Вплив антропічних факторів на сучасний стан рослинного світу

Рослинний світ, природна флора та рослинність зазнають нині значного впливу внаслідок господарської діяльності людини (дія антропічних факторів). Саме вона є одним із найпотужніших факторів впливу на природу, в тому числі й на рослини. При цьому вплив антропічних факторів здійснюється безпосередньо (прямий вплив) або відбувається опосередковано (непрямий вплив). Безпосередній вплив проявляється передусім через знищення або помітне пошкодження особин конкретного виду чи цілих рослинних угруповань. Найчастіше це відбувається при збиранні лікарських або інших цінних у господарському відношенні груп рослин, при зриванні або викопуванні декоративних рослин, під час вирубування деревних порід у лісах, при сінокосінні або випасанні сільськогосподарських тварин, при розорюванні природних угідь під орні або при відведенні їх під будівництво, при затопленні природних ділянок під час будівництва гребель і водосховищ або при осушенні заболочених територій. Багато рослин винищується під час випалювання травостою. На місці знищених або пошкоджених фітоценозів з’являються штучні агроекосистеми й урбанізовані комплекси або досить трансформовані екосистеми, в яких помітну роль відіграють заносні та аборигенні синантропні види. Такі системи є досить нестійкими, мають порушені структуру й зв’язки, недостатні механізми саморегуляції й тому повинні постійно підтримуватись людиною.

Опосередкований вплив діяльності людини на рослинний світ здійснюється внаслідок зміни умов існування рослинних організмів. Це відбувається при забрудненні повітря, води, ґрунту, при зміні гідрологічного режиму території. Помітно впливають на рослинний світ різноманітні хімічні сполуки, що потрапляють у біосферу внаслідок виробничої діяльності людини, особливо це стосується відходів промисловості, мінеральних і органічних добрив, пестицидів. Наприклад, мінеральні солі та різні органічні сполуки, потрапляючи у водойми, можуть стати причиною масового розмноження синьо-зелених водоростей. Токсичні сполуки в ґрунті або повітрі можуть викликати повну загибель окремих видів або значної частини рослинності. При застосуванні пестицидів можуть гинути комахи, що є запилювачами різних видів квіткових рослин. Завдяки біотичним зв’язкам зникнення з певної території окремих видів організмів або значна зміна їх чисельності можуть відобразитись і на чисельності та стані популяцій рослин (наприклад, зникнення запилювачів, розповсюджувачів плодів і насіння, поява шкідників, збудників хвороб). Вилучення певних видів рослин із рослинного угруповання, як правило, веде до зміни угруповання в цілому. Так, наприклад, при проведенні суцільної рубки лісової ділянки збільшується освітленість, краще прогрівається ґрунт, зростає сила вітру, посилюється занесення діаспор із прилеглих територій. У результаті цього спрощується структура угруповань, змінюється флористичний склад, оскільки зникають сціофітні, геліосціофітні, гігрофітні види рослин, які замінюються геліофітами, мезофітами та ксерофітами.

Певну роль у процесах біологічного забруднення територій відіграють інтродуковані види (це види, що завозяться з інших територій для культивування, оскільки володіють цінними властивостями). Окремі їх види можуть дичавіти й спонтанно розповсюджуватись на новій для них території, включаючись до складу навіть природних угруповань. Такі види можуть конкурувати з аборигенними видами, часто витісняючи їх або знижуючи їх життєвість. Окремі заносні види рослин можуть стати злісними бур’янами полів і городів. Вирощування культурних рослин на сільськогосподарських угіддях завжди супроводжується появою бур’янів.

Позитивними наслідками впливу людини на флору та рослинність є штучне культивування рідкісних і зникаючих у природі видів рослин, створення штучних захисних насаджень і зелених насаджень у населених пунктах, які відіграють санітарно-гігієнічну та естетичну роль. Досить важливе екологічне та практичне значення має насадження лісів. Позитивна роль діяльності людини проявляється при контрольованому проведенні інтродукції, що дозволяє вводити в культуру нові корисні види рослин. Обґрунтоване внесення мінеральних добрив і здійснення окремих меліоративних заходів може помітно збільшувати продуктивність природних і напівприродних рослинних угруповань.

Нині розвивається така наукова галузь, як фітосозологія, що розробляє теоретичні основи охорони й на їх основі обґрунтовує практичні заходи збереження та раціонального використання рослинного світу. Заходи охорони можуть стосуватись як окремих видів флори або їх угруповань, так і збереження місцезростань рослинних організмів. Види рослин, які потребують заходів охорони та контролю за станом їх популяцій, називаються раритетними. Сюди відносяться рідкісні, зникаючі, малопоширені, вразливі види, а також види, що представляють певний науковий інтерес, насамперед ті, що знаходяться на даній території на межі ареалу, представники оліго- та монотипних таксонів, ендеміки (види рослин, які поширені лише на невеликій території), релікти (види рослин, які залишилися від минулих геологічних епох).

Втрата певного виду рослин або тварин особливо відчутна в генетичному відношенні. Адже з його зникненням втрачається не лише певний тип організму, чим зумовлюються економічні або екологічні наслідки, але й анулюються результати тривалого генетичного розвитку й, таким чином, назавжди втрачаються потенційні можливості виникнення в процесі еволюції нових, похідних споріднених органічних форм. Одночасно губиться можливість цілеспрямованої гібридизації зникаючих видів із іншими представниками дикої або культурної флори та використання їх для народногосподарських цілей. Із наукової точки зору втрата видів, які знаходяться на різних етапах філогенетичного розвитку, нерівноцінна. Чим старший і консервативніший в еволюційному відношенні вид і чим менше представників у таксономічних рангах, до яких він належить, тим більше уваги слід приділяти його охороні. Так, зникнення гінкго дволопатевого – монотипного представника класу Гінкгові, або метасеквої китайської, – монотипного представника роду Метасеквоя було б для науки значно більшою втратою, ніж зникнення якогось виду з філогенетично прогресуючої родини Айстрові, бо в першому випадку воно призвело б до втрати цілого класу або роду. Тому особливу увагу потрібно приділяти охороні зникаючих видів, що є представниками оліготипних таксономічних одиниць.

Поряд із охороною зникаючих представників філогенетично старих таксономічних одиниць для підтримання еволюційного процесу потребують охорони еволюційно молоді види. Тому важливо включати в державний заповідний фонд природні територіальні комплекси, в яких існують сприятливі екологічні та генетичні умови для процесу видоутворення.

Починаючи з другої половини ХХ ст., охорона генофонду рідкісних і зникаючих видів рослин стала однією з найважливіших проблем сучасної ботаніки та екології. Первинним етапом вирішення цієї проб­леми було виявлення й облік усіх видів кожної конкретної флори, що потребують охорони, складання списків рослин, які охороняють­ся, й занесених до Червоних книг. За ініціативою Міжнародної спілки охорони при­роди й природних ресурсів із 1996 р. розпочато видання багатотомної світо­вої Червоної книги фактів, що охоплює види, яким загрожує зникнення на планеті. Одночасно в кожній країні є рослини й тварини, яким загрожує зникнення, хоча чисельність їх у інших країнах може бути досить значною. До Міжнародної Червоної книги вони не заносяться, а тому створюються Національні Червоні книги.

return false">ссылка скрыта

У 1978 р. була видана Червона книга СРСР. У 1984 р. здійснено друге її видання в двох томах. Історія створення Червоної книги України бере початок із 1978 р., коли вийшла книга В.І. Чопика “Редкие и исчезающие растения Украины”. Вона стала основою для першого видання “Червоної книги УРСР”, яке було здійснене в 1980 р. До неї було занесено 151 вид судинних рослин. Червона книга України – це збірник про найважливіших представників фауни та флори держави, яким загрожує небезпека. Це основний науковий документ у якому узагальнено матеріал про сучасний стан рідкісних і зникаючих видів тварин та рослин України. На основі Червоної книги розроблюються наукові й практичні заходи, що спрямовані на їх охорону, відтворення та раціональне використання.

У жовтні 1992 р. Верховною Радою України було прийняте “Положення про Червону книгу України”. Згідно цього положення Червона книга України є основним державним документом, у якому містяться узагальнені відомості про нинішній стан видів фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження й науково-обґрунтованого відтворення. В 1996 р. здійснене друге видання “Червоної книги України”, в яку вже занесено 541 вид рослин і грибів (судинні рослини – 439 видів, мохоподібні – 28 видів, водорості – 17 видів, лишайники – 27 видів, гриби – 30 видів). На даний час іде підготовка до третього видання цього важливого документу. Залежно від стану й ступеня загрози для популяцій видів рослин і грибів, занесених до “Червоної книги України”, види поділяються на такі категорії: зниклі (0); зникаючі (І); вразливі (ІІ); рідкісні (ІІІ); невизначені (ІV); недостатньо відомі (V); відновлені (VІ). Характеристика кожної категорії приведена в “Положенні про Червону книгу України”. Багато видів рослин охороняється на місцевому або регіональному рівнях, тобто в межах адміністративно-територіальних одиниць або природних регіонів. На території Рівненської області зростає понад 75 видів рослин, які занесені до другого видання “Червоної книги України” та понад 215 видів, які потребують охорони на місцевому рівні.

Охороні підлягають і рідкісні рослинні угруповання, що занесені до “Зеленої книги України”. В Рівненській області до таких угруповань відносяться ялинники, лісові ділянки за участю дуба скельного, крейдяні реліктові соснові бори, остепнені ділянки, осоково-гіпнові болота на карбонатах і верхові сфагнові болота, водні угруповання за участю латаття білого, молодильника озерного, плавуна щитолистого та інші.

Охорона видів флори разом із екологічними умовами їх існування найбільш повно й комплексно здійснюється на територіях природно-заповідного фонду. Тут охороняються не лише окремі види флори та фауни, але й цілі типові або унікальні природно-територіальні комплекси. Законом “Про природно-заповідний фонд України“ (1992 р.) передбачено такі категорії об’єктів природно-заповідного фонду – природні (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники загальнодержавного та місцевого значення, пам’ятки природи загальнодержавного та місцевого значення, заповідні урочища) та штучні (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва). В перспективі особливо охоронні території повинні ввійти в екологічну мережу України, що формується з екологічних ядер, екологічних коридорів і буферних зон.

Важливим заходом раціонального використання рослинного світу є штучне культивування видів рослин, запаси яких у природі обмежені, на плантаціях, спеціальних ділянках, у ботанічних садах. Практикується також реінтродукція окремих раритетних видів, коли їх діаспори висівають на тих ділянках, де вони колись тут зростали, потім зникли. Певний ефект дають також заходи висвітлення проблем охорони живого світу та збереження біорізноманіття в засобах масової інформації, ознайомлення з ними широкої громадськості. Слід вдосконалювати законодавство та правові організаційні форми в сфері охорони природи.

До теми 21: Основи геоботаніки