Постанови і декрети уряду, правові акти міністерств і відомств, нормативні акти представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування у системі джерел земельного права.

Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти на виконання Конституції і законів України, а також Указів Президента України. До них, зокрема, належать постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23.03.95, постанова «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25.12.98 та ін.

Джерелами земельного права є також нормативні акти міністерств та інших галузевих органів державної виконавчої влади в межах їх компетенції. Ці акти призначені для правильного застосування чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. До них, наприклад, належать наказ Міністерства юстиції України та Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок» від 06.06.96 та ін. Щодо нормативних рішень і розпоряджень органів місцевого самоврядування, а також місцевих органів виконавчої влади, то вони носять переважно деталізуючий характер. Їх головне завдання полягає в забезпеченні конкретизації тих положень, які містяться в актах загального регулювання. Основна роль у конкретизації законів і основний обсяг зе­мельно-правових норм міститься в численних постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України, що є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно з ст. 117 Конституції Уряд приймає нормативно-правові акти на підставі й у виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, що є обов'язковими до виконання. Звичайно поста­нови Кабінету Міністрів України приймаються у виконання прямої вказівки закону, постанови Верховної Ради України або Указу Президента. Вказані повноваження ґрунтуються на принципі поділу влади і означають, що Уряд може створювати норму права лише в рамках делегованої нормотворчості, коли необхідність прийняття урядової постанови чи розпорядження випливає з актів більш високого рівня. Так, наприклад, відповід­но до пункту 4 Прикінцевих положень ЗК Кабінет Міністрів України 1 серпня 2002 р. № 1100 прийняв постанову "Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності", яким була забезпечена реалі­зація конституційних прав громад сіл, селищ і міст на землю в період до законодавчого врегулювання питань розмежування земель державної і комунальної власності.

Уряд може також самостійно визначати потребу прийняття того чи іншого нормативного акта, необхідного для усунення прогалин у чинному законодавстві. До таких актів належать, наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 151 "Про порядок ведення державного земельного кадастру", від 4 серпня 2000 р. № 1218 "Про Державний тех­нологічний центр охорони родючості ґрунтів", від 17 липня 2003 р. № 1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" тощо. Особли­вістю нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів України є те, що правові норми містяться як у самих постановах, так і в положеннях, правилах, інструкціях і порядках, які затверджу­ються цими постановами.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управлінські і контрольні функції в галузі вико­ристання і охорони земельних ресурсів. Ці акти мають відпо­відати законам, указам і розпорядженням Президента України, постановам і розпорядженням Кабінету Міністрів України, інакше вони не матимуть законної сили і не вважатимуться джерелами земельного права. Нормативно-правові акти мі­ністерств і інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють галузеве управління, обов'язкові для виконання в межах відповідної галузі. У той же час акти спеціально упов­новажених державних органів у галузі використання і охорони земель і інших природних ресурсів є обов'язковими для всіх міністерств і відомств, фізичних і юридичних осіб.

Центральним органом державної виконавчої влади у галузі використання і охорони земель є Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем). Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" Держкомзем наділений компетенцією видавати нормативні документи з питань реформування земель­них відносин, що є обов'язковими для виконання місцевими органами влади і управління, власниками землі і землекорис­тувачами незалежно від форм власності і відомчої належності. У межах своєї компетенції Держкомзем розробляє і затверджує інструкції, методики, правила й інші нормативно-правові акти міжвідомчого (міжгалузевого) значення. До таких актів нале­жать, наприклад, накази від 9 січня 2003 р. № 2 "Про затвер­дження Порядку проведення експертної грошової оцінки земель­них ділянок", від 19 травня 2005 р. № 612/10892 "Про затвер­дження Порядку одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель" тощо.

Міжвідомчою компетенцією у галузі використання і охорони земель і інших природних ресурсів володіє Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Воно реалізує державну політику у галузі екології, раціональ­ного використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від нега­тивного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної і радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.

Специфіка відомчої нормотворчості полягає в необхідності обов'язкової державної реєстрації нормативних актів міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюється відповідно до Указу Президента від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів мі­ністерств та інших органів виконавчої влади" та відповідним Положенням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731. Незареєстровані акти міністерств та інших органів виконавчої влади, а також зміни та доповнення до них, не можуть слугувати джерелами земельного права. Чинне законодавство надає широкі правомочності місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин. їх загальні повноваження у галузі використання і охорони земельних ресурсів передбачені в Конституції, ЗК, законах України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні", від 9 квітня 1999 р. "Про місцеві державні адміністрації" тощо. Акти органів місцевого самоврядування є джерелами земельного права в тих випадках, коли вони мають нормативний характер, тобто видані в межах компетенції і встановлюють загальні правила поведінки, обов'яз­кові до виконання на відповідній території.

До нормативних актів органів місцевого самоврядування відносяться рішення та розпорядження. Дія цих нормативних актів, прийнятих органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, обмежується тією територією, на яку поши­рюються їх владні функції. До таких актів належить, наприклад, рішення Одеської міської ради від 9 грудня 1999 р. "Про вдоско­налення регулювання земельних відносин".