Земля обітована

АЛБАНІЯ - КРАЇНА ОРЛІВ

«В Албанії багато дивовижних красот: родючі долини, високі гори, густі ліси, пишно вбрані в зелень пагорби, стрімкі гірські річки, мальовничі міста і села, що потопають у садах, м’який клімат Адріатики, де дозрівають лимони й апельсини, барвисто майорять квіти, соковито зеленіє трава і де багато інших див, які роблять нашу країну схожою на рай. Окрім цього, особливої оздоби надають їй озера, і передусім найчарівніші з них – Охрідське та Преспа.

Довга дорога втомлює мандрівника, однак, роздивляючись навколо і спостерігаючи красу, розлиту в природі, забуваєш про труднощі шляху. Врешті за перевалом відкривається неймовірний краєвид, і ви зачаровано завмираєте. Перед вами – кам’яниста низка гірських вершин, нижче, звеселяючи погляд і душу, стеляться рясні луги, колосяться ниви, лежать села в квітучих садах. А десь удалині блищить куточок озера Преспа, і переливається сріблом при світлі дня його дзеркальна гладь. Ця краса не втомлює…

Дорога, яка зміїться серед дубів, ялинок та змішаного лісу, виводить вас до рівнини, де розкинулося озеро. Тут, унизу, відчуваєш себе в якомусь зачарованому царстві. Навколо простягаються до неба вдягнуті в ліси гори, скелясті вершини яких загрожують будь-якої миті зірватися і з гуркотом обрушитися – від цього страхітливого відчуття мимоволі стискається серце. Заспокоює лише вигляд маленького села, яке, оточене лугами й виноградниками, пом’якшує цей пейзаж.

І все ж найбільше диво тут - озеро Преспа. Коли займається ясний день, і в небі пробиваються перші промені сонця, гори, вкриваючись то зеленим, то голубим кольорами, раптом спалахують полум’ям біля вершин, а води озера, ледь помережані брижами від слабкого вітру, вкриваються багрянцем. Озеро з такою точністю відображає дива, які відбуваються навколо, що ти відразу занурюєшся в казку, входиш у чарівні сади, де, приваблюючи увагу перехожих, ходять колом і співають свої мелодійні пісні зани - прекрасні лісові діви-воїни. У тебе закипає кров, солодка млість переповнює серце, і тобі вже маряться райські кущі.

І ось уже ніч панує над природою. Мовчать гори, долини, ліси, відпочиває і озеро. Скрізь тиша, тільки мирно струменіє річка, вливаючись в озерні води. Часом мовчання природи порушує голос нічного перехожого та дзвенять, повторюючись гірською луною, дзвіночки вечірньої отари. Ці звуки, зливаючись із дзюрчанням води, створюють ніжну нічну симфонію - казкову, таємничу і мелодійну, яка хвилює і заворожує. І не піти тобі звідси, і не покинути їх, ці обітовані місця…»

 

«Озеро Преспа», Олександр Дренов (класик албанської літератури, автор національного гімну)