АВТОБІОГРАФІЧНА ОСНОВА ЛІРИЗМУ ПОЕЗІЙ У ПРОЗІ ТА НОВЕЛ «ВЕЧІРНЯ ГОДИНА», «МОЄ СЛОВО», «ДОРОГА», «ОЛЬЗІ ПРИСВЯЧУЮ» ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА.
Поезія в прозі «Ользі присвячую» побачила світ вже після смерті Стефаника.
На думку дослідників поезія присвячувалась майбутній дружині Ользі Гоморак, але можливо(і скоріше всого так і було),що написання поезії пов’язане зі смертю матері.
Про це свідчить лист до О.Гоморак який має ідентичні мотиви , настрої з поезією.
«Затроєний» сердечним болем, розжалений, Стефаник не хотів людей колоти вічним «я», але й носити переповнений муками «гріб у самім серці» теж було понад силу. Тому і скаржився влистах найближчим людям – Морачевським і Гоморак. Їм посилав свій плач неоплаканий, свій спів недоспіваний – поезії в прозі. Саме такої форми виразу потребувало хворе розпукою його серце. Народжені з власного болю, і ніяк – не з песимізму, містики чи фальшивого позування, вони оригінальні як і все що виходило з-під пера Стефаника. Лише дві поезії в прозі «Дорога» і «Моє слово»- побачили світ за життя письменника.
На основі «Сonfiteor» він написав «Дорогу» - своєрідний варіант поетичної біографії де мотив ліричної туги нездійсненного кохання переплітається з мотивом невимовного жалю за втраченою навіки матінкою. Стефаник був закоханий у Євгенію Калитовську(Бачинську) якій і присвятив «Сonfiteor»(«Сповідь»), Ольга Гоморак була її сестрою, яка згодом покахала Стефаника. Обидві сестри наполягали на тому, щоб поезія в прозі «Дорога» була надрукована. Стефаник послухався і третю збірку новел назвав «Дорога»