Національні традиції та особливості українського етикету

особлива повага молодших до старших, виявлялося у вітанні. великою гостинністю. Раніше, стрічаючи гостей, господарі низько схиляли голову. Зустрічаючись, чоловіки скидали шапки, і в цьому також виявлялася повага до іншої людини.Вважалося, що дорослій людині соромно виходити з двору з непокритою головою. Голова чоловіка без шапки могла означати не тільки його соціальну неповноцінність, а й те, що він — чужинець. Існувала в Україні і заборона жінці з’являтися на людях з непокритою головою.

Сучасний український етикет грунтується на моральних принципах гуманізму й демократизму, що сприяють взаємоспілкуванню, взаєморозумінню між людьми. Принципи гуманізму й демократизму втілені в ряді моральних вимог, що безпосередньо відбиваються у культурі взаємовідносин. Серед них передусім слід назвати ввічливість, тактовність, скромність, точність.

Споріднене з ввічливістю поняття «коректність», яке має особливий відтінок, що полягає у вмінні за різних ситуацій тримати себе у межах загальноприйнятих правил пристойності. У службових відносинах коректність допомагає усунути те, що шкодить інтересам справи, в особистих — вона сприяє взаєморозумінню людей.

Щодо використання звертання панове в інших ситуаціях спілкування останнім часом висловлювалися різні міркування, зокрема щодо правомірності його використання в нашому суспільстві. Аналіз семантичної структури слова пан показує, що близько двох третин його семного вмісту зводяться до позначення людини, яка займає привілейоване становище (матеріальне, соціальне). Третина його змісту — шанобливе ставлення до співрозмовника. З таким значенням це слово-звертання вживається в усній народній мові (як правило, з прикладкою): пане-господарю, пане-брате, панове-сватове. Наприклад: “Панове-браття, треба щось почати” (Леся Українка); “Прощайте, панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці” (Квітка-Основ'яненко).