наук. Вона — попередниця граматики, культури мови, поетики, стилістики, лінгвістики тексту, соціолінгвістики, психолінгвістики.На сьогодні ставлення до риторики з боку вчених-лінгвістів далеко не однозначне: одні вважають риторику складовою стилістики, інші — культури мовлення, треті — прагматики, четверті — лінгвістики тексту. Вважаємо, що спільне для всіх перерахованих наук полягає як в об'єкті (мовленнєва діяльність), так і в предметі дослідження (текстові).

Однак своєрідність риторики виявляється, по-перше, у тому, що у центрі уваги цієї науки знаходиться не лише мисленнєво-мовленнєва діяльність, але й мисленнєво-мовленнєвий аспект, тобто риторику цікавлять одночасно дві сторони мисленнєво-мовленнєвої діяльності. По-друге, риторика вивчає текст не на одному, а на різних етапах його існування (породження тексту, текст як процес, текст як продукт).

На особливу увагу заслуговує зв'язок риторики з лінгвостилістикою. Стилістика досліджує стилістичну систему національної мови, тобто виражальні можливості і їх реалізацію в мовленні. Вона вивчає закономірності і матеріал функціонування мови в різних сферах спілкування — функціональні стилі та їх засоби. Отже, сучасна лінгвостилістика є для риторики теоретичною наукою, базою, на якій реалізується прикладна наука — технологія риторики. Вона вчить, як використати стилістичний потенціал мови, має для цього розроблену систему, моделі, правила, техніку, вимоги до оратора та аудиторії. Проте водночас риторика надає для стилістики ширші і загальніші закони побудови тексту й технології.

Риторика, естетика і поетика генетично є спорідненими з лінгвістичними науками. У давні часи поетику називали другою риторикою. Якщо визначати поетику коротко, то це – «мистецтво мови поезії». За походженням воно належить до найдавніших мистецтв, ще дописемних, усних, і успішно розвивається нині.

Риторика і поетика слугують такій мовній організації художнього тексту, яка могла б донести до реципієнта художній задум, ідею чи концепцію образного бачення. Вже для Платона риторика була «філософією красномовства, засобом досягнення мудрості, мистецтвом і наукою слова».

Культура мови вивчає комунікативні якості мови — правильність, точність, ясність, виразність, образність, багатство, естетичність — у статиці, виокремлено. Лінгвістична риторика досліджує ці самі якості в динаміці і комбінаціях, залежно від умов і ситуацій спілкування, і подає технології досягнення їх у мовленні. Отже, культура мови і риторика пов'язані між собою як перший необхідний етап оволодіння мовою (культура мови) і другий (риторика) як наступний, що передбачає вже комплекс цих якостей, їх комбінації у видах публічного мовлення.

Риторика і сценічна майстерність. Публічне мовлення, що проходить стадію підготовки, виходить на наступний етап виконання, що є своєрідним спектаклем. Тому риторика використовує ті компоненти сценічної майстерності, що забезпечують якість подання публічного мовлення і значною мірою його успіх: робота над вимовою (дикцією), голосом (тембром), мовленнєвим диханням, композиційне оформлення мовлення, управління мімікою, жестами, позою, ходою, техніка входження в образ. Сценічна майстерність є результатом знання законів і правил риторики та вмілого володіння технікою риторики.

Отже, риторика, на наш погляд, є цілком самостійною наукою, що передбачає свою систему законів і предмет дослідження, а також чітку функціональну спрямованість.